Рішення

від 09.07.2021 по справі 340/1867/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1867/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до відповідачів:

1 - Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04364035; адреса: вул. Незалежності України, 42-А, смт. Олександрівка, Олександрівський район, Кіровоградська область, 27300)

2 - Голови Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області Безпечного Олександра Івановича (адреса: АДРЕСА_2 )

про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Олександрійської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області № 204-к від 16.03.2021 року Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на роботі у Олександрівській селищній раді Кропивницького району Кіровоградської області на посаді головного бухгалтера, або рівнозначній посаді;

- стягнути з Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 березня 2021 року по день постановлення судом рішення у справі.

Ухвалою від 11 травня 2021 року у даній адміністративній справі відкрите провадження; справу вирішеног розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка наголошує, що її звільнення відбулось із порушенням законодавства про працю. Так, відповідачі не вжили жодних заходів для забезпечення права позивачки на залишення на службі в органах місцевого самоврядування. Крім того ОСОБА_1 вказала, що її попередили про наступне вивільнення, але не запропонували подальшої роботи у реорганізованому органі.

Відповідачі позовних вимог не визнали. У спільному відзиві на позовну заяву наголосили, що при звільненні позивачки дотримані усі вимоги трудового законодавства: за два місяці ОСОБА_1 була попереджена про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією Єлизаветградківської селищної ради шляхом приєднання до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області. На час такого повідомлення вакансій в Олександрівській селищній раді, які могли бути заппопоновані позивачці, не було.

Своїм правом на подання відповіді на відзив позивачка не скористалась.

За таких умов суд розгядає справу у межах строку, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Із 01 жовтня 2002 року ОСОБА_1 перебувала на посаді головного бухгалтера Єлизаветградківської селищної ради Олександрівського району Кіровоградської області.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2020 року №716-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Кіровоградської області" визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Кіровоградської області, у тому числі Олександрівської громади.

Рішенням Олександрівської селищної ради від 24 грудня 2020 року №50 Про початок процедури реорганізації сільських та селищних рад Олександрівського району шляхом приєднання до Олександрівської селищої ради Кропивницького району Кіровоградської області розпочато процедуру реорганізації, зокрема, Єлизаветградківської селищної ради.

Повідомленням від 18 січня 2021 року №40 ОСОБА_1 попереджена про наступне звільнення із займаної посади головного бухгалтера Єлизавеградківської селищної ради відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до розпорядження селищного голови Олександрівської селищної ради від 16 березня 2021 року №204-к позивачку 18 березня 2021 року звільнено із займаної посади на підставі 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Єлизаветградківської селищної ради шляхом приєднання до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області.

Станом на день розгляду справи Єлизаветградківська селищна рада не ліквідована, перебуває в стані припинення, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості не виключено (код ЄДРПОУ 04366212).

Не погодившись з розпорядженням про звільнення, вважаючи його протиправним та прийнятим із порушенням норм чинного законодавства, позивачка звернулася до суду за захистом порушеного права.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що юридичною підставою для початку проведення реорганізації відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, є набрання чинності Законом України №1009-IX від 17 листопада 2020 року, яким внесено зміни до Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України від 05 лютого 2015 року № 157-VIII "Про добровільне об`єднання територіальних громад" (з врахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад"від 25 грудня 2015 року № 925-VIII щодо особливостей державної реєстрації органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, передбачено здійснення реорганізації відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об`єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади.

З цієї норми прямо випливає, що реорганізація відбувається саме тих рад, які приєдналися до головної садиби (тієї ради, яка розташована в адміністративному центрі).

Що ж до сільської ради головної (центральної) ради, то відносно неї здійснюється лише державна реєстрація змін до відомостей про неї, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Такі зміни вносяться державним реєстратором на підставі заяви, поданої сільським головою, обраним об`єднаною територіальною громадою, або уповноваженою ним особою.

Суд зазначає, що особливістю реорганізації органів місцевого самоврядування зумовлені їх специфічним статусом як суб`єктів публічних правовідносин або суб`єктів владних повноважень. Функції і повноваження органів місцевого самоврядування, які будуть реорганізовуватися (приєднуватися), не можуть бути припинені у зв`язку з ліквідацією органів місцевого самоврядування, і правонаступник таких органів повинен у повному об`ємі продовжувати виконання функцій і повноважень реорганізованих суб`єктів.

Законом частково реалізовано положення про публічне правонаступництво між органами місцевого самоврядування у зв`язку з реформою адміністративно-територіального устрою. Зокрема, це реалізовано в положеннях підпунктів 13-16 пункту 6-1 Розділу V Закону України Про місцеве самоврядування в Україні : - 13) після закінчення повноважень рад, що припиняються, їхніх виконавчих комітетів, сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу сільської ради, що припиняється, видані ними нормативно-правові акти, невиконані акти індивідуальної дії зберігають чинність на відповідних територіях та для відповідних осіб; - 14) новообрана рада, її виконавчий комітет можуть вносити зміни, визнавати такими, що втратили чинність, або скасовувати акти відповідних органів місцевого самоврядування, правонаступниками яких вони є, та їх посадових осіб; - 15) бюджети розформованих територіальних громад виконуються окремо до закінчення бюджетного періоду з урахуванням особливостей, встановлених підпунктами 16 і 17 цього пункту; - 16) новообрана рада може вносити зміни до рішень про місцеві бюджети, прийняті радами, що припиняються.

Разом з тим, приписами підпункту 4 пункту 6-1 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищезазначених норм відповідачем-1 прийняте рішення від 24 грудня 2020 року №50 Про початок процедури реорганізації сільських та селищних рад Олександрівського району шляхом приєднання до Олександрівської селищої ради Кропивницького району Кіровоградської області .

Зокрема, пунктом 29 вказаного рішення розпочато процедуру реорганізації Єлизаветградківської селищної ради, а пунктом 30 - встановлено, що Олександрівська селищна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Єлизаветградківської селищної ради.

Отже, в результаті реорганізації Єлизаветградківської селищної ради, як юридичної особи суб`єктивні права та обов`язки, котрі належали їй, стали правами та обов`язками Олександрівської селищної ради, котра продовжила свою діяльність. Тому питання дотримання правил трудового законодавства щодо працевлаштування працівників також стало обов`язком відповідача-1.

Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Згідно з частиною третьою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників.

Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 061992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

Верховний Суд України у постановах від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15), від 18 жовтня 2017 року (справа №6-1723цс17) висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 року (справа №816/979/17), від 04.10.2019 року (справа №818/292/16), від 22.10.2019 року (справа №819/1827/17), від 11.03.2020 року (№813/1220/16), від 24.04.2020 року (справа №824/168/19-а).

Досліджуючи спірні правовідносини суд установив, що позивачка перед звільненням займала посаду головного бухгалтера Єлизаветградківської селищної ради. Про наступне вивільнення позивачку було персонально попереджено за два місяці, як це передбачено частиною першою статті 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачці не пропонувалася.

Між тим, розпорядження про попередження працівників про наступне вивільнення не містить посилання на правову підставу, а саме на частину другу статті 8-3 Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад , що є порушенням. Згідно з цією нормою з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до ОТГ, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб сільської, селищної ради, її виконавчого комітету шляхом їх приєднання до відповідних юридичних осіб сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету ОТГ.

Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи сільська, селищна рада, її виконавчий комітет припиняються у порядку, визначеному цим Законом.

Разом з тим, відповідно до згаданої статті 49-2 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Це означає, що на момент попередження працівників рад, що приєдналися до ОТГ, про наступне вивільнення, має бути прийняте рішення ради ОТГ про затвердження структури апарату ради ОТГ та її виконавчих органів та, відповідно, штатний розпис до цієї структури.

Отже, голова ОТГ, зважаючи на нові структуру та штатний розпис, має вирішити питання щодо можливого працевлаштування працівників рад, які увійшли до ОТГ, у структурі ради апарату ради ОТГ чи її виконавчих органів.

У разі відсутності в структурі апарату ради ОТГ чи її виконавчих органів посад, вимогам до яких відповідають працівники рад, які увійшли до ОТГ, останні звільняются за пунктом 1 статті 40 КЗпП (у зв`язку із реорганізацією).

У разі ж наявності у структурі апарату ради ОТГ чи її виконавчих органів посади, вимогам до якої відповідає кваліфікація працівника, відповідач повинен запропонувати йому зайняти цю посаду.

Відповідачами не надані докази того, що одночасно з попередженням позивачки про наступне вивільнення, їй пропонувалася інша робота у структурі апарату ради ОТГ чи її виконавчих органів. При цьому посилання відповідачів на відсутність вакантних посад відповідно до затвердженого штатного розпису на 2020 рік на час попередження позивачки про наступне вивільнення не легітимізує спірного розпорядження, оскільки обов`язок пропонувати працівникові альтернативну посаду зберігався за відповідачем протягом усього періоду до звільнення ОСОБА_1 . Так, розпорядженням Олександрівського селищного голови від 18 лютого 2021 року №21-осн затверджено штатний розпис Олександрівської селищної ради на 2021 рік з 01 лютого 2021 року зі збільшеною кількістю посад, що відповідають кваліфікації позивачки, однак жодна із них не пропонувалася ОСОБА_1 .

Суд також враховує положення частин третьої, четвертої статті 36 КЗпП України, якими встановлено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє трудового договору.

У разі зміни власника, а також реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства трудовий договір працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише в разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Тобто, у процесі передачі об`єктів спільної власності територіальних громад району від районних рад у комунальну власність територіальних громад відбувається саме зміна власника відповідного закладу\установи, а отже жодних змін у здійсненні трудових прав працівників цих закладів\установ на момент передачі не відбувається.

Єдиною зміною, яка відбудеться для зазначених працівників, проте, не вплине на здійснення ними своїх трудових прав, буде перейменування відповідних закладів\установ у частині найменування засновника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади.

Водночас, суд зауважує, що при вивільненні працівників, окрім зазначеного вище, роботодавцю необхідно враховувати переважне право на залишення на роботі. Дане питання врегульоване статтею 42 КЗпП, яка встановлює, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Представник відповідача не надав суду доказів навантаження, статистичні дані по кандидатам на посади бухгалтерів, а також їх порівняльний аналіз попередньої роботи, тощо, не обґрунтував яким чином бралися показники та результати роботи.

Частинами другою, третьою статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

У постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 16.10.2012 року (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 року (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 року (справа № 591/3068/16-а).

Тож оскільки в Єлизаветградківській селищній раді відбулася реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.

Судом установлено, що повідомлення про наступне вивільнення не містить пропозиції ОСОБА_1 про зайняття іншої вакантної посади.

Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження надання позивачці пропозиції зайняти інші вакантні посади, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення чи з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Крім того, відповідачем не надано доказів виконання вимог щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, яке враховувалося при переведенні їх до новоствореного органу.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За встановлених обставин суд прийшов до висновку, що звільнення позивачки відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, що свідчить про протиправність відповідного розпорядження. Відтак спірне розпорядження слід скасувати, а позов у цій частині -задовольнити.

Враховуючи встановлення судом протиправності розпорядження про звільнення ОСОБА_1 , належним способом відновлення порушеного права позивачки є поновлення її на посаді головного бухгалтера Єлизаветградківської селищної ради з дня, наступного за днем звільнення.

Обираючи вказаний спосіб захисту, суд виходить із того, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року по справі №826/16707/18 зазначає, що у разі встановлення факту незаконного звільнення, орган, який вирішує спір, поновлює особу на посаді, яку вона займала до звільнення.

Законом не передбачено альтернативного поновлення на будь-яку посаду, якої працівник раніше не займав.

Таким чином вимоги позивача в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Олександрівської селищної ради або на рівнозначній посаді задоволенню не підлягають.

За приписами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі -Порядок).

Відповідно до пунктів 2, 5, 8 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За змістом вимог вказаного Порядку такий заробіток підлягає стягненню з установи, в якій працювала позивачка, тобто з Єлизаветградківської селищної ради. Водночас, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Олександрівської селищної ради необґрунтованими, оскільки позивачка не перебувала у відносинах публічної служби з відповідачем

Аналогічна правова позиція в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлена Верховним Судом в постанові від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15.

Оскільки позивачка звільнена у березні 2021 року, то для обчислення розміру її середньої заробітної плати слід брати середньоденну заробітну плату, розраховану за 2 календарні місяці роботи, що передували даті звільнення, тобто за січень-лютий 2021 року.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові по справі №826/6583/14 від 15 лютого 2019 року, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Довідка про середній заробіток позивачки за два місяці, що передували звільненню, на вимогу суду відповідачами не надана. Натомість згідно наявної у матеріалах справи довідки про доходи, що видана Олександрівською селищною радою, у січні та лютому 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 у кожному місяці складала 9625,00 грн. Відповідно середньоденна зарообітна плата позивачки, розрахована їз її заробітку за січень та лютий 2021 року, становить 663,80 грн (9625,00грн х 2/ 29 робочих днів).

Тривалість вимушеного прогулу позивачки з дати звільнення до дня постановлення рішення у справі становить 76 робочих днів.

Таким чином розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу складає 50448,80 грн (76 робочих днів х 663,80 грн.).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що стягненню з Єлизаветградської селищної ради на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 50448,80 грн.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Виріщуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що судовий збір у справі сплаті не підлягає.

Разом з тим позивачкою заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

До адміністративного позову доданий ордер на надання позивачці правничої допомоги адвокатом Репело Олександром Вікторовичем. Інші документи, які підтверджували б понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, наразі суду не надані. Разом з тим у позові заявлено про намір у подальшому подати відповідні докази.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому суд враховує, що за змістом абзацу другого вказаної норми такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За таких умов, враховуючи, що у позові позивачкою заявлено про намір надати докази понесення судових витрат, суд вважає передчасним вирішення питання про розподіл судових витрат у даному рішенні суду.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04364035; адреса: вул. Незалежності України, 42-А, смт. Олександрівка, Олександрівський район, Кіровоградська область, 27300), Голови Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області Безпечного Олександра Івановича (адреса: вул. Незалежності України, 42-А, смт. Олександрівка, Олександрівський район, Кіровоградська область, 27300) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Єлизаветградківської селищної ради з 19 березня 2021 року.

Стягнути з Єлизаветградківської селищної ради (код ЄДРПОУ 04366212) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 50448,80 грн з подальшим вирахуванням обов`язкових податків та зборів.

У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук