Постанова

від 08.07.2021 по справі 160/4407/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4407/19 Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року

у справі №160/4407/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2016 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування від 08.02.2019 року №Ф-5651-50/65.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки позивач ніколи ніяких підприємств не створював, не є самозайнятою особою, ЄСВ ані обчислювати ані сплачувати не повинен. Позивач вказує, що не є фізичною особою-підприємцем, заяву про відкриття підприємницької діяльності не подавав, а тому для встановлення особи, яка від імені позивача реєструвала підприємницьку діяльність необхідно провести почеркознавчу експертизу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 р. у справі № 160/4407/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - задоволено.

Судом встановлено, що відносно позивача винесено вимогу про зобов`язання сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмка винесена на підставі даних державного реєстру в якому позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та відсутність даних щодо сплати ЄСВ. Разом з тим, судом встановлено, що у період донарахування ЄСВ позивач був найманим працівником і єдиний внесок сплачувався за нього роботодавцем, а крім того за результатами проведеної почеркознавчої експертизи встановлено, що позивач не підписував документи на реєстрацію фізичної особи-підприємця. Наведені обставини мотивували прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 р. у справі № 160/4407/19, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не надав належної оцінки тому факту, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позивачем протягом 2017-2018 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків. Відповідно даних підсистеми Обробка ПЗ та платежів ІС Податковий блок відсутня інформація щодо подання платником ФОП ОСОБА_1 звітності за період з 13.03.2013 року по теперішній час.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги підтримала, зазначила, що на думку контролюючого органу є підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, ОСОБА_1 зареєстрований 13.03.2013 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

08.02.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5651-50/65 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу ( позивач звернувся до суду.

В обґрунтування протиправності податкової вимоги, позивач зазначає, що він не здійснював реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та не підписував жодних реєстраційних документів з метою реєстрації як ФОП.

З метою перевірки наведених позивачем тверджень, судом першої інстанції призначено почеркознавчу експертизу у справі.

Висновком експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 28.12.2019 року №3/1.1/946 встановлено наступне:

- підпис від імені ОСОБА_1 в графі Картку заповнив в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця від 13.03.2013 реєстраційної справи №2_224_087261_05 (дата початку: 13.03.2013) - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- рукописний запис ОСОБА_1 13.03.13 в графі Картку заповнив у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця від 13.03.2013 реєстраційної справи №2_224_087261_05 (дата початку: 13.03.2013) - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- підпис від імені ОСОБА_1 у графі Заявник в Описі документів, що надаються фізичної особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії Державна реєстрація фізичної особи-підприємця від 13.03.2013 реєстраційної справи №2_224_087261_05 (дата початку: 13.03.2013) - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- рукописний текст ОСОБА_1 13.03.13 у графі Заявник в Описі документів, що надаються фізичної особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії Державна реєстрація фізичної особи-підприємця від 13.03.2013 реєстраційної справи №2_224_087261_05 (дата початку: 13.03.2013) - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач у період, охоплений сумами нарахувань єдиного соціального внеску, за оскаржуваною вимогою, перебував у трудових відносинах з ТОВ Торент-Трейд , що підтверджується долученими до матеріалів справи наказом №41-к від 14.07.2017 року Про прийняття на роботу ОСОБА_1 та наказом №19-к від 09.08.2019 року Про звільнення ОСОБА_1 .

У період з 14.07.2017 року по теперішній час роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не спростовано ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення вимог адміністративного позову з огляду на наступне.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування ( ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування .

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що особи, що зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписи вказаних норм виокремлюють від обов`язку сплати єдиного внеску лише тих фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Ті фізичні особи-підприємці, які не підпадають під вказаний перелік, є платниками ЄСВ.

При цьому, незалежно від того, чи отримано фізичною особою-підприємцем (крім тих, що обрали спрощену систему оподаткування) дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, останній зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування ЄСВ та її сума не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи-підприємця в трудових відносинах та наявності у нього права на провадження господарської діяльності, яку він фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано, а тому при збігу вказаних обставин може утворитися подвійна база ЄСВ, що у свою чергу може призвести до обов`язку з його подвійної спати (роботодавцем та працівником).

У межах спірних правовідносин, позивач є найманим працівником та протягом періоду перебування у трудових відносинах з ТОВ Торент-Трейд , останніми нараховувалась заробітна плата та сплачувались страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується роздруківкою відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

Відповідач же наполягає на тому, що позивач зобов`язаний самостійно нараховувати та сплатити відповідні суми внеску незалежно від фактичного отримання доходу від господарської діяльності, а також того, що такий обов`язок (зі сплати ЄСВ) був виконаний її роботодавцем.

Проте, колегія суддів знаходить необґрунтованими такі доводи відповідача, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд, з урахуванням особливостей форми діяльності фізичної особи-підприємця зазначає, що саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

А відтак, особа, яка провадить господарську діяльність зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності як фізичною особою-підприємцем колегією суддів не встановлено та відповідачем не надано.

Відтак, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

Перебування ж особи на обліку у контролюючих органах на момент прийняття відповідачем оскарженої вимоги не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі фізичних осіб-підприємців, здійснюється уповноваженим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності, у спірному періоді, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування відповідачем єдиного внеску на соціальне страхування за періоди, в яких єдиний внесок за позивачу сплачувався його роботодавцем.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги відповідача, не вбачається.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 р. у справі № 160/4407/19 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 р. у справі № 160/4407/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко