Постанова

від 01.07.2021 по справі 456/4036/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/4036/20 Головуючий у 1 інстанції: Гула Л.В.

Провадження № 22-ц/811/865/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія: 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про уточнення позову, покликається на те, що у період з 16 липня 2018 року по 31 липня 2020 року знаходився у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Дистрибуційна логістична компанія Стрий-Молоко . Наказом № 61-К від 31 липня 2020 року його звільнено з роботи за згодою сторін. Стверджує, що під час перебування у трудових відносинах з відповідачем йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата та компенсація за невикористану щорічну відпустку в розмірі 14771,74 грн., що підтверджується довідкою Форми ОК-7 від 06.10.2020 року. Зазначає, що власник або уповноважений ним орган зобов`язані в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести повний розрахунок всіх належних працівникові сум. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, підприємство, установа, організація зобов`язані виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Вказує, що 28 жовтня 2020 року відповідачем частково погашено заборгованість із заробітної плати в сумі 11 891,25 грн. Вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 31 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року включно, що становить 63 робочих днів, в розмірі 17 677,17 грн., враховуючи, що за останні два місяці роботи його середньомісячна заробітна плата становила 12065,16 грн., а середньоденна заробітна плата була в розмірі 268,11 грн.

З наведених підстав просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 17 677,17 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року в розмірі 17 115,99 грн. без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у сумі 840,80 грн.

Рішення суду оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для розгляду справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу заявлених нею вимог, а суд повинен розглядати справу лише в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи. Зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували існування заборгованості по виплаті заробітної плати та не надано достовірних відомостей, документів, які б підтверджували правильність зробленого ним розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачу при звільненні з роботи 31 липня 2020 року не була виплачена заборгованість по заробітній платі, яка частково виплачена йому із запізненням, а саме 28 жовтня 2020 року, що є підставою для стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 липня 2020 року по 27 жовтня 2020 року без врахування святкових днів в розмірі 17 115,99 грн.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 17 липня 2018 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу у ТзОВ Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко на посаду менеджера зі збуту, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 6-8).

Наказом № 61-К від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 звільнений з роботи відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.

Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-7) підтверджується, що за липень 2020 року він отримав заробіток (дохід) в розмірі 14771.74 грн.

Разом з тим, з виписки з особового рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ ОТП Банк , на який нараховується заробітна плата ОСОБА_1 , вбачається, що станом на 30.09.2020 року заробітна плата за липень 2020 року в розмірі 14 771.74 грн. йому не виплачена, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість з виплати заробітної плати.

04 листопада 2020 року позивач звернувся із заявою про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що 28 жовтня 2020 року частково погашено заборгованість по заробітній платі в розмірі 11 891,25 грн., що визнається відповідачем.

Випискою з особового рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ ОТП Банк , підтверджується, що 28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за липень 2020 року в розмірі 11 891.25 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на день звільнення ОСОБА_1 не була виплачена заробітна плата, заборгованість по заробітній платі на день звільнення позивача становила 14 771.74 грн., яка в подальшому позивачу частково виплачена в розмірі 11 891.25 грн. станом на 28.10.2020 року, відтак, період затримки виплати заборгованості по заробітній платі з часу звільнення до дати її виплати, за який позивач просить стягнути середній заробіток, становить з 31.07.2020 по 27.10.2020 року, тобто 61 робочих днів.

Позивачем розраховано середньоденну заробітну плату, що становить 280.59 грн. у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, та з врахуванням кількості днів затримки виплати заробітної плати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 17 115.99 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових відносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересам працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження №14-62цс18, дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду України, зазначеними у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження №14-62цс18, зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з ТзОВ Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко на користь ОСОБА_1 , колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження №14-62цс18, зазначені у ній критерії, які слід було б враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.

Враховуючи розмір суми заборгованості відповідача по виплаті заробітної плати, що становив на день звільнення 14 771.74 грн., те, що сума заборгованості по заробітній платі відповідачем частково виплачена, незначний період часу, протягом якого зазначена сума заборгованості позивачу виплачувалася, колегія суддів вбачає можливим зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з ТзОВ Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко на користь ОСОБА_1 , і стягує такий в розмірі 8000.00 грн., вважає, що такий розмір середнього заробітку є співмірним відносно розміру невиплачених при звільненні сум, справедливим і таким, що відповідає обставинам даної справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дистрибуційна логістична компанія Стрий-молоко - задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 грудня 2020 року - змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17 115,99 грн. до 8 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 01.07.2021 року.

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.