Постанова

від 30.06.2021 по справі 620/415/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/415/21 Суддя першої інстанції: Житняк Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області (далі - Відповідач, Плисківська сільрада) про:

- визнання протиправною бездіяльності Плисківської сільради щодо ненадання відповіді на запит на інформацію від 15.12.2020 року та такою, що порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , та зобов`язання Відповідача надати Позивачу запитувані документи та інформацію у запиті на інформацію від 15.12.2020 року шляхом надсилання на адресу для листування разом з усіма додатками у повному обсязі у термін п`яти робочих днів, а саме - надати повну та вичерпну інформацію про кількість вільних земельних ділянок із зазначенням кадастрового номеру та площі, які перебувають у комунальній власності Плисківської сільради, щодо яких можливо отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства;

- стягнення з Плисківської сільради 10 000,00 грн. на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідь за запит про надання публічної інформації була надана у межах встановленого п`ятиденного строку, запитувані Позивачем відомості не є публічною інформацією у розумінні відповідного Закону, оскільки не є інформацією, що створюється Відповідачем, а інформація, що перебувала у розпорядженні Плисківської сільради, була надана ОСОБА_1 . Крім того, суд зауважив на безпідставності посилання Позивача на необхідність витребування у Відповідача погосподарських книг, оскільки такі вимоги перебувають поза площиною цього спору. Окремо суд підкреслив на необґрунтованості позовних вимог про стягнення моральної шкоди, адже факт заподіяння останньої жодним чином не доведено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом залишено поза увагою, що надання інформації, яка не відповідає критеріям достовірності, точності і повноти, фактично є відмовою у її наданні. Наголошує на безпідставності незабезпечення судом першої інстанції витребування доказів, про що просив Позивач. Підкреслює, що зміст Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що Відповідач є розпорядником запитуваної Позивачем інформації та володіє нею. Звертає увагу на помилковості висновків суду щодо відсутності доказів заподіяння моральної шкоди, адже вона заподіяна саме незаконним рішенням суб`єкта владних повноважень. Поряд з іншим, зауважує, що матеріали справи містять докази передачі у комунальну власність Плисківської сільради земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 15,4691 га, численними рішеннями судів, які набрали законної сили, встановлені обставини протиправної відмови Відповідача у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо земельних ділянок, наявності у Плисківської сільради господарської книги, а також вільних земельних ділянок. Крім того, стверджує, що у розпорядженні Відповідача перебувають господарські книги, в яких також міститься запитувана Позивачем інформація, а також останнім проведено інвентаризацію земель. Також зазначає, що Відповідачем не було надано повноважень на підтвердження права представника діяти від імені Плисківської сільради.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу Плисківська сільрада просить відмовити в її задоволенні у повному обсязі, заливши в силі рішення суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідь на запит Позивача була надана Відповідачем у повному обсязі та своєчасно. Наголошує, що наведена в апеляційній скарзі судова практика жодним чином не стосується позовних вимог. Підкреслює на правильності висновків суду про те, що запитувану Позивачем інформацію Відповідач не створює, а відтак не є її розпорядником. Звертає увагу, що інвентаризація земель Плисківською сільрадою не проводилася станом на час надання відповіді на запит. Підкреслює, що будь-яких доказів заподіяння моральної шкоди Позивачем не надано, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19.12.2020 року ОСОБА_1 направила датований 15.12.2020 року на адресу Плисківської сільради запит на інформацію, в якому просила надати повну та вичерпну інформацію про кількість вільних земельних ділянок із зазначенням кадастрового номеру та площі, які перебувають у комунальній власності Плисківської сільради, щодо яких можливо отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 35, 38).

Листом від 30.12.2020 року №772 Плисківська сільрада повідомила ОСОБА_1 про те, що Відповідач в процесі здійснення повноважень частково отримував інформацію з Державного земельного кадастру про ряд земельних ділянок, які є вільними та щодо яких можливе використання права на безоплатне отримання земельних ділянок у межах норм, передбачених Земельним кодексом України, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами 7420887200:02:001:1062, 7420887200:02:001:0998, 7420887200:02:001:1046, 7420887200:02:001:1055. Крім того, зазначено, що запитувані Позивачем відомості не є публічною інформацією у розумінні Закону України Про доступ до публічної інформації , оскільки не є інформацією, створеною Плисківською сільрадою у процесі виконання своїх обов`язків та не є інформацією, розпорядником якої є сільська рада. У свою чергу, зазначено, що інформація, яка перебуває у розпорядженні Відповідача, була надана (т. 1 а.с. 92-93).

Указаний лист разом із листом від 30.12.2020 року №771 (відповідь на заяву ОСОБА_1 від 15.12.2020 року; т. 1 а.с. 94) направлено на адресу Позивача 30.12.2020 року відправленням №1640002170500, яке отримано останнім 06.01.2021 року (т. 1 а.с. 90-91).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 1, 5, 13, 14, 20, 23 Закону України Про доступ до публічної інформації , ст. ст. 152, 203 Земельного кодексу України та ст. ст. 6, 33 Закону України Про Державний земельний кадастр , прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже матеріали справи містять докази надання відповіді на запит про надання публічної інформації в обсязі відомостей, які перебувають у розпорядженні суб`єкта, і така відповідь направлена на адресу запитувача своєчасно.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Закон України Про доступ до публічної інформації (далі - Закон) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Приписи ч. 1 ст. 10 Закону визначають, що кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Положення ст. 12 Закону визначають, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Зі змісту п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону випливає, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку свідчить, що обов`язковою умовою для реалізації такої гарантії є наявність у розпорядника такої інформації.

Приписи ч. 1 ст. 20 Закону визначають, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Матеріали справи свідчать, що відповідь від 30.12.2020 року на запит від 15.12.2020 року, який отримано Відповідачем 24.12.2020 року, направлена на адресу Позивача 30.12.2020 року, що підтверджується копією фіскального чеку від 30.12.2020 року (т. 1 а.с. 89) та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 90), а також результатами відстеження поштового відправлення №1640002170500 (т. 1 а.с. 91).

Отже, відповідь на вказаний запит була надана Плисківською сільрадою у межах встановлених Законом п`яти робочих днів, що, як вірно підкреслено судом першої інстанції. При цьому колегія суддів звертає увагу, що вимог щодо обов`язкового направлення відповіді на запит цінним листом з описом вкладенні положення Закону не містять.

За таких обставин колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді на запит про надання публічної інформації, оскільки така відповідь була надана своєчасно, що підтверджується належними і допустимими доказами.

Перевіряючи висновки суду в частині необґрунтованості позовних вимог про необхідність зобов`язання Відповідача надати відповідь на запит про надання публічної інформації від 15.12.2020 року, колегія суддів, у розрізі доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає за необхідне зазначити таке.

Положеннями ст. 22 Закону закріплено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема, розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит (п. 1 ).

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

З аналізу положень Закону випливає, що визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям відображеності та задокументованості і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

За правилами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до повноважень, зокрема, сільських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Приписи ст. 12 Земельного кодексу України визначають, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Указані норм Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Земельного кодексу України свідчать, що насамперед саме Відповідач згідно з його компетенцією зобов`язаний володіти інформацією про земельні ділянки комунальної власності, що можуть бути використані для сільськогосподарських потреб з метою реалізації особою права на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. І відповідна сільська рада залишається розпорядником цієї інформації після її внесення до державного земельного кадастру, якщо вона є в її фактичному володінні.

Аналогічна правова позиція щодо схожих за змістом правовідносин висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №127/28475/15-а, від 05.11.2019 року у справі №359/7966/16-а, від 07.02.2020 року у справі № 127/13810/17, від 14.05.2020 року у справі № 127/5403/17.

У свою чергу, суд першої інстанції вірно акцентував увагу, що положеннями ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що ведення державного обліку і реєстрацією земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду контролю в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин.

Відповідно до ст. 203 ЗК України відображення у відомостях і документах даних, які характеризують кожну земельну ділянку, а також землі за площею та складом земельних угідь, розподіл і земель за власниками, землекористувачами є обліком земель.

Згідно ст. 33 Закону України Про Державний земельний кадастр облік земель за кількістю та якістю земель і земельних угідь здійснюється у Державному земельному кадастрі, при цьому, облік кількості земель та якості земельних угідь ведеться щодо власників і користувачів земельних ділянок. Облік кількості земель відображає дані, що характеризують земельні ділянки за площею, складом земельних угідь відповідно до затвердженої класифікації, розподілом земель за власниками (користувачами) в обсязі, визначеному цим Законом.

Положеннями ст. 6 Закону України Про Державний земельний кадастр передбачено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастром). Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі. Порядок отримання відомостей з Державного земельного кадастру передбачений пунктами 162-199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051.

Отже, інформація щодо кадастрових номерів тієї чи іншої земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, не належить до інформації, що створюється Плисківською сільрадою у процесі виконання своїх обов`язків та не є інформацією, розпорядником якої є Плисківська сільрада у розумінні Закону.

Як було встановлено раніше, у запиті Позивача від 15.12.2020 року міститься вимога щодо отримання інформації про вільні земельні ділянки із зазначенням їх кадастрового номеру та площі, які перебувають у комунальній власності Відповідача та щодо яких можливо отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства.

У свою чергу, у відповіді на запит, в якому містилася вимога запитувача надати інформацію лише про земельні ділянки, яким присвоєні кадастрові номери, Плисківська сільрада повідомила, що у неї наявна інформація щодо земельних ділянок, перелік яких наведено у відповіді на запит. Саме указані земельні ділянки у своїй відповіді Відповідач визначив в якості вільних земельних ділянок для цілей, про які Позивач зазначив у своєму запиті, та щодо яких останній володіє інформацією про кадастровий номер.

При цьому, твердження Апелянта про правовий статус погосподарських книг, в які, на його думку, занесені кадастрові номери земельних ділянок, та матеріали інвентаризації, яка, як свідчать матеріали справи, станом на 30.12.2020 року проведена не була, не є беззаперечним фактом наявності у Відповідача інформації про всі вільні земельні ділянки комунальної власності на території Плисківської громади саме із відомостями щодо присвоєння їм кадастрового номера. До того ж, указані обставини жодними належними і допустимими доказами не підтверджені, а дослідження відповідних питань перебуває поза предметом розгляду цього спору, адже не вони не порушувалися у запиті про надання публічної інформації від 15.12.2020 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки інформація про кількість вільних земельних ділянок з відомостями щодо кадастрового номеру та площі щодо кожної з них, які перебувають у комунальній власності Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, та щодо яких можливо отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є заздалегідь створеною або зафіксованою на певному носії, то така інформація не є публічною у розумінні Закону. Крім того, така інформація і не може створюватися Відповідачем самостійно, оскільки ведення Державного земельного кадастру покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастр), облік земель за кількістю та якістю земель земельних угідь здійснюється лише у Державному земельному кадастрі, у той час як відомості щодо вільних земельних ділянок у комунальній власності перебувають у Плисківської сільради.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана їй моральна шкода, та з яких міркувань він виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За правилами ст. ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.09.2020 року у справі №1340/4056/18.

Зважаючи на те, що Позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені Позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновком судів першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

З приводу аргументів апеляційної скарги щодо ненадання Плисківською сільрадою доказів наявності в адвоката Касьяненка А.М. повноважень бути представником сільської ради, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Оскільки ця справа є справою незначної складності, а на підтвердження повноважень Касьяненка А.М. діяти від імені Плисківської сільради останнім було надано належним чином засвідчену копію довіреності від 11.01.2021 року строком дії до 31.12.2021 року, яка підписана головою сільської ради (т. 1 а.с. 87), то судова колегія приходить до висновку про помилковість доводів Позивача щодо відсутності в особи, яка представляє інтереси Відповідача, відповідних повноважень.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено та підписано 30 червня 2021 року.