Постанова

від 14.06.2021 по справі 2040/5524/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 р.Справа № 2040/5524/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Церій Фарм" на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Котеньов О.Г.) від 26.09.2018 року (повний текст рішення складено 08.10.18 року) по справі № 2040/5524/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Церій Фарм"

до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Церій Фарм", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області від 16.04.2018 року №00001401401 та №0001391401.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентом - ТОВ "Лакшері Буд", то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими. При цьому, посилання на порушення кримінальних проваджень по факту фіктивного підприємництва ТОВ ''Лакшері Буд'' є безпідставними, оскільки обвинувальний вирок за такий злочин не ухвалено. Відсутність у ТОВ ''Лакшері Буд'' виробничих можливостей для виконання ремонтно-будівельних робіт, на що також послався контролюючий орган в акті перевірки, не може бути беззаперечним свідченням (доказом), що господарські операції не відбулися, оскільки спеціальна техніка, устаткування могли бути задіяні виконавцем робіт на підставі господарських договорів, зокрема про оренду. З посиланням на норми статті 241 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України), позивач зазначив, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним, тому доводи контролюючого органу щодо підписання договору підряду від 03.08.2015 №2 ОСОБА_1 , як директором ТОВ ''Лакшері Буд'', за відсутності у нього на цю дату відповідних повноважень, не можуть прийматися до уваги при оцінці документів, які підтверджують виконання робіт.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2019 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.04.2018 року №00001401401, №0001391401.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи (акт приймання виконаних будівельних робіт, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, відомості, технічне завдання, локальний кошторис), підписані уповноваженою особою ТОВ ''Лакшері Буд'' та підтверджують, що господарські операції позивача з цим контрагентом відбулися. При цьому, встановлені у кримінальних провадженнях обставини щодо діяльності контрагента, як суб`єкта підприємницької діяльності з ознаками фіктивності, не є належним доказом в адміністративній справі, оскільки обвинувальний вирок у кримінальних провадженняхне ухвалювався.

Постановою Верховного Суду від 23.02.2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задоволено частково; постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2019 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд, не заперечуючи правильність висновку апеляційного суду, що порушення кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва та/або ухилення від сплати податків в контексті доказу в адміністративній справі не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій, не погодився з тим, що такий довід відповідача не підлягав перевірці з використанням засобів доказування у адміністративній справі. Такі обставини мають значення для розгляду справи і відповідно до частини другої статті 73 КАС України входять до предмета доказування, оскільки статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю.Необхідність з`ясування у цій справі обставин щодо фіктивної підприємницької діяльності з використанням ТОВ ''Лакшері Буд`обумовлена обставинами, які характеризують діяльність зазначеного товариства, а також неспростованими доводами відповідача щодо відсутності у нього матеріально-технічних та трудових ресурсів, без яких роботи, замовником яких був позивач, виконати неможливо.У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом касаційної інстанції також вказано, що оцінка судом першої інстанції наданих позивачем документів тільки в межах вимог частини першої статті 207 ЦК України та без врахування, що зазначені документи були складені після 18.08.2015 і що в них уповноваженою особою ТОВ ''Лакшері Буд'' зазначено директора ОСОБА_1 , судом апеляційної інстанції обґрунтовано визнана хибною.Разом з тим, суд апеляційної інстанції при цьому не дотримався норм статті 90 КАС України, оскільки не дав оцінку доводу відповідача про недостовірність наданих позивачем документів з огляду на неможливість виконання ТОВ ''Лакшері Буд'' робіт як через фактичну відсутність необхідних для цього ресурсів, так і з врахуванням дійсних цілей, за для яких це товариство було створене.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Другого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року по справі № 2040/5524/18 призначено склад колегії суддів: головуючого суддю - Бартош Н.С., суддів: Григоров А.М., Подобайло З.Г.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 року справу прийнято до провадження та призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

З метою повного та об`єктивного розгляду справи, враховуючи висновки Верховного Суду, колегією суддів витребувано у сторін додаткові пояснення та докази на їх підтвердження.

Позивач надав до суду письмові пояснення, в яких просив задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідач у письмових поясненнях просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також, на адресу суду надійшло клопотання Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про заміну відповідача по справі.

Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів Українивід 30.09.2020 року№893вирішено: ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого у тому числі, включено Головне управління ДПС у Харківській області.

Абзацом 3 п. 2 постанови кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року№893установлено, що територіальні органи ДПС України, що ліквідуються відповідно до п.1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення ДПС України територіальних органів згідно з абз. 4 п. 3 цієїпостановита прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноваженьта функцій територіальнихорганів. що ліквідуються. Таке рішення приймається ДПС України після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи ДПС України. що будуть утворені згідно з абз. 4 п. 3 цієїпостанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, та заповненням 30 % вакансій.

В абз.4 п. 2постанови кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року№893закріплено, що права та обов`язки територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 цієїпостанови, переходять ДПС України та її територіальним органам.

Наказом ДПС України від 30.09.2020 року № 529 утворено як відокремлені підрозділи ДПС України територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Харківській області.

14.12.2020 року проведено державну реєстрацію створення Головного управління ДПС у Харківській області як відокремленого підрозділу юридичної особи- ДПС України, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за № 1000741030008085321.

Наказом ДПС України від 24.12.2020 року № 755 розпочато з 01.01.2021 року здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи, повноважень і функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1постанови Кабінету міністрів України від 30.09.2020 року № 893.

Відповідно до п. 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011, дія якого поширюється, в тому числі, і на територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, права та обов`язки органів виконавчої влади переходять у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

Таким чином, на цей час всі права та обов`язки Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704) перейшли до його правонаступника - Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43983495).

Згідност. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача - Головного управління ДПС у Харківській області на належного правонаступника - Головного управління ДПС у Харківській області утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками податкового органу проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Церій Фарм" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, з урахуванням п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), валютного та іншого законодавства - за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт перевірки №821/20-40-14-01-08/38397772 від 02.03.2018.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства:

-пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України; п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку11 «Зобов`язання» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року № 20; п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у загальній сумі 147127, 00 грн;

- п.198.1,п.198.3, п. 198.6 ст.198, ст. 201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено ПДВ на суму 46784,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 16.04.2018 року винесено податкові повідомлення - рішення:

- №00001401401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Українітоварів (робіт, послуг) в розмірі 58480,00 грн. (за податковим зобов`язанням - 46784,00 грн., за штрафними санкціями - 11696,00 грн.);

- №0001391401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежемподаток на прибуток приватних підприємств в розмірі 147127,00 грн. (за податковим зобов`язанням - 147127,00 грн., за штрафними санкціями - 0 грн.).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна господарська операція не підтверджується належними документами первинного бухгалтерського обліку, що свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Висновок суду першої інстанції вмотивований тим, що договір підряду №2 від 03.08.2015 між позивачем (замовник) та ТОВ ''Лакшері Буд'' (виконавець), акт за формою КБ-2в з додатками, технічне завдання, договірна ціна з боку виконавця підписані ОСОБА_1 , який був призначений на посаду директора і отримав право підпису документів тільки 18.08.2015. В зв`язку з чим, зазначений договір та документи, якими оформлені операції з постачання послуг ТОВ ''Лакшері Буд'' на користь позивача, складені з порушенням цієї частини другої статті 207 ЦК України.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції з урахуванням висновків і мотивів Верховного Суду по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до положень пп. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цьогоКодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та контрагентами, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ- документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України № 996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судовим розглядом справи встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини із контрагентом - ТОВ ''Лакшері Буд''.

Так, 03.08.2015 року між позивачем (замовник) та ТОВ "Лакшері Буд" (підрядник) укладено договір підряду №2, згідно якого підрядник зобов`язується виконати ремонтно-будівельні роботи на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 та передати виконані роботи згідно договірної ціни. (т. 1 а.с. 61- 66).

На виконання умов зазначеного договору позивачем надано: технічне завдання, договірну ціну, акт приймання, довідку, розрахунки, відомості (т.1 а.с.67-109).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 03.08.2015 року керівником ТОВ "Лакшері Буд" зазначений ОСОБА_2 (з 06.04.2015 року), ОСОБА_1 - керівник товариства з 18.08.2015 року (т. 1 а.с. 235-241).

Колегія суддів зазначає, що укладення договору, у даному випадку підряду, фактично є зафіксованим наміром сторін на здійснення певних дій, що матимуть певні правові наслідки.

При цьому, юридичним наслідком для податкового обліку підприємства є саме фактичний рух активів, що підтверджується відповідною первинною документацією.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що дійсно договір підряду № 2 від 03.08.2015 року від імені ТОВ "Лакшері Буд" підписаний ОСОБА_1 , який на той момент не мав повноважень керівника підприємства.Однак, технічне завдання, договірна ціна, та інші первинні документи (акт приймання виконаних будівельних робіт, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, відомості, розрахунки), первинні бухгалтерські документи, що є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ та податку на прибуток, датовані 21.08.2015 року, та підписані від імені ТОВ "Лакшері Буд" уповноваженою на те особою.

На підставі викладеного, колегія суддів вказує, що оцінка судом першої інстанції наданих позивачем документів тільки в межах вимог частини першої статті 207 ЦК України та без врахування, що зазначені документи були складені після 18.08.2015 і що в них уповноваженою особою ТОВ ''Лакшері Буд'' зазначено директора ОСОБА_1 , є хибним.

При цьому, враховуючи висновки і мотиви, з яких Верховним Судом було скасовано рішення суду апеляційної інстанції, які згідно ч. 5 ст. 353 КАС України, є обов`язковими при новому розгляді справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перевірки доводів податкового органу, які були покладені в основу висновків про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентом господарських операцій.

Так, за приписами статті 4 Закону України № 996-XIV, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій. В свою чергу, контролюючим органом в акті перевірки та під час розгляду справи не було спростовано, що жодна із замовлених та отриманих робіт здійснена не в межах господарської діяльності товариства, не надав переконливих доводів зворотного. Також акт перевірки не містить жодного умотивованого посилання про фактичне порушення позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло його права на формування даних податкового обліку за спірними операціями.

Не визнаючи господарські операції позивача з контрагентом реальними, контролюючий орган також виходив з аналізу податкової інформації про контрагента.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірним контрагентам, без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагентів, є безпідставними.

З приводу посилання податкового органу на відповідність діяльності контрагента позивача ознакам фіктивного підприємництва, обґрунтовуючи цей довід інформацією, яка зібрана у кримінальних провадженнях №№32014040000000130, 120170400000000753, порушених за фактами вчинення кримінальних правопорушень у сфері економіки, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На підставі цього, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на відомості щодо контрагента, отримані в межах кримінальних проваджень, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки вищезазначені акти не є вироком суду в розумінністатті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.11.2018 року у справі № 822/551/18.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів вказує, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які зазакономповинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На підставі викладеного, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбаченихст.191таст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов`язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об`єктивною стороною злочину, передбаченогост.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним.

При цьому, з метою повного та об`єктивного розгляду справи, враховуючи висновки Верховного Суду, колегією суддів витребувано у відповідача додаткові пояснення та докази на їх підтвердження, зокрема, щодо руху вказаних в акті перевірки кримінальних проваджень та прийнятих по ним рішень.

Натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було жодної додаткової інформації про хід кримінальних проваджень та прийнятих за їх наслідками рішень.

Також, колегія суддів вказує, що посилання податкового органу на відсутність у контрагентів необхідних трудових ресурсів та виробничих потужностей не може бути безумовною підставою для визнання господарських операцій нереальними, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні засоби можуть перебувати в постачальника/субпідрядника на праві оренди чи лізингу.

Доказів про наявність фактів, які б свідчили про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог процесуального закону надано не було.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов`язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов`язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а також податкового кредиту має значення не те, які зобов`язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, враховуючи висновки і мотиви, з яких Верховним Судом скасовано рішення суду апеляційної інстанції та які згідно ч. 5 ст. 353 КАС України є обов`язковими при новому розгляді справи, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність податковим органом під час розгляду справи факту порушення позивачем вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов`язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно ст. 242 КАС Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно дост. 317 КАС Українипідставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуваннюіз прийняттям нового про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Церій Фарм" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року по справі №2040/5524/18 скасувати та прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Церій Фарм" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 16.04.2018 року № 00001401401 та № 0001391401.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Церій Фарм" (код ЄДРПОУ 38397772) витрати по сплаті судового збору у розмірі 7710 (сім тисяч сімсот десять) грн. 31 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 24.06.2021 року