Рішення

від 29.06.2021 по справі 640/23712/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 року м. Київ № 640/23712/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Зброяр"

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення- рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зброяр" (адреса: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 5, ідентифікаційний код 35059021) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000105066 від 03.09.2019 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) або пені на суму 200 455,54 грн.

В якості підстав позову позивач зазначає, що Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" втратив чинність, відтак, притягнення ТОВ "Зброяр" до відповідальності суперечить вимогам ч. 1 ст. 58 Конституції України, оскільки закон в даному випадку має зворотну силу в часі та скасовує відповідальність особи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/23712/19, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

11.01.2020 до канцелярії Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що внаслідок перевірки фіскальним органом встановлено, що ТОВ Зброяр порушено п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 Про систему валютного регулювання та валютного контролю зі змінами та доповненнями, що стало підставою для накладення штрафу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що між ТОВ Зброяр (Покупець) в особі генерального директора Горбаня Сергія з компанією "Hernon Manufacturing, Inc." (США) (Постачальник) в особі Cameron Kraft. укладено контракт поставки від 29.03.2018 № 1948, згідно з яким постачальник зобов`язується здійснити поставку, а покупець придбати та оплатити обладнання AUTOSEALER 5200 для автоматичної герметизації патронів в кількості, комплектації та по ціні, зазначених у інвойсах, які є невід`ємною частиною контракту. Загальна сума контракту становить 129225,00 дол. США. Умови оплати - 100% попередня оплата трьома платежами.

Як вбачається з Додатку 2 граничним терміном надходження товарів за контрактом поставки від 29.03.2018 № 1948 є 20.10.2018, разом з тим, надходження товару, а саме обладнання - код КВЕД 8479899790, відбулось 14.11.2018, що підтверджується реєстрацією митної декларації № 333113 на суму 3755016,52 грн. (134500,85 дол. США).

Між ТОВ Зброяр (Покупець) в особі генерального директора Горбаня Сергія з компанією "L.C.M. SRL" (Італія) (Постачальник) в особі Mr. Cezare Maria Mai укладено контракт поставки від 15.03.2018 № 01/18-2018, згідно з яким постачальник зобов`язується здійснити поставку, а покупець придбати та оплатити обладнання та аксесуари, в кількості, комплектації та по ціні, зазначеній у інвойсах, які є невід`ємною частиною контракту, а також здійснити послуги інсталяції та пуско-наладки. Загальна сума контракту становить 79 000,00 Євро, в тому числі 69000,00 Євро - вартість обладнання та 10 000,00 Євро - вартість послуг з установки та пуску обладнання. Умови оплати - 100% попередня оплата трьома платежами.

Як вбачається з Додатку 2 граничним терміном надходження товарів за контрактом поставки від 15.03.2018 № 01/18-2018 є 31.10.2018, разом з тим, надходження товару, а саме обладнання - код КВЕД 8479899790, що підтверджується реєстрацією митної декларації № 111123 на суму 2201358,41 грн. (69000,00 Євро), та виконання робіт згідно з актом б/н від 24.01.2019 на суму 314908,11 грн. (10000,00 Євро), відбулись 21.01.2019 та 24.01.2019 відповідно.

Головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у м. Києві Дахно І.В. на підставі направлення від 26.07.2019 № 1730/26-15-14-06-03 та наказу ГУ ДФС у м. Києві від 26.07.2019 № 10777 відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ЗБРОЯР з питань дотримання вимог валютного законодавства при розрахунках за імпортними контрактами.

За результатами перевірки складено Акт від 31.07.2019 № 673/26-15-14-06-03/35059021 (далі за текстом - Акт), який отримано ТОВ ЗБРОЯР 02.08.2019.

Актом від 31.07.2019 № 673/26-15-14-06-03/35059021 встановлено порушення вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій за імпортними контрактами від 29.03.2018 № 1948 з компанією "Hernon Manufacturing, Inc." (США), від 15.03.2018 № 01/18-2018 з компанією "L.C.M. SRL" (Італія), а саме: порушення граничних термінів надходження товару на територію України.

ТОВ Зброяр подано заперечення до Акта від 14.08.2019 вих. № 104/1408, у якому зазначено, що позивач звертався до Мінекономрозвитку з листами про продовження строку розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що мало бути враховано контролюючим органом у розрахунку пені. З урахуванням того, що з 07.02.2019 Закон України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті втратив чинність, притягнення ТОВ Зброяр до відповідальності на підставі вказаного закону суперечить вимогам ч. 1 ст. 48 Конституції України, оскільки, Закон України Про валюту і валютні операції має зворотню дію в часі як такий, що скасовує відповідальність особи.

Листом від 29.08.2019 № 163056/26-15-14-06-03 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача про залишення висновків акту без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі Акту від 31.07.2019 № 673/26-15-14-06-03/35059021 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000010506 від 03.09.2019 про накладення штрафних санкцій та/або пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 200455,54 грн.

16.09.2019 року ТОВ ЗБРОЯР подало скаргу № 2551/6 на податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 03.09.2019 року № 0 000010506.

Рішенням від 13.11.2019 № 9301/6/99-00-08-05-02 Державна податкова служба України залишила скаргу ТОВ ЗБРОЯР без задоволення.

Вважаючи рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Закону України від 21.06.2018 № 2473-VIII "Про валюту і валютні операції" (далі - Закон № 2473), який введено в дію 07.02.2019, передбачено, що Національний банк України (далі - НБУ) має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту й імпорту товарів.

Відповідно до пункту 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі - Положення), затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 року № 5, зі змінами й доповненнями, граничні строки розрахунків за операціями з експорту й імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Згідно з пунктом 2 постанови Правління НБУ від 02.01.2019 № 7 "Про затвердження Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів" граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, визначені в пункті 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 5 (далі - Положення про заходи захисту), поширюються на незавершені операції резидента з експорту та імпорту товарів, за якими до 07 лютого 2019 року не встановлено банком порушення 180-денного строку розрахунків (або строків, визначених у висновках центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, виданих на перевищення встановлених законодавством України строків розрахунків).

З аналізу наведених норм, вбачається, що якщо граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, встановлені Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", було порушено до дати введення в дію Закону України "Про валюту і валютні операції", то застосовуються строки й відповідальність, визначені Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.94 № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94-ВР) виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

За приписами ст. 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Також ч. 5 ст. 13 Закону України Про валюту і валютні операції , який набрав чинності з 07.02.2019, встановлено, що порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості.

А у відповідності до вимог ч. 8 ст. 13 наведеного Закону, передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

Окрім того, у відповідності до вимог п. 2 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частити першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 встановлено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, юридична відповідальність можлива лише за наявності у законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

При цьому, згідно п. 3 наведеного рішення Конституційного Суду України, надання зворотної дії в часті нормативно-правовим актом (щодо пом`якшення або скасування відповідальності) може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Аналізуючи вказані вищенаведені правові норми, можна дійти висновку про те, що повноваження щодо контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством України строків розрахунків за експортними, імпортними операціями покладено на банки України, а застосування та стягнення пені за порушення таких строків розрахунків віднесено за результатами перевірок до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (у даному випадку до повноважень органів ДФС), граничні строки розрахунків за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів становили 180 календарних днів з дати митного оформлення такої продукції, що імпортується на момент виникнення спірних правовідносин, а відповідальність за порушення вказаних строків розрахунків у вигляді нарахування пені була встановлена як нормами ст. 4 Закону №185/94-ВР, яка діяла до 07.02.2019, так і аналогічна відповідальність встановлена і після 07.02.2019 за приписами ч. 5 ст. 13 Законом України Про валюту і валютні операції , норми якої були чинними і на момент проведення перевірки позивача та прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Також, аналіз вказаних вище норм, з урахуванням висновків, викладених у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України, свідчить про те, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, юридична відповідальність можлива лише за наявності у законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена.

При цьому, слід зазначити, що аналіз змісту Закону України Про валюту та валютні операції не містять вказівки про зворотну дію в часі щодо пом`якшення або скасування такої відповідальності, навпаки, аналогічна відповідальність (яка була встановлена ст. 4 Законом №185/94-ВР) за порушення граничних строків розрахунків по операціях резидентів з експорту та імпорту товарів, також передбачена і ч. 5 ст. 13 наведеного вище Закону, який набрав чинності з 07.02.2019.

Таким чином, у даному випадку, підлягають застосуванню до події, факту (до поставки (експорту, імпорту товару та граничних строків розрахунків) норми законів під час дії яких вони настали і мали місце (у даному випадку за період 2018 року по лютий 2019 року), а юридична відповідальність застосовується за нормами закону, який визначає недотримання граничних строків розрахунків як правопорушення, тобто, за нормою ч. 5 ст. 13 Закону України Про валюту та валютні операції , які набрали чинності з 07.02.2019 (що є аналогічними приписам ст. 4 Закону №185/94-ВР, які діяли до 07.02.2019) та є чинними на момент прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач вірно застосував норми права, що були чинними на час вчинення порушення і передбачали відповідальність за таке порушення - ст. 4 Закону України № 185/94-ВР від 23.09.1994 Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

З урахування наведеного, судом встановлено, що ТОВ Зброяр було допущено порушення валютного законодавства за договорами з:

компанією "Hernon Manufacturing, Inc." (США) (Постачальник), а саме прострочено надходження валютної виручки у сумі 38 767,50 дол. США з 21.10.2018 по 14.11.2018 на 25 днів;

компанією "L.C.M. SRL" (Італія) (Постачальник), а саме прострочено надходження валютної виручки

- у сумі 20 700 Євро з 01.11.2018 по 29.11.2018 на 29 днів;

- у сумі 20 700 Євро з 29.12.2018 по 21.01.2019 на 24 дні;

- у сумі 3 000 Євро з 04.11.2018 по 29.11.2018 на 26 днів;

- у сумі 3 000 Євро з 29.12.2018 по 21.01.2019 на 24 дні.

Письмові пояснення з запереченням фактів порушення строків в іноземній валюті за імпортним договором - контрактом поставки з компанією "Hernon Manufacturing, Inc." (США) позивачем як у запереченні на акт перевірки, так і позовній заяві надано не було.

У контексті відносин за договором з компанією "L.C.M. SRL" (Італія), суд відмічає, що у матеріалах справи наявний висновок Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, що був врахований під час складення відповідачем акту від 31.07.2019 № 673/26-15-14-06-03/35059021, щодо продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями ТОВ Зброяр за контрактом від 15.03.2018 № 01/18-2018 з компанією "L.C.M. SRL" від 12.12.2018 № 832 на суму 23700,00 Євро на строк з 30.11.2018 по 28.12.2018.

Разом з тим, позивачем також надано лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.11.2018 № 4120-10/473, у якому вказано, що ТОВ Зброяр зверталося до листом від 26.10.2018 № 161/2610 (вх. 12.11.2018 № 07/78428-18) з проханням надання висновку щодо продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що здійснюється відповідно до контракту від 15.03.2018 № 01/18-2018, однак, Департаментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності у задоволенні останнього було відмовлено з огляду на неможливість встановити кінцеву дату поставки товару на митну територію України та у зв`язку з відсутністю відповідного обґрунтування щодо необхідності продовження встановленого строку на певний період.

Враховуючи, що відмова Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями за заявою від 26.10.2018 позивачем не оскаржувалась, а наявний висновок від 12.12.2018 № 832 передбачає продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями ТОВ Зброяр за контрактом від 15.03.2018 № 01/18-2018 з компанією "L.C.M. SRL" на суму 23700,00 Євро на строк лише з 30.11.2018 по 28.12.2018, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилання позивача щодо необхідності врахування контролюючим органом періоду продовження такого строку з 12.12.2018 - дати реєстрації заяви ТОВ Зброяр у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України.

Таким чином, позивачем належним чином не обґрунтовано відсутності порушення вимог валютного законодавства при розрахунках за імпортними контрактами, а отже, суд приходить до висновку про правильність та правомірність нарахування відповідачем сум пені згідно з Додатком 2 до акту перевірки.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що протиправних дій відповідачем вчинено не було, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Зброяр" - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко