Рішення

від 22.06.2021 по справі 640/11256/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 червня 2021 року 14:59 № 640/11256/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Автогаражного кооперативу "Троянда"

до Київської міської ради

треті особи Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальна організація виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Інститут генерального плану міста Києва

про визнання протиправним та скасування рішення

за участі представників сторін:

від позивача - Преснякова І.В.,

від відповідача - Пилипчук І.І.,

від третьої особи 1 - не з`явилась,

від третьої особи 2 - Цитович К.М.

ВСТАНОВИВ:

Автогаражний кооператив "Троянда" (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 20 грудня 2017 року №1005/4012 "Про затвердження детального плану території в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка"; судові витрати та витрати на правову допомогу покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Автогаражний кооператив "Троянда" розташований на земельній ділянці за адресою місто Київ, вулиця Авіаконструктора Сікорського, будинок 4. Згідно із затвердженим оскаржуваним рішенням від 20 грудня 2017 року №1005/4012 детальним планом території гаражі на вказаній земельній ділянці плануються під знесення, а на їх місці передбачена багатоповерхова забудова. Позивач наголошує, що інтереси власників гаражів під час громадських слухань оскаржуваного рішення не були враховані. Також, позивач наголошує на порушення норм Закону України про регулювання містобудівнлої діяльності та ДБН Б.1.1-14:2012 Склад та зміст детального плану території .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позову у відзиві на позов представник Київської міської ради вказує, що оскаржуваним рішенням від 20 грудня 2017 року №1005/4012 затверджено детальний план території в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка, тобто визначено наміри (декларації) територіальної громади населеного пункту щодо розвитку у майбутньому певних територій населеного пункту (забудови або іншого використання територій). З огляду на викладене, представник відповідача наголошує, що детальний план території не порушує та не можу порушувати права власності, зокрема, позивача. Процес відчуження нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності передбачає відшкодування вартості такого нерухомого майна та реалізація зазначених питань не є предметом розгляду детального плану території. Представник відповідача наголошує, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували право позивача на користування земельною ділянкою, що входить до меж земельної ділянки, що якої прийнято оскаржуване рішення. З огляду на викладене, представник відповідача вказує на безпідставність доводів позивача про порушення його прав та інтересів оскаржуваним рішенням.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 30 березня 2021 року без виходу до нарадчої кімнати ухвалено про залучення до участі у розгляді справи Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

В подальшому, у підготовчому засіданні 27 квітня 2021 року без виходу до нарадчої кімнати ухвалено про залучення до участі у розгляді справи Комунальну організацію виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Інститут генерального плану міста Києва" в процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Представник Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Інститут генерального плану міста Києва" у письмових поясненнях наголошував на відсутність права користування позивача на земельну ділянку.

Представник Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у письмових поясненнях заперечував проти задоволення позову та наголошував, що позивачем не було подано жодних зауважень та/або пропозицій щодо проекту детального плану території, представленого на обговорення та не повідомлено про свої інвестиційні наміри.

У відповіді на відзив та додаткових поясненнях позивач наголошує на порушенні права власності позивача та членів Автогаражного кооперативу Троянда на належне їм нерухоме майно.

Також, у підготовчому засіданні 30 березня 2021 року без виходу до нарадчої кімнати відмовлено у задоволенні клопотання Київської міської ради про закриття провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 травня 2021 року у порядку, визначеному частиною 7 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позову, представник відповідача та Комунальної організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Інститут генерального плану міста Києва" заперечували проти задоволення позовних вимог.

Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, які з`явились в судове засідання. всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 вересня 1996 року №1475 земельна ділянка у Шевченківському районі м. Києва по вул. Танкова (наразі - Авіаконструктора Ігоря Сікорського), 4 була надана в тимчасове користування радгоспу Троянда строком на 25 років (тобто до 2022 року), про що укладений Договір на право тимчасового користування землею від 28 січня 1997року, зареєстрований у Книзі договорів на право тимчасового користування землею 28 січня 1997року за №91-5-00017.

В подальшому, згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 28 серпня 1997року №1318 радгоспу Троянда надано Дозвіл на здійснення будівництва гаражів для автотранспорту співробітників радгоспу на території тепличного господарства на вул.Танковій 4 в Шевченківському районі.

Відповідно до листа від 07 жовтня 1998року №033.01/168 радгоспом Троянда надано згоду на користування земельною ділянкою по вул. Танковій, 4 у Шевченківському районі м. Києва Автогаражному кооперативу Троянда .

Рішенням Київської міської ради від 20 грудня 2017 року №1005/4012 "Про затвердження детального плану території в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка" відповідно до статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Рішення Київради "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві" від 13 листопада 2013 року № 518/10006, затверджено детальний план території (далі також - ДПТ) в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка відповідно до основних техніко-економічних показників (техніко-економічних показників та основних положень з графічними матеріалами), як основу планувальної організації та функціонального зонування території, розташування червоних ліній вулиць і доріг, кварталів садибної забудови, граничної поверховості та щільності забудови, для подальшого розроблення документації із землеустрою та прийняття рішень щодо розміщення об`єктів містобудування.

Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що порушує права позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 12 Закону України "Про основи містобудування", до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території; детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Відповідно до частин 5-7 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Матеріали детального плану території не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів детального плану території забезпечується відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 9 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території не підлягає експертизі.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16 листопада 2011 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1468/20206 (надалі - Порядок), рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку, замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є: при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, - виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; при розробленні детального плану території, яка розташована за межами населеного пункту, - районна державна адміністрація, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Рішенням Київської міської ради "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві" від 13 листопада 2013 року № 518/10006, затверджено програму створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві.

Пунктом 72 переліку містобудівної документації для розроблення (оновлення) у м. Києві у 2013-2017 роках, який є додатком до затвердженої таким рішенням Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві, передбачено розроблення ДПТ в районі проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка.

Відповідно до пункту 2 рішення Київської міської ради від 13 листопада 2013 року №518/10006 "Про затвердження міської програми створення (оновлення) містобудівної документації", Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено виступити замовником створення (оновлення) містобудівної документації відповідно до Програми.

На підставі вказаного рішення Київської міської ради Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) з державним підприємством "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" (дирекція) та Дочірнім підприємством "Інститут Київгенплан" (виконавець) укладено договір № Г-1519/339/15 від 17 грудня 2015 року про розробку детального плану території в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка у Шевченківському районі м. Києва.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 Склад та зміст детального плану території , затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 березня 2012 року №107 детальний план розробляється з метою, зокрема, уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району. Детальний план розробляється: - на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на окрему територію за межами населеного пункту з певним функціональним використанням (житлова, курортна, оздоровча, рекреаційна, дачна або садова, виробнича тощо) або кількох таких територій - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на земельну ділянку за межами населеного пункту для розміщення окремого об`єкта будівництва - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів (Примітка 1. Детальний план розробляють, як правило, на територію, що обмежується магістралями, вулицями, магістральними інженерними мережами або елементами ландшафту (водні об`єкти, гори, яри, ліси). Примітка 2. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб (малих міст, селищ, сіл), а також курортних, дачних і садових територій детальний план може розроблятися на всю територію та поєднуватися із генеральним планом цього населеного пункту).

За змістом пункту 4.4 ДБН Б.1.1-14:2012 затверджений детальний план є основою для визначення вихідних даних для: розроблення проектів забудови територій мікрорайонів, кварталів, комплексів забудови, окремих земельних ділянок; відведення, вилучення земельних ділянок, встановлення та зміни їх цільового призначення, розміщення об`єктів будівництва, реконструкції забудови; визначення (уточнення) містобудівних умов та обмежень; проектування будинків і споруд різного призначення; проектування мереж і споруд інженерно-транспортної інфраструктури та інженерного забезпечення території; проведення гідравлічних розрахунків інженерних мереж; проведення містобудівних розрахунків у разі інвестиційних намірів щодо забудови або зміни допустимого виду використання об`єкта нерухомого майна; розроблення схеми санітарного очищення і прибирання територій; розроблення проектів земельних відводів окремих земельних ділянок; розроблення проектів землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб.

Відповідно до Генерального плану на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради № 370/1804 від 28 березня 2002 року, що включає "Схему планувальної структури", територія ДПТ віднесена до поліфункціонального району центральної планувальної зони.

У "Схемі організації промислових та комунально-складських територій" (складова Генерального плану на період до 2020 року), визначені рекомендовані напрямки використання промислово-комунальної території, що входять у межі ДПТ, а саме: "поліфункціональне" (в тому числі без збереження функції), що пов`язано з тим, що територія ДПТ об`єднала ділянки різних видів використання.

Так, "цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)" в розумінні Земельного кодексу України та "функціональне призначення території" в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними поняттями та в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом міста Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій" містить визначення поняття "цільове призначення земельної ділянки", згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

У відповідності до частини 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як вбачається зі змісту ч. 1 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 5 даної статті визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Відповідно до пункту 1.1 ДБН Б. 1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів", затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25.09.1997 № 164 (чинні на час прийняття оскаржуваного рішення) затверджено Генеральний план м. Києва, генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території. Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

Пунктом 3.4 ДБН Б. 1-3-97 визначено, що генеральний план включає текстові та графічні матеріали. До текстових матеріалів відносяться: а) книга генерального плану; б) брошура з основними положеннями генерального плану Графічними матеріалами є плани і карти аналітичного і проектного змісту, виконанні у встановленому масштабі. Текстові та графічні матеріали можуть виконуватися з застосуванням комп`ютерної технології. Склад графічних матеріалів генерального плану наведений у п. 3.8 ДБН Б. 1-3-97.

План існуючого населеного пункту (опорний план) не підлягає затвердженню. Документ виконується на топографічній основі. На кресленні відображається планувальна структура, використання територій та окремих функціональних зон населеного пункту, станом на час затвердження генерального плану (п. 3.9 ДБН Б. 1-3-97).

Відповідно до пункту 3.12 ДБН Б. 1-3-97 на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, а саме: а) межа населеного пункту (міська межа); б) магістральні, жилі вулиці і площі у червоних лініях (з назвами) та транспортні розв`язки в одному та різних рівнях; в) території житлової забудови (садибної, мало: поверхової, середньоповерхової, багатоповерхової); г) території цивільної забудови та громадські центри загальноміського і районного значення; д) озеленені території загального користування та спеціального призначення; е) промислові, комунальні і складські території та їх розподіл у відповідності з санітарною класифікацією підприємств; ж) території міського та зовнішнього транспорту; з) території спеціального призначення; й) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні території; к) курортні території; л) території садівничих товариств та дачної забудови; м) території сільськогосподарських підприємств; н) ліси, лісопарки, лугопарки, водойми, водотоки; о) території, на яких заплановано здійснення загальних та спеціальних заходів з інженерної підготовки і захисту територій, природозахисних заходів та розміщення відповідних споруд і пристроїв; п) території, передбачені для розміщення головних споруд інженерної інфраструктури; р) території пріоритетного розвитку на першу чергу реалізації; с) резервні території для розвитку населеного пункту за його межами.

Отже, генеральним планом передбачено розвиток напрямів використання територій міста, а не її стале використання.

З огляду на викладене, передбачене проектними рішеннями ДПТ функціональне призначення території (визначено функціональні зони: багатоквартирна середньо та багатоповерхова існуюча житлова забудова; багатоквартирна змішана існуюча житлова забудова багатоповерхової та підвищеної поверховості; проектна змішана житлова забудова та об`єктів громадського призначення; навчальна зона дитячих навчальних закладів; ділова зона; навчальна зона закладів вищої та середньої спеціальної освіти; торгівельна зона; лікувальна зона; зона розподільчих мереж та об`єктів інженерної інфраструктури; рекреаційна зона озеленених територій загального користування; зона об`єктів спецпризначення; зона підприємств 5 класу шкідливості; зона об`єктів транспортної інфраструктури; зона вулиць і доріг в червоних лініях) не суперечить визначеному у генеральному плані поліфункціональному використанню територій, а є уточненням положень генерального плану щодо планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини населеного пункту, не змінює функціональне зонування його територій, що відповідає вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до наявних матеріалів справи, у газеті "Хрещатик" (випуск № 57 (4970) від 31 травня 2017 року оприлюднено повідомлення про початок громадських слухань детального плану територій в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка.

Також, з матеріалів справи вбачається, що в газеті Хрещатик (випуск № 96 (5009) від 15 вересня 2017 року) оприлюднено повідомлення про завершення розробки проекту ДПТ та повідомлено, що ознайомитись зі звітом про результати розгляду та врахування пропозицій громадськості можливо на офіційному сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із зауваженнями та пропозиціями до вказаного вище проекту детального плану території.

Щодо доводів позивача про порушення його прав та інтересів оскаржуваним рішенням, суд зазначає таке.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в пункті 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України , заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства , згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

У пункті 30- 32 рішення у справі Наталія Михайленко проти України (заява №49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це право на суд , в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах Рош проти Сполученого Королівства (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та Салонтаджі-Дробняк проти Сербії (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі Ешингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі Кордова проти Італії (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі Фаєд проти Сполученого Королівства (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статті 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі Ашингдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Як зазначено вище, згідно з частиною 4 статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Тобто оскаржуваним рішенням від 20 грудня 2017 року №1005/4012, яким затверджено детальний план території в межах проспекту Перемоги, вулиць Лагерної, Авіаконструктора Сікорського, залізничних колій, вулиць Тимофія Шамрила, Дорогожицької, Олени Теліги, Олександра Довженка, визначено наміри (декларації) територіальної громади населеного пункту щодо розвитку у майбутньому певних територій населеного пункту (забудови або іншого використання територій).

Суд наголошує, що детальний план території, як невід`ємна та складова частина Генерального плану м. Києва, взагалі не може порушувати існуючі права власності/користування фізичних та юридичних осіб приватного права на нерухоме майно, розташоване на території в межах детального плану, затвердженого оскаржуваним рішенням.

Так, правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності визначає Закон України Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності .

При цьому, Закон України Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності передбачає обов`язкове відшкодування попереднім власникам вартості майна, яке викуповується для суспільних потреб (стаття 14) або примусово відчужується з мотивів суспільної необхідності (стаття 16).

Отже закон, перш за все, встановив майнову компенсацію державою (органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування) за нерухоме майно, вилучене з приватної власності для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності.

Таким чином, державою гарантовано надання фізичним особам та особам приватного права надання справедливої компенсації, чим забезпечено дотримання справедливого балансу у спосіб, сумісний з правом цих осіб на мирне володіння майном в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що фактично оскаржуваними пунктами рішення не порушено права та інтереси позивача.

В контексті наведеного, суд наголошує, що питання ймовірної необхідності вилучення належного позивачу майна не є предметом розгляду даної справи.

Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Автогаражного кооперативу "Троянда" відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 29 червня 2021 року.