Постанова

від 07.07.2021 по справі 910/11884/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11884/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого , Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" - не з`явився,

Донецької обласної державної адміністрації Донецької обласної військово-цивільної адміністрації - не з`явився,

Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливський будинок Святого Трифона" - Гусакової О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок"

на постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю.),

додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.),

рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 (суддя Привалов А.І.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 (суддя Привалов А.І.)

у справі № 910/11884/19

за позовом Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок"

до Донецької обласної державної адміністрації Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливський будинок Святого Трифона"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Громадська організація "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Донецької обласної державної адміністрації Донецької обласної військово-цивільної адміністрації (надалі - Відповідач-1) та Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України (надалі - Відповідач -2) про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався те, що оспорюваним розпорядженням Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації від 15.11.2018 за № 1358/5-18 "Про надання в користування мисливський угідь на території Костянтинівського району Донецької області Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливський будинок Святого Трифона" (далі - ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона") та укладеним на підставі цього розпорядження Договором про умови ведення мисливського господарства від 19.11.2018, порушено переважне право Позивача на користування мисливськими угіддями, якими останній користувався з 1998 року.

Також, Позивач вказує на те, що Відповідач-1 надав у користування спірні мисливські угіддя в Костянтинівському районі Донецької області без укладання відповідних договорів ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" з користувачами земельних ділянок, що є порушенням вимог Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" (далі - Відповідач-3).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 заяву ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" задоволено повністю. Стягнуто з Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" на користь ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 залишено без змін.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 залишено без змін.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 заяву ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" про ухвалення додаткового рішення про витрати на правничу допомогу у справі №910/11884/19 задоволено частково. Стягнуто з Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" на користь ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" 3 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині вимог заяву ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" - залишено без задоволення.

Судові рішення по суті спору мотивовано тим, що Позивачем не доведено порушення його суб`єктивних прав оспорюваним розпорядженням та існування у нього переважного права на отримання у користування мисливських угідь; оспорюване розпорядження прийнято з дотриманням положень статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Відповідач-2 на підставі цього розпорядження уклав з Відповідачем-3 Договір про умови ведення мисливського господарства, який не суперечить положенням Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Громадська організація "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020, постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021, і постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11884/19 за касаційною скаргою Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.07.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 30.06.2021.

Донецьке обласне управління лісового та мисливського господарства та Донецька обласна державна адміністрація Донецька обласна військово-цивільна адміністрація подали відзиви на касаційну скаргу, у яких заперечили доводи, викладені у скарзі, просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

05.06.2021 від ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" надійшов відзив на касаційну скаргу (направлений поштою 30.06.2021), у якому Відповідач-3 заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Представник ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" взяв участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду у режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

Громадська організація "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок", Донецька обласна державна адміністрація Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, Донецьке обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконним і скасування розпорядження Донецької обласної державної адміністрації Донецької обласної військово-цивільної адміністрації від 15.11.2018 за № 1358/5-18 "Про надання в користування мисливський угідь на території Костянтинівського району Донецької області ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" та визнання недійсним укладеного між Відповідачем-2 та Відповідачем-3 на підставі цього розпорядження Договору про умови ведення мисливського господарства від 19.11.2018, з підстав невідповідності розпорядження та договору положенням частини 6 статті 21, статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", а саме: порушення переважного права Позивача на користування мисливськими угіддями та за відсутності погодження усіх власників та користувачів при прийнятті рішення про надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Донецької обласної ради № 23/2-33 від 08.07.1998 "Про надання в користування мисливських угідь області в користування мисливсько-рибальським господарствам та мисливським лісництвам" Костянтинівському мисливсько-рибальському господарству строком на 15 років було надано у постійне користування мисливські угіддя площею 51 728,1415 га (раніше площа була значно більшою 84 374 га), які знаходяться в Костянтинівському районі Донецької області.

Рішенням Донецької обласної ради № 6/22-541 від 04.07.2013 "Про внесення змін у рішення обласної ради від 08.07.1998 № 23/2-33" було змінено в пункті 1 рішення слова "строком на 15 років" словами "строком на 17 років", у зв`язку з чим, суди дійшли висновку, що строк користування мисливськими угіддями на підставі рішення Донецької обласної ради №23/2-33 від 08.07.1998 "Про надання в користування мисливських угідь області в користування мисливсько-риболовним господарствам та мисливським лісництвам" сплинув 08.07.2015.

Положеннями статті 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено, що право користування мисливськими угіддями припиняється у разі закінчення строку користування.

Судами встановлено, що лише 08.04.2016 Позивач звернувся до Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства з заявою про надання у користування Громадській організації "Костянтинівська районна організація Українського товариства мисливців і рибалок мисливських угідь" мисливських угідь площею 51 728,1415 га на території Костянтинівського району Донецької області строком на 15 років.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що на момент звернення Позивача з заявою до Відповідача-2 про надання у користування мисливських угідь строком на 15 років, користування мисливськими угіддями на підставі рішення Донецької обласної ради №23/2-33 від 08.07.1998 припинилось, що свідчить про припинення переважного права.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вказали на відсутність порушеного права Позивача, який не довів, що саме він, як Громадська організація "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок", є користувачем мисливських угідь площею 51 728,1415 га (раніше площа була 84 374 га), оскільки Позивач як юридична особа був зареєстрований тільки 13.08.1999, тобто, більше ніж через рік після прийняття рішення Донецької обласної ради № 23/2-33 від 08.07.1998 "Про надання в користування мисливських угідь області в користування мисливсько-рибальським господарствам та мисливським лісництвам".

До того ж, доданий Позивачем до матеріалів справи Договір про умови ведення мисливського господарства б/н від 11.07.2011, на підтвердження користування останнім мисливськими угіддями площею 51 728,1415 га (раніше площа була 84 374 га), укладений між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Колективним підприємством "Мисливсько-рибальське господарство Українського товариства мисливців та рибалок" Костянтинівського району, тобто, Позивач не є стороною цього договору.

Отже, звертаючись з даним позовом Позивачем не доведено належними і допустимими доказами перебування у нього в користуванні на законних підставах мисливських угідь площею 51 728,1415 га.

При цьому, судами не встановлено, що оскаржуване розпорядження про надання в користування мисливський угідь ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" прийнято з порушенням частини 1 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки подання Державного агентства лісових ресурсів України № 03-11/15/72-18 від 31.10.2018, яке було оформлено на підставі клопотання Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства № 03-860 від 01.10.2018, видано з урахуванням листів-погоджень місцевих рад Костянтинівського району, перелік яких підтверджено листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 126 від 19.07.2018 та в якому (переліку) не зазначено про наявність землевласників - фізичних осіб (на відсутність згоди яких вказує Позивач), а також на підставі договорів про надання права ведення мисливського господарства та полювання, укладених з землевласниками та землекористувачами Костянтинівського району Донецької області, перелік яких наведено у листі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 126 від 19.07.2018.

Судами також встановлено, що Позивачем було оскаржено бездіяльніть Відповідача-1 до адміністративного суду, рішенням якого від 15.11.2018 у справі №0540/8529/18-а Відповідача-1 зобов`язано повторно розглянути матеріали щодо надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства на території Костянтинівського району Донецької області площею 51728,1415 га Громадській організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок".

На виконання вказаного рішення, Відповідачем-1 листом № 0.1/23-6516/4-18 від 14.12.2018 повідомлено Позивача про вжиття усіх можливих заходів, в межах наданих повноважень, щодо розгляду його документів при вирішенні питання надання в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства на території Костянтинівського району Донецької області площею 51728,1415 га. Проте під час розгляду документів, у тому числі поданих іншими мисливськими господарствами, встановлено перетинання та накладення заявлених цими господарствами земельних ділянок, у зв`язку з чим розгляд питання про погодження надання цих земельних ділянок відкладався до узгодження господарствами між собою меж мисливських угідь. Після узгодження меж та надання документів на підтвердження цих обставин, мисливським господарствам, які надали всі необідні документи, було надано в користування мисливські угіддя на території Донецької області. Разом з тим, питання надання Позивачеві у користування мисливських угідь площею 51728,1415 га було розглянуто 08.08.2018 на міжвідомчій нараді, за результатами якої рекомендовано Позивачу надати пакет документів у частині отримання погодження землевласників та користувачів земельних ділянок мисливських угідь, оскільки до облдержадміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації надійшли листи деяких землекористувачів та землевласників про відкликання раніше поданих погоджень. Також, повідомлено про відсутність у Позивача переважного права на отримання мисливських угідь площею 51728,1415 га, частина яких була передана в користування ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона", яким було отримано всі необхідні погодження, передбачені чинним законодавством. З огляду на викладене облдержадміністрація, обласна військово-цивільна адміністрація, повідомила про відсутність правових підстав для прийняття розпорядження про надання мисливських угідь у користування Позивачу.

При цьому, як встановлено судами та не заперечується Позивачем, повторно пакет документів з усіма погодженнями до облдержадміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації чи/або обласного управляння лісового та мисливського господарства не подавався.

За встановлених обставин суди дійшли висновку про відсутність порушених прав та законних інтересів Позивача при вирішенні питання про надання у користування мисливських угідь ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" на підставі оспорюваного розпорядження та відсутність правових підстав для визнання оспорюваного Договору про умови ведення мисливського господарства від 19.11.2018 недійсним з огляду на те, що Позивач належними засобами доказування не довів порушення його прав і охоронюваних законом інтересів та порушення положень закону.

У поданій касаційній скарзі Громадська організація "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" посилається на наявність підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частина 3 статті 310 ГПК України), обґрунтовуючи свої доводи тим, що у судових рішеннях обставини викладено не повно, зокрема, не досліджено та не проаналізовано правовідносини сторін в частині неправомірної бездіяльності Відповідача-1 щодо неприйняття рішення з питання надання або не надання Позивачу погодження на користування мисливськими угіддями на території Костянтинівського району Донецької області згідно належним чином поданої та оформленої заяви, оскільки незалежно від наявності/відсутності переважного права Позивач мав право на вирішення по суті поданої ним заяви, що підтверджено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2018 у справі №0540/8529/18-а; судами не надано належної оцінки відсутності згоди усіх землевласників і землекористувачів земельних ділянок наданих Відповідачу-3 для ведення мисливських угідь, що є порушенням частини 1 статті 86, частини 4 статті 75, статті 236 ГПК України щодо всебічної і повної оцінки доказів у їх сукупності, та призвело до неправильного застосування положень частини 2 статті 19, статті 40 Конституції України, статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", статей 15, 20 Закону України "Про звернення громадян", статті 1, частини 3 статті 4 Закону України "Про військово-цивільну адміністрацію".

Також, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", без урахування правового висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 905/2198/17, від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права у яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, що розглядається, Суд установив, що висновки у цих справах зроблені з урахуванням різних встановлених фактичних обставин справи.

У постанові від 06.09.2018 у справі № 905/2198/17 за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області до Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, Колективного підприємства "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок", Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання частково недійсним розпорядження та недійсним договору, Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог та направив справу на новий розгляд. При цьому Верховний Суд вказав на те, що судами не було досліджено наявні у матеріалах справи докази щодо надання згоди на передачу Відповідачу-2 мисливських угідь, не встановлено правовий статус цих осіб щодо того, чи є вони користувачами земельних ділянок, погодження яких для передачі землі передбачено положеннями статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання". Крім того Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права з урахуванням правового висновку Верховного Суду України від якого Велика Палата Верховного Суду відступила.

У постанові від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Київської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливські стежки", Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який встановив відсутність погоджень землекористувачів та землевласників земельних ділянок, що є порушенням статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", проте, відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної даності, про застосування якого було заявлено Відповідачем-2.

Водночас, у справі № 910/11884/19, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено наявність усіх погоджень, передбачених чинним законодавством, при прийнятті розпорядження про надання мисливських угідь у користування Відповідачу-3, втім у позові відмовлено враховуючи те, що Позивач належними засобами доказування не довів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оспорюваними розпорядженням та договором, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 (пункт 32) у справі № 911/1465/19.

Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/11884/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справі № 905/2198/17 та у справі № 911/2191/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України у частині оскарження Громадською організацією "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у справі № 910/11884/19 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, скаржник як підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень також визначено пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтовану тим, що судами попередніх інстанцій неповно досліджено зібрані у справі, які мають значення для правильного вирішення справи, та встановлено обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що відповідно до пунктів 1, 4 частини 3 статті 310 ГПК України є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.

За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно по пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, не дослідження судом зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (на які посилається скаржник у касаційній скарзі), можуть бути підставою касаційного оскарження лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у даному випадку не підтвердилась, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

При цьому Верховний Суд відзначає, що скаржник, по суті доводів касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України щодо ненадання належної, на його думку, правової оцінки бездіяльності Відповідача-1, ставить перед Верховним Судом питання щодо переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що згідно зі статтею 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам та наданим доказам Позивача, які не визнані судами неналежними, щодо недотримання вимог статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", та встановили обставини, зокрема, щодо наявності на час прийняття спірного розпорядження згоди усіх власників та землекористувачів земельних ділянок, наданих у користування Відповідачу-3 мисливських угідь.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону.

Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено того факту, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано недопустимі докази у справі, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Отже, скаржник фактично не погоджуючись з правовою оцінкою доказу, не наводить аргументів про його недопустимість у зв`язку з порушенням чи невідповідністю закону.

При цьому Верховний Суд зазначає, що зазначені доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 ГПК України.

Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Щодо оскарження додаткових судових рішень про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу, Суд виходить з такого.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення заяви ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн, з урахуванням положень статей 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 15, 16, 123, 126, 129 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що суду надано належні та достатні докази на підтвердження розміру заявлених до стягнення витрат, розмір яких відповідає принципу пропорційності, є співмірним зі складністю справи, відповідає критеріям реальності і розумності, а відсутність клопотання про зменшення розміру цим витрат, дає підстави для їх задоволення у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, ухвалюючи додаткову постанову про часткове задоволення заяви ТОВ "Мисливський будинок Святого Трифона" про ухвалення додаткового рішення про витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, виходив з положень статей 1, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", пункту 12 частини 3 статті 2, статей 15, 16, 123, 126, 129 ГПК України, врахувавши клопотання Позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, також заперечення, у яких Позивачем наведено розрахунок цих витрат, який, на його думку, є співмірним із складністю виконаних адвокатом робіт, обсягом робіт, та часом, витраченим на підготовку процесуального документу, під час апеляційного перегляду справи, дійшов висновку, що розрахунок судових витрат, підтверджений документально, не відповідає критерію розумності та є не співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому, виходячи з критеріїв реальності та розумності розміру цих витрат, визнано правомірними та задоволено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн, як доведених та обґрунтованих.

У касаційній скарзі скаржник, з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 123, частину 2 статті 126, частину 4 статті 129 ГПК України, зазначає про те, що судові витрати, у тому числі на правничу допомогу, у разі задоволення позовних вимог покладаються на відповідача, тому скасування судових рішень оскаржених по суті буде мати наслідком скасування ухвалених у цій справі додаткових рішень.

Втім, з огляду на те, що підстави касаційного оскарження не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для скасування судових рішень у цій справі ухвалених за результатами розгляду справи по суті, тому відсутні правові підстави, зазначені у касаційній скарзі, для скасування додаткових судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" про порушення судом норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" у частині оскарження судових рішень у справі № 910/11884/19 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки суд залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/11884/19 за касаційною скаргою Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Громадської організації "Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 у справі № 910/11884/19 залишити без змін.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/11884/19 залишити без змін.

5. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/11884/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко