Постанова

від 02.07.2021 по справі 1-74/10

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1-74/10

Провадження № 5/352/1/21

П О С Т А Н О В А

02 липня 2021 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю: представника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянувши клопотання представника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальн ій справі №1-74 2010 року,-

в с т а н о в и в :

29.06.2021 представник ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 звернулася до суду із клопотанням про скасування арешту майна у кримінальній справі №1-74 2010 року, накладеного постановою начальника СВ Тисменицького РВ УМВС ОСОБА_6 від 02.12.2009.

Заявник вважає, що вищевказаний арешт підлягає скасуванню, оскільки вироком Тисменицького районного суду від 14.10.2010 року у справі №1-74 2010 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.289 ч.3, ст.263 ч.1, ст.263 ч.3 КК України та визначено покарання 5 років обмеження волі з конфіскацією майна. Однак вищевказаним вироком суду не вирішено питання про скасування арешту, накладеного постановою начальника СВ Тисменицького РВ УМВС ОСОБА_6 від 02.12.2009 на майно потерпілого, а саме: автомобіль «BMW-730», д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 р.в.

Посилаючись на викладене просить скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, вжитих у вигляді накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_3 .

Представник ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 в судовомузасіданні клопотанняпідтримала,просила йогозадовольнити.

Прокурор проти задоволення клопотання заперечив, вказав, що останнє не підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

Вивчивши клопотання, додані до нього документи, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, заслухавши адвоката ОСОБА_4 та прокурора суд дійшов такого висновку.

02.12.2009 постановою начальника СВ Тисменицького РВ УМВС ОСОБА_6 було накладено арешт на майно потерпілого, а саме: автомобіль «BMW-730», д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 р.в., оскільки останній має значення по справі як речовий доказ, так як був об`єктом злочинних дій ОСОБА_7 .

Вироком Тисменицького районного суду від 14.10.2010 року у справі №1-74 2010 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.289 ч.3, ст.263 ч.1, ст.263 ч.3 КК України та визначено покарання 5 років обмеження волі з конфіскацією майна.

Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно потерпілого було накладено під час діїКПК України1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятогорозділу ХІ «Перехідні положення» КПК Україниарешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Дана норма узгоджується з вимогами частини першоїстатті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цьогоКодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються нормиКПК України 1960 року.

Відповідно достатті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

У відповідності до вимог п.8 ч.1ст.324 КПК України(1960 року), який був чинним на день постановлення вироку, суд мав вирішити питання, що робити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Згідно з п.4 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.1990 за №11 у порядку, передбаченомустаттею 411 КПК України1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.

Проте, як вбачається постанови начальника СВ Тисменицького РВ УМВС ОСОБА_6 від 02.12.2009 арешт на майно потерпілого було накладено як на речовий доказ, оскільки останнє було об`єктом злочинних дій ОСОБА_7 .

Крім того, після завершення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першоїстатті 19 ЦПК Україниможуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, та у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17.

При цьому, судом врахована правова позиція, викладена у постанові від 30 червня 2020 року справа № 727/2878/19, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правиламиКПК України1960 р. та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, яке є однією із стадій закінчення досудового розслідування, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Враховуючи викладене вище, з огляду на те, що арешт на майно, а саме автомобіль «BMW-730», д.н.з. НОМЕР_1 , 1993 р.в., було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом, зважаючи на пункт дев`ятий розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України та правові висновки Великої палати Верховного Суду відповідно до яких спори про звільненя майна з - під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року слід розглядати за правилами цивільного судочинства, суд приходить до переконання, що питання скасування арешту майна у межах кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

КПК України не регламентує яке рішення повинен прийняти суд, якщо клопотання про скасування арешту не підлягає розгляду судом в порядку кримінального судочинства.

Враховуючи відсутність підстав для розгляду клопотання судом в порядку кримінального судочинства, суд вважає необхідним повернути клопотання представника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна в кримінальній справі №1-74 2010 року, роз`яснивши їй право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, керуючись ст.174, 372, 395 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Клопотання представника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальній справі №1-74 2010 року повернути особі, яка її подала.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1