Постанова

від 29.06.2021 по справі 925/167/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2021 р. Справа№ 925/167/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітпромкомплекс" на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 (повний текст підписано 15.05.2018) у справі №925/167/18 (суддя Васянович А.В.) за позовом Черкаської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітпромкомплекс" про стягнення 46 083, 60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 Черкаська міська рада звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітпромкомплекс" про стягнення 46 083,60 грн. збитків, спричинених фактичним користуванням земельною ділянкою без належного оформлення права користування, з підстав визначених ст. 22 ЦК України, ст. 157 ЗК України та ст. 224 ГК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 у справі №925/167/18 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітпромкомплекс" на користь Черкаської міської ради 36 105, 13 грн. збитків та 1 380,53 грн. судового збору. В решті вимог в позові відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що застосування позивачем для визначення суми збитків коефіцієнту у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на початок кожного звітного періоду не ґрунтується на чинному законодавстві та дійшов висновку, що позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачем, міг би реально одержати від відповідача орендну плату за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її індексації без коефіцієнтів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на початок кожного звітного періоду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

- висновки суду, що правовідносини між сторонами виникли з деліктних зобов`язань є помилковими, а позивачем повинен був звернутися до суду з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів за період користування відповідачем спірною земельною ділянкою в порядку ст. 1212 ЦК України, а не стягнення збитків;

- суд не звернув увагу, що в пп. г п. 31 договору оренди землі від 30.01.2017, що був укладений між позивачем та відповідачем передбачено, що у разі відчуження будівель та споруд (або їх часток), розташованих на земельній ділянці наданих в оренду, орендар зобов`язується повідомити про це орендодовця в 10-ти денний термін з дня відчуження, а також повідомити нового власника про необхідність оформлення правових документів на землю. До державної реєстрації прав третіх осіб на користування земельною ділянкою орендна плата вноситься орендарем у повному обсязі з урахуванням фактичного цільового використання земельної ділянки новим власником майна;

- суд дійшов помилкового висновку, що період фактичного користування відповідачем земельної ділянки є 01.04.2016 - дата припинення користування земельною ділянкою попереднім власником, так як документи, які містяться у справі, спростовують висновок суду про припинення права оренди ФОП Кузнецової Т.А. саме з 01.04.2016;

- суд необґрунтовано прийняв розрахунок позивача, оскільки останнім не доведено та не підтверджено належними доказами фактичного використання відповідачем площі земельної ділянки в розмірі 0,4119 га, а також те, що позивач самостійно визначив розмір належного зобов`язання без підтвердження належними доказами розміру земельної ділянки;

- вказує, що починаючи з 24.02.2016 по 27.04.2017 відповідачем було сплачено за період з грудня 2015 по березень 2017 суму 40 634,22 грн., частина коштів відшкодовувалась ФОП Кузнецовій Т.А., а згодом сплачувалась самостійно.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача спростовує доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, вказує про їх необґрунтованість та безпідставність, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, зазначаючи, що ТОВ "Гранітпромкомплекс" фактично користувався земельною ділянкою у період з дати припинення права користування земельною ділянкою попереднім власником по дату прийняття рішення про надання відповідачу земельної ділянки в оренду, оскільки в оренду надавалась земля, на якій знаходився об`єкт незавершеного будівництва, що належить відповідачу.

Позивач доводить, що у даному випадку мають місце (є доведеними) усі чотири елементи складу цивільного правопорушення, необхідні для притягнення ТОВ "Гранітпромкомплекс" до такої відповідальності як відшкодування збитків.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач зазначає про повторне викладення позивачем своїх доводів позовної заяви.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2021 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 відкрито апеляційне провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі договору купівлі-продажу №3592 від 15 грудня 2015 відповідач набув право власності на нерухоме майно (незавершене будівництво) по вул. Громова, 198 в м. Черкаси. Об`єкт розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136700:06:064:0006, що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Рішенням Черкаської міської ради №2-466 від 31 березня 2016 припинено Фізичній особі-підприємцю Кузнецовій Тетяні Анатоліївні право користування земельною ділянкою площею 0,4119 га по вул. Громова, 198 (кадастровий номер 7110136700:06:064:0006), договір оренди землі від 25 лютого 2009, укладений між Черкаською міською радою та вказаною особою-підприємцем, розірвано за взаємною згодою сторін.

Рішенням Черкаської міської ради №2-1742 від 02 березня 2017 надано відповідачу в оренду на 49 років земельну ділянку площею 0,4119 га під незавершений будівництвом склад (фундамент) готовністю 9% за рахунок земель Фізичної особи-підприємця Кузнецової Тетяни Анатоліївни.

В подальшому, на виконання п. 4.1. вищевказаного рішення, між Черкаською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранітпромкомплекс" було укладено договір оренди землі від 03 квітня 2017, право оренди зареєстровано в ДРРП 04 квітня 2017 за №19909879.

Земельну ділянку віднесено до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код КВЦПЗ-11.02.) (п. 3 рішення №2-1742 від 02 березня 2017).

Розпорядженням голови Черкаської обласної державної адміністрації від 28 квітня 2016 №195 "Про перейменування об`єктів топоніміки м. Черкаси" вул. Громова перейменовано на вул. Максима Залізняка в м. Черкаси.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення збитків у розмірі 46 083,60 грн., завданих внаслідок безоплатного користування відповідачем земельною ділянкою, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на приписи ст. 22 ЦК України, ст. ст. 156, 157 ЗК України, 224 ГК України та зазначав, що земельна ділянка площею 0,4119 га по вул. Максима Залізняка в м. Черкаси використовувалася відповідачем за період з 01 квітня 2016 по 01 березня 2017 без належного оформлення права користування, чим спричинено позивачу збитки. При цьому позивач вказував, що листом Департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради від 04 вересня 2017 відповідача було повідомлено про необхідність укладення договору про відшкодування збитків (неодержаного доходу) за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За змістом указаних приписів ЦК України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Положеннями ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

Положеннями ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Зазначені норми ЦК України кореспондуються з нормами ст.ст. 224, 225 ГК України.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

При цьому, на особу, яка порушила зобов`язання покладається обов`язок доведення відсутності своєї вини (ст. 614 ЦК України), а розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доводиться кредитором (ст. 623 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення гл. 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень гл. 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Так, відповідач є власником об`єкту незавершеного будівництва, розміщеного на земельній ділянці, загальною площею 0,4119 га кадастровий номер 7110136700:06:064:0006.

Вказана земельна ділянка розташована за адресою: м. Черкаси, вул. Громова, 198 .

Однак, матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування відповідною земельною ділянкою, зокрема, укладення договору оренди з позивачем та державної реєстрації такого права на відповідній земельній ділянці (за період з 01.04.2016 по 01.03.2017).

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкта незавершеного будівництва коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено (у період з 01.04.2016 по 01.03.2017).

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст.ст. 1212-1214 ЦК України).

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 20 листопада 2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

У зв`язку із цим, позивач повинен був звернувся до суду із вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період користування відповідачем спірною земельною ділянкою у порядку ст. 1212 ЦК України.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

В постанові від 04.12.2020 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі… .

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, на підставі договору купівлі-продажу №3592 від 15 грудня 2015 відповідач набув право власності на нерухоме майно (незавершене будівництво) по вул. Громова, 198 в м. Черкаси. Об`єкт розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 7110136700:06:064:0006, що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Оскільки в даних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, то площа цієї фактично використовуваної земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку таких сум.

Відтак, має значення площа, яку фактично використовує відповідач в таких позовах, і підтвердження її належними доказами, а не просто факт формування земельної ділянки в один об`єкт цивільних прав з відповідною площею з подальшою передачею її в оренду відповідачу.

На необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов прокуратурою в інтересах держави про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки звернула свою увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, а також Верховний Суд у постанові від 20.12.2019 у справі № 917/266/19.

На необхідності достеменного встановлення розміру земельної ділянки, яка використовується відповідачем (чи користується відповідач земельною ділянкою лише у межах належних йому об`єктів нерухомого майна або більшою площею, а отже, чи не ґрунтується на припущеннях площа, яку покладено в основу обрахунку заявленої до стягнення суми), наголосив також Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі №924/196/19.

Також, у постанові від 20.12.2019 у справі № 917/266/19 Верховний Суд звернув увагу на необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користується особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження земельної ділянки з доданими до нього фото матеріалами або іншої інформації про площу земельної ділянки.

Актом про визначення збитків власнику землі №34-2017 від 01 листопада 2017 було визначено збитки у вигляді неодержаного Черкаською міською радою доходу за час фактичного користування товариством з обмеженою відповідальністю "Гранітпромкомплекс" земельною ділянкою площею 0,4119 га (кадастровий номер 7110136700:06:064:0006) по вул. М. Залізняка, 198 за період з 01 квітня 2016 по 01 березня 2017 в розмірі 46 083,60 грн.

Зазначений акт затверджений рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 21 грудня 2017 №1344 (а.с. 30).

Частиною 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно) обов`язковій державній реєстрації підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Право оренди могло перейти від попереднього власника нерухомості до відповідача у разі набуття відповідачем права власності на будівлю лише за умови його наявності (виникнення) у продавця (ст. 125 ЗК України) саме на момент укладення договорів купівлі-продажу будівель. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2020 у справі №913/311/18.

В силу імперативних вимог ст. 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами ст. 120 цього Кодексу та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" не може перейти право оренди земельної ділянки, якщо у попереднього землекористувача воно ще не виникло (незареєстроване) станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення гл. 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень гл. 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82, 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права оренди до покупця будівлі (відповідача) за правилами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", так і заміну сторони у зобов`язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

При цьому, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Наведену правову позицію викладено у п. 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).

У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку ст. 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).

Розглянувши розрахунок відповідача, колегія суддів зазначає, що позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушене відповідачем, міг би реально одержати від відповідача орендну плату за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її індексації без коефіцієнтів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на початок кожного звітного періоду.

Застосування вказаних коефіцієнтів у розрахунку по суті є нарахуванням неустойки на збитки, що суперечить чинному цивільному законодавству.

Згідно з розрахунком (а.с.28), сума безпідставно збережених грошових коштів за період з 01 квітня 2016 по 31 грудня 2016 становить 38 789,73 грн., а за період з 01 січня 2017 по 01 березня 2017 - 7 293,87 грн.

Проте, з урахуванням вищенаведених висновків суду, суму безпідставно збережених грошових коштів слід було розраховувати наступним чином:

3% від 1 294 764,91 грн. складає 38 842,95 грн. в рік, відповідно в місяць - 3 236,91 грн. За 9 місяців 2016 сума складає 29 132,19 грн.

3% від 1 372 450,80 грн. складає 41 173,52 грн. в рік, відповідно в місяць - 3 431,13 грн.

Таким чином, розмір безпідставно збережених грошових коштів за період з 01 січня 2017 по 28 лютого 2017 складає 6 862,26 грн., та за 1 день березня 2017 - 110,68 грн., а всього за період з 01.04.2016 по 01.03.2017 включно складає 36 105,13 грн.

Враховуючи, що на підставі договору купівлі-продажу №3592 від 15 грудня 2015 відповідач набув право власності на нерухоме майно (незавершене будівництво) по вул. Громова, 198 в м. Черкаси. Об`єкт розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136700:06:064:0006, що підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, а рішенням Черкаської міської ради №2-466 від 31 березня 2016 припинено Фізичній особі-підприємцю Кузнецовій Тетяні Анатоліївні право користування вказаною земельною ділянкою площею 0,4119 га по вул. Громова, 198 (кадастровий номер 7110136700:06:064:0006), договір оренди землі від 25 лютого 2009, укладений між Черкаською міською радою та вказаною особою-підприємцем, розірвано за взаємною згодою сторін, доводи апелянта про те, що у ФОП Кузнецової Т.А. виникає обов`язок сплати орендної плати за користування земельною ділянкою до 03.04.2017 (до моменту укладення та державної реєстрації права оренди, яке зареєстроване в ДРПП 04.04.2017), не ґрунтуються на матеріалах справи.

Доказів того, що ФОП Кузнецова Т.А. не припинила користуватися спірною земельною ділянкою після продажу відповідачу розташованого на ній нерухомого майна, матеріали справи не містять, відтак правильним є визначений період для обрахування суми безпідставно збережених грошових коштів є 01.04.2016 - 01.03. 2017.

Що стосується платіжних документів про компенсацію ФОП Кузнецовій Т.А. орендної плати за земельну ділянку, долучених до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати ФОП Кузнецовою Т.А. орендної плати за спірну земельну ділянку після продажу нею відповідачу 15 грудня 2015 нерухомого майна, розташованого на ній.

Враховуючи, що заявленим періодом, за який з відповідача підлягає стягненню сума безпідставно збережених коштів, є 01.04.2016 - 01.03.2017, посилання апелянта з наданням платіжних доручень про компенсацію орендної плати ФОП Кузнецовій Т.А. за грудень 2015-січень 2016, лютий 2016 є також безпідставним.

В той же час заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що в період з квітня 2016 по квітень 2017 ним сплачувався земельний податок за спірну земельну ділянку, що підтверджується наступним.

Відповідно до ст.80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Надані суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою платіжні документи містять посилання в призначенні платежу про сплату земельного податку відповідачу та саме за спірну земельну ділянку.

Враховуючи те що відповідач не приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, оскільки не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, а позивачем було приховано від суду першої інстанції сплату відповідачем земельного податку у спірний період за користування земельною ділянкою, колегія суддів вважає за можливе прийняти як належні докази долучені до апеляційної скарги платіжні документи на підтвердження викладеного.

Крім того, до відповіді на відзив на апеляційну скаргу від 05.03.2021, який надійшов до суду 11.03.2021, відповідач долучив копію відповіді ГУ ДПС у Черкаській області від 22.01.2021 №743/6/23-00-04-0309, щодо надання інформації стосовно задекларованих та сплачених сум земельного податку за земельну ділянку по вул. Громова, 198 в м.Черкаси.

Так, у поданій відповіді зазначено, що за результатами розгляду листа від 19.01.2021 б/н про надання інформації стосовно задекларованих та сплачених сум земельного податку за земельну ділянку, що розташована за адресою: м.Черкаси, вул.Громова, 198 (кадастровий номер 7110136700:06:064:0006), за період з 01.04.2016 по 01.04.2017, ТОВ Гранітпромкомплекс подано до ДПІ у м.Черкасах (2301) податкові декларації з плати за землю та задекларовано податкове зобов`язання по земельному податку за земельну ділянку площею 0,4119 га, кадастровий номер 7110136700:06:064:0006, в сумі 30 049,99 грн.

За даними ІТС Податковий блок ТОВ Гранітпромкомплекс сплачено до бюджету міста Черкаси земельного податку відповідно до поданих до ДПІ у м.Черкасах податкових декларацій з плати за землю за період з 01.04.2016 по 01.04.2017 в сумі 30 049,99 грн.

Враховуючи те, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період (01.04.2016 по 01.04.2017) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти (36 105,13 грн.) власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, та сплату відповідачем у спірний період земельного податку в сумі 30 049,99 грн., колегія суддів зазначає, що заявлені у даній справі позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню лише у розмірі 6055,14 грн. (36 105,13 грн. - 30 049,99 грн.), відповідно в решті вимог про стягнення безпідставно збережених грошових коштів в позові слід відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо відсутності підстав для стягнення з нього 36 105,13 грн. безпідставно збережених грошових коштів за період 01.04.2016 - 01.03.2017, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують усі аргументи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Гранітпромкомплекс підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 у справі №925/167/18 підлягає зміні з викладенням мотивувальної та резолютивної частин в редакції даної постанови.

У відповідності до ст. 129 ГПК України у зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гранітпромкомплекс на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 у справі №925/167/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 у справі №925/167/18 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Черкаської області від 15.05.2018 у справі №925/167/18 викласти в наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гранітпромкомплекс (18000, м.Черкаси, вул. Сурікова, буд.25, код ЄДРПОУ 38161386) на користь Черкаської міської ради (18000, м.Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36, код ЄДРПОУ 25212542) 6055,14 грн. безпідставно збережених грошових коштів, 231,53 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. В решті позову відмовити .

4. Стягнути з Черкаської міської ради (18000, м.Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36, код ЄДРПОУ 25212542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гранітпромкомплекс (18000, м.Черкаси, вул. Сурікова, буд.25, код ЄДРПОУ 38161386) 2199,77 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Черкаської області видати накази.

6. Матеріали справи №925/167/18 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська