Постанова

від 24.06.2021 по справі 756/12929/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Яценко Н.О.

Провадження №22-ц/824/8416/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАФЕРТ на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАФЕРТ про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітку,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся досуду з позовом до ТОВ УКРАФЕРТ про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітку та просив про його задоволення, посилаючись на те, що він у період з 08 серпня 2017 року по 30 березня 2018 року працював за сумісництвом на посаді адміністратора в ТОВ УКРАФЕРТ з посадовим окладом 33 537 грн. 67 коп.

При звільненні за згодою сторін з 30 березня 2018 року, відповідач всупереч вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України не виплатив позивачу всі належні йому від підприємства суми.

Не зважаючи на постійні обіцянки, станом на жовтень 2018 року заборгованість по заробітній платі не погашена, компенсація за невикористану відпустку не виплачена.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості по заробітній платі в обчисленому ним розмірі - 33 537 грн. 67 коп. та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 18 435 грн. 09 коп. Також ОСОБА_1 на підставі ст. 117 КЗпП України просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 198 054 грн. 37 коп. та на підставі ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсацію втрати частини доходів у розмірі 215 грн. 98 коп.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ УКРАФЕРТ на користь ОСОБА_1 заборгованість по основній заробітній платі у розмірі 33 537 грн. 67 коп., компенсацію за дні невикористаної відпустки у розмірі 18 435 грн. 09 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 198 054 грн. 37 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 215 грн. 98 коп., судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 600 грн. 00 коп.

Стягнуто з ТОВ УКРАФЕРТ в дохід держави судовий збір у розмірі 2 502 грн. 43 коп.

Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення заборгованості зі стягнення заробітної плати за один місяць.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року у задоволенні заяви відповідача ТОВ УКРАФЕРТ про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року відмовлено.

У апеляційній скарзі на рішення суду відповідач посилається на те, що рішення ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку із чим підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, посилався на те, що з позивачем при його звільненні було проведено повний розрахунок, що підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 2300-0602-8/48241 від 28.09.2020 року, де вказується, що згідно з даними Реєстру застрахованих осіб у ТОВ УКРАФЕРТ повністю відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 . Таким чином, висновки суду про стягнення з відповідача на користь позивача належних останньому, але не виплачених при звільненні сум, та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, ґрунтуються на припущеннях, що не відповідає вимогам процесуального закону.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Баран М.Ф. проти задоволення скарги відповідача заперечив та просив рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ УКРАФЕРТ - адвокат Усенко В.Ж., апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Баран М.Ф., в апеляційному суді проти задоволення скарги ТОВ УКРАФЕРТ заперечив та просив рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 08 серпня 2017 року був прийнятий на посаду експерта за сумісництвом у ТОВ УКРАФЕРТ згідно наказу №78/2017-0076 від 07 серпня 2017 року.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 30 березня 2018 року його було звільнено з роботи за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України згідно наказу №12/2018-0076 від 30 березня 2018 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що при звільненні позивача йому не було виплачено відповідачем всіх належних йому сум, однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що її було розглянуто за відсутності належних та допустимих доказів невиплати відповідачем позивачу всіх належних на день звільнення останньому сум, і висновки суду з цього приводу ґрунтуються на припущеннях.

Так, згідно вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в день звільнення - 30 березня 2018 року не працював, що не заперечувалося його представником, тому відповідно до ст. 116 КЗпП відповідач мав виплатити належні останньому суми не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про розрахунок.

Відповідачем апеляційному суду були надані належні та допустимі докази, які підтверджують ту обставину, що позивачу ОСОБА_1 27 квітня 2018 року платіжним дорученням №382 від 27.04.2018 року на його рахунок у АБ Кліринговий дім перераховано заробітну плату у розмірі 41 838 грн. 07 коп. При цьому, сума сукупного доходу ОСОБА_1 згідно довідки ТОВ УКРАФЕРТ за №16/06-21 від 15.06.2021 року становила 51 972 грн. 76 коп. (33 537 грн. 67 коп. - заробітна плата за березень 2018 року; 18 435 грн. 09 коп. - компенсація за невикористану відпустку), з яких утримано загальнообов`язкових відрахувань в сумі 10 134 грн. 69 коп. та виплачено 41 838 грн. 07 коп. на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АБ Кліринговий дім згідно платіжного доручення №382 від 27.04.2018 року на суму 6 973 186,22 грн.

Матеріали справи не містять даних про те, що позивач ОСОБА_1 після звільнення 30 березня 2018 року і до проведення з ним розрахунку 27 квітня 2018 року подавав ТОВ УКРАФЕРТ заяву про розрахунок, що на підставі положень ст. 116 КЗпП є підставою для висновку, що відповідач обов`язок, покладений на нього ст. 47 КЗпП України, виконав належним чином, і проведення розрахунку 27 квітня 2018 року не суперечить вимогам закону, оскільки ОСОБА_1 у день звільнення - 30 березня 2018 року не працював і вимоги про розрахунок після звільнення не заявляв.

Оскільки відповідачем позивачу були виплачені всі належні останньому при звільненні суми, що підтверджується наданими відповідачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, у справі відсутні підстави до задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ТОВ УКРАФЕРТ заборгованості по заробітній платі в розмірі 33 537 грн. 67 коп. та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 18 435 грн. 09 коп., а висновки суду про задоволення цих вимог порушують норми процесуального права, оскільки ґрунтуються на припущеннях.

Враховуючи те, що при розгляді справи відповідачем доведено факт належного виконання ним обов`язку по проведенню з позивачем розрахунку при звільненні, підстави до застосування положень ст. 117 КЗпП для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також положень ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати для стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, які встановлюють відповідальність роботодавця за порушення конституційного права працівника на оплату праці, у справі відсутні і застосування їх судом порушує норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки позивачем не доведено факту порушення його трудових прав відповідачем, висновок суду першої інстанції про задоволення його позову є необґрунтованим та порушує норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що суд, ухвалюючи рішення, допустив порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки у задоволенні позову позивачу відмовляється, відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені ним по справі судові витрати покладаються на нього.

В зв`язку із тим, що ціна позову у даній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, рішення суду апеляційної інстанції згідно п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАФЕРТ - задовольнити.

Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року - скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАФЕРТ про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітку - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: