Рішення

від 22.06.2021 по справі 468/1703/20-ц

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 468/1703/20-ц

2/468/49/21

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2021 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участю секретаря судового засідання - Рафальської К.В., представника відповідача Гречаної Є.Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу № 468/1703/20-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ПАТ Банк Михайлівський та відповідачем ОСОБА_1 05.05.2016 року був укладений кредитний договір №200521891, за яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 3695,43 грн. Сукупна вартість кредиту становила 214,52% річних.

20.07.2020 року між ПАТ Банк Михайлівський та ТОВ Діджи Фінанс був укладений Договір про відступлення прав вимоги №7_БМ, за яким відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором № 200521891 від 05.05.2016 року, і ТОВ Діджи Фінанс набуло права вимоги до відповідача за вказаним договором в сумі 10647,94 грн, з яких 3695,43 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 6952,51 грн. - заборгованість за процентами.

Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не здійснив повернення кредитних коштів, внаслідок чого позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість станом на 20.07.2020 року в сумі 11314,34 грн, із яких: 3695,43 грн - заборгованість за кредитом; 6952,51 грн. - заборгованість за процентами; 422,39 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за подвійною обліковою ставкою НБУ; 138,41 грн. - компенсація втрат від інфляції та 105,60 грн. - 3 % річних.

Процесуальні дії у справі та заяви сторін:

Позовна заява надійшла до суду 02.12.2020 року.

07.12.2020 року позовна заява була залишена без руху та позивачу був визначений десятиденний строк для усунення недоліків, копія ухвали була отримана позивачем 14.12.2020 року.

29.12.2020 року до суду надійшли додаткові матеріали на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху (здані до відділення зв`язку 24.12.2020 року).

16.01.2021 року після завершення періоду тимчасової непрацездатності судді відкрите провадження у справі за вказаним позовом та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

04.02.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечила проти задоволення позову. При цьому, відповідач підтвердила, що укладала кредитний договір з ПАТ Банк Михайлівський , але погасила заборгованість за кредитом в липні 2016 року. В липні 2016 року розпочалась ліквідація ПАТ Банк Михайлівський та після того відповідач отримувала від інших фінансових установ повідомлення про придбання ними прав вимоги за даним кредитним договором. Відповідач вказує, що останній платіж за кредитом здійснювала в 2016 році і з того часу кредитор мав дізнатись про порушення своїх прав і загальний строк позовної давності з того часу сплив, у зв`язку з чим відповідач просив застосувати до вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності.

19.03.2021 року ухвалою суду витребувані докази у ТОВ Діджи Фінанс , ПАТ Банк Михайлівський та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. На виконання вказаної ухвали лише від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надішли до суду в електронній формі виписки по рахункам відповідача. Інші особи ухвалу суду про витребування доказів не виконали, у зв`язку з чим суд відповідно до ч.10 ст. 84 ЦПК України вирішив здійснити розгляд справи за фактично наявними в ній доказами.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю також просив застосувати до вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності.

Дослідивши наявні у справі матеріали (копію заяви №200521891 від 05.05.2016 року; копію довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 05.05.2016 року; копію графіку платежів від 05.05.2016 року; розрахунок заборгованості за пенею, інфляційними та 3% річних; копію договору про відступлення прав вимоги №7_БМ від 20.07.2020 року; копію витягу з реєстру боржників; копію платіжного доручення №25 від 09.07.2020 року; копію вимоги; копію рахунку; копію договору факторингу №1 від 20.05.2016 року; виписки по рахункам в електронному вигляді), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що 05.05.2016 року між ПАТ Банк Михайлівський та відповідачем ОСОБА_1 був підписаний договір у вигляді заяви №200521891, довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 05.05.2016 року, графіку платежів, які були підписані сторонами. За умовами вказаного договору позичальник надав відповідачу кредит в сумі 3695,43 грн. під 0,0001% річних та під 3,99% щомісячної комісії.

Строк кредиту був визначений до 05.05.2019 року. Договір передбачав щомісячне погашення відповідачем заборгованості в сумі 262 грн., з яких: 102,55 грн. - на погашення основної суми кредиту; 147,45 грн. (3,99% від кредиту в сумі 3695,43 грн.) - щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 12 грн. - плата за підтвердження проведення платежів.

20.07.2020 року між ПАТ Банк Михайлівський та ТОВ Діджи Фінанс був укладений Договір про відступлення прав вимоги №7_БМ, за яким відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором № 200521891 від 05.05.2016 року, і ТОВ Діджи Фінанс набуло права вимоги до відповідача за вказаним договором в сумі 10647,94 грн, з яких 3695,43 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 6952,51 грн. - заборгованість за процентами.

Відповідачем в супереч вимогам ст. 81 ЦПК України не доведено належними доказами те, що він повністю погасив заборгованість за даним договором.

Крім того, надані відповідачем відомості про укладення договору між іншими особами факторингу не підтверджують, що за таким договором відбулось відступлення прав вимоги саме ПАТ Банк Михайлівський до відповідача за кредитним договором № 200521891 від 05.05.2016 року, натомість позивачем надані докази того, що право такої вимоги було відступлене первісним кредитором саме йому.

Заборгованість відповідача згідно з розрахунками позивача станом на 20.07.2020 року становить 11314,34 грн, із яких: 3695,43 грн - заборгованість за кредитом; 6952,51 грн. - заборгованість за процентами; 422,39 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за подвійною обліковою ставкою НБУ; 138,41 грн. - компенсація втрат від інфляції та 105,60 грн. - 3 % річних.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Вирішуючи питання про можливість стягнення заявленої позивачем в позові заборгованості по процентам в розмірі 6952,51 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до закріпленої в ст. 13 ЦПК України диспозитивності, як основної засади цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, судовий розгляд обмежується вказаними в позові вимогами та наданими доказами.

При цьому, позивач в позові визначає складову заборгованості в сумі 6952,51 грн. саме як проценти за кредитним договором.

Натомість відповідно до підписаних між позичальником та позикодавцем заяви №200521891 від 05.05.2016 року, довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 05.05.2016 року та графіку платежів від 05.05.2016 року процентна ставка за даним кредитним договором була визначена сторонами в 0,0001% річних, тобто фактично проценти не підлягали нарахуванню, що також підтверджується тим, що графік платежів не передбачав сплати процентів та не включав їх до щомісячного платежу в розмірі 262 грн.

При цьому, як вказано вище, ухвала суду про витребування доказів, в тому числі і розрахунку вказаної заборгованості по процентам не була виконана позивачем, тому суд обмежується наявними в справі доказами.

За такого, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам в розмірі 6952,51 грн. не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю.

Також вказана сума не може бути стягнута з відповідача в якості комісії чи іншої винагороди за кредитним договором у зв`язку з наступним.

Умовами кредитного договору передбачалось нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 147,45 грн. (3,99% від кредиту в сумі 3695,43 грн.) та плати за підтвердження проведення платежів в сумі 12 грн. Вказані суми включались до щомісячного платежу та їх нарахування не залежало та не потребувало будь-яких дій з боку позичальника на користь позикодавця.

Таким чином, така комісія і плата визначена договором як регулярний платіж, який не залежить від дій позичальника чи кількості операції за кредитом та не є відповідною послугою, а фактично покликана оплатити дії, які позикодавець здійснює на власну користь (ведення справи, облік заборгованості позичальника).

При цьому, згідно з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року №6-1746цс16, - відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів у редакції, чинній час укладення спірного кредитного договору, споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частин першої-третьої 55 Закону України Про банки і банківську діяльність у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частинами 1 та 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За такого, умови договору щодо нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

Зазначений правовий висновок в аспекті застосування цієї норми до вищевказаних умов кредитного договору викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

У зв`язку з вказаним заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості в сумі 6952,51 грн. не може бути стягнута і в якості комісії чи плати за підтвердження проведення платежів.

Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 3695,43 грн., то відповідач у відзиві на позов просив застосувати до вимог позивача позовну давність та для правильного розрахунку ухвалою від 19.03.2021 року позивача було зобов`язано надати помісячний розрахунок вказаної суми, проте, як вказано вище, така ухвала суду не була виконана позивачем, тому суд обмежується наявними в справі доказами.

Відповідач вказує, що після 2016 року не вносив будь-яких оплат за договором і вважає, що з того часу кредитор мав дізнатись про порушення своїх прав, тому він пропустив строк позовної давності щодо повернення всієї суми заборгованості.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки, по-перше, строк кредитування був визначений договором до 05.05.2019 року і саме з того часу позикодавець мав дізнатись про порушення свого права на повернення всієї суми кредиту, по-друге, як вказувалось вище, сторони договору визначили, що кредит має повертатись шляхом здійснення щомісячних платежів, таким чином сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань по внесенню щомісячних платежів, які є складовими частинами зобов`язання позичальника по оплаті кредиту.

За ст. 256-257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (при цьому, позивачем не надано на розгляд суду даних щодо збільшення строків позовної давності за відповідним письмовим договором, підписаним сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки сторони договору визначили окремі самостійні зобов`язання позичальника щодо щомісячного погашення кредитної заборгованості, які деталізують обов`язок відповідача повернути весь борг частинами, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного щомісячного платежу, тому і початок перебігу строку позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення позичальником строку його погашення.

Такі висновки суду випливають з позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки та позивачем не надано суду доказів, що сторони відповідним письмовим договором, підписаним обома сторонами, збільшили строк позовної давності щодо стягнення нарахованого боргу, на що вказує правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року в справі № 6-757цс15.

За такого, строк позовної давності для вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №200521891 від 05.05.2016 року щодо є загальним та становить три роки.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 02.12.2020 року, тому заборгованість за тілом кредиту та невнесені щомісячні платежі на його повернення до 02.12.2017 року є такими, що заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

З долученого до позовної заяви графіку платежів від 05.05.2016 року слідує, що з 02.12.2017 року відповідач мав здійснити 18 щомісячних платежів, при цьому, відповідач заперечив те, що після 2016 року вносив плату за даним кредитним договором, крім того, вище судом вказано, що умови про включення до щомісячного платежу комісії та плати за підтвердження проведення платежів є нікчемними, отже в межах строків позовної давності перебувають 17 щомісячних платежів на повернення основної суми (тіла) кредиту по 102,55 грн. кожен та останній платіж в сумі 106,18 грн., що загалом становить 1849,53 грн. ((102,55 грн. х 17) + 106,18 грн.).

Саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах строку позовної давності на погашення тіла кредиту.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 422,39 грн. пені, то умови укладеного між позикодавцем та позичальником кредитного договору не передбачали підстави, порядок та розміри нарахування неустойки, в тому числі пені.

Обґрунтовуючи підстави нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, позивач посилається на положення ч.2 ст. 551 ЦК України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

При цьому, відповідно до преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013 встановлений даним законом розмір пені стосується правовідносин, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Отже, оскільки визначений Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені на спірні правовідносини не поширюється, а кредитним договором нарахування неустойки (пені) не передбачений, то в задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 422,39 грн. належить відмовити повністю.

Позивач також просив стягнути з відповідача компенсацію втрат від інфляції та 3 % річних від неповернутої суми заборгованості.

Право кредитора на стягнення таких нарахувань передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до позовної заяви розрахунку вказаних сум слідує, що такий розрахунок здійснювався позивачем за період з липня по листопад 2020 року та виходячи із суми заборгованості 10647,94 грн.

При цьому, оскільки сума заборгованості за кредитом підлягає стягненню в меншому розмірі в сумі 1849,53 грн., то слід перерахувати і компенсацію втрат від інфляції та 3 % річних в межах заявлених позивачем у позові та відповідному розрахунку періодів і компенсація втрат від інфляції має становити 24,04 грн. (1849,53 грн. х 101,30 / 100 - 1849,53 грн.), а 3% річних мають становити 18,40 грн. (1849,53 грн. х 3% х 121 день/365).

У зв`язку з цим, позов підлягає частковому задоволенню - з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №200521891 від 05.05.2016 року в сумі 1891,97 грн., з яких: 1849,53 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 24,04 грн. - компенсація втрат від інфляції; 18,40 грн. - 3% річних.

Згідно зі ст. 141 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які задоволені судом на 17%, тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 357,34 грн. (2102 грн. х 17%).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №200521891 від 05.05.2016 року 1891 (одну тисячу вісімсот дев`яносто одну) гривню 97 копійок.

В задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, комісії і пені в повному розмірі та втрат від інфляції і 3 % річних в більшому розмірі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс 357 (триста п`ятдесят сім) гривень 34 копійки в рахунок відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю Діджи Фінанс (місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 м. Київ, ідентифікаційний код 42649746);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Повне судове рішення складене 25.06.2021 року.

суддя: