Постанова

від 29.06.2021 по справі 910/15710/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2021 р. Справа№ 910/15710/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дегодюка Дмитра Миколайовича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.12.2020

у справі №910/15710/20 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автек-Інвест

до Дегодюка Дмитра Миколайовича

про стягнення 75 531, 13 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Автек-Інвест (далі - ТОВ Автек-Інвест , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Фізичної особи-підприємця Дегодюка Дмитра Миколайовича (далі - ФОП Дегодюк Д.М., відповідач) про стягнення 75 531, 13 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором суборенди №488 від 17.04.2019 щодо сплати орендної плати за березень - травень 2020, липень - серпень 2020, відтак просило стягнути з відповідача 50 891, 08 грн. заборгованості, 3 366, 47 грн. пені, 763, 38 грн. 3% річних, 153, 76 грн. інфляційних втрат та 20 356, 44 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08.12.2020) замінено відповідача у справі №910/15710/20 Фізичну особу-підприємця Дегодюка Дмитра Миколайовича на його правонаступника - фізичну особу Дегодюка Дмитра Миколайовича (далі - відповідач).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/15710/20 позов задоволено. Стягнути з Дегодюка Дмитра Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автек-Інвест заборгованість у сумі 50 891,08 грн., пеню у сумі 3 366,47 грн., інфляційні втрати у сумі 153,76 грн., 3 % річних у сумі 763,38 грн., штраф у сумі 20 356,44 грн. та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Дегодюк Дмитро Миколайович оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимогу. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, з березня 2020 він не міг в повному обсязі сплачувати орендну плату, адже у зв`язку із введенням на всій території України карантину був змушений закрити магазин та припинити свою підприємницьку діяльність, тобто припинив отримувати дохід від своєї діяльності. При цьому, апелянт вказував, що про існування позовної заяви дізнався лише 15.11.2020, після особистого відвідування суду та ознайомлення з матеріалами справи, відповідно у визначений строк не міг подати обґрунтованого відзиву на позовну заяву та копії документів на підтвердження обставин, які, на його думку, мають важливе значення, оскільки 16.11.2020 у нього захворіла донька, за якою він повинен був доглядати до 30.11.2020, адже 17.11.2020 припинив свою господарському діяльність та тимчасово не працював. Крім цього, апелянт стверджував, що у період з 03.12.2020 по 17.12.2020 включно він знаходитися поза межами міста Києва на обов`язковій самоізоляції, лише 18.12.2020 повернувся та отримав у Торгово-промисловій палаті сертифікат № 3100-20-1906 про наявність форс-мажорних обставин у період з 17.03.2020 по 30.05.2020, який просив врахувати при розгляді даної справи, адже він не міг бути поданий до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За аналогічних підстав апелянт просив прийняти копію сторінки вказаного сертифікату з відміткою про його отримання та копію медичної довідки № 206 від 16.11.2020.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, у зв`язку із запровадженням з 12.03.2020 на всій території України карантину, продовженням орендарем своєї підприємницької діяльності на період дії карантину позивач пішов на зустріч відповідачу та надав йому знижку в розмірі 15% на сплату орендної плати у період з 01.06.2020 по 31.08.2020 (включно), проте відповідач й надалі продовжував порушувати свої зобов`язання в частині сплати орендної плати. Також позивач звертав увагу на те, що відповідач припинив свою підприємницьку діяльність 17.11.2020, а не у березні 2020, що в свою чергу спростовує твердження апелянта про те, що у зв`язку із запровадженням у березні 2020 року карантину він змушений був припинити свою діяльність. Крім цього, позивач вказував, що в орендованому приміщенні аж до 17.09.2020 відповідачем зберігались його особисті речі, товарно-матеріальні цінності, одяг, яким торгував відповідач, комп`ютерна техніка, належне зберігання та охорону яких здійснював позивач. За твердженнями позивача, в матеріалах справ наявні докази на підтвердження того, що позовну заяву з доданими до неї документами позивачем було направлено на адресу відповідача 13.10.2020, а ухвалу суду про відкриття провадження у справі останній отримав 07.11.2020, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність вказаної справи та її судовий розгляд, та відповідно зловживання процесуальними права учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду даної справи. Позивач стверджував, що жодного повідомлення про настання форс-мажорних обставин від відповідача не отримував, а останній звернувся за відповідним сертифікатом лише 24.11.2020, а не у березні 2020, коли такі обставини мали місце. Крім цього позивач посилався на судову практику, відповідно до якої сторона може бути звільнена від відповідальності в зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин тільки у випадку, якщо вона надасть відповідний сертифікат своєму контрагентові. Також позивач зазначав, що надані відповідачем апеляційному суду докази не містять належного обґрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції у визначений ним строк.

В судове засідання апеляційної інстанції 29.06.2021 з`явився представник позивача, відповідач та/або його представник не з`явились незважаючи на належне повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали про призначення справи до розгляду, яку за наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення отримано особисто відповідачем 07.06.2021.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 29.06.2021 відповідач та/або його представник не з`явились незважаючи на повторне визнання його явки обов`язковою та належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та наявності клопотання про розгляд справи за його відсутності, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справу за відсутності відповідача та/або його представника.

Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 17.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Автек-Інвест (позивач, орендодавець за договором) та ФОП Дегодюк Дмитром Миколайовичем (відповідач, орендар за договором) укладено договір суборенди №488 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого не пізніше 1 травня 2019 орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування за умовами цього договору нежитлове приміщення, а саме, частину будівлі ТЦ на 2 поверсі в секції № 22 загальною площею 43,1 кв. м, (далі - Об`єкт оренди). Орендна плата та інші платежі, за цим договором, будуть нараховуватись відповідно до даних площі приміщення, вказаних в цьому пункті.

Об`єкт оренди може використовуватися орендарем винятково для здійснення обумовленої сторонами в Додатку № 2-1 до Договору діяльності ( Цільове призначення об`єкта оренди ). Цільове призначення використання об`єкта оренди протягом строку дії Договору може бути змінене за письмовими узгодженнями сторін шляхом внесення змін у Додаток № 2-1 до Договору (п. 1.3 Договору).

У Додатку №2-1 сторонами погоджено цільове призначення об`єкта оренди - роздрібна торгівля взуттям та одягом.

Положеннями п. 1.4 Договору сторони підтвердили, що вони мають право, компетенцію та повноваження на укладання, підписання і виконання даного договору, а також на надання прав та повноважень по ньому. Орендодавець має право на передачу об`єкта в суборенду на підставі Договору оренди між орендодавцем та ТОВ Сінергіястройсервіс .

За змістом п. 1.5 Договору строк оренди складає 35 (тридцять п`ять) календарних місяців з дати підписання Акту приймання-передачі об`єкта оренди в орендне користування (Акту №2).

Строк оренди починає перебіг з моменту передачі об`єкта оренди орендарю за Актом №2. У випадку дострокового припинення оренди та будь-якому іншому випадку, дата Акту прийому-передачі повернення об`єкту оренди від орендаря орендодавцю або Акту про звільнення приміщення вважається останнім днем оренди (п. 1.6 Договору).

Сторони погодили (п. 5.1 Договору), що за цим договором орендар зобов`язався сплачувати орендодавцю орендну плату, гарантійний платіж, витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням та інші платежі, визначені даним договором щомісяця в національній валюті України шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця.

Відповідно до ст. 524 ЦК України сторони домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язань орендаря в доларах США. Грошовий еквівалент зобов`язань визначений в гривні з розрахунку офіційного курсу долара США, встановленого НБУ станом на день підписання цього Договору, який становить 26,72 гривень за один долар США.

Орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату, відшкодовувати витрати на оплату комунальних послуг та експлуатаційні витрати, щомісячні платежі за маркетингові послуги не пізніше строків, зазначених в даному договорі незалежно від факту одержання ним відповідних рахунків.

При неотриманні орендарем зазначених рахунків всі платежі за Договором розраховуються орендарем самостійно і оплачуються на умовах даного договору.

Відповідно до п. 5.2.1 Договору орендар зобов`язаний щомісяця вносити орендну плату за користування об`єктом оренди попередньою оплатою, не пізніше 20-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, в розмірі передбаченому Додатком №5-1 до Договору. Оплата здійснюється на підставі рахунків, виставлених орендодавцем.

Орендна плата нараховується орендареві з дати підписання сторонами Акту №2 прийому-передачі об`єкта оренди, але в будь-якому випадку не пізніше дати відкриття ТЦ до дати повернення об`єкту оренди орендодавцю за Актом № 3 прийому - повернення.

Додатком №5-1 до Договору визначено, що розмір орендної плати за користування об`єктом оренди на місяць складає за період з дати початку оренди до закінчення строку оренди - 17 240,00 грн. за весь об`єкт оренди, в тому числі ПДВ, що є еквівалентом суми 645,21 дол. США, відповідно до офіційного курсу НБУ української гривні до долару США за п. 5.1 цього договору.

Відповідно до п. 5.3 Договору орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги протягом строку оренди з урахуванням нижченаведеного.

До комунальних послуг на утримання об`єкта оренди, загальних площ ТЦ та прилеглої території належать:

- Електропостачання;

- Водопостачання та каналізація;

- Опалення (кондиціювання) та вентиляція.

Положеннями п. 5.3.7 Договору сторони погодили, що оплату спожитих на об`єкті оренди комунальних послуг та компенсацію витрат на комунальні послуги місць загального користування ТЦ орендар сплачує орендодавцю щомісячно на підставі рахунків орендодавця в строк до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були спожиті такі комунальні послуги. Орендодавець надає відповідний рахунок у строк до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були спожиті такі комунальні послуги.

Орендар компенсує орендодавцю витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням ТЦ протягом строку оренди з урахуванням нижченаведеного. Компенсацію експлуатаційних витрат сплачує орендодавцю щомісячно на підставі рахунків орендодавця в строк до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, що передує оплачуваному місяцю. (п.п. 5.4, 5.4.3 Договору).

В силу положень п. 5.6 Договору орендар зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту виставлення рахунку орендодавцем сплачувати орендодавцю щомісячні платежі за маркетингові послуги, що надаються орендодавцем з метою залученні найбільшої кількості відвідувачів (покупців) до ТЦ, в розмірі 25,00 гривень, в т.ч. ПДВ за 1 (один) квадратний метр.

Договір згідно п. 9.1 вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками закінчується в останній день строку оренди.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв об`єкт оренди на підставі акту приймання-передачі до Договору.

01.06.2020 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до Договору, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 Додатку №5-1 до Договору у наступній редакції:

Розмір орендної плати за користування об`єктом оренди на місяць складає:

- за період з дати початку оренди до 16.03.2020 включно - 17 240,00 грн. за весь об`єкт оренди, в тому числі ПДВ, що є еквівалентом суми 624,19 дол. США, відповідно до офіційного курсу НБУ української гривні до долару США (27.62) станом на 22.06.2020.

- за період з 01.06.2020 по 31.08.2020 включно - 14 654,00 грн. за весь об`єкт оренди, в тому числі ПДВ, що є еквівалентом суми 530,56 дол. США, відповідно до офіційного курсу НБУ української гривні до долару США (27.62) станом на 22.06.2020.

- з 01.09.2020 до закінчення строку оренди - 17 240, 00 грн. за весь об`єкт оренди, в тому числі ПДВ, що є еквівалентом суми 624,19 дол. США, відповідно до офіційного курсу НБУ української гривні до долару США (27,62) станом на 22.06.2020 .

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства на підставі ст. 628 ЦК України.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 6 ст. 283 ГК України)

За договором найму (оренди) (ст. 759 ЦК України) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що з березня 2020 орендар почав систематично ухилятися від виконання своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати та інших платежів, відтак позивачем було прийнято рішення припинити Договір в односторонньому порядку, направлено претензію №07-01-АІ-09 від 07.09.2020 з вимогою оплатити суму заборгованості в розмірі 50 453,14 грн. та звільнити орендоване приміщення й повернути орендодавцю об`єкт оренди у строк до 17.09.2020 (включно). За твердженнями позивача, 17.09.2020 відповідач самостійно звільнив орендоване приміщення, проте відмовився сплатити заборгованість та підписати Акт прийому-передачі (повернення) орендованого приміщення, тому позивачем складено Акт про звільнення приміщення від 17.09.2020. Невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі сплати орендної плати за період березень - травень 2020 року, липень - серпень 2020, отже утворення у нього заборгованості перед позивачем в розмірі 50 891, 08 грн. стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Положеннями ст. ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі ( ч. 1, 4 ст. 286 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони погодили (п. 5.2.1 Договору), що орендар зобов`язаний щомісяця вносити орендну плату за користування об`єктом оренди попередньою оплатою не пізніше 20-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, в розмірі передбаченому Додатком №5-1 до Договору. Оплата здійснюється на підставі рахунків, виставлених орендодавцем.

Орендна плата нараховується орендареві з дати підписання сторонами Акту №2 прийому-передачі об`єкта оренди, але в будь-якому випадку не пізніше дати відкриття ТЦ до дати повернення об`єкту оренди орендодавцю за Актом № 3 прийому - повернення.

Як встановлено матеріалами справи, відповідачем було здійснено часткові оплати по Договору: за березень 2020 було сплачено 10 659,00 грн., тобто недоплата склала 6 581,00 грн., за липень 2020 - 8 944,00 грн, тобто недоплата склала 5 710,00 грн.; за серпень 2020 - 9 150,00 грн, тобто недоплата склала 5 504,00 грн., що підтверджується виписками з рахунків позивача.

За розрахунком позивача за період з березня по травень 2020, липня по серпень 2020 у відповідача виникла заборгованість зі слати орендних платежів в розмірі 50 891,08 грн. Жодних належних та достатніх доказів на спростування заборгованості за Договором в загальному розмірі 50 891,08 грн. відповідачем (апелянтом) не надано.

Твердження відповідача (апелянта) про те, що з березня 2020 він не міг в повному обсязі сплачувати орендну плату, адже у зв`язку із введенням на всій території України карантину був змушений закрити магазин та припинити свою підприємницьку діяльність (отримувати дохід від своєї діяльності), відхиляються апеляційним судом, адже за приписами ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати в приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведеними. Подібні правові висновки наведено в п. 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.

При цьому, незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем.

При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо. Подібні правові висновки наведено в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із відповідними змінами і доповненнями), якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: 14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу .

Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: 14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб .

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 від 16.06.2020 № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: 14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.

Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користування майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.

Згадана норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді .

Вказуючи на неможливість здійснювати оплату за орендоване приміщення у зв`язку із запровадженням карантину, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заборони на використання цього приміщення та відповідно здійснення господарської діяльності, як не надано й доказів позбавлення його можливості доступу до орендованого приміщення, де в спірний період знаходились його речі, адже як встановлено матеріалами справи, вказане приміщення відповідач звільнив лише 17.09.2020.

Крім цього, як вище згадувалось, відповідач припинив свою підприємницьку діяльність лише 17.11.2020, а не у березні 2020, тобто вже після періоду, за який він не міг здійснювати оплати через запровадження карантину та припиненням його діяльності. Будь-яких доказів проведення обстеження орендованого приміщення з метою фіксування доказів призупинення орендарем діяльності на об`єкті оренди та складання відповідного акту суду також не надано.

Разом з цим, апеляційним судом враховано, що в спірний період, а саме, 01.06.2020 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до Договору суборенди, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 Додатку №5-1 до Договору у новій редакції, зокрема, погодили, що розмір орендної плати за користування об`єктом оренди на місяць складає за період з 01.06.2020 по 31.08.2020 включно 14 654,00 грн. за весь об`єкт оренди, в тому числі ПДВ, що є еквівалентом суми 530,56 дол. США, відповідно до офіційного курсу НБУ української гривні до долару США (27.62) станом на 22.06.2020, що в свою чергу свідчить про погодження сторонами зменшення розміру орендної плати в зазначений період.

З приводу наданого відповідачем (апелянтом) разом з відзивом на позовну заяву сертифікату №3100-20-1906 від 04.12.2020 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який надійшов до суду першої інстанції 30.12.2020, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення 28.12.2020, та який відповідач також долучив до апеляційної скарги, слід зазначити, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14, 74ГПК України, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст. 80 цього Кодексу чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, на підставі ч. 3 цієї статті відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву.

За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення відповідача мають бути подані останнім одночасно з відзивом на позовну заяву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зазначаючи про неможливість вчасно подати вказаний сертифікат до суду першої інстанції, відповідач (апелянт) зазначив, що про існування позовної заяви дізнався лише 15.11.2020, а 16.11.2020 у нього захворіла донька, за якою він повинен був доглядати до 30.11.2020, адже 17.11.2020 припинив свою господарському діяльність та тимчасово не працював. Крім цього, апелянт стверджував, що у період з 03.12.2020 по 17.12.2020 включно він знаходитися поза межами міста Києва на обов`язковій самоізоляції, тому лише 18.12.2020 повернувся та отримав у Торгово-промисловій палаті сертифікат № 3100-20-1906 про наявність форс-мажорних обставин у період з 17.03.2020 по 30.05.2020.

Проте, як встановлено матеріалами справи, ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 про відкриття провадження у справі № 910/15710/20 відповідач особисто отримав 07.11.2020, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 81), проте із заявою про ознайомлення із матеріалами справи звернувся до суду лише 13.11.2020, коли й ознайомився з її матеріалами, що свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для надання обґрунтованого відзиву на позовну заяву із долученням до нього відповідних доказів на спростування позовних вимог.

Посилання апелянта на те, що 16.11.2020 у нього захворіла донька, за якою він повинен був доглядати до 30.11.2020, адже 17.11.2020 припинив свою господарському діяльність та тимчасово не працював, а з 03.12.2020 по 17.12.2020 включно знаходився поза межами міста Києва на обов`язковій самоізоляції відхиляються судом, оскільки надана відповідачем довідка № 206 від 16.11.2020 не містить жодної інформації про те, що саме відповідач здійснював догляд за донькою, в ній зазначено лише, що остання звільнялась від занять в період з 16.11.2020 по 30.11.2020 у зв`язку із захворюванням на ГРВІ. Жодних доказів на підтвердження перебування на самоізоляції поза межами міста Києва у період з 03.12.2020 по 17.12.2020 включно відповідачем (апелянтом) суду не надано.

Крім цього, відповідач не був позбавлений права та можливості направити відповідний відзив на адресу суду поштою або електронною поштою, адже як вбачається з наданого ним сертифікату, його видано 24.11.2020 на його звернення, тобто в період, коли за твердженнями відповідача, він не мав можливості направити до суду відзив, він зміг звернутись до Торгово-промислової палати за отримання відповідного сертифікату.

Таким чином, оскільки вищезгаданий сертифікат про форс-мажорні обставини був наданий відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, що надійшов до суду 30.12.2020 - після ухвалення оскаржуваного рішення 28.12.2020, та який відповідач також долучив до апеляційної скарги, фактично не був поданий місцевому суду у встановлений судом строк і суд першої інстанції не давав йому оцінки, а наведені відповідачем обґрунтування не свідчать про неможливість його подання суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, апеляційний суд не приймає цей доказ до уваги.

За аналогічних підстав, апеляційним судом не приймаються до уваги копія сторінки сертифікату з відміткою про його отримання та лист № 1 від 06.04.2020, в якому відповідач повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань за Договором.

З огляду на наведене та те, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором ним не спростовано, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 50 891,08 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, відповідно про задоволення позову в цій частині.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 366, 47 грн. пені, 763, 38 грн. 3% річних, 153, 76 грн. інфляційних втрат та 20 356, 44 грн. штрафу.

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 10.2 Договору у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати або оплати компенсації комунальних, експлуатаційних витрат та витрат з обслуговування та поповнення гарантійного платежу, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.

За умовами п. 10.2.1 Договору крім зазначеного вище у п.10.2. цього Договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Якщо період прострочення перевищує 30 календарних днів, то орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю суму штрафу у розмірі 20% від простроченої суми грошового зобов`язання (п.10.2.1.1 Договору).

Якщо період прострочення перевищує 60 (шістдесят) календарних днів, то крім штрафу, передбаченого п.10.2.1.1, орендар додатково зобов`язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 20% від простроченої суми грошового зобов`язання (п. 10.2.1.2 Договору).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов`язання - порушення строків постачання продукції.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У даному випадку, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за періоди з 21.02.2020 по 21.08.2020, з 21.03.2020 по 21.09.2020, з 21.04.2020 по 07.10.2020, з 21.06.2020 по 07.10.2020, з 21.07.2020 по 07.10.2020, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3 366,47 грн. пені, які є арифметично вірними та розрахованими відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства.

Враховуючи наявність прострочення зі сплати орендної плати більше 30 календарних днів, апеляційний суд також вважає обґрунтованими нарахування позивачем штрафу на підставі п. 10.2.1.1. та 10.2.1.2 Договору у сумі 20 356,44 грн., який є арифметично правильним розрахунком та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд встановив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 763,38 грн. 3% річних та 153, 76 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими (арифметично вірними), відтак такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дегодюка Дмитра Миколайовича залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 у справі №910/15710/20 - без змін.

Матеріали справи №910/15710/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.07.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко