Ухвала від 16.06.2021 по справі 924/188/20

УХВАЛА

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 924/188/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - Савчук Ю. М.,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Брагін О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 (судді: Філіпова Т. Л. - головуючий, Бучинська Г. Б. Василишин А. Р.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2020 (суддя І. В. Грамчук)

за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"

про визнання припиненою поруки,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Агрофірма "Гізівщина" (далі - ПП "Агрофірма "Гізівщина", Позивач) звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (далі - ТОВ "Серединецьке", Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (далі - ТОВ "Агротек", Відповідач-2) про визнання припиненою поруки Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" за договором поруки №2П/12АФ-15 від 30.03.2018, укладеним між ТОВ "Серединецьке", ТОВ "Агротек" та ПП "Агрофірма "Гізівщина".

Позов було обґрунтовано тим, що оскільки відповідачі, як сторони договору фінансового лізингу від 11.03.2015 № 12АФ-15 (основний договір), уклали додаткові угоди про внесення змін до основного договору щодо графіку платежів, відповідальності тощо та визнали порушення його умов, договір поруки припинив свою дію через шість місяців з моменту укладення додаткової угоди до основного договору.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2020 у справі №924/188/20, залишеним без змін Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021, позов задоволено. Визнано припиненою поруку Приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" за договором поруки № 2П/12АФ-15 від 30.03.2018, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та Приватним підприємством "Агрофірма "Гізівщина".

Указані судові рішення обґрунтовано тим, що в даному випадку має місце фактичне збільшення зобов`язань за договором фінансового лізингу без погодження з поручителем - Приватним підприємством "Агрофірма "Гізівщина". Наведене є підставою для припинення поруки за договором поруки № 2П/12-АФ-15 від 30.03.2018 в силу положень частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення вказаного договору).

У касаційній скарзі ТОВ "Агротек" просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У якості підстави подання зазначеної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про застосування норм статей 559, 627 Цивільного кодексу України, викладених в постановах від 06.02.2020 у справі № 924/482/19, від 17.02.2020 у справі №924/502/19.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Агрофірма "Гізівщина" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у справі № 924/188/20 підлягає закриттю з огляду на наступне.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/11383/19).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду (зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Як уже зазначалося, у якості підстави подання касаційної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 559, 627 Цивільного кодексу України (щодо визначення умов договору на розсуд сторін та підстав припинення поруки), викладених в постановах від 06.02.2020 у справі №924/482/19, від 17.02.2020 у справі № 924/502/19.

Згідно з положеннями статей 546, 553, 554 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Припинення поруки врегульовано статтею 559 Цивільного кодексу України, частина перша якої (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (статті 653, 654 Цивільного кодексу України).

Водночас за змістом частини третьої статті 651 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.

Відповідно до частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Положення частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а отже і договору, яким визначений обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання відповідної згоди поручителя.

Зокрема, умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України, та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18.

При цьому згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/7389/17, від 29.05.2019 у справі № 910/11429/18.

Крім того, Верховний Суд, зокрема у постанові від 05.11.2020 у справі №924/174/20, неодноразово звертав увагу, що визначення обсягів солідарних зобов`язань поручителя виключно у залежності лише від волевиявлення сторін в забезпеченому зобов`язанні суперечить встановленим пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки створює підстави для заподіяння шкоди майновим інтересам поручителя через неузгоджене ним збільшення розміру його фінансової відповідальності.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав та інтересів інших осіб.

Сторони є вільними у виборі контрагента, визначенні умов договору тощо, що відповідають нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст цих принципів полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам ділового обороту. Добросовісність є внутрішнім критерієм, тоді як справедливість і розумність - зовнішніми або об`єктивними, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями у цивільному праві.

Укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ`єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм статей 202, 559 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах викладено також в постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 924/200/20, від 09.02.2021 у справі №924/744/20, предметом позову в яких (як і в цій справі) було визнання припиненою поруки за договорами поруки, укладеними позивачами у вказаних справах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек".

Отже, з огляду на наведені правові позиції та зважаючи на встановлені судами попередніх інстанції обставини щодо внесення відповідачами без погодження з Позивачем змін до договору фінансового лізингу (укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек"), які передбачають збільшення обсягу відповідальності за основним зобов`язанням, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про те, що порука за спірним договором поруки є припиненою на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому Суд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій слушно врахували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18, та дійшли обґрунтованого висновку про те, що умови пунктів спірного договору поруки не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України, та не звільняють відповідачів від необхідності узгодження з поручителем у належній формі вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання.

Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №924/482/19 та від 17.02.2020 у справі № 924/502/19 суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки вказані постанови були ухвалені до того, як Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18 зробила правовий висновок щодо застосування положень частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції), який і був обґрунтовано застосований судами попередніх інстанції в цій справі.

Аналогічні правові висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 924/175/20, від 21.01.2021 у справі № 924/190/20 та №924/208/20, від 26.01.2020 у справі № 924/180/20, які прийнято пізніше.

Доводи заявника про необхідність закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, враховуючи встановлений в ухвалі Господарського суду Хмельницької області від 07.08.2019 у справі № 924/607/19 факт припинення основного зобов`язання - договору фінансового лізингу № 12АФ-15, а відтак і припинення поруки за спірним договором, що, на думку скаржника, є преюдиційними обставинами, колегією суддів відхиляються, оскільки: по-перше, у вказаній справі не було вирішено спір по суті, а лише закрито провадження у справі зазначеною ухвалою; по-друге, відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи не потребують доведення обставини, встановлені рішенням суду в іншій господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили , у якій брали участь ті самі особи або особа, стосовно якої було встановлено ці обставини.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.12.2020 у справі №924/188/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді І. С. Берднік

І. С. Міщенко