Постанова

від 30.06.2021 по справі 329/1114/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 329/1114/19 -ц

провадження № 61-19667св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Чернігівська районна державна адміністрація Запорізької області,

третя особа - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Токмачани ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 липня 2020 року у складі судді Проценко А. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Токмачани (далі - СТОВ Токмачани ), про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації, припинення права власності .

Позовна заява прокурора мотивована тим, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року у справі

№ 329/36/17 позов ОСОБА_1 до Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай), площею 7,10 умовних кадастрових гектарів,

що залишилась після померлого ОСОБА_2 .

На підставі вказаного рішення суду Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області 30 травня 2017 року видано розпорядження № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 , відповідно до якого земельну ділянку в контурі № НОМЕР_1 , ділянка поділу в„– 5 , виділено в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області та рекомендовано звернутися до суб`єкта реєстрації для проведення

реєстрації права власності на земельну ділянку. Раніше виданий

ОСОБА_2 сертифікат від 20 січня 1997 року серії ЗП №0056596 зобов`язано повернути до Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру

серія НВ-2303405422017, виданого 18 серпня 2017 року, вищевказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2325555100:04:007:0006 з відповідною площею 6,42 га.

У подальшому державним реєстратором прав Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області за ОСОБА_1 на підставі вищевказаного розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 травня 2017 року № 168 та витягу з Державного земельного кадастру серія НВ-2303405422017, виданого 18 серпня 2017 року, зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку.

Проте після вчинення таких реєстраційних дій, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05грудня 2017 року вказане рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року скасовано,

у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом відмовлено та встановлено, що померлому ОСОБА_2 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) (серія ЗП № 0056596 від 20 січня 1997 року), яким підтверджено, що останньому належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Більшовик без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Розпорядженням голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 13 серпня 2018 року № 266 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 травня 2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 .

Проте судові рішення викгнати неможливо, так як право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2325555100:04:007:0006 з площею 6,42 га продовжує бути зареєстрованим за ОСОБА_1 .

Розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 травня 2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 визнано таким, що втратило чинність, разом з тим згідно зі статтею 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наведене не є підставою для скасування державної реєстрації та відповідно припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, оскільки скасування державної реєстрації здійснюється на підставі рішення суду про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Ураховуючи викладене, уточнивши у лютому 2020 року позовні вимоги, керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 травня

2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 , припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2325555100:04:007:0006, площею 6,42 га, що розташована на території Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області та стягнути з відповідачів судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 липня 2020 року у задоволенні позову керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області відмовлено .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сама по собі вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження, припинивши право власності на земельну ділянку, є неналежним способом судового захисту, оскільки положенням частини першої статті 21 ЦК України передбачено лише визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії. Крім того, є преюдиційне судове рішення, яким скасовано право власності ОСОБА_1 на землю, воно має виконуватися, а не потребувати підтвердження іншим судовим рішенням.

Також районний суд зазначив, що належною може бути вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, що надасть можливість відновити ті правовідносини, що існували до винесення рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року, пославшись на правовий висновок, викладений у пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня

2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області залишено без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 липня

2020 рокузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим , що висновок суду першої інстанції про те, що вимоги про скасування розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 травня 2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 є похідною та твердження прокурора про необхідність скасування вказаного розпорядження з самим лише посиланням на положення статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не є достатньою та належною підставою для її задоволення. Підставою для визнання оскаржуваного розпорядження незаконним може бути виключно протиправність та прийняття з порушенням закону рішення відповідного державного органу. Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що оскаржуване розпорядження було прийнято з порушенням закону, оскільки воно було видано на підставі рішення суду, яке на той час набрало законної сили. Питання про скасування оскаржуваного розпорядження перед державною адміністрацією вищого рівня прокурором не ставилося.

Вимога прокурора про припинення права власності на земельну ділянку не містить посилання на жодну із передбачених статтею 140 ЗК України підстав припинення права власності на земельну ділянку, тому не підлягає задоволенню.

При цьому сама по собі вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження, припинивши право власності на земельну ділянку, є неналежним способом судового захисту.

Апеляційний суд погодився з висновком районого суду про те, що у цьому спорі вже є преюдиційне судове рішення, яким скасовано право власності ОСОБА_1 на землю, воно має виконуватися, а не потребувати підтвердження іншим судовим рішенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження заступник керівника Запорізької обласної прокуратури посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Водночас, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах. Також зазначає, що суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 329/1114/19-ц з Чернігівського районного суду Запорізької області .

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року справу за позовом керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області до ОСОБА_1 , Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області, третя особа - СТОВ Токмачани , про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації, припинення права власності призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що внаслідок неправильного тлумачення статті 21 ЦК України, статті 152 ЗК України, незастосування до спірних правовідносин статей 2, 3, 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 травня 2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 .Висновок Верховного Суду про застосування наведених норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду щодо застосування статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , унаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що вимога про скасування спірного розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області є невірним способом захисту у спірних правовідносинах.

Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 сформульовано правовий висновок про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому доводи суду про необхідність застосування цього способу судового

захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права, є безпідставними.

Також не можна погодитись з позицією судів щодо безпідставності

заявленої вимоги про одночасне зі скасуванням розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області

від 30 травня 2017 року № 168 припинення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2325555100:04:007:0006.

Такий висновок зроблено внаслідок неправильного тлумачення статті 378

ЦК України, статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових

прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року встановлено протиправність набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку. Водночас, державна реєстрація прав відповідача відбулась не на підставі скасованого судом апеляційної інстанції рішення, а на підставі виданого виключно на його виконання розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області, яке підлягає скасуванню з огляду на те, що засвідчило право власності

особи, яке нею не набуто.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року Чернігівська районна державна адміністрація Запорізької області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу,

в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року у справі № 329/36/17-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай), площею 7,10 в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться на території Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, за сертифікатом від 20 січня 1997 року серії ЗП № 0056596, який видано згідно

з розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 01 серпня 1996 року № 210, після смерті її батька, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення набрало законної

сили 07 березня 2017 року.

За заявою ОСОБА_1 розпорядженням голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30травня 2017 року№ 168

їй, як спадкоємиці ОСОБА_2 ,виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку у контурі № НОМЕР_1 , ділянка поділу в„– 5 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Чернігівської селищної радиЧернігівського району Запорізької області та рекомендовано звернутися до суб`єкта реєстрації для проведення реєстрації права

власності на земельну ділянку, раніше виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗП № 0056596 повернути Чернігівській районній державній адміністрації Запорізької області.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна

щодо об`єкта нерухомого майна 18 серпня 2017 року відділом

у Чернігівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки приватної форми власності, площею 6,42 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2325555100:04:007:0006, за ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу прокурора задоовлено, рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року скасовано та в

задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

01червня 2018 рокудержавним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області зареєстровано договір оренди землі від 28 листопада 2017 року земельної ділянки, площею 6,4200 га, належної ОСОБА_1 на праві приватної власності, зі СТОВ Токмачани строком на 49 років, з правом пролонгації.

Розпорядженням голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 13 серпня 2018 року № 266 визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 липня 2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 .

Право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2325555100:04:007:0006, площею 6,42 га, на даний час зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 19-20).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї

статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного

Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга заступника керівника Запорізької обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не

може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу

одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3 , 4 , 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає

права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ухвалюючи судові рішення у справі, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, дійшли кількох взаємовиключних висновків, які перешкоджають Верховному Суду ухвалити власне рішення, оскільки для цього необхідно з`ясовувати певні нові фактичні обставини, які не були встановлені судами, давати оцінку доказам, встановлювати правовідносини сторін у справі.

Так, суди одночасно дійшли таких висновків, які є взаємопротилежними:

1) правових підстав для скасування розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 травня

2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 немає, оскільки воно є законним , так як було прийнято на підставі чинного на час його видачі рішення районного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 329/36/17, а скасовано це рішення в апеляційному порядку було лише 05 грудня 2017 року;

2) давши попередню преюдиційну оцінку про те, що вказане розпорядження є законним, потім суди зазначили, що воно може бути оскаржене до державної адміністрації вищого рівня відповідно до положень

частини сьомої статті 118 Конституції України;

3) давши преюдиційну оцінку про те, що вказане розпорядження є

законним, суди одночасно зазначили, що вимога про визнання незаконним і скасування наведеного вище розпорядження є неналежним способом судового захисту, так як відповідно до статей 21, 393 ЦК України належним способом судового захисту є скасування правового акту індивідувальної дії;

4) надалі робиться ще один протилежний висновок про те, що належним способом судового захисту для відновлення порушеного права позивача є вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію, а не скасування правового акту індивідувальної дії;

5) надалі, по суті, заперечуючи всі наведені висновки, суди зазначили, що права позивача (прокурора) вже відновлені й захищені тим, що рішенням апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції, ним скасовано право власності ОСОБА_1 на землю й не потрібно ще одного рішення

суду для відновлення права власності на землю за органом місцевого самоврядування.

Верховний Суд зазначає, що всі наведені висновки судів не відповідають вимогам закону та є передчасними.

Посилання судів на те, що оскаржене прокурором розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області

від 30 травня 2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 є законним, оскільки було прийнято на підставі чинного на час його видачі рішення районного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 329/36/17, а скасовано це рішення в апеляційному порядку було лише 0 5грудня 2017 року, є неправильним, так як зі скасуванням рішення суду втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають.

Отже, у зв`язку зі скасуванням рішення районного суду, яке стало підставою для виділення ОСОБА_1 у цій справі земельної ділянки, суду слід було перевірити доводи позову прокурора про те, чи видано вказане розпорядження на підставі положень статті 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , згідно з якою у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право

на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори

купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Висновки судів про те,що оскаржене прокурором розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області може бути оскаржене до державної адміністрації вищого рівня відповідно до положень частини сьомої статті 118 Конституції України, а також про те, що оскарження вказаного розпорядження є неналежним способом судового захисту, так як відповідно до статей 21, 393 ЦК України належним способом судового захисту є скасування правового акту індивідувальної дії, не відповідають вимогам Конституції України та законоам України.

Так, відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

При цьому, обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на положення статей 21, 393 ЦК України, про які вказують і суди.

Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності

органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Предметом позову у цій справі є вимога прокурора про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області від 30 травня 2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 .

Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права.

Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник,

а особа, законний інтерес або право якої порушено.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного розпорядження було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку , отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в судах.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, провадження № 12-89гс18.

Посилання судів на те, що права позивача (прокурора) вже відновлені й захищені тим, що рішенням апеляційного суду скасовано рішення суду

першої інстанції, ним скасовано право власності ОСОБА_1 на землю й

не потрібно ще одного рішення суду для відновлення права власності на землю за органом місцевого самоврядування, є помилковим, оскільки власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Враховуючи специфіку речей в обороті,володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на

це майно у встановленому законом порядку.

До таких висновків щодо так званого книжного володіння дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 0 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181 цс 18; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208 цс 18.

Тобто, маючи за собою зареєстроване в установленому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень порядку право власності на землю, саме ОСОБА_1 на сьогодні

вважається власником землі і фактично володіє неруховим майном .

При цьому підставою такового володіння землею з кадастровим номером 2325555100:04:007:0006, площею 6,42 га, є не рішення суду, скасоване у подальшому, а саме оскаржене прокурором розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області

від 30 травня 2017 року № 168 Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 . (а.с. 19-20).

Тому вимога про скасування лише запису про проведену державну реєстрацію права власності, про що зазначають суди, буде неефективним способом судового захисту, воно не відновить порушене право.

Визначення належного й ефективного способу судового захисту у цій справі з урахуванням висновків, викладених у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, й щодо можливого витребування земельної

ділянки шляхом віндикації чи негаторним позовом, залежить від з`ясування не лише фактичного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою на підставі проведеної державної реєстрації права власності, а й формального володіння землею, тобто, чи користвується землею ОСОБА_1 й чи не втратила по суті фактичне володіння.

Таких обставин матеріали справи не містять, позивач їх не надав,

відповідач ОСОБА_1 жодного разу в судове засідання не з`явилася.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних

повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального

права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий

розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратуризадовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 липня

2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 листопада

2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець