Постанова

від 01.07.2021 по справі 450/262/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/262/19 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/811/1180/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мельничук О.Я.,

суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.,

при секретарі Ждан К.О.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання, поділ майна подружжя та усунення перешкод у користуванні квартирою,-

В С Т А Н О В И В :

В січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання, поділ майна подружжя та усунення перешкод в користуванні квартирою.

В підтвердження заявленого позову покликається на те, що з листопада 2009 року вона та відповідач проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та побут.

В липні 2011 року перед офіційним одруженням, вони вирішили придбати квартиру в новобудові за адресою АДРЕСА_1 .

Купівля відбувалась шляхом укладення договору про купівлю акцій на майбутню квартиру. Оплата акцій відбувалась за їх спільні кошти.

03.09.2011 року Львівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, між ними було зареєстровано шлюб.

Після виплати всієї суми за вищевказаним договором про купівлю акцій, 04.07.2012 року відповідач оформив на своє ім`я право власності на спірну квартиру, тобто набув право власності перебуваючи у шлюбі.

З 2014 року сторони та їх син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мають зареєстроване місце проживання у спірній квартирі, де і проживали разом. Також за час шлюбу придбано автомобіль марки Mazda 2 , 2011 року випуску, об`єм двигуна 1498 см. куб, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований на ім`я відповідача. Приблизна вартість автомобіля складає 8 000 доларів США, що еквівалентно 216 000 грн. 30 травня 2018 року Пустомитівським районним судом шлюб між сторонами був розірваний. Перед розірванням шлюбу відповідач забрав ключі від спірної квартири і не дозволяє їй з сином там жити.

Просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в період з листопада 2009 року, провести поділ майна подружжя, шляхом визнання за сторонами права власності на 1/2 частку квартири та 1/2 частку автомобіля та зобов`язати ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_1 в доступі до квартири.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 право власності за кожним на 1/2 частку автомобіля марки Mazda 2 , 2011 року випуску, об`єм двигуна 1498 см. куб., державний номерний знак НОМЕР_1 .

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні інших позовних вимог оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним і необгрунтованим. Звертає увагу, що суд не розглянув та жодним чином не відобразив в рішенні наслідки розгляду позовної вимоги про зобов`язання усунути перешкоди та вселення. Звертає увагу, що оскаржуваним рішенням суд порушив принцип рівності сторін перед законом і судом. Приймаючи рішення, поза увагою суду залишилися правові висновки Верховного Суду викладені в Постановах від 11 квітня 2019 року справа №464/799/17, від 03 квітня 2019 року справа №200/508/15-ц, від 27 березня 2019 року справа №354/693/17-ц, від 18 березня 2019 року справа № 357/6408/17. Звертає увагу, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначено законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спеціальної сумісної власності. Просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та її позов задовольнити повністю. Рішення суду в частині позовних вимог про визнання 1/2 частини права власності на автомобіль марки Мазда 2 , 2011 року випуску залишити без змін. Окрім цього, просить повторно розглянути і задовольнити клопотання позивача від 17 квітня 2020 року про виклик та допит свідків в судовому засіданні.

02 червня 2021 року від ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає про законність оскаржуваного рішення і безпідставність доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд виходив з тих обставин, що позивачкою не доведено факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у період з листопада 2009 року. Суд прийшов до висновку, що відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст.74 СК України вважати спірне майно (квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.

Згідно з положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог, встановлених ч.1 ст.81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачка ОСОБА_1 просить встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем по справі ОСОБА_5 у період з листопада 2009 року, у зв`язку з чим, згідно положень ст.74 СК України визнати їхньою спільною сумісною власністю, та на підставі ч.1 ст.70 СК України провести між ними поділ у рівних частках квартири за адресою АДРЕСА_1 та автомобіля марки Mazda 2 , 2011 року випуску, об`єм двигуна 1498 см. куб, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи зазначені вимоги позивачка зазначає, що вказане майно (квартира) належить відповідачу відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві приватної власності від 04.07.2012 року, вказана квартира була придбана шляхом укладення договору про резервування квартири та порядок погашення облігацій від 26.07.2011 року та набуте ним за їхні спільні грошові кошти у період спільного проживання.

Факт спільного проживання з відповідачем позивачка мала намір обґрунтувати тільки поясненнями свідків, про що вона вказала в позовній заяві.

Будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог щодо встановлення факту спільного проживання, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, позивачка ОСОБА_1 не надала.

З поданих показів свідків даних в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , вказали, що сторони періодично проводили час разом, проте спільним побутом пов`язані не були та кошти за які відповідач придбав квартиру були його особистими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України , майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 2 ст. 61 СК України , об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Кошти, що не підлягають поділу: ті, які покладені на рахунки в банках до укладення шлюбу, були отримані в результаті укладенні договору дарування, спадкування, як премія, нагорода, стягнена моральна шкода за рішенням суду, страхові суми та інші у відповідності до ст. 57 СК України.

При цьому в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року за № 11 роз`яснено для врахування судами, що у випадках поділу грошових сум (вкладів), внесених у банківські (фінансові) установи за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, права зазначених установ не зачіпаються.

Таким чином, незалежно від джерел походження, кошти, які перебувають на розрахункових рахунках кожного з подружжя, які були покладені під час шлюбу (та не були отримані в результаті укладення договору дарування, спадкування, як премія, нагорода, стягнена моральна шкода за рішенням суду, страхові суми та інші відповідно дост. 57 СК України підлягають поділу у рівних частках.

За змістом ст.74 СК України , якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу .

Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України,суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Сторони у шлюбі перебували з 03.09.2011 року, який був розірваний рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30.05.2018 року.

Укладення договору про резервування квартири та порядок погашення облігацій відбулося 26 липня 2011 року, яким було закріплено за ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 . Згідно вказаного договору сторони домовились, що для придбання квартири та проведення розрахунків за квартиру, інвестор ( ОСОБА_5 ) повинен купити пакет облігацій, що дає право на отримання 100% загальної площі квартири. Передача облігацій забудовника здійснюється шляхом їх перерахування з рахунку у цінних паперах інвестора на рахунок у цінних паперах Забудовника. Право власності на квартиру переходить до інвестора після зарахування облігацій на рахунок у цінних паперах Забудовника.

Також 26.07.2011 року між ОСОБА_5 та ТзОВ Максимум-Капітал укладено договір про відкриття рахунку у цінних паперах №3-106, 27.07.2011 року між ТзОВ Максимум-Капітал та ОСОБА_5 укладено договір доручення на купівлю цінних паперів та 27.07.2011 року укладено договір між ПП Гал-Експресія та ОСОБА_5 купівлі - продажу цінних паперів. Таким чином, як вбачається з наданих суду документів, укладення вищевказаних договорів було здійснено відповідачем до укладення шлюбу з ОСОБА_1 та дані обставини не були спростовані позивачкою по справі ОСОБА_1 .

Позивачкою ОСОБА_1 та її представником ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що вони з ОСОБА_5 з листопада 2009 року проживають разом та мають спільні кошти на проживання, її посилання на перерахунок коштів зі свого рахунку на рахунок відповідача, для оплати внесків по квартирі спростовуються поясненнями відповідача ОСОБА_5 , який не заперечує, що ОСОБА_1 переказувала кошти на його рахунок 19.05.2011 року, проте оплату за іменні цільові облігації по квартирі він здійснював у період 01.08.2011 року по 05.08.2011 року, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи, тобто після спливу трьох місячного часу після її переказу. Також суд бере до уваги пояснення відповідача, що вказані кошти позивачка ОСОБА_1 перераховувала йому в цілях ведення підприємницької діяльності та у період з 2013 року по 2014 рік вони були повернуті позивачці, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями та не спростовані позивачкою та її представником.

Покликання позивача на копію договору про резервування квартири та порядок погашення облігацій від 26.07.2011 року укладеного між ПП Гал-Експресія та ОСОБА_5 , що погашення облігацій для покупки квартири АДРЕСА_2 здійснювався за їх спільні кошти, не є підтвердженням факту щодо придбання спірної квартири за спільні кошти під час їх фактичного проживання без реєстрації шлюбу, оскільки такі спростовуються поясненнями даних в суді першої інстанції свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та підтвердженими доказами відповідача щодо наявності у нього власних коштів для придбання квартири.

Даний факт, щодо наявності у відповідача власних коштів підтверджується зокрема: звітами фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 за 2009 рік та другий квартал 2010 року, яким підтверджується його загальний заробіток на суму 950 528, 01 грн.; платіжними дорученнями про отримання коштів на рахунок ОСОБА_5 від ОСОБА_8 за період з 2010 року до одруження з ОСОБА_1 на загальну суму 756 210, 64 грн.; платіжними дорученнями про отримання на коштів від ОСОБА_9 за період з 2010 року до одруження з ОСОБА_1 на загальну суму 452 978, 27 грн. Зазначені платіжні документи та звіти фізичної особи підприємця були долучені відповідачем до матеріалів справи та містяться у ній.

Оцінюючи надані позивачкою докази, суд враховує також висновки, викладені у наведеній вище Постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року за змістом якої факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивачки - ОСОБА_3 докази, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, однак жодних доводів на підтвердження того, що такі докази ним не могли бути подані до суду першої інстанції з поважних причин не наводить, а тому колегія суддів приходить до висновку, що дані докази не можуть прийматися до уваги, в порушення норм п.3 ст.367 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, не доведеним факт з сторони позивачки, її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у період з листопада 2009 року, а також, що позивачка фактично здійснила часткову оплату вартості квартири АДРЕСА_2 , в зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на 1/2 частку спірної квартири, а також усунення перешкод в доступі до такої квартири.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 02 липня 2021 року.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: О.М. Ванівський

Н.П. Крайник