Постанова

від 16.06.2021 по справі 520/1965/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 р.Справа № 520/1965/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 08.07.27 року по справі № 520/1965/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Прайм"

до Офісу великих платників податків Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби №0000035407від 22.01.2020 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2020 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби №0000035407 від 22.01.2020 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 21020 грн.

Офіс великих платників податків Державної податкової служби , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає , що судом ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права , саме: ст.ст. 72-76, ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України , ст.22,ст.23 п.п. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14, п.п.14.1.36, п.14 ст.14, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового Кодексу , ст. 1, п. 2 ст. З, ст. 4, п. 1, п. 2 ст. 9, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за № 168/704, П(С)БО № 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. №290. Вважає, що при розгляді справи неправильно та неповністю з`ясував фактичні обставини, що мають істотне значення для

належного вирішення справи, неправильно та неповністю дослідив наявні у справі докази, зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи . При розгляді справи судом першої інстанції в порушення до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України не надано належної оцінки доказам відповідача на підтвердження факту, що первинні документи, складені ТОВ ЛГЗ Прайм на адресу ПП ЗЕВС та ТОВ Таран ЛТД , зазначені господарські операції, які фактично не відбувались. Судом першої інстанції прийнято рішення без повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, та без з надання належної оцінки всім аргументам відповідача, що підтверджують безпідставність формування даних податкового та бухгалтерського обліку по операціям з спірними контрагентами. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладені в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Протокольною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2021 задоволено клопотання про заміну відповідача у справі в порядку ст. 52 КАС України, замінено Офіс великих платників податків ДПС на Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44131658) , як правонаступника.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги та обґрунтування апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги , вважає , що судом першої інстанції вірно досліджено матеріали справи та застосовано норми матеріального і процесуального права , просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги , рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі направлень від 29.10.2019 р. №25 та від 14.11.2019 р. №36 Офісу великих платників податків ДПС, наказу від 28.10.2019 р. №328 Офісу великих платників податків ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП Зевс за січень-вересень 2018 р., з ТОВ Гаран ЛТД за квітень 2018 р. та з податку на прибуток за 2018 р.

За результатами перевірки складено акт №14/28-10-54-07-10/33867056 від 25.11.2019 р., відповідно висновків якого встановлені наступні порушення:

- ст.22, ст. 23, п.п. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14, п.п. 14.1.36. п. 14 ст. 14, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), ст. 1, п. 2 ст. З, ст. 4, п. 1, п. 2 ст. 9, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. №996 (зі змінами та доповненнями), п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 1- 05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, П(С)БО № 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. № 290, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5 976 314 грн., у тому числі по періодам: за півріччя 2018 р. - 1082728 грн.; за 9 місяців 2018 р. - 5976304 грн.; за 2018 р. - 5976304 грн.(т.1 а.с.20)

Також за результатами перевірки складено протокол про адміністративне правопорушення від 25.11.2019 р., яким притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 (головного бухгалтера "Лікеро-горілчаний завод "Прайм"). Зазначено, що відповідальність передбачена ч.1 ст.163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п`яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). (т.1 а.с.61)

Позивач, не погоджуючись з актом про результати перевірки від 25.11.2019 р., подав заперечення до Харківського управління Офісу ВПП ДПС від 10.01.2020 р. (т.1 а.с.65)

За результатами розгляду заперечень Харківським управлінням Офісу ВПП ДПС висновки акту перевірки щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 5976304 грн. за 2018 р. ТОВ ЛГЗ Прайм в частині взаємовідносин з ПП ЗЕВС та ТОВ ГАРАН ЛТД залишено без змін, а заперечення - без задоволення. (т.1 а.с.68)

Офісом ВПП ДПС на підставі акту перевірки № 14/28-10-54-07-10/33867056 від 25.11.2019 р. складено податкове повідомлення-рішення (форма Р ) № 0000035407 від 22.01.2020 р. про збільшення ТОВ ЛГЗ Прайм суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств (11021000) на загальну 7470380 грн., у тому числі 5976304 грн. за податковим зобов`язанням та 1494076 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; (т.1 а.с.72)

Позивач, не погоджуючись з податковим повідомлення-рішенням Офісу ВПП ДПС №0000035407 від 22.01.2020 р., звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності викладених в акті перевірки висновків, а відтак і законності винесеного спірного податкового повідомлення - рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Згідно із пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Податкового кодексу України.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового Кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Положеннями п.2 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88,господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно абз.3 п.2.4 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

В Постанові Верховного суду від 15.05.2018 р. по справі №0870/9721/12 зазначено, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, придбання товарів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, платник податку на додану вартість має право на податковий кредит.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 19.04.2019 у справі №803/236/15-а, від 21.10.2019 у справі №0540/7843/18-а, від 09.10.2020 у справі №826/11085/18) зазначав, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Відповідно витягу з реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача є: Код КВЕД 11.01 Дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв (основний); Код КВЕД 11.02 Виробництво виноградних вин; Код КВЕД 11.03 Виробництво сидру та інших плодово-ягідних вин; Код КВЕД 11.04 Виробництво інших недистильованих напоїв із зброджуваних продуктів; Код КВЕД 11.05 Виробництво пива; Код КВЕД 11.06 Виробництво солоду; Код КВЕД 11.07 Виробництво безалкогольних напоїв; виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки; Код КВЕД 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; Код КВЕД 46.34 Оптова торгівля напоями; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах.

Матеріали справи свідчать , що між позивачем (продавець) та ТОВ ГАРАН ЛТД (покупець) укладено договір постачання №06/04/18 від 06.04.2018 р. Відповідно умов договору, продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар. Згідно п.3.4 Договору, самовивіз товару відбувається за рахунок Покупця. Розрахунки за товар, що поставляється здійснюється покупцем шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок продавця або іншим засобом, передбаченим діючим законодавством України. Передавання товару здійснюється в пункті поставки. Перелік найменування товару, його кількість та ціна визначені у рахунках-фактурах, виставлених згідно договору та видаткових накладних.

Загальна сума реалізації/відвантаження за договором у перевіряємому періоді склала 12 млн. грн. Для підтвердження даних податкового обліку до перевірки були надані первинні документи.

Відповідно до договору ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ на реалізований товар виписано видаткові накладні (т.1 а.с. 80-83).

Сплата за товар в квітні 2018 року та червні 2018 року у розмірі 1 600 000,0 грн. здійснена ТОВ Гаран ЛТД на розрахунковий рахунок ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ , що підтверджується випискою по рахунку ТОВ ЛГЗ Прайм . (т.1 а.с.84-85)

09.07.2018 р. між ТОВ ГАРАН ДТД та ТОВ Лондон Прайм (новий боржник) та ТОВ ЛГЗ Прайм (кредитор) укладено договір про переведення боргу №119/07-19, відповідно умов якого первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов`язання) у розмірі 6172709,20 грн., що виник на підставі основного договору №06/04/2018 від 06.04.2018 р. (т.1 а.с.78)

Сплата за товар у липні 2018 року в розмірі 6 172 709,20 грн. здійснена підприємством ТОВ Лондон Прайм (код ЄДРПОУ 42181328) згідно договору про переведення боргу № 119/07- 19від 09.02.2018 р. (т.1 а.с. 69-70), укладеного між ТОВ Гарант ЛТД , ТОВ Лондон Прайм - новий боржник та ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ - кредитор , що підтверджується випискою по рахунку ТОВ ЛГЗ Прайм . (т.1 а.с.86-90).

13.08.2018 р. між ТОВ ГАРАН ДТД та ТОВ ГудЕнд Сервіс (новий боржник) та ТОВ ЛГЗ Прайм (кредитор) укладено договір про переведення боргу №1308, відповідно умов якого первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов`язання) у розмірі 4227292,43 грн., що виник на підставі основного договору №06/04/2018 від 06.04.2018 р. (т.1 а.с.75)

Сплата за товар в серпні 2018 року у розмірі 4 227 229,43 грн. здійснена підприємством ТОВ ГУД ЕНД СЕРВІС (код 41057121) згідно укладеного договору про переведення боргу №1308 від 13.08.2018 року (т.1 а.с.67-68) між ТОВ Гаран ЛТД , ТОВ ГУД ЕНД СЕРВІС - новий боржник та ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ - кредитор , що підтверджується випискою по рахунку ТОВ ЛГЗ Прайм . (т.1 а.с.91-92).

Як зазначає позивач у своїх поясненнях, ковпаки, які були реалізовані на адресу ТОВ «Гаран ЛТД» раніше були придбані ТОВ «ЛГЗ «ПРАЙМ» для використання у власній господарської діяльності для виробництва лікеро-горілчаної продукції та для досягнення економічних результатів, у зв`язку з тим, що необхідність використання ковпаків відпала, вони були продані ТОВ вЂ�Таран ЛТД» .

Так , між ТОВ ГУАЛА КЛОЖЕРС Україна (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки №59 від 27.02.2015 р. Відповідно договору постачальник зобов`язується поставити покупцю ковпачки алюмінієві та/або полімерні. Строк дії зазначеного договору продовжено до 31.12.2018 р. Зазначені обставини підтверджуються: Договором постачання між ТОВ ГУАЛА КЛОЖЕРС Україна (т.1 а.с. 84-87), видатковими накладними, постачальник ТОВ ГУАЛА КЛОЖЕРС Україна (т.1 а.с. 91-133), договором постачання №б/н від 11.01.2010 між TOB НІК+ та ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ (т.1 а.с. 134-136), видатковими накладними, постачальник TOB НІК+ (т.1 а.с. 137-155), договором постачання №20/09-17 від 20.09.2017 року між Виробнича компанія РОССА та ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ (т.1 а.с. 156-160), видатковими та товарно-транспортними накладними постачальник Виробнича компанія РОССА (т.1 а.с. 161-174), договором поставки № 22М-03.14 від 22.04.2014 р. між ТОВ Торговий дім Малинівка та ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ (т.1 а.с. 175-177), видаткова накладна постачальник ТОВ Торговий дім Малинівка (т.1 а.с. 178), договором поставки № 0201/18 від 02.01.2018 між ПАТ ТЕХНОЛОГІЯ та ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ (т.1 а.с. 179-182), видаткова накладна постачальник ПАТ ТЕХНОЛОГІЯ (т.1 а.с. 183).

Також, з акту перевірки вбачається, що контролюючим органом зроблено висновок про те, що перевіркою не підтверджено реалізацію ТМЦ на адресу ПП ЗЕВС та ТОВ ГАРАН ЛТД .

Як зазначає позивач, загальна сума реалізації/відвантаження продукції на адресу ПП ЗЕВС у періоді що перевірявся склала 29,1 млн. грн., з них собівартість складає 17,2 млн. грн., акцизний податок 6,9 млн. грн.

Згідно матеріалів справи 01.08.2016 р. між ПП ЗЕВС (покупець) та ТОВ ЛГЗ Прайм укладено договір поставки №01/08/2016. Відповідно договору постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує алкогольні напої. Відповідно п.2.3, 2.5 Договору, продукція поставляється на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2010 року) склад покупця. Оплата за продукцію повинна бути здійснена покупцем шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника передплати за 30 днів до дати відвантаження продукції. (т.1 а.с.192)

Переміщення/поставка реалізованих на адресу ПП ЗЕВС алкогольних напоїв здійснювалось навантажувачем LINDE Т1225 ХА з адреси ТОВ ЛГЗ Прайм (Харківська обл., смт. Малинівка, вул. Олімпійська, 1), згідно товарно-транспортних накладних. (т.2 а.с.47-101)

Відповідно до договору №01/08/2016 від 01.08.2016 р.на реалізований товар виписано видаткові накладні (т.1 а.с. 242-250, т.2 а.с.1-46).

Оплата за реалізований/відвантажений товар ПП ЗЕВС була здійснена на розрахунковий рахунок ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ , що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями (т.1 а.с.195-214).

ПП ЗЕВС було направлено директору ТОВ ЛГЗ Прайм лист, в якому просив змінити призначення платежу в платіжних дорученнях:

Платіжні доручення : №945 956 від 04.04.2018р. на суму 3 000 000,00 грн., №945 957 від 04.04.2018р. на суму 3 000 000,00 грн., №945 961 від 04.04.2018р. на суму 3 000 000,00 грн., №945 962 від 04.04.2018р. на суму 1 500 000,00 грн., №945 963 від 04.04.2018р. на суму 1 500 000,00 грн., №945 965 від 05.04.2018р. на суму 497 263,20 грн. в наступній редакції: оплата за ЛВИ по договору №01/08/2016 от 01.08.2016 г. В т.ч. НДС , платіжне доручення № 945 964 від 05.04.2018р. на суму 1 500 000,00 грн. читати в наступній редакції: Оплата за ЛВИ по договору №01/08/2016 от 01.08.2016 г. в сумі 808 512,00 В т.ч. НДС , Оплата за ЛВИ по договору №28/04/17 от 28.04.17 г. в сумі 691 488,00 В т.ч. НДС . (т.1 а.с.194)

Відповідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (абз. 5); активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому (абз. 2); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу ( за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників) (абз. 16).

Копії долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

На підтвердження виконання господарських операцій позивачем було надано копії первинних документів по господарським операціям. В свою чергу, відповідачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд першої інстанції правомірно виходив також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертав увагу у своєму роз`ясненні ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

У свою чергу, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст. 73 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів .

Згідно статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції , що з наданих позивачем первинних документів встановлено, що діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій, тобто господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів.

Саме вказані обставини є підтвердженням реальності господарської операції, з урахуванням того, що «визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що узгоджується зі змістом постанов Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 826/13029/14 та від 06.02.2018 у справі №826/22154/15.

Колегія суддів звертає уваги, що окремі недоліки документів не можуть свідчити про нереальність господарських операцій.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний суд у постанові від 12.04.2018 року у справі №804/698/16 зазначивши, що посилання відповідача на припущення, окремі недоліки в документах, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагента, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень позивача щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції.

Крім того, у відповідності до правової позиції, що міститься у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 822/2373/17, від 19.06.2018 року у справі № 808/2447/1, від 28.02.2018 у справі 806/1033/17, неістотні недоліки в первинних документах (описка, помарка, незаповнення окремого реквізиту), які не впливають на можливість ідентифікувати осіб, що брали участь у господарських операціях, їх зміст не свідчать про безтоварність господарських операцій.

При цьому у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною (а не податковим органом) факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Незначні помилки в оформленні окремих документів не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки досліджені судами первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов`язкові реквізити.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року по справі № 813/947/18.

В постанові від 15.05.2018 у справі № 0870/9721/12 Верховний Суд дійшов висновку, що нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо посилань відповідача на отримані відповіді на запити про контрагентів підприємств, з якими мав господарські правовідносини позивач, зокрема, те, що від ГУ ДФС у Донецькій області листом №5322/7/05-99-14-13 від 26.06.2019 р. (вх. № 11205/7-03 від 27.06.2019) отримана податкова інформація по підприємству ПП ЗЕВС з питань проведення фінансово-господарських операцій з постачальником ТОВ ЛГЗ Прайм за серпень, вересень 2018 року та з покупцями від №24.06.2019 №382/05-99-14-13/31578034, в якій зазначено, що ПП ЗЕВС представлено до контролюючого органу інформацію про документальне оформлення операцій, яка не спростовує акт порушення податкового законодавства та не підтверджує фактичне здійснення операцій, та те, що відповідно до ЄРПН та наданим поясненням ПП ЗЕВС , було встановлено, що придбаний товар у ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ було реалізовано ТОВ ТОВ МАДЕРА (код ЄДРПОУ 42014445), який поставлявся на умовах EXW - самовивіз ТМЦ покупцем. ПП ЗЕВС не надано товарно - транспортні накладні на реалізацію та відповідно ЄРПН ТОВ МАДЕРА не здійснює придбання послуг перевезення.

Податкова інформація щодо контрагентів позивача не є сама по собі документом, на підставі якого здійснюються висновки про ті чи інші порушення податкового законодавства, оскільки відповідно до ст.83 ПК України результатом застосування податкової інформації є акт податкової перевірки.

Зазначені у акті перевірки витяги з результатів опрацювання узагальненої податкової інформації, відомості з інформаційних баз ДФС/ДПС не містять відомостей щодо проведення податкової перевірки контролюючими органами контрагентів позивача, посилання на акти/довідки про результати проведення планових/позапланових перевірок, акти про неможливість проведення податкових перевірок з тих, чи інших причин, не приводиться текст запитів до контрагентів, що могли стати підставою для проведення перевірки тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 803/817/14, від 14.05.2019 у справі № 826/13918/17, від 19.03.2019 у справі № 813/1814/17, від 12.03.2109 у справі №804/9057/13-а, від 19.02.2019 у справі № 826/12859/17, від 08.08.2018 у справі № 820/4428/17, від 17.04.2018 у справі № 808/1543/17, від 03.04.2018 у справі №820/13380/13-а, від 27.03.2018 у справі №816/809/17.

Така податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта з посиланням на наявну податкову інформацію про не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкову інформацію про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, оскільки така інформація не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 803/1712/13-а (провадження № К/9901/27172/18).

Суд зауважує, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин (Постанова ВС від 23.05.2018 р. у справі № 804/2551/13-а).

Посилання відповідача на відсутність журналів допуску транспортних засобів на територію ТОВ ХЛГЗ-плюс та ТОВ Юнайтед Алко , що унеможливлює дослідження та підтвердження факту здійснення транспортування продукції, яка зазначена в оформлених первинних документах, які складені ПП ЗЕВС на адресу ТОВ ТОП МАДЕРА , а також на відсутність даних щодо транспортних засобів у ТОВ ТОП МАДЕРА , суд вважає не обґрунтованими, оскільки правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, зокрема, з ПП ЗЕВС , виконано кожною стороною цих договорів, що підтверджується первинними документами, а саме податковими накладними.

Також слід зазначити, що відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Платник податків, в даному випадку позивач, не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни своїх контрагентів, а тим більше контрагентів своїх контрагентів, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.

Це ж стосується посилань відповідача на те, що не підтверджується факт подальшої реалізації ковпаків, придбаних ТОВ ГАРАН ЛТД у ТОВ ЛГЗ Прайм , оскільки, як зазначає відповідач, згідно аналізу Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що Таран ЛТД в квітні 2018 року на користь ТОВ БРІЗТОРГ (код ЄДРПОУ 41985270), TOB ВАРАТОН (код ЄДРПОУ 41986515), ТОВ Селентайм (код ЄДРПОУ 41988177), TOB КАРМІНС (код ЄДРПОУ 41986672) було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкові накладні з номенклатурою ковпаки... , що ідентичні номенклатурі товару придбаної у ТОВ ЛГЗ ПРАЙМ . (т. 2 а.с. 156 зворотній бік)

Крім того, суд зауважує, що в спірних господарських операціях позивач виступав як продавець та його можливість фактично здійснювати власну господарську діяльність а ні в ході податкової перевірки, а ні при розгляді справи під сумнів не ставилась.

Отже, посилання відповідача на відсутність фактів здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами суд не приймає до уваги, оскільки реалізація та передача товару контрагентам, проведення оплати за товар, підтверджено наявними в матеріалах справи доказами. Подальша діяльність контрагентів, наявність у них коштів, подальша доля товару, наявність складських приміщень, працівників, не стосується підприємства позивача після виконання сторонами угоди постачання. З урахуванням викладеного, твердження відповідача суд вважає безпідставним, оскільки факт постачання та реальності здійснення господарських операцій підтверджений первинними документами наданими позивачем як під час перевірки, так і до матеріалів справи.

У зв`язку з цим дії платника, результатом яких є отримання економічної вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таку ж правову позицію підтримано Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та інших податкових зобов`язань, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача.

Така позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року

у справі №808/4054/14 та від 03 квітня 2020 року у справі №160/4200/19.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем має досліджуватись можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ. Право на віднесення сум до складу валових витрат при нарахуванні податку на прибуток та право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 №820/4648/13-а.

відсутність у контрагента матеріальних, виробничих, трудових та інших ресурсів не впливає на реальність господарських операцій, оскільки такий контрагент має право залучити відповідні ресурси на підставі цивільно-правових угод (постанови Верховного Суду у справах № 820/4648/13-а, № 826/1398/14).

Зокрема Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а зазначив, що твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод.

Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 04 квітня 2020 року (справа №160/93/19) від 04 червня 2020 року (№340/422/19) та підтримується у рішеннях Європейського Суду з прав людини, в тому числі, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів,

транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не є

вичерпними ознаками нереальності вчинених господарських операцій, якщо з інших даних

вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника

податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним

способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання

поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в

залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється

поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від

16 січня 2018 року у справі №820/4648/13-а, від 30 січня 2018 року у справі №

2а/1770/3360/12, від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16, від 20 березня 2020 року у

справі №520/399/19, яка полягає у тому, що на реальність господарських операцій жодним

чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та

інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно-правових

угод.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові від 20.03.2018 по справі № 805/10886/13-а (провадження № К/9901/1424/18) зазначає, що за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов`язання.

Суд зазначає, що господарські операції між ТОВ ГАРАН ЛТД та ПП ЗЕВС та позивачем підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які містяться в матеріалах справи. Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ ГАРАН ЛТД та ПП ЗЕВС .

Посилання відповідача на наявність порушених кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача суд вважає необґрунтованими, оскільки єдиним належним та допустимим доказом вчинення згаданого діяння є виключно обвинувальний вирок суду у кримінальному провадженні. На момент проведення перевірки контролюючим органом такого вироку виявлено не було, в основу оскаржених рішень факту існування такого вироку не покладено.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України тільки вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний правопорушення, які набрали законної сили, звільняють сторону від процесу доказування фактів вчинення діяння та особи, яка його вчинила.

Отже, доказове значення може мати лише вирок суду, що набрав законної сили, і який прямо стосується конкретних правовідносин, разом з тим, контролюючим органом не надано вищевказаних доказів. Відомостей щодо наявності вироку суду на час розгляду даної справи відповідачем не надано.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб`єктивною думкою та не підтверджуються матеріалами справи, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

В матеріалах справи відсутні докази наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при дослідженні матеріалів судової справи не виявлено.

Відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальній справі щодо контрагентів позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача вищенаведеними контрагентами , не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Отже, аналізуючи наведені контролюючим органом доводи у їх сукупності, такі не свідчать про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з контрагентами, а наведені позивачем аргументи та докази, надані на їх підтвердження,- повною мірою спростовують висновки контролюючого органу, покладені в основу оскаржуваного в цій справі податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесених податкових повідомлень- рішень належним чином в суді не довів, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 по справі № 520/1965/2020 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя З.Г. Подобайло Судді І.С. Чалий Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 29.06.2021 року