Постанова

від 25.06.2021 по справі 693/836/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 червня 2021 року

м. Київ

справа № 693/836/19

провадження № 61-16661св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство Канюківське ,

третя особа - реєстраційна служба Жашківського районного управління юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Канюківське на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року в складі судді Пічкура С. Д. та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства Канюківське (далі - ПСП Канюківське ), третя особа - реєстраційна служба Жашківського районного управління юстиції, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказав, що 15 серпня 2014 року між ПСП Канюківське та його батьком ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 2,51 га, розташованої на території Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області терміном до 01 січня 2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер і він 08 квітня 2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом в розмірі 1/2 частки земельної ділянки площею 2,5092 га, кадастровий номер 7120981200:02:001:1256, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.

У травні 2018 року він передав всі необхідні правоустановчі документи на вищевказану частку земельної ділянки керівнику ПСП Канюківське ОСОБА_3 для оформлення договору оренди земельної ділянки з ним як новим власником та орендодавцем. При передачі документів орендарю ним були оговорені умови, що договір повинен бути укладений на термін до 01 січня 2020 року.

У березні 2019 року йому стало відомо, що орендар ПСП Канюківське заключив з ним договір оренди земельної ділянки терміном до 01 січня 2025 року, який він не підписував. Крім того, вказаний договір 15 січня 2018 року зареєстрований у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Договір оренди землі без номера від 16 червня 2016 року та акт приймання-передачі об`єкта оренди, примірник якого переданий орендодавцю орендарем, не має підпису орендодавця ОСОБА_1 , але має підпис орендаря ОСОБА_3 та скріплений печаткою ПСП Канюківське .

При цьому, у примірнику договору оренди землі без номера від 16 червня 2016 року та акті приймання-передачі об`єкта оренди по договору оренди від 16 червня 2016 року, переданого орендарем для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно і який знаходиться у державного реєстратора Лозіцької Ю. В., в графі підпис орендодавця стоїть підпис, але він вчинений не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Вказані факти свідчать про те, що орендар при укладенні договору оренди землі вчинив дії, які не відповідали його внутрішній волі (намірам).

За таких обставин позивач просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 16 червня 2016 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 1/2 частки земельної ділянки, площею 2,5092 га, кадастровий номер 7120981200:02:001:1256, що розташована в адміністративних межах Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області, який укладено між ОСОБА_1 та ПСП Канюківське .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 16 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП Канюківське , на Ѕ частку земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,5092 га, розташовану на території Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області, кадастровий номер 7120981200:02:001:1256.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди землі позивач не підписував, тобто правочин був укладений без волевиявлення останнього, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним. Передчасною є вимога про зобов`язання реєстраційної служби внести до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення договору оренди земельної ділянки, який укладено між ОСОБА_1 та ПСП Канюківське , оскільки рішення суду, що набрало законної сили, про визнання договору недійсним, є підставою для внесення відповідних записів до вказаного реєстру. Позивач не зазначав реєстраційну службу як відповідача, отже не може вимагати від реєстратора вчинення певних дій. Крім цього, відсутня відмова реєстратора у вчинені відповідних дій.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано запис про державну реєстрацію речового права, проведену державним реєстратором виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області Підгаєцькою Л. В. 26 березня 2018 року, а саме - договір оренди Ѕ земельної ділянки номер: б/н, виданий 16 червня 2016 року (кадастровий номер 7120981200:02:001:1256).

В частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки підпис у графі орендодавець оригіналу спірного договору оренди земельної ділянки та ПСП Канюківське та підписи в графі орендодавець у акті приймання-передачі об`єкта оренди та додатковій угоді щодо виплати орендної плати до договору оренди землі від 16 червня 2016 року виконані не ОСОБА_1 , що встановлено почеркознавчою експертизою, а тому договір оренди землі від 16 червня 2016 року є неукладеним і у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Натомість, реєстрація права оренди ПСП Канюківське на підставі неукладеного договору оренди землі не відповідає вимогам закону, а тому слід скасувати запис про державну реєстрацію вказаного речового права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2020 року ПСП Канюківське подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, та з урахуванням уточненої касаційної скарги, поданої у грудні 2020 року, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, оскільки апеляційний суд, відмовляючи у проведенні повторної експертизи, необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Вказаний висновок почеркознавчої експертизи є упередженим, необґрунтованим та таким, що суперечить іншим доказам по справі. Позивач не заперечував наявності своєї волі на укладення спірного правочину.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 20120 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із свідоцтвами про право на спадщину за законом від 08 квітня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є спадкоємцями майна померлого ОСОБА_2 в розмірі Ѕ частки кожний, що складається з земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,5092 га, кадастровий номер 7120981200:02:001:1256, що розташована в адміністративних межах Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області.

Відповідно до договору оренди землі від 16 червня 2016 року, укладеного орендодавцем ОСОБА_1 з однієї сторони та орендарем ПСП Канюківське з іншої сторони, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в с. Бузівка Жашківського району Черкаської області, площею 1,2546 га, кадастровий номер 7120981200:02:001:1256, який укладено на строк дії до 01 січня 2025 року.

Вказаний договір зареєстровано 08 квітня 2016 року, номер запису 14082213, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, де зазначено строк дії договору оренди до 01 січня 2025 року.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №100,129,130/20-23 від 10 березня 2020 року, підпис у графі орендодавець оригіналу договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 7120981200:02:001:1256 в межах Бузівської сільської ради Жашківського району Черкаської області, який укладено між ОСОБА_1 та ПСП Канюківське та підписи в графі орендодавець в акті приймання-передачі об`єкта оренди та додатковій угоді щодо виплати орендної плати до договору оренди землі від 16 червня 2016 року виконані не ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Встановивши, що ОСОБА_1 заперечував факт підписання договору оренди землі від 16 червня 2016 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність його волевиявлення на укладання спірної угоди.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 193/344/17 (провадження № 61-37522св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 500/1559/15-ц (провадження № 61-2411св19).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди землі від 16 червня 2016 року, посилаюсь на те, що вказану угоду він не укладав, а відтак не міг її підписати фізично.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Установивши, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 16 червня 2016 року виконаний не ним, а іншою особою, яка не мала належних повноважень на вчинення такої дії, оспорюваний договір укладений без волевиявлення позивача, який не погоджував істотні умови договору оренди землі, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі у їх сукупності та взаємозв`язку, надавши їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для скасування запису про державну реєстрацію речового права, проведену державним реєстратором виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області Підгаєцькою Л. В. 26 березня 2018 року.

Схожий за змістом висновок у справі з подібними правовідносинами висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року (справа № 915/127/18, провадження № 12-184гс18).

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду судам роз`яснено, що висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами.

Вирішуючи спір, суди підставно врахували висновок за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 100,129,130/20-23 від 10 березня 2020 року.

Вказаний висновок є категоричним, тому підстав для призначення повторної експертизи суд відповідно до статті 113 ЦПК України не мав. Доводи касаційної скарги про недопустимість цього доказу є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами (суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині) норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення (суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині) ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Канюківське залишити без задоволення, а рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2020 року (у нескасованій апеляційним судом частині) та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара