Постанова

від 30.06.2021 по справі 911/3193/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2021 р. Справа№ 911/3193/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства Бест Лідер

на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2021

у справі № 911/3193/20 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мінола Україна

до Приватного підприємства Бест Лідер ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

ОСОБА_1

про стягнення 210 788,37 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мінола Україна (далі - ТОВ Мінола Україна , позивач) звернулось до Господарського суду міста Київської області з позовом до Приватного підприємства Бест Лідер (далі - ПП Бест Лідер , відповідач) про стягнення 210 788,37 грн матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 23.08.2019 з вини водія відповідача ОСОБА_1 , який керував належним останньому транспортним засобом Scania R420LAX2MNA, державний номерний знак НОМЕР_1 , було пошкоджено належний позивачеві транспортний засіб Volkswagen Crafter, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Посилаючись на те, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу складає 310 788,37 грн, а страхова компанія, в якій на момент ДТП була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, виплатила страхове відшкодування в розмірі 100 000,00 грн, решту суми у розмірі 210 788,37 грн, на підставі ст. ст. 1166, 1191, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просить стягнути з підприємства відповідача, як власника автомобіля Scania R420LAX2MNA та роботодавця водія ОСОБА_1 , який під час ДТП перебував у трудових відносинах із відповідачем та виконував свої трудові обов`язки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа), задоволено клопотання про витребування у Обухівської державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Київській області та Обухівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України доказів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.02.2021 у справі № 911/3193/20 позов задоволено частково, стягнуто з ПП Бест Лідер на користь ТОВ Мінола Україна 164 493,12 грн матеріальної шкоди, 2 467,40 грн судового збору, 15 607,42 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм; доказів неправомірного заволодіння транспортним засобом, належним ПП Бест Лідер з боку водія ОСОБА_1 суду не надано та жоден з учасників справи на таку обставину не посилається; документи, якими відповідач обґрунтовує свою позицію, викликають обґрунтований сумнів щодо їх походження та достовірності; рішення Обухівського районного суду Київської області від 17.11.2020 у справі №372/2221/20, на яке посилається відповідач, не має преюдиційного значення для розгляду даної справи; за встановлених обставин саме відповідач повинен відшкодувати позивачеві, як власнику пошкодженого автомобіля, різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та розміром завданих збитків.

При цьому, з огляду на те, що фактичний ремонт пошкодженого автомобіля не здійснювався, суд дійшов висновку, що сума ПДВ, нарахована у складі вартості відновлювального ремонту автомобіля в сумі 46 295,25 грн не належить до стягнення з відповідача на користь позивача.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПП Бест Лідер звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим документам; суд неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки інформації, отриманої 20.11.2020 листом №1000-0704-7/92119 від 16.11.2020 від Головного управління Пенсійного Фонду України по Київській області за формою ОК-5 стосовно ОСОБА_1 ; на момент скоєння ДТП ОСОБА_1 не виконував трудових обов`язків, а перебував у 5-ти денній відпустці, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема, заявою та наказом про надання відпустки; станом на дату подачі апеляційної скарги апелянту зі змісту відповідей на адвокатські запити вдалось встановити, що оригінали Товарного чеку № 3 та ТТН № 3, згідно яких ОСОБА_1 придбав товар у ТОВ АНФЛІЗА та перевозив його на момент ДТП 23.08.2019, ним було втрачено, а в подальшому за заявою відповідача про повторну видачу (виготовлення дублікату) вказаних документів при повторному їх складанні посадовими особами ТОВ АНФЛІЗА було допущено помилку, а саме, неправильно зазначено рік на Товарному чеку №3 (замість 21.08.2019 було вказано 21.08.2020).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 поновлено ПП Бест Лідер пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2021 у справі № 911/3193/20, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.05.2021, встановлено ТОВ Мінола Україна та ОСОБА_1 строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, зобов`язано ПП Бест Лідер уточнити вимоги апеляційної скарги (прохальну частину), зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2021 у справі № 911/3193/20.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області - без змін, а також відмовити ПП Бест Лідер у прийнятті додаткових доказів у справі.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що дії відповідача щодо подання з апеляційною скаргою нових доказів свідчить про недобросовісність останнього та бажання уникнути цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню шкоди, завданої ДТП; відповідач мав час та можливість для того, щоб зібрати подані ним з апеляційною скаргою докази та подати їх до суду першої інстанції, а обставини, які б свідчили про наявність причин їх неподання, які б об`єктивно не залежали від відповідача, відсутні.

Крім того, позивач наголошував на тому, що заперечуючи факт виконання під час ДТП ОСОБА_1 трудових обов`язків перед відповідачем, останній посилається лише на подані ним внутрішні документи підприємства, достовірність яких неможливо об`єктивно перевірити; відповідачем не було надано доказів неправомірного заволодіння його транспортним засобом ОСОБА_1 , у зв`язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальність за завдану ДТП шкоду має бути покладена саме на відповідача у справі.

Третя особа також скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України, надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Київської області скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підтримуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, третя особа вказувала на те, що судом не було повно та всебічно з`ясовано обставини справи, не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права; висновки щодо перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем станом на момент ДТП не ґрунтуються на фактичних обставинах та доказах; наявність інформації про розмір отриманої заробітної платні за серпень 2019 року зі змісту Довідки ОК-5 не може бути достатньою підставою для підтвердження факту перебування у трудових правовідносинах з відповідачем на момент ДТП; ОСОБА_1 категорично заперечує вищезгаданий факт та вважає, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження такої обставини; категорично повністю визнає за собою вину у спричиненні матеріальних збитків ТОВ Мінола Україна та іншому учаснику ДТП; відшкодування збитків останньому вже виконується на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області у справі №372/2221/20 від 17.11.2020; про наявність помилки у наданому суду першої інстанції ОСОБА_1 Товарному чеку №3, останній дізнався лише з адвокатського запиту №1/03-21 від 26.03.2021.

18.05.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване зайнятістю уповноважених представників останнього в інших судових засіданнях.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 розгляд апеляційної скарги ПП Бест Лідер на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2021 у справі № 911/3193/20 відкладено на 30.06.2021.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 24.06.2021 та 29.06.2021 від скаржника надійшли клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON, а також клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 задоволено клопотання ПП Бест Лідер про участь у судовому засіданні 30.06.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

У судове засідання 30.06.2021 третя особа повторно не з`явилась, свого уповноваженого представника не направила, про місце, день та час розгляду даної справи повідомлялась належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомила.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, явка якої у судове засідання обов`язковою не визнавалась, заслухавши думку представників сторін, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

30.06.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.08.2019 о 12 год. 10 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Scania R420LAX2MNA, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ПП Бест Лідер відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , скоїв зіткнення, зокрема, з автомобілем Volkswagen Crafter, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2018 року випуску, який належить на праві власності ТОВ Мінола Україна відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , що призвело до механічних пошкоджень останнього.

ОСОБА_1 з 16.04.2019 перебував у трудових відносинах з ПП Бест Лідер та працював на посаді водія автотранспортних засобів, що учасниками справи не заперечується та підтверджується наданим ПФУ звітом форми ОК-5 та копією характеристики, яка надавалася ПП Бест Лідер до Голосіївського районного суду міста Києва.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 11.10.2019 у справі №752/18329/19, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 23.08.2019 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Scania R420 д.н.з. НОМЕР_1 , не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечної дистанції, об`єктивно не оцінив швидкість для об`їзду перешкоди, чим скоїв зіткнення з автомобілем Volkswagen Tiguan, д.н.з. НОМЕР_5 та Volkswagen Crafter, д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії Звіту № 0206/19 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, що був складений 14.10.2019 суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Чепельовим В.М. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №1169/17, дійсний до 05.12.2020) на замовлення ТОВ Мінола Україна , вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Volkswagen Crafter, державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням зносу та втрати товарної вартості складає 310 788,37 грн (включаючи ПДВ).

Як вбачається зі Страхового акту від 30.03.2020 №2440654, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Scania R420LAX2MNA, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , була застрахована Акціонерним товариством Страхова компанія Інго за Полісом № 3119339 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (страхувальник ПП Бест Лідер ), за умовами якого франшиза (безумовна) - 0,00 грн; страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого, зокрема, за шкоду заподіяну майну - 100 000,00 грн.

Відповідно до вказаного страхового акту вищезазначена ДТП кваліфікована як страховий випадок, у зв`язку з чим прийнято рішення про виплату заявнику - ТОВ Мінола Україна страхового відшкодування в розмірі 100 000,00 грн.

Таким чином, на виконання умов № 3119339 АТ Страхова компанія Інго виплатила страхове відшкодування у розмірі 100 000,00 грн безпосередньо ТОВ Мінола Україна , як власнику пошкодженого у ДТП транспортного засобу Volkswagen Crafter, державний номерний знак НОМЕР_2 . При цьому, заперечень страхувальника ПП Бест Лідер щодо виплати страховиком на користь позивача розміру страхового відшкодування матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Посилаючись на вказані обставини, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про стягнення з ПП Бест Лідер , як власника джерела підвищеної небезпеки та роботодавця, який відповідає за шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків, залишку невідшкодованої страховою компанією суми у розмірі 210 788,37 грн (310 788,37 грн розмір матеріальної шкоди - 100 000,00 грн виплаченого страхового відшкодування).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 1 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України (далі - ГК України) збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язань другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності.

За загальним правилом, відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до статей 1166 та 1188 ЦК України винна особа зобов`язана відшкодувати шкоду, заподіяну з її вини в повному розмірі.

За приписами статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акту (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатити страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Відповідно до статті 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Тобто, якщо позивачеві недостатньо сплаченого страховиком відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі № 753/4696/16-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Таким чином відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 (справа № 6-108цс13) та постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 426/16825/16-ц від 05.12.2018.

Заперечуючи проти позову, як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і в апеляційній скарзі відповідач стверджував, що на дату скоєння ДТП (23.08.2019) водій ОСОБА_1 не виконував трудових обов`язків, а у період з 21.08.2019 п`ять календарних днів знаходився у відпустці без збереження заробітної плати, на підтвердження чого надав заяву ОСОБА_1 від 19.08.2019, погоджену директором ОСОБА_2 та Наказ №20/08/19-К (розпорядження) про надання відпустки від 20.08.2019.

Крім того, за доводами відповідача, ОСОБА_1 отримав автомобіль Scania R420LAX2MNA для перевезення власних будівельних матеріалів, відтак, на дату скоєння ДТП саме він був фактичним володільцем автомобіля, що на його думку, підтверджується заявою ОСОБА_1 від 20.08.2019, Наказом від 20.08.2019 №20/08/19 про надання транспортного засобу ОСОБА_1 для особистого користування, Договором позички транспортного засобу від 21.08.2019 та Актом приймання-передачі транспортного засобу від 21.08.2019.

Водночас, як вбачається з інформації Головного управління Пенсійного фонду України по Київській області за формою 5-ОК стосовно ОСОБА_1 розмір заробітку для нарахування пенсії у серпні 2019 року визначений у розмірі 6 000,00 грн, так само як у липні та вересні 2019 року, коли ОСОБА_1 не перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що ДТП сталась у робочий день та час (23.08.2019 о 12 год. 10 хв.) на службовому автомобілі.

Крім того, Товарний чек №3, за яким ОСОБА_1 нібито придбавав будівельні матеріали у ТОВ Анфліза , датований 21.08.2020, в той час, як ДТП сталася 23.08.2019.

В апеляційній скарзі та у відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу відповідач та третя особа посилаються на те, що дата на зазначеному товарному чеку була поставлена помилково працівником ТОВ Анфліза , на підтвердження чого до апеляційної скарги додано копії відповіді ОСОБА_1 на запит від 29.03.2021 та відповіді ТОВ Анфліза на запит від 30.03.2021, а також разом із клопотанням про залучення документів до матеріалів справи відповідачем надано нотаріальну посвідчену відповідь ОСОБА_1 на запит від 29.03.2021.

Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, вказані листи-відповіді на запити адвоката відповідача, не було надано останнім під час розгляду справи місцевим господарським судом, а в апеляційній скарзі та в клопотанні про залучення документів до матеріалів справи не обґрунтовано та не надано доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з об`єктивних причин, у тому числі, не обґрунтовано неможливість здійснення відповідних запитів під час розгляду справи місцевим господарським судом, у зв`язку з чим, в силу приписів ст. 269 ГПК України, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для їх прийняття як додаткових доказів у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

З огляду на викладене, а також враховуючи зміст ухвал слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.09.2017 у справі №757/56012/17-к та від 03.10.2017 у справі №757/56461/17-к, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що документи, якими відповідач обґрунтовує свої доводи та заперечення проти позову, викликають обґрунтований сумнів щодо їх походження та достовірності.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.09.2019 у справі № 909/1189/17, під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.

Зазначений висновок ґрунтується на приписах частини 1 статті 1172 ЦК України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Покладання відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливе лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини 3 та 4 ст. 1187 ЦК України).

Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Доказів неправомірного заволодіння транспортним засобом, належним ПП Бест Лідер з боку водія ОСОБА_1 ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано та жоден з учасників справи на таку обставину не вказує.

Посилання відповідача та третьої особи на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17.11.2020 у справі №372/2221/20 як на доказ того, що за збитки має відповідати саме ОСОБА_1 , правомірно відхилені судом першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено судом.

Тобто преюдицію складають саме обставини та факти, встановлені судовим рішенням, а не їх правова оцінка.

Вказаним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17.11.2020 у справі №372/2221/20 стягнуто з ОСОБА_1 суму страхового відшкодування, сплаченого ПрАТ СК Аркс власнику іншого пошкодженого автомобіля - Volkswagen Tiguan, державний номерний знак НОМЕР_5 . При цьому судом взято до уваги подану відповідачем заяву про визнання позову. Водночас, суд у наведеній справі не досліджував та не встановлював особу власника автомобіля Scania R420LAX2MNA, державний номерний знак НОМЕР_1 ; факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із власником автомобіля Scania R420LAX2MNA, державний номерний знак НОМЕР_1 ; факт виконання (чи невиконання) трудових обов`язків ОСОБА_1 як водієм ПП Бест Лідер під час скоєння ДТП.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що вказане судове рішення не має преюдиційного значення для розгляду даної справи.

За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що саме відповідач - ПП Бест Лідер повинен відшкодувати позивачеві, як власнику пошкодженого автомобіля різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та розміром завданих збитків.

Відповідно до статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розрахунок вартості матеріального збитку здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика).

Згідно з пунктом 1.6. Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до пунктів 8.1 та 8.3 зазначеної Методики ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Згідно звіту №0206/19 про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ від 14.10.2019, майнова шкода згідно Методики була визначена в сумі 310 788,37 грн, яка складається з:

277 771,51 грн - вартість відновлювального ремонту з ПДВ з урахуванням зносу (0,000) (тобто 231476,26 грн вартість ремонту з урахуванням зносу, крім того ПДВ 20% 46295,25 грн);

33016,86 грн - втрата товарної вартості КТЗ.

При цьому, твердження представника відповідача про те, що вказаний звіт не є належним доказом розміру позовних вимог, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки вказаний звіт не є висновком судової експертизи, у зв`язку з чим посилання на Закон України Про судову експертизу є безпідставними.

Разом з тим, вказаний звіт є письмовим доказом, складеним суб`єктом оціночної діяльності в межах своїх повноважень, якому суд надає оцінку нарівні з іншими доказами у сукупності, керуючись законом.

Пунктом 5.2 Методики передбачено, що у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, дані звіту позивачем не спростовані та не суперечать іншим матеріалам справи, а здійснення огляду без присутності відповідача та третьої особи саме по собі не свідчать про неналежність звіту як доказу у справі.

Разом з тим, місцевим господарським судом правомірно враховані положення, зокрема пунктом 196.1.3 статті 196 Податкового кодексу України, відповідно до якого не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов`язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства, всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов`язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об`єктом оподаткування ПДВ, в зв`язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п. 36.4 ст. 36 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Зазначені зобов`язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ. Таким чином у випадку не проведення фактичного ремонту транспортного засобу, або проведення його особою, яка не є платником ПДВ, податкові зобов`язання не виникають.

Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

Враховуючи викладене, в силу приписів частини 2 статті 14 ЦК України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Наведене також вбачається з приписів ч. 2 ст. 1192 ЦК України, згідно з якою розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом з тим, позивач не заперечує, що фактичний ремонт пошкодженого автомобіля Volkswagen Crafter, державний номерний знак НОМЕР_2 не здійснювався, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума ПДВ, нарахована у складі вартості відновлювального ремонту автомобіля в сумі 46 295,25 грн не належить до стягнення з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладені обставини, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між завданою шкодою, визначеною як вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ (231 476,26 грн) плюс втрата товарної вартості (33 016,86 грн), та виплаченим страховим відшкодуванням (100 000,00 грн), тобто 164 493,12 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені судом обставини та наявні в матеріалах справи докази, позовні вимоги частково доведені та обґрунтовані, відповідачем у повному обсязі не спростовані, а тому підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ПП Бест Лідер на користь ТОВ Мінола Україна 164 493,12 грн матеріальної шкоди. В іншій частині вказаної вимоги позивача по стягнення з відповідача 46 295,25 грн необхідно відмовити.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи та вимог законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції та фактично дублюють доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, яким була надана належна оцінка місцевим господарським судом з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Київської області від 01.02.2021 у справі № 911/3193/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПП Бест Лідер має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Бест Лідер на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2021 у справі № 911/3193/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2021 у справі №911/3193/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2021 у справі № 911/3193/20.

4. Матеріали справи №911/3193/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.07.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз