Постанова

від 17.06.2021 по справі 904/2127/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/2127/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дігамма"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021 (головуючий суддя Коваль Л. А., судді Кузнецов В. О., Мороз В. Ф.)

у справі № 904/2127/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дігамма"

до Нікопольської міської ради

про стягнення 2 565 475,48 грн,

(у судовому засіданні взяв участь представники: позивача - Ромащенко К. В., відповідача - Вюнченко О. А.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дігамма" (далі - позивач, ТОВ "Дігамма") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради (далі - Рада) про стягнення шкоди, завданої антиконкурентними діями та дискримінацією у розмірі 2 565 475,458 грн.

2. Аргументуючи позовні вимоги, ТОВ "Дігамма" посилається на порушення Радою законодавства про захист економічної конкуренції, внаслідок чого позивачу завдано шкоду в розмірі 2 565 475,458 грн (різниця між встановленою орендною платою 12% на рік від нормативної грошової оцінки землі і мінімальною орендною ставкою, встановленою законом, у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі за період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року), яка підлягає стягненню на підставі статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020 позов задоволено частково; стягнуто з Ради на користь ТОВ "Дігамма" шкоду, завдану антиконкурентними діями та дискримінацією, спричинену станом на 31.10.2019 у розмірі 2 565 475,48 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн; в частині стягнення з Ради на користь ТОВ "Дігамма" 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

4. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд прийняв до уваги обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 у справі №904/2209/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2020, яким встановлено неправомірну поведінку Ради і визнано недійсним пункт 2 рішення Ради від 07.10.2019 №26-12/VІI "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "Дігамма" на вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету". Цим рішенням суду встановлено, що дії Ради щодо застосування різних ставок орендної плати за землю при однаковому цільовому призначенні землі, серед іншого, є забороненою законодавством формою непрямої дискримінації з боку органів місцевого самоврядування; встановлений факт вчинення Радою по відношенню до ТОВ "Дігамма" антиконкурентних та дискримінаційних дій, наслідком яких є втручання в наявне у ТОВ "Дігамма" право, що полягало у встановленні підвищеної орендної плати за землю в порівнянні з іншими аналогічними землекористувачами.

5. З огляду на відсутність єдиного підходу у визначенні орендної ставки по платі за землю для землекористувачів, що знаходяться в однакових умовах, є конкурентами і орендують земельні ділянки одного цільового призначення з однією метою - розміщення будівлі торгівлі, а також, приймаючи до уваги ту обставину, що ряду землекористувачів, які відповідають вищевказаним критеріям, відповідачем встановлена орендна ставка у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі №904/401/18), суд визнав обґрунтованим та правомірним застосування до спірних відносин орендної плати у розмірі 3% нормативної грошової оцінки землі.

6. Суд врахував, що розмір неправомірно визначеної ставки орендної плати продубльовано, відповідно, в договорі оренди, укладеному між сторонами, на підставі якого позивач сплачував орендну плату в більшому розмірі, а саме 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за спірний період у розмірі 3 439 356 грн. Разом з цим орендна плата з розрахунку 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (мінімальна ставка, встановлена законом) за спірний період складає 855 158,49 грн. Таким чином суд зазначив, що розмір шкоди, спричиненої відповідачем у зв`язку з неправомірним встановленням позивачу орендної плати в розмірі 12% складає 2 565 475,48 грн.

7. З посиланням на норми статей 1173, 1174 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивачем доведено протиправність поведінки відповідача, доведено розмір понесених збитків та причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та збитками позивача, у зв`язку з чим є підстави для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 2 565 475,48 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020 скасовано; прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що при прийнятті пункту 2 рішення від 07.10.2019 №26-12/VІI Рада діяла неправомірно, водночас не погодився з наявністю підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

10. По-перше, суд апеляційної інстанції врахував ту обставину, що розмір орендної плати на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки землі у добровільному порядку погоджений сторонами у пункті 9 договору оренди землі (з урахуванням додаткової угоди від 12.10.2016).

11. По-друге, апеляційний господарський суд визнав недоведеною позивачем ту обставину, що Рада встановила або повинна була встановити позивачу розмір орендної плати саме на рівні 3% від діючої нормативної грошової оцінки землі, а не інший відмінний від 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель в межах передбачених статтею 288.5 Податкового кодексу.

12. По-третє, суд апеляційної інстанції вказав, що Рада в спірних правовідносинах виступає як власник землі, а не суб`єкт владних повноважень, оскільки не використовує владно-адміністративні функції, а діє як суб`єкт господарювання, дії якого направлені на встановлення господарських правовідносин, тому він не може нести відповідальність за спеціальним деліктом, який закріплений приписами статті 1173 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021 скасувати, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

14. Суд апеляційної інстанції не врахував і не застосував сформовані Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 01.12.2020 у справі № 904/1103/20 висновки щодо застосування стандарту доказування "вірогідність доказів", передбаченого приписами статті 79, частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також помилково послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, стосовно стандарту доказування "поза розумним сумнівом".

15. Наразі відсутній висновок щодо застосування положень статті 1173 ЦК України у спірних правовідносинах, а саме: чи регулюють положення статті 1173 ЦК України правовідносини, що виникли при стягненні шкоди, яка завдана рішенням органу місцевого самоврядування, прийнятого останнім у приватноправових відносинах?

16. Суд апеляційної інстанції помилково послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 10.10.2019 у справі № 921/346/18, з огляду на відмінність правовідносин у цих справах і у справі № 904/2127/20. У той же час, скаржник зазначає, що схожим для спірних правовідносин є висновок щодо застосування норм права (стягнення збитків за порушення вимог антиконкурентного законодавства), сформований Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 у справі № 910/4425/16.

17. В частині висновків суду апеляційної інстанції щодо недоведеності розміру збитків, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18, від 28.01.2020 у справі № 904/401/18. Скаржник зазначає, що в матеріалах справи достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження розміру збитків, заподіяних позивачу.

18. Стосовно висновків суду апеляційної інстанції про те, що розмір річної орендної плати на рівні 12% від нормативної грошової оцінки землі встановлений сторонами у договорі оренди, скаржник посилається на принцип "належного урядування", закріплений у практиці Європейського суду з прав людини.

19. Також скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 3, 7, 13 - 15 ГПК України.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

20. Рада подала відзив, у якому зазначає про законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення. У відзиві Рада погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що визначення розміру орендної плати за землю належить виключно до компетенції Ради.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21. 27.05.2011 Рада прийняла рішення № 11-8/VI "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "Дігамма" по вул. Шевченка, 223" (далі - рішення № 11-8/VI).

22. 22.10.2012 між Радою (орендодавець) і ТОВ "Дігамма" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди), за умовами якого орендодавець на підставі рішення №11-8/VI надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,6101 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Нікополь, вул. Шевченка, 223 (кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:002:0064).

23. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 809,31 грн за 1 кв.м, або 4 937 600,31 грн за 0,6101 га (п. 5 договору оренди).

24. Згідно з пунктом 9 договору оренди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у вигляді відсотків від діючої нормативної грошової оцінки земель міста Нікополь із врахуванням щорічного коефіцієнту індексації; розмір орендної плати складає 10%, що становить 493 760,03 грн за рік.

25. 07.10.2016 Рада прийняла рішення № 26-12/VIІ "Про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк ТОВ "Дігамма" по вул. Шевченка, 223 за фактичним розміщенням будівлі супермаркету" (далі - рішення № 26-12/VIІ), за змістом якого:

- поновлено ТОВ "Дігамма" договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1211600000:03:002:0064) на вул. Шевченка, 223 площею 0,6101 га строком на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07);

- встановлено на земельну ділянку на вул. Шевченка, 223 орендну плату в розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель.

26. 12.10.2016 сторонами підписано додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (державна реєстрація від 17.10.2013 № 2947251) (далі - додаткова угода), пунктом 1 якої поновлено ТОВ "Дігамма" договір оренди строком на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07).

27. Відповідно до п. 2 додаткової угоди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 8 823 083,17 грн за 0,6101 га.

28. Згідно з пунктом 3 додаткової угоди встановлено на земельну ділянку на вул. Шевченка, 223 орендну плату в розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель, що становить 1 058 769,98 грн за 1 рік.

29. На виконання умов договору оренди в редакції додаткової угоди позивач сплачував орендну плату на розрахунковий рахунок УДКУ у Дніпропетровській області, що підтверджується наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями. Загальна сума сплаченої позивачем орендної плати становить 3 420 633,97 грн.

30. 30.01.2018 Адміністративна колегія Антимонопольного комітету України прийняла рішення №3/01-14/04-18 (далі - рішення АМК України), яким визнала дії Ради щодо прийняття рішень (зазначених у графі 6 таблиці 1, у тому числі рішення №26-12/VII) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийняті рішення міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів і бути спрямованими на зниження конкурентоспроможності підприємств - конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом 8 частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

31. Проаналізувавши надані міською радою договори оренди з господарюючими суб`єктами, територіальним відділенням встановлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) становить:

- для будівель магазину 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%, 5%, 6%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для нежитлових будівель 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кафе 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кіоску торгівлі 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі.

Територіальним відділенням також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкурентного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Відтак, суб`єкту господарювання, якому встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб`єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки.

32. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2019 у справі № 904/2209/18, яке набрало законної сили, за позовом ТОВ "Дігамма" до Ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Дніпропетровського обласного територіального відділення АМК України визнано недійсним пункт 2 рішення №26-12/VII.

33. У справі № 904/2209/18 встановлено, що рішення №26-12/VІІ прийнято з порушенням:

- законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами, зокрема ТОВ "Дігамма";

- статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, статті 31 Господарського кодексу України, статтям 1, 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", у вигляді дискримінаційних дій по відношенню до ТОВ "Дігамма";

- Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, в частині втручання в наявне в ТОВ "Дігамма" право та накладення на нього додаткових фінансових зобов`язань.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

34. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

35. Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі, яка переглядається, скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо суті касаційної скарги

36. Предметом розгляду цієї справи є вимоги позивача про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 2 565 475,48 грн за період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року, завданої антиконкурентними діями та дискримінацією, що виразилось у прийнятті відповідачем незаконного рішення щодо встановлення позивачу орендної плати за земельну ділянку у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель, замість 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (мінімальна ставка, встановлена законом).

37. Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду і відмовив у задоволенні позовних вимог з трьох підстав (пункти 10-12 цієї постанови).

38. Скаржник не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції і обґрунтовує посиланнями на пункти частини другої статті 287 ГПК України свої доводи щодо двох підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, наведених у постанові суду апеляційної інстанції, а саме: (1) з урахуванням приписів пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на порушення норм процесуального права щодо незастосування стандарту доказування "вірогідність доказів" (пункт 14 цієї постанови) в частині висновків щодо розміру річної орендної плати; (2) з урахуванням приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду в спірних правовідносинах (пункт 15 цієї постанови). Свою незгоду з підставою для відмови у позові, наведену у пункті 10 цієї постанови, скаржник посиланнями на пункти частини другої статті 287 ГПК України не обґрунтовує (пункт 18 цієї постанови).

39. Разом з тим, умовами чинного законодавства чітко визначено, що розмір орендної плати визначається та погоджується сторонами в договорі оренди землі (пункт 3 частини першої статті 15, стаття 21 Закону України "Про оренду землі", статті 288.5 Податкового кодексу України), а також закріплено презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) і принцип обов`язковості договору (статті 629 ЦК України). Позивач не оспорював договір оренди землі / додаткову угоду до нього / його (її) окремі положення у цій справі (як і не посилався на існування рішень щодо цього на свою користь у інших справах).

40. Зазначене (погодження сторонами в договорі оренди (з урахуванням додаткової угоди) ставки річної орендної плати в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі і чинність цієї умови договору) є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, незгоду з якою, як зазначалося у пунктах 18 і 38 цієї постанови, скаржник не обґрунтував підставами, визначеними частиною другою статті 287 ГПК України.

41. У зв`язку з цим, інші доводи скаржника не спростовують викладеного у пунктах 39-40 цієї постанови, а тому не мають визначального значення для правильного вирішення цієї справи (Суд не надає їм деталізованої оцінки, оскільки це у будь-якому разі не призведе до скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на викладене вище).

42. Разом з тим, на виконання вимог статей 236 і 315 ГПК України Суд також зазначає, що в контексті правових висновків, викладених в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 (див. також пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц)), справи, на які сам скаржник посилається в обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, виникли не у подібних правовідносинах.

43. Так, предметом розгляду у справі № 924/233/18 були вимоги про стягнення заборгованості за поставку товару і висновки Верховного Суду у цій справі щодо питань застосування приписів статей 79, 86 ГПК України стосуються правовідносин щодо поставки товару та необхідності врахування приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" .

44. Предметом розгляду у справі № 904/1103/20 були вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі за позовом іншого суб`єкта господарювання до Ради і висновки Верховного Суду щодо стандарту доказування "вірогідність доказів" у наведеній справі стосувалися правовідносин і частини позовних вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі з урахуванням запропонованого орендарем розміру орендної плати.

45. Правовідносини у справі № 910/4425/16 стосувалися стягнення завданої шкоди, внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції і як наслідок надмірно сплачених коштів позивачем за перевезення вантажу. Суди у наведеній справі встановили, що спір у справі виник не у зв`язку з неналежним виконанням стороною договірних зобов`язань, а у зв`язку з вчиненням Державною адміністрацією залізничного транспорту України (правонаступником якої є відповідач) порушення законодавства про захист економічної конкуренції, внаслідок чого (вчиненого порушення) позивачу було заподіяно шкоду, а саме необґрунтоване збільшення вартості перевезення зернових вантажів на адресу ТОВ СП "Нібулон" до станції Миколаїв-Вантажний стало причиною безпідставного стягнення з позивача 60 141 646,80 грн, що є різницею між тарифом для перевезення по території України і тарифом на експорт. Фактичні обставини справи щодо порядку обчислення завданої шкоди, а також щодо пов`язаності шкоди із виконанням договірних зобов`язань у наведеній справі та у справі, яка переглядається суттєво відрізняються.

46. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.01.2020 у справі № 904/401/18, від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18 щодо протиправності дій Ради при прийнятті рішень про встановлення ставок орендної плати без визначення єдиного підходу для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності, з одним видом цільового використання земельної ділянки, стосуються саме неправомірності дій самої Ради і також жодним чином не спростовують однієї із підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, визначеної апеляційним господарським судом (пункти 10, 39-40 цієї постанови).

47. Окрім цього, у зв`язку з викладеним, а також встановленими судами попередніх інстанцій обставинами відсутні підстави для формування Верховним Судом висновків щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України; пункт 15 цієї постанови).

48. Інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

50. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

51. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції (пункти 10, 39-40 цієї постанови) та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення у справі.

52. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Дігамма" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарських суду - без змін як таку, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Розподіл судових витрат

53. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дігамма" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 904/2127/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил