Постанова

від 17.06.2021 по справі 515/1530/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2807/21

Номер справи місцевого суду: 515/1530/17

Головуючий у першій інстанції Тимошенко С. В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А. П.,

за участю секретаря - Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 10.02.2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державний реєстратор виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінський Сергій Олександрович, про визнання договорів про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договорів емфітевзису) недійсними та скасування їх державної реєстрації ,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

05 жовтня 2017 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат - Ковпак О.В. звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовною заявою, в якій просив: визнати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27.01.2017 р., що зареєстрований 19.09.2017 р. державним реєстратором виконкому Татарбунарської міської ради Одеської області Летінським С.О. за № 22468846 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - недійсним та скасувати державну реєстрацію зазначеного договору, а також визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27.01.2017 р., що зареєстрований 19.09.2017 р. державним реєстратором виконкому Татарбунарської міської ради Одеської області Летінським С.О. за № 22469629 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію зазначеного договору.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що у вересні 2017 року подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стало відомо про укладення та реєстрацію від їх імені з ОСОБА_1 договорів про встановлення права користування земельними ділянками сільськогосподарських потреб (емфітевзис), щодо земельних ділянок розташованих на території Жовтоярської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, які належать їм на праві приватної власності, строком на 100 років.

Згідно написаних заяв позивачів про скасування державної реєстрації зазначених договорів вони отримали від державного реєстратора Летінського С.О. листи за № 925/17, 926/17 від 27.09.2017 р., з яких вбачається, що згідно ст.26 тa п.9 cт.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 р. № 1952-IV, підставою скасування державної реєстрації права власності‚ обтяження та іншого речового права є рішення суду, яке набрало законної сили.

Земельна ділянка площею 8,9211 га, кадастровий № 5125082400:01:001:0696, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва‚ належить ОСОБА_3 , у відповідності до витяту з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власністю. Реєстрація права власності відбулась 08.08.2017 р.

Земельна ділянка площею 8,8066 га, кадастровий № 5125082400:01:001:0695, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить ОСОБА_2 , згідно державного акту на право приватної власності серії ІІ-ОД №0 64587 від 09.06.2004 р.

Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 27.01.2017 р., що укладений нібито між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та зареєстрований 19.09.2017 р. державним реєстратором Летінським С.О. за № 22469629, не відповідав вимогам законодавства. Згідно спірного договору від 27.01.2017 р. ОСОБА_2 нібито передав право користування земельною ділянкою (емфітевзис) загальною площею 8,81 га. строком на 100 років ОСОБА_5 . Зазначене не відповідає вимогам законодавства, оскільки не відповідає волевиявленню власника нерухомого майна, щодо розпорядження своєю власністю, оскільки підписаний не ним, a сторонньою особою, a отже є недійсним.

Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 27.01.2017 р., що укладений нібито між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зареєстрований 19.09.2017 р. державним реєстратором Летінським С.О. зa № 22468846 також не відповідав вимогам законодавства. Згідно спірного договору від 27.01.2017 р. ОСОБА_3 нібито передала право користування земельного ділянкою загальною площею 8,92 га, строком на 100 років ОСОБА_4 . Зазначене не відповідає вимогам законодавства, оскільки не відповідає волевиявленню власника нерухомого щодо розпорядження своєю власністю, оскільки підписаний не нею, a сторонньою особою, а отже є недійсним. Окрім того право власності на нерухоме майно - земельні ділянки з кадастровими № 5125082400:01:001:0696 площею 8,9211 га та № 5125082400: 01:001:0695 площею 8,8066 га було зареєстровано 08.08.2017 р., a реєстрація договорів (емфітевзису) відбулась 19.09.2017 р. Речове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб є похідним від права власності на земельну ділянку, a тому реєструється після державної реєстрації права власності на неї. За таких обставин позивачі були змушені звернутися до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 10.02.2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договорів емфітевзису) недійсними та скасування їх державної реєстрації задоволено, постановлено:

визнати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), укладений 27.01.2017 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 8,81 га, кадастровий номер 5125 082400:01:001:0695, що розташована на території Жовтоярської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, зареєстрований 19.09.2017 р. державним реєстратором виконавчого комі- тету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінським С.О. за № 1359167951250, недійсним;

скасувати державну реєстрацію договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), укладеного 27.01.2017 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 8, 81 га, кадастровий номер 5125082400:01:001:0695, що розташована на території Жовтоярської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, зареєстрованого 19.09.2017 р. державним реєстратором виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінським С. О. за № 1359167951250;

визнати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), укладений 27.01.2017 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 8,92 га, кадастровий но- мер 5125082400:01:001:0696, що розташована на території Жовтоярської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, зареєстрований 19.09.2017 р. державним реєстратором виконав- чого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінським С. О. за № 13244918512 50, недійсним;

скасувати державну реєстрацію договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), укладеного 27.01.2017 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 8,92 га, кадастровий номер 5125082400:01:001:0696, що розташована на території Жовтоярської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, зареєстрованого 19.09.2017 р. державним реєстратором виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінським С.О. за № 1324491851250;

стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 2560 грн., по 1280 грн. для кожного.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивачами не укладались з ОСОБА_1 та підписувались договори про право користування належними їм земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (договори емфітевзису). На цей рахунок експертом дано категоричний висновок про те, що підписи у договорі про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 27.01.2017 р., кладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою (особами). І хоча експертом не виявилося можливим вирішити питання про те, чи підписувала ОСОБА_3 договір емфітевзику з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що нею також, як і її чоловіком, зазначений договір не підписувався, а тому зазначені договори підлягають визнанню їх недійсними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

10 березня 2020 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 10.02.2020 року, відповідно до якої апелянт просить рішення суду першої інстанції - скасувати в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та постановити у вказаній частині нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення було допущення порушень норм матеріального та процесуального права.

В оскаржуваному рішенні судом враховано лише доводи позивачів по справі, тобто зазначене рішення є однобоким.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи №515/1530/17 від 28.09.2018 року не підтверджено факт того, що підпис на договорі про встановлення користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), укладений 27 січня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виконано іншою особою, отже відповідач вважає, що позивачем не підтверджено факт того, що саме не вона підписала зазначений договір.

Також суд не врахував, що згідно п. 7.1. Спірного договору, земельна ділянка, щодо якої надається Відповідачу право користування, є особистою приватною власністю Позивачки, набута нею у приватну власність згідно Державного акту серії ІІ-ОД №064587 від 09.06.2004 року, про що Емфізевту відомо. Оригінал Державного акту, з моменту підписання даного договору залишається на зберігання у ОСОБА_6 .

Зазначений акт в оригіналі наявний у відповідача, це свідчить про те, що сама позивачка його віддала, а отже досягла з відповідачем істотних умов договору, відповідач не вкрав його, про його втрату не було розміщено об`яву до друкованого видання засобів масової інформації районного рівня, а отже це свідчить про добросовісні дії відповідача, а також не було звернень до правоохоронних органів з цього приводу.

30 серпня 2020 року представником позивачів - адвокатом Ковпак О.В. на адресу Одеського апеляційного суду було направлено відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого, позивачі просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги та відповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.04.2020 року провадження по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 10.02.2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державний реєстратор виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінський Сергій Олександрович, про визнання договорів про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договорів емфітевзису) недійсними та скасування їх державної реєстрації , було відкрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2020 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду.

Позивачі та їх представник у судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлявся, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи суду не надавав та не заявляв.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

27 січня 2017 року між власником земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір про встановлення права користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзису). Предметом договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 8,92 га, що розташована на території Жовтоярської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5125082400:01:001:0696. (а.с.10-12).

На звороті а.с. 12 міститься додаток до вищезазначеного договору, а саме: акт приймання-передачі земельної ділянки від 27.01.2017 р., згідно якого, на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного між власником ОСОБА_3 та емфітевтом ОСОБА_1 , власник передав, а емфітевт прийняв в користування земельну ділянку кадастровий № 5125082400:01:001:0696, площею 8,92 га.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 198737028 від 22.09.2017 р. (а.с.13) земельна ділянка площею 8,9211 га, кадастровий номер 5125082400:01:001: 0696 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 19.09.2017 р. державний реєстратор Татарбунарської міської ради Летінський С.О. за № 22468846 здійснив реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речове право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37210607 від 22.09.2017 р. (а.с. 14).

27 січня 2017 року між власником земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір про встановлення права користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзису). Предметом договору є земельна ділянка площею 8,81 га, що розташована на території Жовтоярської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, з цільовим при- значенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 512508 2400:01:001:0695. (а.с.19-21).

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 27.01.2017 р. (а.с. 22), на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного між власником ОСОБА_2 та емфітевтом ОСОБА_1 , власник передав, а емфітевт прийняв в користування земельну ділянку кадастровий номер № 5125082400:01: 001:0695, площею 8,81 га.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 98141731 від 22.09.2017 р. (а.с. 23), земельна ділянка площею 8,8066 га, кадастровий номер 5125082400:01:001: 0695, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 19.09.2017 р. державний реєстратор Татарбунарської міської ради Летінський С.О. за № 22469629 здійснив реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речове право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37214967 від 22.09.2017 р. (а.с. 24).

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи № 515/1530/17 від 28.09.2018 р. (а.с. 69-75), підписи у договорі про встановлення права користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 27.01.2017 р., укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконанні не ОСОБА_2 , а іншою особою (особами). Вирішити питання: Чи виконаний підпис у договорі про встановлення право користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 27.01.2017 р., укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , самою ОСОБА_3 чи іншою особою? , не виявилось можливим по причині, вказаній в дослідницькій частині висновку.

Мотивувальна частина

застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не укладались з ОСОБА_1 та підписувались договори про право користування належними їм земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (договори емфітевзису). На цей рахунок експертом дано категоричний висновок про те, що підписи у договорі про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 27.01.2017 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою (особами). І хоча експертом не виявилося можливим вирішити питання про те, чи підписувала ОСОБА_3 договір емфітевзику з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що нею також, як і її чоловіком, зазначений договір не підписувався. А тому зазначені договори підлягають визнанню їх недійсними.

Рішення суду першої інстанції оскаржується Дамаскіним І.Є., та відповідно, переглядається судом апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_3 та в межах доводів апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України Про оренду землі ).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт "в" частини третьої статті 152 ЗК України).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставами для визнання недійсними правочину за змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є недотримання в момент вчинення такого правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 кодексу, зміст якого не може суперечити як кодексу, так і іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи № 515/1530/ 17 від 28.09.2018 р. (а.с.69-75), підписи у договорі про встановлення права користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 27.01.2017 р., укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виконанні не ОСОБА_2 , а іншою особою (особами). Вирішити питання: Чи виконаний підпис у договорі про встановлення право користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 27.01.2017 р., укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , самою ОСОБА_3 чи іншою особою? , не виявилось можливим по причині, вказаної в дослідницької частини висновку.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що обидва договори було укладено 27.01.2017 року.

З рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінського Сергія Олександровича від 22 вересня 2017 року №37210607 вбачається, що державним реєстратором було вирішено провести державну реєстрацію іншого речового права, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку з реєстраційним номером 1324491851250, що розташована за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с/рада Жовтоярська, кадастровий номер земельної ділянки 5125082400:01:001:0696, за суб`єктом ОСОБА_1 на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яку було подано ОСОБА_1 , а не ОСОБА_3 .

Виходячи із викладеного, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів правильно застосував норми матеріального права та дійшов обгрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України).

Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 374 , 375 , 381 , 382 ЦПК України , апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 10.02.2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - державний реєстратор виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області Летінський Сергій Олександрович, про визнання договорів про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договорів емфітевзису) недійсними та скасування їх державної реєстрації- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 червня 2021 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе