Постанова

від 06.07.2021 по справі 911/2505/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2021 р. Справа№ 911/2505/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Станіка С.Р.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія

на рішення Господарського суду Київської області

від 16.03.2021 (повний текст складено 26.03.2021)

та на ухвалу Господарського суду Київської області

про виправлення описки в цьому рішенні

від 26.03.2021

у справі № 911/2505/20 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна

енергопостачальна компанія

до Громадської організації Добровільне об`єднання індивідуальних

забудовників газопроводу Лісовий-2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство ДТЕК Київські регіональні

електромережі

про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія (далі - ТОВ Київська обласна енергопостачальна компанія , позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Громадської організації Добровільне об`єднання індивідуальних забудовників газопроводу Лісовий-2 (далі - ГО Добровільне об`єднання індивідуальних забудовників газопроводу Лісовий-2 , відповідач) про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначило про порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 420010674 від 01.01.2019 в частині оплати поставленої електроенергії, відтак просило стягнути з відповідача на користь позивача 483 337, 68 грн. заборгованості, 252,52 грн. пені, 28,27 грн. 3% річних та 33,24 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.11.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство ДТЕК Київські регіональні електромережі (далі - ПрАТ ДТЕК Київські регіональні електромережі , третя особа).

В наданих суду першої інстанції поясненнях, третя особа зазначила, що на підтвердження обсягів спожитої відповідачем електричної енергії в матеріалах справи наявна довідка від 24.09.2020 № 20-1-766, яка свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Крім цього, за твердженнями третьої особи, 26.05.2020 відповідачем отримано рахунок-фактуру, згідно якого встановлено суму для сплати, жодних заяв про перевірку приладу обліку у зв`язку із його несправністю за період з січня 2019 року по липень 2020 року на адресу позивача або третьої особи не надходило, лише у жовтні 2020 року відповідач звернувся з відповідною заявою, проте з урахуванням пунктів 8.6.18-8.6.21 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (перерахунок здійснюється з першого дня поточного місяця, в якому було звернення споживача щодо порушення засобу комерційного обліку до дня відновлення), вказане виключає можливість перерахунку за період з 01.01.2019 по 30.06.2020. Показники лічильника 62Z518563952609j та відповідно обсяги спожитої електричної енергії, на думку третьої особи, за якими заявлені вимоги, становлять 8131, що також підтверджується актом технічної перевірки № 100852 від 09.11.2020, підписаним керівником відповідача. Отже, заявлені обсяги електричної енергії є достовірними та документально підтвердженими.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, що аргументи позивача та третьої особи відносно включення лічильника 62Z518563952609j до засобів обліку електричної енергії на підставі заяви-приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, спростовуються тим, що до матеріалів справи долучено оригінал заяви-приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, згідно якої до засобів обліку електричної енергії споживача включено лічильники: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, що також підтверджується додатками до Договору: додатком № 2 (паспортом точки розподілу електричної енергії), додатком № 3 (відомостями про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії споживача) та додатком № 6 (актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін). Долучені третьою особою до матеріалів справи документи, за твердженнями відповідача, містять письмовий допис про додатковий засіб обліку - 62Z518563952609j на підставі якого здійснено розрахунок, який виконано ПАТ Київобленерго на власний розсуд, без будь-яких погоджень з відповідачем. Крім цього, відповідач вказував, що лічильник 62Z518563952609j є ввідним лічильником ТП, до точок розподілу електричної енергії, визначених додатком № 2 до Договору, не відноситься, тобто за ним не можуть проводитись розрахунки за оплату електричної енергії, оскільки від нього приєднані лічильники відповідача 62Z8418328432815, 62Z3776590441387 та інших субспоживачів, які також використовують електричну енергію, проте під час розрахунку позивача зазначені обставини до уваги не взято. Також відповідач зазначав, що за результатами дослідження рахунків-фактур, долучених до матеріалів справи, встановлено, що за період з січня 2019 року по липень 2019 року відсутні відомості про лічильник 62Z518563952609j, проте з липня 2019 року у виставлених рахунках він з`явився та до квітня 2020 року за даним приладом обліку значився 0, тобто розрахунки за даним обліком не здійснювались, проте за квітень 2020 року додаток до рахунку-фактури містить відомості: поточні показники 6723, при цьому, в колонці: різниця показників зазначено 403380, що в свою чергу також підтверджує безпідставність заявлених позовних вимог. Крім цього, як вбачається з протоколу перевірки метрологічних характеристик від 09.11.2020, засіб обліку 62Z518563952609j непридатний до використання та містить похибку 99,94%.

За змістом наданих суду першої інстанції пояснень з приводу доводів відповідача щодо визначення обсягів спожитої електричної енергії позивач зазначив, що відповідно до пункту 4.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії ПрАТ ДТЕК Київські регіональні електромережі шляхом електронного обміну даними надало інформацію про фактичний обсяг розподіленої електричної енергії споживачем протягом розрахункових періодів, який склав 296524 кВт*год, що підтверджується довідкою № 20-1-766 від 24.09.2020. Відносно аргументів відповідача про відсутність підстав для стягнення заборгованості за рахунком № 6023262428 від 18.05.2020 за квітень 2020 на суму 450 965,76 грн., позивач вказував, що як вбачається із заяви-приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відомостей про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії споживача, до засобів обліку електричної енергії включено лічильники: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, 62Z518563952609j, що також підтверджується актом технічної перевірки № 100852 від 09.11.2020, актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, тобто, у відповідача виник обов`язок сплатити грошові кошти за трьома засобами обліку: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, 62Z518563952609j.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі №911/2505/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія до Громадської організації Добровільне об`єднання індивідуальних забудовників газопроводу Лісовий-2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з Громадської організації Добровільне об`єднання індивідуальних забудовників газопроводу Лісовий-2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія заборгованість за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 420010674 від 01.01.2019 у розмірі 13 132,56 грн., пеню у розмірі 34,08 грн., 3 % річних у розмірі 3,38 грн., судовий збір у розмірі 197,55 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2021 у справі №911/2505/20 внесено виправлення до пункту 2 резолютивної частини скороченого рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі № 911/2505/20 в частині розміру суми заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 420010674 від 01.01.2019 та зазначено вірну - 13 132,56 грн. замість помилкової - 22 252,04 грн. та в частині розміру суми судового збору зазначено вірну - 197,55 грн. замість помилкової - 334,34 грн.

Викладено п. 2 резолютивної частини скороченого рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі № 911/2505/20 у такій редакції: Стягнути з Громадської організації Добровільне об`єднання індивідуальних забудовників газопроводу Лісовий-2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія заборгованість за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 420010674 від 01.01.2019 у розмірі 13 132,56 грн., пеню у розмірі 34,08 грн., 3 % річних у розмірі 3,38 грн., судовий збір у розмірі 197,55 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням та ухвалою, ТОВ Київська обласна енергопостачальна компанія оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, вказуючи про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов Договору щодо обліку в спірний період електричної енергії за точкою комерційного обліку 62Z518563952609j (лічильник 12642009), суд першої інстанції проігнорував наявні в матеріалах справи докази, в яких вказаний лічильник внесено не рукописним текстом, зокрема, не врахував, що інформація щодо погодження відповідачем обліку електричної енергії за точкою комерційного обліку 62Z518563952609j (лічильник 12642009) міститься у відомостях про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної, в яких відповідний лічильник - 12642009 не вписаний рукописним текстом, а в установленому порядку надрукований та погоджений відповідачем. Крім цього, суд не надав жодного правового обґрунтування іншим наявним в матеріалах справи доказам, а саме, додатку № 6 до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, а також додатку № 7 до вказаного договору - однолінійній схемі електропостачання, які підписані та погоджені відповідачем та підтверджують факт визнання ним факту споживання електричної енергії за точкою комерційного обліку 62Z518563952609j (лічильник 12642009). При цьому, не врахувавши порядок визначення обсягів спожитої електричної енергії, визначений Законом України Про ринок електричної енергії та ПРРЕЕ та відсутності будь-яких доказів, які спростовують вказані обставини, місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про звільнення відповідача від оплати за спожиту останнім електричну енергію. Апелянт також звертав увагу, що позивач не здійснює функцій з обліку електричної енергії та не визначає обсяги спожитої електричної енергії споживачами, в силу покладених на електропостачальника функцій та обов`язків, позивач не здійснює фіксацію (зйом) показників електролічильників, не визначає обсяг проданої електричної енергії. Апелянт зазначав, що третьою особою (оператором системи розподілу та адміністратором комерційного обліку) було надано йому шляхом електронного обміну даними інформацію про обсяг спожитої електричної енергії відповідачем, на підставі яких позивачем були сформовані рахунки за електроенергію та відповідно підтверджено факт споживання відповідачем електричної енергії. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції вийшовши за межі дискреційних повноважень, здійснюючи функції оператора системи розподілу самостійно безпідставно та всупереч Закону визначив обсяги спожитої відповідачем електричної енергії. Крім цього, в порушення приписів чинного ГПК України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, адже безпідставно взяв до розгляду та дослідження обставини, які не стосуються предмета доказування та не спростовані в установленому порядку.

Разом з тим, апелянт просив скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 26.03.2021 про виправлення описки у вищезгаданому рішенні у справі № 911/2505/20, вказуючи, що диспозиція ст. 243 ГПК України не дозволяє під виглядом виправлення недоліків судового рішення вносити будь-які зміни до його змісту, зокрема, змінювати висновки та мотиви ухваленого судового рішення. За твердженнями апелянта, застосування неправильних методик підрахунку, так само як застосування неправильних вихідних даних для проведення арифметичних обчислень, не є арифметичною помилкою, а отже не може бути виправлене в порядку, передбаченому вказаною статтею. Постановляючи вказану ухвалу та змінюючи суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача шляхом внесення виправлення, суд першої інстанції, змінив власні висновки щодо розміру заборгованості, яка була проголошена у резолютивній частині рішення, що є зміною змісту рішення та не узгоджується з положеннями ст. 243 ГПК України.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржувані рішення та ухвалу як законні та обґрунтовані залишити без змін. Зокрема, зазначив, що згідно відомостей, які містяться в рахунках-фактурах, наданих позивачем до позовної заяви, в період з січня 2019 року по липень 2019 року взагалі були відсутні відомості про лічильник №12642009, лише з липня 2019 року у рахунках з`явився даний лічильник позначений як ЕІС-код 62Z518563952609j і до квітня 2020 року за даним приладом обліку в колонках попередні та поточні показники містилося значення 0 , тобто нарахування та розрахунки за даним обліком не здійснювалися. При цьому, відповідач вказував, що даний лічильник дійсно задіяний в схемі електропостачання відповідача, встановлений на ТП-419, відображений в однолінійній схемі електропостачання, міститься в додатку №3 до Договору з розподілу, однак не є розрахунковим приладом обліку, за яким мають здійснюватися розрахунки за поставлену відповідачу електричну енергію. За твердженнями відповідача, відповідно до умов Договору постачання позивач має право виставляти рахунки за спожиту електричну енергію, а відповідач має обов`язок здійснювати їх оплату лише за двома точками комерційного обліку 62Z8418328432815, 62Z3776590441387. Разом з цим, позивач без належної на те правової підстави включив до рахунку на оплату електричної енергії показники лічильника №12642009 (ЕІС-код 62Z518563952609j), який не включений до переліку точок комерційного обліку згідно умов укладеного між позивачем та відповідачем Договору постачання. Одночасно відповідач вказував, що як на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, так й на момент написання повивачем апеляційної скарги, відповідачу вже було проведено третьою особою перерахунок обсягів споживання електричної енергії шляхом виключення із розрахунку нарахувань за спірним лічильником за період 2019-2021, про що позивачу було відомо. Копії звернень та відповідь відповідач долучив до відзиву, вказуючи, що вони не надавалися до суду першої інстанції, оскільки відповідь третьої особи була отримана вже після проголошення рішення суду. Також відповідач зазначив про виконання оскаржуваного рішення суду.

З приводу оскаржуваної ухвали про виправлення описки, відповідач пояснив, що висновок суду першої інстанції, який наведений у резолютивній частині оскаржуваного рішення, в тому числі щодо суми заборгованості, пені та 3% річних, повністю відповідають проведеним судом розрахункам в його мотивувальній частині, про що місцевий суд чітко зазначив в оскаржуваній ухвалі від 26.03.2021, вказуючи на усунення арифметичної помилки, допущеної під час розрахунку заборгованості відповідача. При цьому, позивач не навів жодного заперечення чи обґрунтування того, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає її резолютивній частині з усуненими описками, що суд першої інстанції провів невірний розрахунок, що в мотивувальній частині борг відповідача має становити 22 252,04 грн., а не 13 132,56 грн.

В наданих апеляційному суду поясненнях, позивач вказував на відсутність підстав для прийняття додаткових доказів, долучених відповідачем до відзиву на апеляційну скарг, а також акцентував увагу, що вказані докази жодним чином не спростовують доводів відповідача щодо неспоживання електричної енергії за лічильником 12642009 (точка комерційного обліку 62Z518563952609j). За твердженнями позивача, на момент подання даних пояснень оператором системи розподілу не було надано інших даних щодо обсягів спожитої електричної енергії у заявлений позовний період, аніж ті, що було заявлено позивачем.Оператор системи розподілу, як третя особа, не повідомляв суд про споживання відповідачем іншого обсягу електричної енергії, аніж було заявлено позивачем. При цьому, позивач вказував, що дані щодо перерахунку стосуються іншого періоду, який не є предметом даного судового спору. Крім цього, позивач зазначив про неспівмірність заявлених відповідачем до стягнення витрат на правничу допомогу.

В судове засідання апеляційної інстанції 06.07.2021 з`явились представники учасників справи, представники позивача та третьої особи в судових дебатах підтримали апеляційну скаргу позивача, просили її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржувані рішення та ухвалу скасувати.

Представник відповідача в даному судовому засіданні в судових дебатах заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржувані рішення та ухвалу як законні та обґрунтовані залишити без змін

Заслухавши пояснення представників учасників справи, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, між Приватним акціонерним товариством Київобленерго та ГО Добровільне об`єднання індивідуальних забудовників газопроводу Лісовий-2 укладено Договір постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом підписання заяви-приєднання від 19.12.2018.

В подальшому, між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом підписання заяви- приєднання.

За цим договором згідно п. 2.1 постачальник подає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

Відповідно до п. 5.7 Договору ціна електричної енергії має зазначатись постачальником у рахунках на оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі, у разі її зміни.

Положеннями п. 5.8 Договору сторони погодили, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Споживач зобов`язався, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов`язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього договору (п. 6.2 Договору).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За змістом п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).

На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

Електропостачальники зобов`язані повідомляти оператора системи розподілу (передачі) про укладення та припинення договору із споживачем в установленому цими Правилами порядку.

При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил.

Положеннями п. 3.1.7 Правил роздрібного ринку електричної енергії визначено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.

У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку.

Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі.

При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.

Відповідно до 2.3.11 Правил роздрібного ринку електричної енергії комерційний облік на роздрібному ринку електричної енергії організовується адміністратором комерційного обліку та здійснюється постачальниками послуг комерційного обліку відповідно до вимог Закону України Про ринок електричної енергії , Кодексу комерційного обліку та цих Правил.

За змістом п.п. 8.6.18 - 8.6.21 Кодексу комерційного обліку електричної енергії у разі тимчасового порушення роботи вузла обліку не з вини споживача обсяг електричної енергії, спожитої споживачем від дня порушення вимірювань до дня відновлення вимірювань, за згодою сторін визначається на підставі показів технічних (контрольних) лічильників електричної енергії, а у разі їх відсутності розраховується відповідним оператором системи/ППКО за середньодобовим обсягом споживання електричної енергії та надається оператору системи, електропостачальнику та споживачу. Розрахований оператором системи/ППКО обсяг електричної енергії включається до корисного відпуску електричної енергії споживачу та враховується сторонами шляхом перерахунку відповідного фізичного балансу електричної енергії за період порушення роботи вузла обліку. Датою початку періоду порушення роботи вузла обліку вважається перший день поточного розрахункового місяця, у якому було виявлено це порушення, або час та день, зафіксовані ЗКО або АСКОЕ. За день відновлення роботи вузла обліку приймається день підписання оператором системи, ППКО та споживачем акта технічної перевірки та пломбування вузла обліку після завершення ремонтних та налагоджувальних робіт, підключення ЗКО та їх налаштування (за необхідності).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що на виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем отримано електричну енергію у період з 01.01.2019 по 30.06.2020 на суму 498 160,32 грн., проте відповідач за надані послуги розрахувався частково - на суму 14 822,64 грн., в наслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 483 337,68 грн. Крім цього, за порушення строків оплати наданих послуг, позивачем на підставі пункту 5.11 Договору нараховано 252,52 грн. пені, на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України - 28,27 грн. 3 % річних та 33,24 грн. інфляційних втрат.

В свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач, зокрема, стверджував про безпідставність включення лічильника 62Z518563952609j до засобів обліку електричної енергії на підставі заяви-приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, вказуючи на те, що до заяви-приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії до засобів обліку електричної енергії споживача включено лише лічильники: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387.

Зважаючи на пояснення представників сторін про наявність/відсутність підстав для обліку електричної енергії за лічильником 62Z518563952609j та наявні розбіжності у поданих суду доказах, необхідністю з`ясування обставин того, скільки точок розподілу електричної енергії передбачено договором між відповідачем та оператором системи розподілу, ухвалою Господарського суду Київської області від 15.12.2020 витребувано у відповідача - Громадської організації Добровільне об`єднання індивідуальних забудовників газопроводу Лісовий-2 та третьої особи - Приватного акціонерного товариства ДТЕК Київські регіональні електромережі оригінали: Заяви-приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, Додатку № 1 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 220010674, для долучення до матеріалів справи.

На виконання вимог ухвали суду від 15.12.2020 відповідачем долучено до матеріалів справи оригінали: Договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії, заяву-приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, паспорт точки розподілу електричної енергії, відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії споживача, порядок розрахунків, порядок участі споживача в графіках обмеження електроспоживання та графіках відключень, акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

На виконання вимог ухвали суду від 15.12.2020 від Приватного акціонерного товариства ДТЕК Київські регіональні електромережі оригіналів витребуваних документів не надходило.

Положеннями ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Стандарт доказування вірогідність доказів , на відміну від достатності доказів , підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст вказаної статті свідчить про покладення на суд обов`язку оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Положеннями ч. 6 ст. 91 ГПК України визначено, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Дослідивши долучені відповідачем оригінали письмових документів, суд першої інстанції вірно встановив, що заява-приєднання до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії містить ЕІС-код точки: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387; паспорт точки розподілу електричної енергії містить ЕІС-код точки розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387; відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, споживача: ЕІС-код точки: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, крім цього, зазначений документ містить таблицю 1.2 з переліком засобів обліку субспоживачів: з номером лічильника 12642009.

Крім цього, судом встановлено, що в матеріалах справи наявні долучені третьою особою копії документів, а саме заяви-приєднання до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, згідно якої у відповідача: ЕІС-код точки: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, що зазначені способом друку та 62Z518563952609j, що зазначена рукописним текстом; паспорту точки розподілу електричної енергії містить ЕІС-код точки розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, що зазначені способом друку та 62Z518563952609j, яка зазначена рукописним текстом; відомостей про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, споживача: ЕІС-код точки: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, який також містить таблицю 1.2 з переліком засобів обліку субспоживачів: з номером лічильника 12642009 якому в графі ЕІС - код, рукописним текстом присвоєно номер 62Z518563952609j.

З урахуванням того, що долучені до матеріалів справи в копіях вищезазначені документи було змінено шляхом допису рукописного тексту: 62Z518563952609j, без згоди відповідача, оскільки відомостей про те, що вказані виправлення обумовлені та погоджені сторонами ані примірник самого договору (зокрема, напису: виправленому вірити з підписами представників сторін), ані інші документи не містять, зважаючи також на те, що позивачем до матеріалів справи долучено також примірник заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 19.12.2018, в якому зазначено, що за відповідачем облікуються дві точки ЕІС-код точки розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, що дає обґрунтовані припущення про різницю у часі у виготовленні друкованого документу та його рукописної частини щодо точки розподілу 62Z518563952609j, з огляду на те, що відповідачем наданий оригінал спірного доказу з двома точками розподілу, на підставі ч. 6 ст. 91 ГПК України та змагальності доказів, зокрема, пріоритету оригіналу доказу над його копією, у разі наявності розбіжностей між ними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рукописні внесення відносно додаткової точки обліку - 62Z518563952609j, не засвідчено сторонами договору, тобто зазначена інформація не може свідчити про те, що сторони Договору досягли згоди на укладення договору в редакції, яка долучена третьою особою до матеріалів справи, відповідно правомірно не взяті судом до уваги.

Дослідивши долучений до матеріалів справи акт технічної перевірки № 100852 від 09.11.2020, підписаний уповноваженим представником відповідача, судом встановлено, що за відповідачем обліковується лічильник № 12642009 (62Z518563952609j) з показниками активної електроенергії споживача - 8492, проте вказаний акт не містить відомостей, за який період споживачем використано - 8492. При цьому, ні позивачем, ні третьою особою не долучено актів технічної перевірки за періоди з січня 2019 року по серпень 2020 року, з яких можливо було б встановити, чи споживалась відповідачем електрична енергія за лічильником 62Z518563952609j.

Тобто, лише з моменту складання технічного акту № 100852 від 09.11.2020, який сторонами не заперечується, суд може враховувати, що за відповідачем, вірогідно, обліковується додаткова точка обліку: 62Z518563952609j, за користування якою відповідач зобов`язаний сплачувати грошові кошти, проте відомостей за який період використано електричну енергію у розмірі 8492 кВт.*год., сторонами не надано.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 13 ГПК України та долучених відповідачем до матеріалів справи оригіналів документів, а саме: заяви-приєднання до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка містить ЕІС-код точки: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387; паспорту точки розподілу електричної енергії, який містить ЕІС-код точки розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387; відомостей про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії, споживача: ЕІС-код точки: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387; долученої позивачем до матеріалів справи копії заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 19.12.2018, в якій зазначено, що за відповідачем облікуються дві точки ЕІС-код точки розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387; відсутності технічних актів за період з січня 2019 року по серпень 2020 року, з яких можливо встановити фактичне користування відповідачем лічильником 62Z518563952609j, місцевий суд дійшов вірного висновку про відсутнсть підстав для обліку електричної енергії за точкою розподілу 62Z518563952609j.

Також судом враховано долучений до матеріалів справи протокол перевірки метрологічних характеристик від 09.11.2020, згідно якого точка обліку: 62Z518563952609j непридатна та містить похибку 99,94%.

При цьому, з урахуванням вимог п.п. 8.6.18 - 8.6.21 Кодексу комерційного обліку електричної енергії та дати листа відповідача № 01 від 26.10.2020 з вимогою провести експертизу лічильника, обсяг електричної енергії, спожитої споживачем з 26.10.2020 за згодою сторін визначається на підставі показів технічних (контрольних) лічильників електричної енергії, а у разі їх відсутності, розраховується відповідним оператором системи/ППКО за середньодобовим обсягом споживання електричної енергії та надається оператору системи, електропостачальнику та споживачу. Відповідно доводи відповідача щодо непридатності спірної точки обліку 62Z518563952609j до 26.10.2020 правомірно відхилено судом першої інстанції.

З приводу тверджень відповідача про відсутність підстав для стягнення грошових коштів за послуги з розподілу електричної енергії, місцевий господарський суд вірно зазначив, що відповідно до п. 1.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються на підставі цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

За змістом п. 123 вказаних Правил споживач, який відповідно до Методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, зобов`язаний здійснювати розрахунки за перетікання реактивної електричної енергії, не має права відмовити оператору системи, на території здійснення ліцензованої діяльності якого приєднані електроустановки споживача, в укладенні (переукладені) договору про надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії (додаток 2 до вищевказаних Правил).

Відповідно до п. 4 Правил роздрібного ринку електричної енергії надання заяви-приєднання є пропозицією споживачу про приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах діючого договору про користування або постачання електричної енергії (індивідуальні характеристики об`єкта, потужність, клас надійності, ідентифікаційні коди, особливості обліку тощо). Договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка повертається споживачем на адресу ОСР, та/або сплати за рахунком (квитанцією), який надсилається (надається) одночасно з договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії.

Як вбачається з додатку № 10 до Договору оператор системи надає споживачу послуги з компенсації перетікань реактивної електричної енергії, а споживач здійснює оплату за надані на межі балансової належності електромереж послуги згідно з умовами цього договору КПРЕЕ та додатками до Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1 Договору про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії оператор системи має право на отримання від споживача плати за перетікання реактивної електричної енергії на межі балансової належності електромереж.

Таким чином, за визначених законом умов для надання послуг з постачання електричної енергії, аргументи відповідача про відсутність підстав для стягнення витрат за послуги з розподілу електричної енергії не заслуговують на увагу.

Доводи відповідача про те, що самим позивачем не включено заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії до позовних вимог, оскільки заявлено виключно борг за активну енергію, спростовуються текстом позовної заяви, зокрема, пунктом 1 її прохальної частини про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 420010674 від 01.01.2019 в розмірі 483 337,68 грн., тобто всіх грошових зобов`язань відповідача за цим Договором, які, як вказано судом вище, включають в себе також оплату послуг з розподілу електричної енергії.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження позовних вимог позивачем та третьою особою було надано рахунок-фактури, акт приймання - передачі за січень 2019 року на суму 2 373,84 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за лютий 2019 року на суму 2 446,08 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за березень 2019 року на суму 2 019,36 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за квітень 2019 року на суму 1 750,56 грн., рахунок-фактура, акт приймання-передачі за травень 2019 року на суму 1 505,28 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за червень 2019 року на суму 1 068,48 грн., які містять відомості, виключно, про 2-ві ЕІС-код точки розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387; а також рахунок-фактури, акт приймання-передачі за липень 2019 року на суму 1 001,28 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за серпень 2019 року на суму 675,36 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за вересень 2019 року на суму 653,52 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за жовтень 2019 року на суму 675,36 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за листопад 2019 року на суму 653,52 грн., рахунок-фактури, акт приймання-передачі за грудень 2019 року на суму 675,52 грн., рахунок-фактури за січень 2020 року на суму 1350,72 грн. та акт приймання-передачі за січень 2020 року на суму 675,36 грн., рахунок-фактури за лютий 2020 року на суму 1 982,40 грн. та акт приймання-передачі за лютий 2020 року на суму 631,68 грн., рахунок-фактури за березень 2020 року на суму 2 657,76 грн. та акт приймання-передачі за березень 2020 року на суму 675,36 грн., рахунок-фактури за квітень 2020 року на суму 450 965,76 грн. та акт приймання-передачі за квітень 2020 року на суму 448 308,00 грн., рахунок-фактури за травень 2020 року на суму 467 360,88 грн. та акт приймання-передачі за травень 2020 року на суму 16 395,12 грн., рахунок-фактури за червень 2020 року на суму 480 859,68 грн. та акт приймання-передачі за червень 2020 року на суму 13 498,80 грн., рахунок-фактури за липень 2020 року на суму 483 337,68 грн. та акт приймання-передачі за липень 2020 року на суму 2 478,00 грн., які містять відомості про 3 ЕІС-код точки розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, 62Z518563952609j.

Крім цього, до матеріалів справи було долучено Довідку Приватного акціонерного товариства ДТЕК Київські регіональні електромережі № 20-1-766 від 24.09.2020, згідно якої обсяг розподіленої електричної енергії на відповідача за точкою обліку 62Z518563952609j за період з січня 2019 року по серпень 2020 року складає 297227 кВт*год; за точками обліку 62Z518563952609j та 62Z445233212615G (прилади обліку 62Z8418328432815, 62Z3776590441387) за період з січня 2019 року по серпень 2020 року складає 15389 кВт*год.

На підтвердження здійснення оплат було надано платіжні доручення від 12.12.2019 на суму 2 657,76 грн., від 01.08.2019 на суму 2 069,76 грн., від 26.05.2019 на суму 1 505,28 грн., від 23.04.2019 на суму 1 750,56 грн., від 21.03.2019 на суму 2 019,36 грн., від 22.02.2019 на суму 2 446,08 грн., від 21.01.2019 на суму 2 373,84 грн., всього на суму 14 822,64 грн.

З огляду на вищенаведені обставин та висновки суду про відсутність у відповідача обов`язку сплачувати грошові кошти за електроенергію, яка обліковується за точкою обліку 62Z518563952609j,адже позивачем не доведено факту закріплення за відповідачем усіх трьох точок розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, 62Z518563952609j, за користування якими за період з липня 2019 року по серпень 2020 року виставлявся єдиний рахунок, перевіривши долучені до матеріалів справи акти приймання-передачі за період з січня 2019 року по серпень 2020 року, оцінюючи зазначені в рахунках-фактурах за період з липня 2019 року по серпень 2020 року показники точок розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387, часткові оплати відповідача та відсутності в матеріалах справи доказів відключення точок розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387 та надання відповідачу електроенергії виключно через точку розподілу: 62Z518563952609j, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення грошових коштів за ЕІС-код точками розподілу: 62Z8418328432815, 62Z3776590441387 в розмірі 13 132,56 грн. з розрахунку: 2 373,84 грн. (січень 2019 року) + 2 446,08 грн. (лютий 2019 року) + 2 019,36 грн. (березень 2019 року) + 1 750,56 грн. (квітень 2019 року) + 1 505,28 грн. (травень 2019 року) + 1 068,48 грн. (червень 2019 року) + 9 402,96 грн. ((7 835,80 грн. + ПДВ) квітень 2020 року) + 2 518,32 грн. ((2 098.60 + ПДВ) травень 2020 року) + 2 436,00 грн. ((2 030+ПДВ) червень 2020 року) + 2 434,32 грн. ((2 028,60 + ПДВ) липень 2020 року) - часткова оплата (14 822,64 грн.) = 13 132,56 грн., з урахуванням, що строк оплати цих коштів настав, відповідно про задоволення позовних вимог в цій частині.

З приводу наданих відповідачем суду апеляційної інстанції листа до ПрАТ ДТЕК Київські регіональні електромережі від 18.12.2020, копії листа нагадування до ПрАТ ДТЕК Київські регіональні електромережі від 03.02.2021 та відповіді ПрАТ ДТЕК Київські регіональні електромережі від 10.03.2021 слід зазначити, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких визначена в ст.ст. 13, 14, 74 ГПК України, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст. 80 цього Кодексу чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву.

За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

За змістом вищенаведених норм всі докази, які підтверджують заперечення відповідача, мають бути подані останнім одночасно з відзивом на позовну заяву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Зі спливом встановленого процесуального строку відповідач втрачає право на вчинення відповідної процесуальної дії (ч. 1 ст. 118 цього Кодексу).

Суд апеляційної інстанції на підставі ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, системний аналіз положень ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів вчасно, а саме, з відповідним відзивом на позовну заяву.

Оскільки вищезгадані докази, які подані відповідачем до апеляційного суду, не були подані відповідачем суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву й місцевий суд не давав їм оцінки, апеляційний суд вважає, що вказані докази не можуть прийматись до уваги.

Крім цього, за порушення відповідачем строків оплати, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 252,52 грн. пені, 28,27 грн. 3% річних та 33,24 грн. інфляційних втрат.

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.11 Договору у разі порушення споживачем строків оплати постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати за цим Договором. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню в розмірі, що зазначається в комерційній пропозиції.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такі нарахування є арифметично невірними, за розрахунком суду з відповідача позивача на користь позивача підлягає стягненню 34,08 грн. пені та 3,38 грн. 3 % річних, відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

З приводу оскаржуваної ухвали про виправлення описки слід зазначити, що за приписами ст. 243 ГПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала.

Описка в розумінні ст. 243 ГПК України - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо.

Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його невірного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених в судовому рішенні (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, а лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номера і дати документа, найменування сторони, прізвища особи тощо), або мають технічний характер (тобто виникли у виготовленні тексту рішення).

Таким чином, під описками слід розуміти неправильне написання слів, прізвищ, імен, назв, дат тощо. Отже, виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок, арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішення, ухвали.

Як встановлено матеріалами справи, в судовому засіданні 16.03.2021 місцевим господарським судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі № 911/2505/20 про часткове задоволення позову.

Під час складання повного рішення, судом встановлено, що в п. 2 резолютивної частини скороченого рішення судом допущено арифметичну помилку при розрахунку основної заборгованості, що підлягає стягненню: замість вірної суми - 13 132,56 грн. помилково вказано 22 252,04 грн. та, відповідно, наявна арифметична помилка при розрахунку судового збору, що покладений на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам: замість вірної суми - 197,55 грн. зазначено про стягнення з відповідача 334,34 грн. судового збору.

Оскільки вказана помилка є арифметичною, не пов`язана із різним застосуванням норм матеріального права, а відбулась внаслідок неправильного здійснення арифметичних дій через велику кількість письмових доказів, з яких суд брав цифри для підрахунку та дрібний шрифт у вказаних доказах, суд вважав за можливе її виправити, постановивши відповідну ухвалу.

За змістом ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: перелік обставин, які є предметом доказування у справі; перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; норми права, які застосував суд, а також мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

У резолютивній частині рішення зазначаються: висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення) (ч. 5 вказаної статті ГПК України).

Таким чином, мотиви, аргументи та обставини, з яких суд дійшов такого висновку безпосередньо викладаються у мотивувальній частині рішення суду. Саме в мотивувальній частині рішення суд викладає висновок про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів, мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі тощо.

Відповідно, резолютивна частина рішення суду (висновок суду) має ґрунтуватися та формуватися саме на підставі мотивувальної його частини. Одне без іншого неможливо і не становитиме законного та обґрунтованого рішення.

Таким чином, якщо мотивувальна частина оскаржуваного рішення викладена судом з урахуванням доводів сторін, з проведенням дослідження всіх доказів і викладення відповідних розрахунків, то резолютивна частина оскаржуваного рішення має відповідати тим розрахункам, тим висновкам до яких дійшов суд під час формування мотивувальної частини цього рішення. '

Оскільки висновок суду першої інстанції, наведедений у резолютивній частині оскаржуваного рішення, в тому числі й щодо суми заборгованості, пені та 3% річних, повністю відповідають проведеним судом розрахункам, які викладені у його мотивувальній частині, постановляючи оскаржувану ухвалу, судом першої інстанції фактично усунуто арифметичну помилку, допущену під час розрахунку заборгованості відповідача.

При цьому, слід зазначити, що оскаржуючи як рішення суду, так й ухвалу про виправлення в ньому описки, позивач не навів жодних заперечень чи обґрунтувань, чому мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає її резолютивній частині з усуненими описками, що суд першої інстанції допустив невірний розрахунок, що в мотивувальній частині борг відповідача має становити 22 252,04 грн., а не 13 132.56 грн.

Під час розгляду справи апеляційним судом відповідачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.

За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 126 ГПК України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом.

Визначення договору про надання правової допомоги також міститься в ст.1 вказаного Закону, відповідно до якої договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, які встановлені договором (ст. 903 ЦК України ).

Положеннями ст. 632 ЦК України врегульовано поняття ціни договору, зокрема, визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

За змістом ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено копію Договору про надання правової допомоги від 03.06.2021, укладеного між відповідачем та адвокатом Головком О.С., Додатку № 1 до Договору з розрахунком вартості (гонорару) за надання правової допомоги (послуг) про погодинні оплати, дублікату квитанції № 0.0.2184419247.1 від 05.07.2021 про сплату 10 000, 00 грн.

Надані відповідачем докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція наведена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, а також неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вище згадувалось, проти згаданих витрат на правову допомогу, позивач заперечував, вказуючи на необхідність їх зменшення з огляду на їх не співмірність з наданими адвокатськими послугами та витраченим часом.

З огляду на наведене, сукупність доказів щодо наданих адвокатом послуг, витраченого ним часу та об`єму виконаної роботи, зважаючи на принцип співрозмірності, критерії пропорційності та розумності, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, прийняте за наслідками цього судове рішення про часткове задоволення позову, яке оскаржується у даній справі, апеляційний суд вважав за доцільне зменшити розмір судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу, стягнувши з позивача 1 000, 00 грн.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 та на ухвалу Господарського суду Київської області про виправлення описки в цьому рішенні від 26.03.2021 у справі № 911/2505/20 - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 8 В, ідентифікаційний код 42094646) на користь Громадської організації Добровільне об`єднання індивідуальнихзабудовників газопроводу Лісовий-2 (08320, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мала Олександрівка, вул. Артема, ідентифікаційний код 34442208) 1 000, 00 грн. судових витрат на правничу правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/2505/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.07.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.Р. Станік

О.В. Тищенко