Постанова

від 29.06.2021 по справі 916/1431/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/1431/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Романчук Д. В.,

за участю представників:

позивача - Синкевич Р. І.,

відповідачів - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Олен-Марина"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 (судді: Колоколов С. І. - головуючий, Разюк Г. П. Савицький Я. Ф.) і рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2019 (судді: Шаратов Ю. А. - головуючий, Невінгловська Ю. М., Гут С. Ф.) у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Олен-Марина"

до Болградської районної державної адміністрації Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кубей-Агро" та Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області

про визнання недійсними договорів оренди, визнання недійсними та скасування розпоряджень і зобов`язання розглянути питання щодо укладення договору довгострокової оренди земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У травні 2019 року Селянське (фермерське) господарство "Олен-Марина" (далі - СФГ "Олен-Марина") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Болградської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Болградська райдержадміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кубей Агро" (далі - ТОВ "Кубей Агро") та Кубейської сільської ради Болгарського району Одеської області (далі - Кубейська сільрада) (з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої судом) про:

- визнання недійсними договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного 14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей Агро";

- визнання недійсним і скасування розпорядження Болградської райдержадміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018 "Про укладення з ТОВ "Кубей Агро" договору оренди нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв)";

- визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладених 14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей Агро" (зазначених у заяві, том 5, а. с. 120-128);

- скасування розпорядження Болградської райдержадміністрації від 21.03.2019 № 78/А-2019 "Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018";

- зобов`язання Кубейську сільраду розглянути на пленарному засіданні питання щодо укладення між Кубейською сільрадою та СФГ "Олен-Марина" договору довгострокової оренди земельних ділянок (кадастрові номери яких перелічено у заяві, том 5, а. с. 1201-128).

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 79 1 , 93, 116, 123 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", статті 13 Закону України "Про оренду землі", положення Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовано тим, що згідно з розпорядженням голови Болградської райдержадміністрації від 24.05.2016 № 211/А-2016 СФГ "Олен-Марина" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельних ділянок, виділених із земель невитребуваних паїв (до моменту витребування їх власниками), розташованих на території Червоноармійської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення сільськогосподарського виробництва площею 520,00 га, вирішено укласти з СФГ "Олен-Марина" договір про короткострокову оренду землі на період розробки проекту землеустрою.

24.05.2016 між СФГ "Олен-Марина" та Болградською райдержадміністрацією укладено договір короткострокової оренди № 361.

СФГ "Олен-Марина" було замовлено та оплачено відповідні роботи щодо розроблення проекту землеустрою, який в подальшому було затверджено та присвоєно земельним ділянкам кадастрові номери.

У подальшому, враховуючи рішення районної конкурсної комісії з розгляду заяв фізичних та юридичних осіб про передачу земельних ділянок в оренду і вирішення інших питань земельних відносин від 214.07.2017 (протокол № 4) розпорядженням голови Болградської райдержадміністрації від 01.08.2017 СФГ "Олен-Марина" надано дозвіл на передачу в оренду строком на 21 рік або до моменту витребування їх власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок із земель колишньої колективної власності, нерозподілених (невитребуваних) паїв.

Однак договір не укладено, звернення позивача Болградською райдержадміністрацією щодо укладення договору залишено без відповіді.

Водночас 14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей-Агро" укладено оспорювані договори оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), розташованих на території Кубейської сільради, загальною площею 486,8 га (колишні виноградники - рілля) (окремо на кожну земельну ділянку).

Позивач вважає, що відповідачі порушили його право на укладення договору оренди; не виконали вимог розпорядження голови Болградської райдержадміністрації від 01.08.2017, яким зобов`язано районну держадміністрацію укласти договір оренди земельних ділянок на 21 рік із СФГ "Олен-Марина"; оспорювані договори з ТОВ "Кубей-Агро" укладено відносно земельних ділянок, які перебували у користуванні СФГ "Олен-Марина"; протиправними діями відповідачів позивачеві завдано збитків.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Кубей-Агро", заперечуючи проти задоволення позовних вимог СФГ "Олен-Марина", наголошувало на тому, що матеріали справи свідчать, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок виготовлено, земельні ділянки сформовано та внесені відомості до відповідного реєстру у період з 02.11.2016 до 21.09.2017. При цьому відомості про укладення СФГ "Олен-Марина" додаткового договору з Болградською райдержадміністрацією стосовно продовження строку дії договору короткострокової оренди землі відсутні.

Відповідач акцентував увагу на відсутності доказів звернення СФГ "Олен-Марина" щодо укладення договорів оренди до часу укладення оспорюваного договору з ТОВ "Кубей-Агро".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2019 у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2019 частково скасовано, прийнято нове рішення, частково задоволено позовні вимоги, а саме:

- визнано недійсним та скасовано розпорядження Болградської райдержадміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018 "Про укладення з ТОВ "Кубей Агро" договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв)";

- визнано недійсним та скасовано розпорядження Болградської райдержадміністрації від 21.03.2019 № 78/А-2019 "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018";

- визнано недійсним договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) від 14.09.2018, укладений між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей - Агро";

- визнано недійсними договори оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 14.09.2019, зазначених у резолютивній частині постанови.

У решті рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2019 залишено без змін.

2.3. Постановою Верховного Суду від 03.12.2020 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2.4. Під час нового розгляду постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, зазначивши, зокрема, що фактичне використання СФГ "Олен-Марина" спірних земель поза межами дії договору короткострокової оренди земельної ділянки від 24.05.2016 № 361 не створює для позивача договірних орендних правовідносин, а сплата позивачем коштів за користування земельними ділянками після 24.05.2017 (закінчення короткострокового договору) - це плата за фактичне використання землі, що також не є підставою для виникнення договірних відносин. Суд визнав помилковими твердження позивача про наявність у нього "пріоритетного права" на укладання договорів оренди земельних ділянок в силу чинних розпоряджень райдержадміністрації від 24.05.2016 № 211/А-2016 та від 01.08.2017 № 273/А-2017, оскільки такі доводи не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

При цьому, суд апеляційної інстанції послався, зокрема, на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/864/17, згідно з яким, проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків сторін в орендних правовідносинах.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 та рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2019 по відмову у задоволенні позову, ТОВ "Олен-Марина" у касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. Скаржник, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про незастосування судами висновків Верховного Суду з таких питань:

- щодо добросовісності орендодавця, яка по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою в спірних правовідносинах є орендар (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1705/17, від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16, від 16.01.2019 у справі № 912/1290/17);

- щодо доктрини заборони суперечливої поведінки (постанова Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 626/2681/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц);

- щодо визначення першочерговості (пріоритетності) орендаря (заяв ТОВ "Олен-Марина" та ТОВ "Кубей - Агро") (постанова Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 908/26/17);

- щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 123 Земельного кодексу України (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 707/958/17);

- суд не врахував, що належним способом захисту прав особи, в якої виникли правомірні очікування на оформлення права оренди на земельні ділянки (паї) є саме визнання недійсним рішення розпорядника про укладення договорів оренди з іншим зацікавленим орендарем та самих договорів, укладених на їх підставі, що випливає з висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 707/958/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

3.1.2. Скаржник, обґрунтовуючи касаційну скаргу підставою, передбаченою пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 822/712/15 та від 21.02.2020 у справі № 647/195/18, відповідно до якого нерозподілені земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а тому надання таких ділянок у користування здійснюється без проведення земельних торгів, що передбачені статтею 124 Земельного кодексу України, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

3.1.3. Звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 122-125 Земельного кодексу України, 13, 24 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних частко (паїв)", Закону України "Про місцеві державні адміністрації" щодо правових наслідків отримання заінтересованою особою рішення уповноваженого органу про затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки в оренду за рахунок не витребуваних земельних часток (паїв) та укладення договору оренди; права та обов`язки майбутніх орендодавця та орендаря в частині виконання такого рішення.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Болградська райдержадміністрація просить відмовити в її задоволенні через необґрунтованість доводів скаржника та правомірність висновків судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Олен-Марина".

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "Олен-Марина" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2019, відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а в решті підстав - залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Суди установили такі обставини:

- 25.02.2016 керівник СФГ "Олен-Марина" звернувся до Болградської райдержадміністрації із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 520,00 га за рахунок земель нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) у довгострокову оренду строком на 21 рік або до моменту витребування власниками та укладення на період розробки проекту землеустрою договору короткострокової оренди землі;

- 24.05.2016 головою Болградської райдержадміністрації прийнято розпорядження № 211/А-2016 "Про надання СФГ "Олен-Марина" дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельних ділянок, виділених із земель невитребуваних паїв (до моменту витребування їх власниками), які розташовані на території Червоноармійської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення сільськогосподарського виробництва", згідно з яким СФГ "Олен-Марина" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельних ділянок загальною площею 520,00 га, а також вирішено укласти з СФГ "Олен-Марина" договір про короткострокову оренду землі на період розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у довгострокову оренду;

- 24.05.2016 між Болградською райдержадміністрацією та СФГ "Олен-Марина" укладено договір короткострокової оренди земельної ділянки № 361, за умовами якого райдержадміністрація (орендодавець) надала, а орендар (позивач) прийняв у строкове платне користування строком на 1 рік земельні ділянки площею 520,00 га із земель сільськогосподарського призначення - рілля (за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв)) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки сільськогосподарського призначення. При цьому згідно з пунктом 2.4 цього договору у разі отримання власниками земельних часток (паїв) державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, орендар зобов`язаний повернути земельну ділянку власникові в межах, визначених у відповідному державному акті на право власності на земельну ділянку. У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Відповідно до пункту 3.3 договору він втрачає чинність у разі його припинення або розірвання. Підставою для припинення договору, зокрема, є закінчення його строку. Підставою для розірвання договору є, зокрема, виготовлення у встановленому порядку проекту землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки та отримання реєстраційної картки;

- 21.09.2016 розпорядженням № 382/А-2016 голови Болградської райдержадміністрації внесені зміни до розпорядження від 24.05.2016 № 211/А-2016, викладено пункт 1 у такій редакції: "Надати СФГ "Олен-Марина" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель колишньої колективної власності (нерозподілених (невитребуваних) земельних часток - паїв) в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк до моменту отримання їх власниками документів на право власності на земельну ділянку, але не більше ніж на 21 рік, загальною площею 520,0000 га на території Червоноармійської сільської ради за межами населеного пункту";

- 01.08.2017 головою Болградської райдержадміністрації прийнято розпорядження № 273/А-2017 "Про надання згоди СФГ "Олен-Марина" на передачу в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок із земель колишньої колективної власності (нерозподілених (невитребуваних) паїв - до моменту витребування їх власниками) та укладення договору оренди землі". Зазначене розпорядження прийнято за наслідками розгляду заяви голови СФГ "Олен-Марина" про надання згоди на передачу земельних ділянок в оренду, враховуючи рішення районної конкурсної комісії з розгляду заяв фізичних і юридичних осіб про передачу земельних ділянок в оренду і вирішення інших питань земельних відносин від 21.07.2017 (протокол № 4), і відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та статей 13, 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Згідно з пунктом 1 розпорядження від 01.08.2017 № 273/А-2017 надано згоду СФГ "Олен-Марина" на передачу в оренду строком на 21 рік або до моменту витребування їх власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок із земель колишньої колективної власності (нерозподілених (невитребуваних) паїв, розташованих на території Кубейської сільської ради Болградського району, за межами населеного пункту, загальною площею 354,2790 га, а саме: 5121487000:01:008:0239 площею 31,8886 га (виноградники); 5121487000:01:008:0240 площею 88,4268 га (виноградники); 5121487000:01:004:0324 площею 45,5866 га (виноградники); 5121487000:01:004:0326 площею 33,1072 га (виноградники); 5121487000:01:004:0325 площею 44,4477 га (виноградники); 5121487000:01:004:0329 площею 28,6318 га (виноградники); 5121487000:01:004:0322 площею 7,9191 га (виноградники); 5121487000:01:004:0330 площею 10,3485 га (виноградники); 5121487000:01:004:0323 площею 27,5953 га (виноградники); 5121487000:01:004:0328 площею 24,2710 га (виноградники); 5121487000:01:005:0587 площею 12,0564 га (рілля).

За змістом пункту 2 розпорядження голови Болградської райдержадміністрації від 01.08.2017 № 273/А-2017 вирішено укласти між СФГ "Олен-Марина" та райдержадміністрацією договір оренди землі на 21 рік або до моменту витребування власниками земельних ділянок.

Суди попередніх інстанцій установили, що розпорядження Болградської райдержадміністрації від 01.08.2017 №273/А-2017 не виконано, договір оренди земельних ділянок строком на 21 рік з СФГ "Олен-Марина" не укладено.

05.06.2018 голова СФГ "Олен-Марина" звернулося до Болградської райдержадміністрації з клопотанням про укладення довгострокового договору землі.

Водночас, як установили суди, 13.09.2018 ТОВ "Кубей-Агро" звернулось до Болградської райдержадміністрації про надання в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) - колишніх виноградників площею 486,8 га.

14.09.2018 головою Болградської райдержадміністрації прийнято розпорядження № 326/А-2018 "Про укладення з ТОВ "Кубей Агро" договору оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв)", зі змісту якого убачається його прийняття за наслідками розгляду заяви голови керівника ТОВ "Кубей Агро", враховуючи рішення районної конкурсної комісії з розгляду заяв фізичних і юридичних осіб про передачу земельних ділянок в оренду і вирішення інших питань земельних відносин від 13.09.2018 № 3, і відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", статей 13, 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації"..

За змістом пункту 1 розпорядження голови Болградської райдержадміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018 надано згоду ТОВ "Кубей Агро" на передачу в оренду строком на 10 років (або до моменту витребування їх власниками) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок із земель колишньої колективної власності (нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) загальною площею 486,8 га із земель сільськогосподарського призначення - колишніх виноградників, розташованих на території Кубейської сільської ради Болградського району, за межами населеного пункту.

14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Кубей Агро" (орендар) укладено договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), згідно з пунктом 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельні ділянки під нерозподіленими (невитребуваними) земельними частками (паями) загальною площею 486,8 га (колишні виноградники - рілля), розташовані на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області. Орендна плата на рік становить 11 % від нормативної грошової оцінки ріллі по Кубейській сільській раді 1 436 231,26 грн (2950,35 грн/га).

14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей Агро" укладено договори оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населеного пункту), а саме таких земельних ділянок: кадастровий номер: 121487000:01:008:0239 загальною площею 31,8886 га, кадастровий номер 5121487000:01:008:0240 загальною площею 88,4268 га, кадастровий номер 5121487000:01:004:0324 загальною площею 45,5866 га, кадастровий номер 5121487000:01:004:0326 загальною площею 33,1072 га, кадастровий номер 5121487000:01:004:0325 загальною площею: 44,4477 га, кадастровий номер 5121487000:01:004:0329 загальною площею 28,6318 га, кадастровий номер 5121487000:01:004:0322 загальною площею 7,9191 га, кадастровий номер 5121487000:01:004:0330 загальною площею 10,3485 га, кадастровий номер 5121487000:01:004:0323 загальною площею 27,5953 га, кадастровий номер 5121487000:01:005:0587 загальною площею 12,0564 га, кадастровий номер 5121487000:01:008:0241 загальною площею 57,1714 га, а також договір оренди нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), загальною площею 99,00 умовних кадастрових гектарів.

21.03.2019 розпорядженням голови Болградської райдержадміністрації № 78/А-2019 внесено зміни до розпорядження від 14.09.2018 № 326/А-2018 та викладено пункт 2 у новій редакції, яким встановлено орендну плату за користування земельними ділянками та невитребуваними паями у сумі 1 437 259,80 грн на рік, із розбивкою на 12 земельних ділянок за видами угідь, площею, кадастровими номерами, розміром орендної плати у процентному співвідношенні від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та сумою цієї плати у гривнях.

4.4. Предметом позову у справі, що розглядається, була вимога СФГ "Олен-Марина" до Болградської райдержадміністрації, ТОВ "Кубей Агро" та Кубейської сільради про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного 14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей Агро", визнання недійсним і скасування розпорядження Болградської райдержадміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018, визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладених 14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей Агро", скасування розпорядження Болградської райдержадміністрації від 21.03.2019 № 78/А-2019 "Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018"; зобов`язання Кубейську сільраду розглянути на пленарному засіданні питання щодо укладення з СФГ "Олен-Марина" договору довгострокової оренди земельних ділянок.

4.5. Скасовуючи постанову Піденно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд звертав увагу на те, що у пунктах 34-36.8 постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: "Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється статтями 123, 124 Земельного кодексу України. Цей порядок полягає у такому:

Зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування надає дозвіл (або мотивовану відмову у його наданні).

За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Він погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 Земельного кодексу України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування, яким затверджує проєкт землеустрою щодо відведення ділянки.

Передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди.

До цього моменту, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме - щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку. Етапи цих переговорів такі:

Звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу) з пропозицією про укладення в майбутньому договору оренди (предмет якого на цей час точно не визначений) та про проведення переговорів з цього приводу.

У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України Про землеустрій ).

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проєкту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою.

Затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою.

Таким чином, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди.

Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини".

У пунктах 37, 38 постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

У пункті 45 зазначеної постанови у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що судам слід враховувати, що подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь-яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду, залежно від істотних ознак кожної конкретної правової ситуації (зокрема, від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо).

4.6. У постанові Верховного Суду в справі, що розглядається, також зазначалося, що у пунктах 37-41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 вказано, що завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

4.7. За змістом частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляд справи суд апеляційної інстанції установив, що на момент прийняття Болградською райдержадміністрацією оспорюваних розпоряджень від 14.09.2018 № 326/А-2018 та від 21.03.2019 № 78/А-2019, а також укладення договорів оренди землі від 14.09.2018 з ТОВ "Кубей-Агро", у позивача були відсутні договірні відносини з райдержадміністрацією, оскільки договір короткострокової оренди земельної ділянки від 24.05.2016 № 361 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а договір довгострокової оренди земельної ділянки укладено не було.

У матеріалах справи відсутні докази однократного продовження строку дії договору короткострокової оренди земельної ділянки від 24.05.2016 № 361, укладеного з СФГ "Олен-Марина", можливість якого передбачена пунктом 2.2 договору, зокрема, відповідної додаткової угоди, як відсутні й докази поновлення дії вказаного договору.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фактичне використання СФГ "Олен-Марина" спірних земель поза межами дії договору короткострокової оренди земельної ділянки від 24.05.2016 № 361 не створює для СФГ "Олен-Марина" договірних орендних відносин, а оплата позивачем коштів за користування земельними ділянками після 24.05.2017 - це плата за фактичне використання землі, що також не є підставою для виникнення договірних відносин.

4.8. Суд апеляційної інстанції, установивши обставини щодо відсутності договірних правовідносин з СФГ "Олен-Марина" щодо спірних земельних ділянок, визнав помилковими посилання позивача на те, що дванадцять окремих договорів оренди землі між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей-Агро" були укладені не 14.09.2018, а у 2019 році, оскільки таке твердження має характер припущення, та не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

При цьому, суд зазначив, що факт державної реєстрації права оренди за цими договорами лише у березні 2019 року не має правового значення з огляду на обставини справи, що розглядається, виходячи з предмета та підстав позову, заявленого СФГ "Олен-Марина".

Так, розпорядження Болградської райдержадміністрації від 24.05.2016 № 211/А-2016, яким надано дозвіл СФГ "Олен-Марина" на розробку проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельних ділянок, та від 01.08.2017 № 273/А-2017 про надання згоди позивачу на передачу в оренду строком на 21 рік спірних земельних ділянок, є лише підставою для можливого виникнення договірних орендних правовідносин, проте це не зобов`язує орендодавця (райдержадміністрацію) за будь-яких умов укласти відповідний договір, зокрема, шляхом примусового спонукання повивача до його укладення.

У пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/864/17 зазначено, що проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків сторін в орендних правовідносинах.

4.9. Доводи СФГ "Олен-Марина" стосовно того, що укладення договорів оренди земельних ділянок з ТОВ "Кубей-Агро" відбулось з порушенням законодавства через відсутність проведення аукціону (торгів), суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги, оскільки спірні земельні ділянки не є землями державної або комунальної власності, а є нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками, невідомий власник яких не реалізував права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Суди виходили з того, що порядок надання в оренду таких земельних ділянок має інше правове регулювання ніж для земель державної та комунальної власності та в цьому випадку підлягають застосуванню не норми частини 2 статті 124 Земельного кодексу України, а положення статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", згідно із якими нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. При цьому, вказаний порядок передачі в оренду таких земель не передбачає проведення земельних торгів.

4.10. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи СФГ "Олен-Марина" про відступлення Болградською райдержадміністрацією від власних розпоряджень, недобросовісну поведінку її керівництва та ненадіслання на адресу позивача проектів договорів оренди земельних ділянок.

Так, суд установив, що відсутність дій Болградської райдержадміністрації спрямованих на укладання договорів оренди з СФГ "Олен-Марина" відповідно до розпорядження від 01.08.2017 № 273/А-2017 не є ознакою неправомірності чи недобросовісності поведінки, оскільки відсутні норми, які б покладали на райдержадміністрацію обов`язок обов`язкового самостійного направлення позивачу проектів договорів.

Суд установив, що згідно з пунктом 7 Порядку оформлення короткострокової оренди земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, затвердженого рішенням Болградської районної ради Одеської області від 20.08.2010 № 528-V, невід`ємною умовою надання земельної ділянки у короткострокову оренду строком до одного року є обов`язок орендаря виготовити у встановленому законом порядку до закінчення строку дії договору короткострокової оренди проект відведення земельної ділянки та укласти договір оренди земельної ділянки відповідно до вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".

Отже, як зазначив суд апеляційної інстанції саме на орендаря - СФГ "Олен Марина" покладено обов`язок укласти договір.

Щодо доводів позивача про порушення принципу легітимних очікувань, що є складовою принципу юридичної визначеності, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки чинними актами цивільного законодавства не встановлений строк для укладання договорів оренди земель, та з огляду на принцип справедливості, добросовісності та розумності, закріплений у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, цей строк повинен бути розумним та не може бути безмежним. Добросовісною поведінкою позивача було б якнайшвидше вчинення дій направлених на укладення договору оренди землі відповідно до розпорядження від 01.08.2017 № 273/А-2017.

Водночас, суди попередніх інстанцій установили, що СФГ "Олен Марина" звернулося до Болградської райдержадміністрації з клопотанням про укладення договору оренди лише 14.06.2018, тобто через більш ніж 10 місяців, що не може вважатись розумним строком, та свідчити про добросовісну поведінку самого позивача, а твердження СФГ "Олен Марина" про неодноразові звернення до Болградської райдержадміністрації не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Отже, суди установили, що СФГ "Олен Марина" отримало право на укладення договору, але його не реалізував внаслідок власної бездіяльності.

4.11. Доводи СФГ "Олен Марина" щодо нераціонального використання ТОВ "Кубей-Агро" земель суди не взяли до уваги через відсутність будь-яких доказів на підтвердження таких доводів.

4.12. З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц стосовно того, що дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди і наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому, а рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку, суд апеляційної інстанції не прийняв посилання СФГ "Олен Марина" про позбавлення його права користування земельними ділянками, оскільки на час прийняття Болградською райдержадміністрацією оспорюваних розпоряджень від 14.09.2018 № 326/А-2018 та від 21.03.2019 № 78/А-2019, а також укладення договорів оренди землі від 14.09.2018 з ТОВ "Кубей-Агро", позивач не набув статусу землекористувача, тобто у нього не виникло право оренди щодо спірних земельних ділянок.

4.13. Як вже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема, пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо захищеної сторони, якою в спірних правовідносинах є орендар, викладених у постановах від 27.11.2018 у справі № 912/1705/17, від 20.02.2019 у справі № 915/1401/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16, від 16.01.2019 у справі № 912/1290/17; щодо доктрини заборони суперечливої поведінки (постанова Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 626/2681/18, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц); - щодо визначення першочерговості (пріоритетності) орендаря (заяв ТОВ "Олен-Марина" та ТОВ "Кубей - Агро") (постанова Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 908/26/17); щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 123 Земельного кодексу України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 707/958/17; щодо способу захисту прав особи, в якої виникли правомірні очікування на оформлення права оренди на земельні ділянки (паї), яким є саме визнання недійсним рішення розпорядника про укладення договорів оренди з іншим зацікавленим орендарем та самих договорів, укладених на їх підставі, що випливає з висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 707/958/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

4.14. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, в яких схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15- ц (провадження № 14-737цс19).

4.15. З приводу посилань скаржника на постанови Верховного Суду, то колегія суддів зазначає таке:

- у справі № 912/1705/17 (постанова Верховного Суду від 27.11.2018) предметом позову була вимога Фермерського господарства "Мітус" до Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання недійсним розпорядження голови райдержадміністрації, згідно з яким передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроінвестагро" невитребувані земельні частки (паї). Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову зазначив, що суди, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, установили, що оспорюване розпорядження (в оскарженій частині) прийнято всупереч вимогам законодавства та є незаконним; це розпорядження порушує переважне право позивача на поновлення договору оренди на новий строк, яке відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України підлягає захистові та яке (право), у тому числі, підтверджено судовим рішенням в іншій справі № 912/3806/15. Суди попередніх інстанцій у справі № 912/1705/17 також установили, що за наявності неодноразових звернень Фермерського господарства "Мітус" з метою реалізації свого права на поновлення спірного договору оренди землі на новий строк та виконання при цьому ним вимог законодавства райдержадміністрація поінформувала позивача про неможливість поновлення договору без наведення належних обґрунтувань для такого; водночас про намір передати спірні земельні ділянки в оренду іншій юридичній особі, а не позивачу, відповідач не повідомив, натомість згідно з оспорюваним розпорядженням передав спірні земельні ділянки в оренду іншій особі, чим порушив у цьому випадку переважне право орендаря - позивача на поновлення договору оренди землі на новий строк;

- у справі № 915/1401/17 (постанова Верховного Суду від 20.02.2019) предметом позову була вимога Дочірнього підприємства "Маліцький-Агро" до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївський області про визнання поновленими договорів оренди 9 земельних ділянок строком на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом укладання додаткових угод в редакції, наданої позивачем відповідачу, з посиланням на статтю 33 Закону України "Про оренду землі" у звязку з ненаданням відповідачем відповіді на заяву про поновлення договорів оренди землі та непідписанням направлених орендарем проектів додаткових угод;

- у справі № 912/3810/16 (постанова Верховного Суду від 15.05.2019) предметом позову була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Згода" (далі - ТОВ "Згода") до Олексіївської сільської ради про визнання переважного права позивача на поновлення договору оренди землі; визнання недійсним рішення Олексіївської сільської ради "Про розгляд листа-повідомлення про поновлення договору оренди від 07.10.2008 на земельну ділянку площею 27,99 га" № 139 від 27.07.2016; визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 07.10.2008 в редакції позивача; визнання недійсним рішення Олексіївської сільської ради від 29.01.2016 № 69 в частині передачі в оренду строком на 49 років ОСОБА_1 земельної ділянки, з посиланням на положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", у зв`язку із наявністю у позивача переважного права на поновлення договору оренди землі;

- у справі № 912/1290/17 (постанова Верховного Суду від 16.01.2019) предметом позову була вимога Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Росія" (далі - СТОВ "Росія") до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання поновленим на той же строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки, укладеного між СТОВ "Росія" і Новоукра/їнською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та визнання укладеною між ГУ Держгеокадастру та СТОВ "Росія" додаткової угоди до зазначеного договору у редакції, викладеній у позові, на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Водночас у справі, що розглядається, предметом позову СФГ "Олен Марина" були вимоги про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного 14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей Агро"; визнання недійсним і скасування розпорядження Болградської райдержадміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018 "Про укладення з ТОВ "Кубей Агро" договору оренди нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв)"; визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладених 14.09.2018 між Болградською райдержадміністрацією та ТОВ "Кубей Агро"; скасування розпорядження Болградської райдержадміністрації від 21.03.2019 № 78/А-2019 "Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 14.09.2018 № 326/А-2018"; зобов`язання Кубейську сільраду розглянути на пленарному засіданні питання щодо укладення між Кубейською сільрадою та СФГ "Олен-Марина" договору довгострокової оренди земельних ділянок, з посиланням на положення статей 79 1 , 93, 116, 123 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

При цьому, суд апеляційної інстанції установив, що СФГ "Олен Марина" на час прийняття Болградською райдержадміністрацією оспорюваних розпоряджень від 14.09.2018 № 326/А-2018 та від 21.03.2019 № 78/А-2019, а також укладення договорів оренди землі від 14.09.2018 з ТОВ "Кубей-Агро", не набув статусу землекористувача, тобто у нього не виникло право оренди щодо спірних земельних ділянок.

Посилання скаржника на неврахування правових позицій Верховного Суду, викладе/них у постановах від 17.07.2019 у справі № 626/2681/18 та від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц також не беруться до уваги з огляду на таке.

Так, у пунктах 37-41 постанови від 29.09.2020 у справі № № 688/2908/16-ц Велика Палати Верховного Суду звернула увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи № 916/1431/19, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, встановивши всі обставини в їх сукупності, дійшов висновку, що СФГ "Олен Марина" отримало право на укладення договору, але його не реалізував внаслідок власної бездіяльності, а доводи СФГ "Олен Марина" про відступлення Болградською районною державною адміністрацією Одеської області від власних розпоряджень, недобросовісну поведінку її керівництва та не надіслання на адресу позивача проектів договорів оренди земельних ділянок визнано безпідставини. Крім того, суд зазначив, що відсутність дій Болградської райдержадміністрації спрямованих на укладання договорів оренди з СФГ "Олен-Марина" відповідно до розпорядження від 01.08.2017 № 273/А-2017, не є ознакою неправомірності чи недобросовісності.

Стосовно посилань СФГ "Олен Марина" на постанову Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 908/26/17, колегія суддів зазначає, що у цій справі Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-М" (далі - ТОВ "Агрос-М") до Вільнянської районної державної адміністрації і Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Славутич" (далі - ТОВ "Агрофірма "Славутич") про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Вільнянської райдержадміністрації від 30.09.2015 № 316, визнання недійсним договору оренди землі від 02.10.2015, укладеного між Вільнянською райдержадміністрацією і ТОВ "Агрофірма "Славутич", зазначив, що суди установили, що у цьому випадку позивач звернувся за захистом порушених прав щодо отримання у користування нерозподілених земельних часток, оскільки Вільнянська райдержадміністрація не оцінила першочерговості звернення сторін із заявами про передачу в оренду спірних земельних ділянок, як це має здійснюватися під час розгляду таких заяв і визначення особи, яка має переваги перед іншими особами на оренду невитребуваних земельних паїв із відповідним обґрунтуванням.

Водночас у справі, що розглядається суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи СФГ "Олен-Марина" про наявність у господарства "пріоритетного права" на укладання договорів оренди земельних ділянок на підставі розпоряджень райдержадміністрації від 24.05.2016 № 211/А-2016 та від 01.08.2017 № 273/А-2017, оскільки зазначені розпорядження, яким надано дозвіл СФГ "Олен-Марина" на розробку проекту землеустрою щодо відведення в довгострокову оренду земельних ділянок та про надання згоди позивачу на передачу в оренду строком на 21 рік спірних земельних ділянок, є лише підставою для можливого виникнення договірних орендних правовідносин, проте це не зобов`язує орендодавця за будь-яких умов укласти відповідний договір, зокрема, шляхом примусового спонукання повивача до його укладення. Короткостроковий договір оренди земельних ділянок, укладений з СФГ "Олен-Марина" закінчився, інші договори між сторонами не укладалися.

Посилання заявника касаційної скарги на правову позицію Верховного Суду, вкладену у постанові від 23.10.2019 у справі № 707/958/17 також не беруться до уваги з огляду на встановлені судами обставини справи щодо відсутності порушення прав та законних інтересів позивача щодо спірних земельних ділянок.

4.16. Таким чином, у зазначених скаржником справах та у справі, що розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норми матеріального права, не можна визнати подібними у зв`язку із встановленням судами попередніх інстанцій у цих справах інших фактичних обставин, які вплинули на прийняття судових рішень.

Ураховуючи наведене та те, що підстави для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "Олен-Марина" на судові рішення у справі з огляду на положення пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції слід закрити.

4.17. СФГ "Олен-Марина" у касаційній скарзі, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень у справі, посилався на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Разом з цим, оскаржуючи судові рішення у справі на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, СФГ "Олен-Марина" не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій вважає висновки судів щодо застосування норм матеріального права необґрунтованими та безпідставними, та такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства, вказуючи на необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.02.2018 у справі № 822/712/15 та від 21.02.2020 у справі № 647/195/18. Однак, скаржник не навів при цьому вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах, а саме не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення), а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. При цьому зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника із судовими рішеннями у справі.

4.18. Підставами для касаційного оскарження судових рішень також є посилання СФГ "Олен-Марина" на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у зв`язку з відсутністю висновку щодо питання застосування статей 122-125 Земельного кодексу України, 13, 24 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних частко (паїв)", Закону України "Про місцеві державні адміністрації" щодо правових наслідків отримання заінтересованою особою рішення уповноваженого органу про затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки в оренду за рахунок не витребуваних земельних часток (паїв) та укладення договору оренди; права та обов`язки майбутніх орендодавця та орендаря в частині виконання такого рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили обставини щодо відсутності порушеного права СФГ "Олен-Марина" ухваленням оспорюваних ним розпоряджень райдержадміністрацією та укладенням договору оренди землі з ТОВ "Кубей Агро" у зв`язку із з`ясуванням обставин стосовно того, що СФГ "Олен-Марина" не є землекористувачем земельних ділянок.

Оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає відсутніми підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.

З огляду на встановлені судами обставини справи колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника із судовими рішеннями. Жодних аргументованих посилань на порушення судами норм матеріального чи процесуального права скаржником не наведено.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстав, визначених пунктом 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Клопотання СФГ "Олен-Марина" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходячи з викладеного, а також положень статті 302 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Олен-Марина" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2019 у справі № 916/1431/19, відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Олен-Марина" залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2019 у справі № 916/1431/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак