Постанова

від 06.07.2021 по справі 200/8455/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року справа №200/8455/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року (повне судове рішення складено 31 березня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/8455/20-а (суддя в І інстанції Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Луганський національний аграрний університет, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Луганський національний аграрний університет про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року представник позивача Поліщук Дмитро Петрович, який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області (далі - Управління), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:

1) визнати бездіяльність Управління щодо не розгляду у передбачений законодавством спосіб клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності та зміни їх цільового призначення на 01.07 (для городництва), з ціллю подальшого отримання земельних ділянок в оренду для городництва, за наступними кадастровими номерами: 1424282400:04:000:0610,1424282400:04:000:0611,1424282400:04:000:0612,1424282400:04:000:0613, 1424282400:04:000:0614,424282400:04:000:0615,1424282400:04:000:0616;

2) зобов`язати відповідача розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності та зміни їх цільового призначення на 01.07 (для городництва), з ціллю подальшого отримання земельних ділянок в оренду для городництва, за вказаними кадастровими номерами й видати за наслідками його розгляду наказ про надання такого дозволу.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, представником позивача зазначено, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача від 19.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності та зміни їх цільового призначення на 01.07 (для городництва) з ціллю подальшого отримання земельних ділянок в оренду для городництва, надіслав позивачу листа від 06.07.2020, в якому зазначено, що витребувані земельні ділянки перебувають у постійному користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ДН №004915 від 24.07.1997 та запропоновано позивачу звернутися з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо інших земельних ділянок.

Представник позивача зауважив, що за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ, - та саме прийняття індивідуального правового акту у формі наказу є належною реалізацією відповідачем своїх повноважень. А отже, рішення щодо розпорядження земельними ділянками не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. Також, на думку позивача, Слов`янський радгоспу-технікуму припинено без правонаступництва та третя особа не є його правонаступником щодо користування земельними ділянками. Окрім того, представник позивача посилається на відсутність оригіналу Державного акту на право постійного користування землею серії І-ДН № 004915 від 24.07.1997, який слугував підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Також слід вказати, що 16 грудня 2020 року місцевий судом постановлена ухвала про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - Луганський національний аграрний університет (т.1,а.с.242).

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

На обґрунтування апеляційної скарги представник позивача посилалась фактично на ті самі обставини, якими мотивовано позов, зміст яких наведено в цьому рішенні нижче при опису позиції сторін щодо цього спору.

У відзиві на апеляційну скаргу третьою особою висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

19 травня 2020 року до Управління від імені позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності (т.1а.с.12) звернувся адвокат Полищук Д.П. із заявою про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності та зміни їх цільового призначення на 01.07 (для городництва) з ціллю подальшого отримання земельних ділянок в оренду для городництва за кадастровими номерами:1424282400:04:000:0610,1424282400:04:000:0611,1424282400:04:000:0612,1424282400:04:000:0613,1424282400:04:000:0614, 424282400:04:000:0615,1424282400:04:000:0616.

Управлінням за результатами розгляду вказаної заяви листом від 06.07.2020 № М-3003/0-82/0/37-20 повідомлено, що витребувані земельні ділянки перебувають у постійному користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ДН № 004915 від 24.07.1997 та запропоновано звернутися до останнього з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідними до нього додатками в установленому законом порядку на іншу земельну ділянку (т.1 а.с.16).

Крім зазначених обставин, судами встановлено, що на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ДН № 004915 від 24.07.1997 зазначені позивачем земельні ділянки перебували у користуванні Слов`янського радгоспу-технікуму (т.1 а.с.25-32, 219-222).

Не погодившись із вказаною відмовою відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність у третьої особи права користування земельними ділянками, які бажає отримати в користування позивач, слід зауважити, що відповідно до норм статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, до завдань адміністративного судочинства не відноситься встановлення наявності чи відсутності у певної особи речових прав на земельну ділянку, чим обґрунтовує свої вимоги представник позивача, оскільки вказані питання вирішуються в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Тому, вирішуючи адміністративну справу, судами надається оцінка лише рішенню відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою в межах завдань адміністративного судочинства.

Стосовно належності, допустимості та достовірності доказів, наданих відповідачем та третьою особою, суд зауважує на приписи частини 4 статті 78 КАС України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судами встановлено, що за участю третьої особи протягом 2017-2019 років в порядку господарського судочинства розглядалася справа № 905/856/17 за позовом Слов`янської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Луганського національного аграрного університету в особі відокремленого підрозділу Слов`янський технікум Луганського національного аграрного університету до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про зобов`язання звільнити земельну ділянку.

В ході розгляду справи № 905/856/17 встановлено, що 24.07.1997 Хрестищенською сільською радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області України видано Слов`янському радгоспу-технікуму Державний акт на право постійного користування 716,8 га І-ДН № 004915 реєстраційний № 271. Землю надано для виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення навчального процесу.

Відповідно до Положення про Відокремлений підрозділ Слов`янський технікум Луганського національного аграрного університету , затвердженого Луганським національним аграрним університетом від 25.02.2015, за наказом Міністерства агропромислового комплексу України від 30.03.1998 № 99 Слов`янський радгосп-технікум перейменовано в Слов`янський державний аграрний технікум. Луганський національний аграрний університет є правонаступником (у межах переданого йому майна) Слов`янського державного аграрного технікуму.

Вказані висновки викладені у постанові Донецького апеляційного господарського суду у справі № 905/856/17 від 04 вересня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 17 січня 2019 року.

Отже, наявність у третьої особи - Луганського національного аграрного університету права постійного користування земельною ділянкою 716,8 га на підставі Державного акту І-ДН № 004915 встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, та відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, не потребує доказуванню при розгляді цієї адміністративної справи.

У відповідності до пункту 1 Наказу Міністерства аграрної політики України Про створення відокремлених структурних підрозділів Луганського національного аграрного університету у Донецькій області від 21.06.2007 № 434, Слов`янський державний аграрний технікум було реорганізовано у Відокремлений структурний підрозділ Слов`янський технікум Луганського національного аграрного університету з окремими правами юридичної особи шляхом приєднання до Університету.

Пунктом 2 Наказу № 434 було визначено, що Луганський національний аграрний університет є правонаступником майнових прав та обов`язків реорганізованого Слов`янського державного аграрного технікуму, до яких, зокрема, відносяться й права постійного користування землею. При цьому, відповідно до пп.4.2. п.4 Наказу № 434 голову комісії з реорганізації було зобов`язано здійснити приєднання шляхом передачі на баланс Луганського національного аграрного університету будівель, споруд, інших основних засобів, матеріальних цінностей та майна Слов`янського державного аграрного технікуму.

На виконання вищезазначеного Наказу № 434 земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Хрестищанської сільської ради Слов`янського району Донецької обл., загальною площею 716,8000 га була передана Луганському національному аграрному університету (код ЄДРПОУ 00493669), як правонаступнику, та на теперішній час обліковується на його балансі, що підтверджується відповідною довідкою Університету та формою 2б(д) Відомості про нерухоме державне майно .

Отже, на час розгляду клопотання представника позивача про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності був чинний Державного акту І-ДН № 004915, який надавав права третій особи - Луганському національному аграрному університету на постійне користування земельною ділянкою 716,8 га.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 (далі - Положення №15) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 31 пункту 4 Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.

Відповідач діє відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308 (зі змінами в редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 № 53), в своїй роботі керується Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами та здійснює свої функції безпосередньо, а також через свої структурні підрозділи, та в порядку визначених повноважень розпоряджається землями сільськогосподарського призначення державної власності на території Донецької області з 2013 року.

Щодо нормативного регулювання спірних відносин з урахуванням встановлених при розгляді справи обставин суд вказує, що спірні правовідносини врегульовані ЗК України, Законом України Про землеустрій . Частиною 1 статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом частин 1 - 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений статтею 123 ЗК України, яка, в тому числі, містить такі приписи:

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) [...] (частина 1 статті 123 ЗК).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки [...] (частина 2 статті 123 ЗК).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку [...] (частина 3 статті 123 ЗК України).

Враховуючи вказані норми, стосовно тверджень представників позивача про бездіяльність відповідача при розгляді заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою суд зауважує, що спеціальні норми статті 123 ЗК України не містять форми рішення уповноваженого органу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованою відмови у його наданні.

Тому наведений у листі відповідача від 06.07.2020 №М-3007/0-83/0/37-20 зміст прийнятого відповідачем рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та мотиви такого рішення відповідають вимогам статті 123 ЗК України щодо надання мотивованої відмови.

Перевіряючи обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення, слід вказати на частину 5 статті 116 ЗК України, якою прямо передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. а ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Разом із тим припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від такого права.

Отже, оскільки відповідачу було відомо про наявність у Луганського національного аграрного університету права постійного користування земельною ділянкою 716,8 га на підставі Державного акту І-ДН № 004915, що, в тому числі, встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили та підтверджується інформацією Державного земельного кадастру, відповідач не мав правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності та зміни їх цільового призначення з ціллю подальшого отримання земельних ділянок в оренду, що прямо суперечило б частини 5 статті 116 ЗК України, та порушило б права як законного користувача земельною ділянкою - Луганським національним аграрним університетом, так і позивача ОСОБА_2 , оскільки, замовивши проект землеустрою, останній в подальшому не мав би змоги реалізувати своє право на отримання земельних ділянок в оренду через їх знаходження у користуванні іншої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 4 травня 2020 року у справі № 816/1331/17 та від 12 червня 2020 року у справі № 480/303/19.

Посилання представників позивача на правові позиції Верховного Суду у справах № 815/3474/17, № 823/1166/17 та інші щодо обов`язку Головного управління Держгеокадастру видати наказ про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, не підлягають застосуванню у даній адміністративній справі з огляду на наступне.

По-перше, висновки Верховного Суду у зазначених представником позивача справах стосувалися розгляду клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадян в порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Натомість, у нинішній справі предметом позову є оскарження відмови у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності та зміни їх цільового призначення з ціллю подальшого отримання земельних ділянок в оренду, що врегульовано статтю 123 ЗК України.

Отже, правові позиції Верховного Суду у справах № 815/3474/17, № 823/1166/17 та інш. стосуються правовідносин, відмінних від спірних відносин у цій справі.

По-друге, висновки Верховного Суду щодо обов`язковості видання наказу ГУ Держгеокадастру ґрунтувалися на нормах Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин у вказаних справах.

Проте, на момент подачі ОСОБА_2 19 травня 2020 року заяви про надання дозволу на розробку проектів землеустрою Типова інструкція з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру втратила чинність на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 203 від 06.08.2019.

Водночас, діюча на час виникнення спірних відносин у цій справі Типова інструкція з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 № 55 містить, зокрема, такі норми:

8. Документування управлінської інформації полягає у створенні документів, в яких фіксується з дотриманням установлених правил (додаток 1) інформація про управлінські дії.

9. Під час підготовки організаційно-розпорядчих документів у паперовій формі працівники установ оформляють їх з урахуванням вимог ДСТУ 4163-2003.

10. Право на створення, підписання, погодження, затвердження документів визначається актами законодавства та інструкцією з діловодства установи.

11. В установах визначається сукупність документів, передбачених номенклатурою справ, необхідних і достатніх для документування інформації про їх діяльність.

З питань, що становлять взаємний інтерес і належать до компетенції різних установ, можуть створюватися спільні документи.

12. Вибір виду документа, призначеного для документування управлінської інформації (розпорядження, постанова, рішення, протокол тощо), зумовлюється правовим статусом установи, компетенцією посадової особи та порядком прийняття управлінського рішення (на підставі єдиноначальності або колегіальності).

13. Документ повинен відповідати положенням актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та спрямовуватися на виконання установою покладених на неї завдань і функцій.

Отже, станом на час виникнення спірних відносин та розгляду цієї справи відсутні норми законодавства, які б передбачали обов`язок Управління видавати наказ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Також апеляційний суд зауважує, що посилання апелянта на необхідність відповідачу прийняти рішення, а не лист, не заслуговують на увагу.

Так, в п. 44 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 635/7878/16-а Верховний Суд зазначив, що при відмові у формі листа в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправною відмови Харківського приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, викладеної в листі від 23.08.2016 та зобов`язання вчинити певні дії (або ж відмовити в задоволенні цих вимог). .

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що наведені представником позивача правові висновки Верховного Суду стосуються інших правовідносин, ніж у цій справі, та ґрунтуються на законодавстві, яке діяло раніше, через що відсутні підстави для їх врахування при вирішення даної справи.

Окрім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18, суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

При цьому, Верховний Суд наголошує на необхідності дотримання встановленої законом процедури прийняття відповідного акту, проте, звертає увагу, що саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення .

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Зважаючи на обставини справи та враховуючи, що спірне рішення є обґрунтованим, суд вважає, що обрана відповідачем форма такого рішення не впливає на саму суть спірних правовідносин, а його скасування за формальними ознаками не призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача.

Отже, з урахуванням наведеного в сукупності, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що у спірних правовідносинах не встановлено порушення відповідачем прав позивача, тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статями 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року в справі № 200/8455/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення - 06 липня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

І. В. Геращенко