Постанова

від 22.06.2021 по справі 160/2600/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/2600/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С.,

за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. (суддя Дєєв М.В.) в адміністративній справі № 160/2600/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний завод" звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми`В4 № 0001344612 від 15.03.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на безпідставність висновків контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту, що включаються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 16337275,26 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р., ухваленим за результатами розгляду справи за правилами загального позовного провадження, позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на неврахування судом першої інстанції правових підстав використання податкової інформації, яка свідчить про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, основних засобів, що унеможливлює реальне виконання умов господарських договорів. Також, суд не застосував п. 44.6 ст.44 та п.85.2 ст. 85 ПКУ, які зобов`язують платника податків надати усі документи до податкової перевірки. У випадку невиконання цих вимог, вважається, що документи відсутні.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом першої інстанції встановлено, що Офісом великих платників податків ДФС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства Дніпровський металургійний завод з питання правомірності формування податкового кредиту з ПДВ згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 28.09.2018 №9210747271 до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2018 року при визначенні по взаємовідносинах з контрагентами згідно Наказу №162 від 28.01.2019, за результатами якої складено акт перевірки №33/28-10-46-12-05393056 від 25.02.2019. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення форми В4 №0001344612 від 15.03.2019, яким нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 16 337 275,00 грн., яке оскаржено позивачем в судовому порядку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення - рішення.

Як встановлено судом першої інстанції, за результатами перевірки встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, абз. в п.200.4 ст.200, п.201.1 ст.201, з урахуванням норм п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями, діючими в періодах, що охоплені перевіркою) внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту, що призвело до завищення суми податкового кредиту в червні 2018 року на 16 337 275,26 грн., що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 16 337 275,26 грн.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4. статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Позивачем на підтвердження реального виконання умов господарських договорів до суду першої інстанції надані первинні документи, які досліджені у судовому засіданні.

Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справах № 804/4940/14, 816/166/15-а вказував на те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідачем належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальників не надано та не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем господарських операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, на думку колегії суддів, є помилковим, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення контрольного заходу таких обставин не встановлено.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються також на результатах аналізу податкової звітності постачальників та неможливості по ланцюгу постачання встановлення походження товару.

При перевірці доводів скаржника колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.02.2018 у справах № К/9901/6704/18 (804/4940/14), № К/9901/8403/18 (816/166/15-а), яка полягає у наступному:

Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Крім того, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Також, у постанові від 06.11.2018 у справі № №822/551/18 Верховний Суд дійшов висновку, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Колегія суддів, у свою чергу, зазначає, що на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, а також станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб контрагентів позивача відсутня. Крім того, позивач не зобов`язаний та не має об`єктивної можливості під час придбання у контрагента товару встановлювати його походження, а тому не може нести відповідальність з урахуванням обставин діяльності контрагента. Так само позивач позбавлений можливості впливати на контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції неправильно встановлена обставина наслідків прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Як вбачається зі змісту податкового повідомлення-рішення № 0001344612 від 15.03.2019, позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 16337275 грн. (т. 1 а.с.125), натомість суд першої інстанції помилково вказав на те, що цим податковим повідомленням-рішенням застосовано штраф, що не відповідає дійсності. Відтак, оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. в адміністративній справі № 160/2600/19 - змінити, виключивши із його мотивувальної та резолютивної частини висновок про нарахування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 16337275,00 грн.

В іншій частині Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. в адміністративній справі № 160/2600/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 22 червня 2021 р. і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 01 липня 2021 р.

Головуючий - суддя А.В. Шлай

суддя О.О. Круговий

суддя Т.С. Прокопчук