Рішення

від 21.06.2021 по справі 540/502/21

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/502/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Войтовича І.І.,

при секретарі: Бондарчук О.О.,

за участю:

представників відповідачів - Туз О.С., Мієнко Д.Р., Дубас В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

15 лютого 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із адміністративним позовом до Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі відповідач-1, ВЧ НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 по 28.01.2021 включно;

- зобов`язати нарахувати та виплатити Військову частину НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 його середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 по 28.01.2021 року включно.

Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначив, що за наслідками звільнення з військової служби згідно наказу начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 34-ОС від 14.02.2020 р. за пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту та згідно наказу № 52-ОС від 26.02.2020 р. він був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення регіонального управління. Станом на 01.03.2020 р. вислуга років склала 08 років 06 місяців 26 днів - календарна, 02 роки 01 місяць 18 днів - пільгова, всього 10 років 08 місяців 14 днів, що надає право на отримання одноразового грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Позивач вважав необґрунтованими дії відповідачів по неврахуванню у вислугу років 02 роки 01 місяць та 18 днів пільгового стажу, оскільки дані дії порушують ст. 22 Конституції України, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей». У зв`язку з невиплатою відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, позивач звернувся з позовом до суду. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі №540/1247/20, зміненим в мотивувальній частині постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2021 року, визнано протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не здійснення повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов`язано Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідач на виконання вказаного рішення суду 29.01.2021 провів позивачу виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 72773,63 грн. Виходячи з наявності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Ухвалою суду від 16.02.2021 адміністративний позов було залишено без руху та встановлено строк позивачу для усунення його недоліків. Станом на 05.03.2021 позивач вимоги ухвали суду від 16.02.2021 виконав в повному обсязі.

Ухвалою від 05.03.2021 року суд відкрив спрощене провадження в справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 01.04.2021 залучено до участі у справі співвідповідача - Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ).

02 квітня 2021 року представник відповідача-1 подав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Позивач проходив військову службу та був звільнений, виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення у Військовій частині НОМЕР_2 (Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України). Остаточний розрахунок із позивачем повинна була здійснити саме Військова частина НОМЕР_2 , а та обставина, що Херсонським прикордонним загоном було перераховано позивачу кошти в розмірі 72733,53 грн. не породжує трудових відносин працівником звільненим з військової служби в іншій установі. Матеріали справи дають підстави стверджувати, що Херсонський прикордонний загін не є належним відповідачем в справі та не повинен нести відповідальність у вигляді сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Ухвалою суду від 13.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Військової частини НОМЕР_2 про зупинення провадження у справі №540/502/21.

19.04.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України перебуває на фінансовому забезпеченні Херсонського прикордонного загону, а тому останній є належним відповідачем по справі та саме з нього належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

21.04.2021, подальший розгляд справи №540/502/21 ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та призначено підготовче засідання на 11 травня 2021 року 09:30 год.

Ухвалою суду від 11.05.2021 допущено процесуальне правонаступництво та замінено відповідача Азово - Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) на Адміністрацію Державної прикордонної служби України.

Ухвалою від 11.05.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.06.2021 року.

Ухвалою від 09.06.2021 року суд за клопотанням представника відповідача-2 відклав розгляд справи на 22.06.2021 року.

22.06.2021 від відповідача 2 на адресу суду надійшов відзив відповідно до якого проти позову заперечую. Вважаю його безпідставним на необґрунтованим. Зазначає, що жодним документом не передбачено, що саме Адміністрація Держприкордонслужби є правонаступником Азово-Чорноморського регіонального управління.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечили та просили в його задоволенні відмовити.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу № 34-ОС від 14.02.2020 р. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України в.о. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління полковника Сергієнко О., відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової службиза підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону, у запас по регіональному управлінню пунктом 1.1. Старшого лейтенанта Леха Степана (П-007469), старшого офіцера (старшого оперуповноваженого з організації оперативно-розшукової діяльності) оперативно-розшукового відділу «Генічеськ» (з місцем дислокації н.п. Новоолексіївка) оперативно-розшукового управління Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України), без права носіння військової форми одягу. Підстава: рапорт ОСОБА_2 від 17.01.2020р. №Р-137, подання до звільнення від 13.02.2020 р.

Згідно витягу з наказу № 52-ОС від 26.02.2020 р. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України заступника голови ліквідаційної комісії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України полковника Сергієнко О., відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства внутрішніх справ від 25.06.2018 р. № 558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.01.2020 р. № 1-ОС «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у 2020 році» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 1.1. Старшого лейтенанта Леха Степана (П-007469), старшого офіцера (старшого оперуповноваженого з організації оперативно-розшукової діяльності) оперативно-розшукового відділу «Генічеськ» (з місцем дислокації н.п. Новоолексіївка) оперативно-розшукового управління Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України), якого звільнено у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону, без права носіння військової форми одягу. Виключено зі списків особового складу з 01 березня 2020 року. Вислуга років станом на 01 березня 2020 року становить: календарна: 08 років 06 місяців 26 днів; пільгова: 02 роки 01 місяць 18 днів; загальна: 10 років 08 місяців 14 днів. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 01 березня 2020 року. Підстава: наказ начальника Азово-Чорноморського регіонального управління від 14 лютого 2020 року № 34-ОС.

При звільненні позивачу не виплатили одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі №540/1247/20, зміненим в мотивувальній частині постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2021 року, визнано протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не здійснення повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов`язано Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

26.01.2021 року Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України звернулась до в.о. начальника Херсонського прикордонного загону з листом «Про виконання судового рішення», в якому зазначило, що з метою забезпечення виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року в справі №540/1247/20 просить здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби.

Свою позицію регіональне управління мотивувало тим, що наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про зарахування на фінансове забезпечення» №105 від 11.12.2019 року Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України зараховано з 01.01.2020 року на фінансове забезпечення до Херсонського прикордонного загону.

29.01.2021 року Херсонський прикордонний загін здійснив виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 72773,53 грн.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію територіальних органів Адміністрації Державної прикордонної служби» №43 від 05.02.2020 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Адміністрації Державної прикордонної служби за переліком згідно додатку. Адміністрації Державної прикордонної служби забезпечити здійснення функцій і повноважень територіальних органів, що ліквідуються.

В додатку до постанови, серед інших, зазначено Азово-Чорноморське регіональне управління Держприкордонслужби України.

Позивач вважає, що перерахувавши 29.01.2021 року суми одноразової допомоги при звільненні, Херсонський прикордонний загін порушив строки розрахунку при його звільненні 01.03.2020 року, а тому в справі наявні підстави для покладення на Херсонський прикордонний загін обов`язку нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 по 28.01.2021 року включно.

При вирішенні справи по суті суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 01.03.2020.

Відповідач-1 перерахував позивачу заборгованість із одноразової грошової допомоги при звільненні 29.01.2021 у сумі 72773,53 грн.

Для обрахунку середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині одноразової грошової допомоги при звільненні необхідно використовувати період з 01.03.2020 по 28.01.2021, який становить 334 календарних дні.

При обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік за два останні місяці перед звільнення нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 38050,62 грн. (за січень 2020 року у сумі 16958,31 грн., за лютий 2020 року у сумі 21092,31 грн.).

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 634,18 грн. (38050,62 грн./ 6о календарних днів).

З урахуванням наведеного, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 211816,12 грн. (634,18 грн. * 334 календарних дні).

При цьому суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник, або уповноважений ним орган, повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором), майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 72773,53 грн., суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 211816,12 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої одноразової грошової допомоги при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 постанова від 30.10.2019.

За таких обставин сума середнього заробітку заявлена позивачем є явно не співмірною, а тому суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку в розмірі отриманих позивачем коштів за останні два місяці перед звільненням, а саме 38050,62 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 38050,62 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 815/714/16.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи очевидну не співмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 38050,62 грн.

Окремо суд звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

З огляду на встановлені обставини справи, суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення на його користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 38050,62 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

При цьому суд враховує, що зазначені суми підлягають стягненню з правонаступника Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України або з суб`єкта владних повноважень, на якого покладено виконання функцій Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України.

Згідно з витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №500598397989 від 28.01.2021 року в ЄДР міститься запис про припинення Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України, про що вчинено запис №1004991110023017136 від 28.01.2021 року.

З урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію територіальних органів Адміністрації Державної прикордонної служби» №43 від 05.02.2020 року таким органом є Адміністрація Державної прикордонної служби України.

За таких обставин позовні вимоги сформовані до Херсонського прикордонного загону в частині визнання бездіяльності протиправною щодо не проведення нарахування та виплати позивачу його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 по 28.01.2021 включно та в частині обов`язку нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 по 28.01.2021 року включно, задоволенню не підлягають.

Стосовно визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за період з 01.03.2020 по 28.01.2021 включно, то відповідачі не повинні вчиняти самостійне нарахування та самостійну сплату на користь позивача середнього заробітку, оскільки встановлення розміру середнього заробітку, порядку його нарахування (календарні/робочі дні) та періоду за який його належить нарахувати є, в даному конкретному випадку, функцією суду, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності в цій частині задоволенню не підлягають.

Також суд звертає увагу позивача, що відсутні підстави для покладення на відповідачів обов`язку нараховувати та перераховувати на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки, за умови надання сторонами всіх необхідних документів та матеріалів для обрахунку розміру середнього заробітку, це є функцією суду, а належним способом захисту прав та інтересів позивача є саме стягнення з відповідача-2 конкретної суми середнього заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 2статті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням задоволеної частини позовних вимог на користь позивача з Адміністрації Державної прикордонної служби України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 454, 00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України (01034, м. Київ, вул. володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 38050,62 грн. за період з 01.03.2020 по 28.01.2021 з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України (01034, м. Київ, вул. володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у сумі 454, 00 грн

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 24 червня 2021 р.

Суддя І.І. Войтович

кат. 106030000