Рішення

від 30.06.2021 по справі 581/154/21

ЛИПОВОДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 581/154/21

Провадження № 2/581/87/21

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 червня 2021 року сел. Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Кузьмінського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Самілик Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Беєве про тлумачення змісту правочинів,

в с т а н о в и в :

16 березня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просить суд тлумачити пункт 8 у двох договорах оренди землі б/н від 5 липня 2006 року, укладених між позивачем та ТОВ Беєве з урахуванням змін, внесених додатковими угодами від 1 липня 2016 року таким чином, що договори укладено на 10 років, тобто строк їх дії починається з моменту державної реєстрації - 11 квітня 2007 року та закінчується 11 квітня 2017 року.

Мотивує вимоги тим, що 5 липня 2006 року між позивачем та відповідачем укладено договори оренди належних позивачу земельних ділянок Згідно п. 8 вищевказаних договорів їх укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. 1 липня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди про зміну і доповнення договорів оренди земельних ділянок, згідно з якими пункт 8 договорів оренди викладено в наступній редакції: Договір укладено на 10 років (з моменту реєстрації додаткової угоди) . Позивач вважає, що додаткові угоди були укладені саме з метою зміни та доповнення договорів оренди земельних ділянок, а не їх поновлення на той самий строк.

Представником відповідача Маківським В.В. подано відзив на позовну заяву, в якій позовні вимоги не визнаються у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, оскільки позивач не оспорює того факту, що 1 липня 2016 року він особисто підписав додаткові угоди про зміну і доповнення договорів оренди земельних ділянок. Позивач впродовж 2016-2020 років отримував орендну плату від ТОВ Беєве за користування належними йому земельними ділянками, тому починаючи з 1 липня 2016 року дізнався про можливе порушення своїх прав, однак майже п`ять років не вживав будь яких дій щодо їх захисту. Також зазначає, що необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України є незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору, тоді як пункт 8 договорів оренди землі із урахуванням змін до нього, викладених у додаткових угодах від 1 липня 2016 року, викладено зрозуміло та послідовно. Крім того, звертаючись з позовними вимогами про тлумачення змісту договору, позивач фактично порушив питання щодо визначення строку дії договорів оренди землі, однак судом вже надавалася оцінка цим правовідносинам, оскільки позивач звертався до суду з позовом до ТОВ Беєве про повернення належних йому земельних ділянок з підстав закінчення терміну дії договорів і рішенням суду від 13 липня 2020 року було відмовлено у задоволенні позову.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові. Додатково зазначив, що відповідно до практики Верховного Суду, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, слід застосовувати такий підхід до тлумачення, згідно з яким слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Оскільки проект додаткових угод розроблялись відповідачем, то і тлумачитись їх положення мають проти відповідача, на користь позивача.

Представник відповідача Маківський В.В. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення, судом встановлені такі фактичні обставини.

Позивач є власником земельної ділянки площею 3,3323 га з кадастровим номером 5923280800:02:001:0209 та земельної ділянки площею 3,6841 га з кадастровим номером 5923280800:02:001:0207, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Беївської сільської ради Липоводолинського району.

5 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ Беєве укладено два договори оренди землі, згідно з якими орендодавець ОСОБА_1 передав в оренду ТОВ Беєве на умовах строкового платного користування належні йому земельні ділянки (а.с. 8-13).

Вказані договори оренди землі зареєстровано Липоводолинському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК 11 квітня 2007 року за № 04.07.631.02331 та № 04.07.631.02332.

Пунктом 8 даних договорів передбачені наступні положення: Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію .

Відповідно до пункту 34 договорів зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

1 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ Беєве було укладено додаткові угоди про зміну і доповнення договорів оренди земельних ділянок, зареєстрованих 11 квітня 2007 року. Право оренди на підставі додаткових угод зареєстроване державним реєстратором Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області 13 вересня 2016 року (а.с. 14-15, 17-20).

Відповідно до додаткових угод пункти 8 договорів оренди викладено в новій редакції: Договір оренди укладено на 10 років (з моменту реєстрації додаткової угоди) .

8 грудня 2020 року ТОВ Беєво на звернення ОСОБА_1 надана відповідь, що договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5923280800:02:001:0209 та 5923280800:02:001:0207, які були укладені 11 квітня 2007 року, є чинними, оскільки 1 липня 2016 року зі згоди орендодавця укладено додаткові угоди до вказаних договорів оренди, якими фактично продовжено термін їх дії на 10 років. Зазначені додаткові угоди були зареєстровані у встановлений законом спосіб (а.с. 16).

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 13 липня 2020 року по справі №581/309/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Беєве про зобов`язання повернути земельні ділянки площею 3,33 га та 3,68 га з кадастровими номерами 5923280800:02:001:0209, 5923280800:02:001:0207. Позовні вимоги були обґрунтовані закінченням терміну дії договорів оренди (а.с. 40-47).

При вирішенні справи суд застосовує такі норми права.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія особи, яка відображає її внутрішню волю. Якщо волевиявлення виражене не чітко, можливе різне тлумачення волі сторін правочину. Тому виникає необхідність у встановленні особливих правил тлумачення волі сторони правочину.

Статтею 213 ЦК визначено суб`єктів тлумачення правочину та правила тлумачення правочину.

Суб`єктом тлумачення правочину насамперед є його сторона (сторони).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (частина друга статті 213 ЦК України).

Правила тлумачення правочину мають застосовуватися і в разі автентичного тлумачення правочину його сторонами, і в разі тлумачення правочину судом.

Але якщо в разі автентичного тлумачення ця норма має рекомендаційний характер, то в разі випадку тлумачення змісту правочину судом застосування правил частин третьої, четвертої статті 213 ЦК України є обов`язковим.

Відповідно до цих норм при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо і в такий спосіб неможливо визначити справжню волю осіб, які вчинили правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Зазначене вище відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину слід брати до уваги однакове для всього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйнятне у відповідній сфері значення термінів, вжитих у правочині.

Необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України є незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду у складі Касаційного цивільного Суду викладена в постанові від 6 травня 2020 року у справі № 126/746/17, яка відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов переконання, що пункт 8 договорів оренди з урахуванням змін до них, сформульований як Договір оренди укладено на 10 років (з моменту реєстрації додаткової угоди) , викладено зрозуміло, він не містить незрозумілих слів, понять, термінів, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 ЦК України.

Крім того, звертаючись з позовними вимогами про тлумачення змісту договору, позивач фактично порушив питання щодо визначення строку дії договорів оренди землі, однак оцінка цим обставинам фактично була надана у рішенні Липоводолинського районного суду Сумської області від 13 липня 2020 року по справі №581/309/20.

Не заслуговує на увагу довід представника позивача про необхідність застосування висловленої Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду по справі №756/1381/17-ц у постанові від 25 березня 2020 року позиції, відповідно до якої необхідно тлумачити зміст правочину на користь позивача, оскільки, по-перше, у зазначеній справі предмет спору не стосувався тлумачення змісту правочину, по-друге, викладена позиція має бути застосована у тому разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину.

Таким чином, оскільки відсутні необхідні умови, з наявністю яких закон пов`язує необхідність тлумачення правочину, якими є наявність незрозумілих слів, понять, термінів, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 10, 15, 81, 263-264, 273 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Беєве (с. Беєве, Роменський район, Сумська область, вул. Шевченко, 10 код ЄДРПОУ 34072062).

Повне рішення суду складене 5 липня 2021 року.

Суддя О. В. Кузьмінський