Постанова

від 06.07.2021 по справі 826/28054/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року

м. Київ

справа № 826/28054/15

адміністративне провадження № К/9901/35475/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/28054/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд-Технікс" до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2017 (суддя Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 (головуючий суддя Желтобрюх І.Л., судді: Бєлова Л.В., Парінов А.Б.),

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Фуд-Технікс" звернулося до суду з позовом до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м.Києві та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.07.2015 №0003572207 та №0003582207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.10.2017 відкрито касаційне провадження у справі №826/28054/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/28054/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2021 прийнято справу до провадження та призначено касаційний розгляд справи у попередньому судовому засіданні на 06.07.2021.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на податкову інформацію, відсутність трудових ресурсів та основних засобів для здійснення господарської операції. Відповідач вважає, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ПП Білдінг Стаф та ТОВ Лед Тек , оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період із 01.04.2014 по 31.03.2015 та податку на прибуток із 01.01.2014 по 31.12.2014 за взаємовідносинами з ПП Соуф Брок , ПП Брок Лайн , ПП Топ Трейдінг , ПП Інстал Плюс , ПП Едгал , ПП Трейд брок , ПП Віва Трейдінг , ПП Білдінг Стаф , ПП Віапласт , ПП Буд - Сістемс , ПП Інтеррайс , ПП Аурум 999 , ТОВ Елтіс Груп , ТОВ Манко Трейд , ТОВ Лед- Тек , ТОВ Оріон прас , ТОВ Аметіст-2011 , ТОВ Укрвтор сплав , ТОВ Улюс , ТОВ Пріма -2014 , ТОВ Аскаль , ТОВ Велюкс , ТОВ Фарум 2014 , ПП Вікколл , ТОВ Черномор- Курорт Юг , ПП Салта Арг , ПП Санта-Фе , ТОВ Діжон РС , ПП Ріола 2014 , ПП Катамарка , ПП Берліна , ПП Лавсан-2014 , ПП Орхус 5 , ПП Савой-Тур , ТОВ Ікаст , ТОВ Трофорс , ПП Антон -М , ТОВ Норвей , ТОВ Лофтус , ТОВ Аргус Люкс , ПП Крокус ЛТД , ТОВ Еріда-2014 , ТОВ Лес-Ком , ТОВ Тейя-2014 , ТОВ Ісовер Юг , ПП Град- Тент , ТОВ Прімєра УКР , ТОВ Іко-3 , ТОВ Ту Плюс , ТОВ Грейпфрут Епл , ТОВ Буромакс-Екстра , ТОВ Кліп Груп , ПП Мегаформ-Х , ПП Гео Тріп , ПП Еко Світ-Тріс , ТОВ Леру Плюс , ПП Овіньйон М , ПП Фармасі Тех , ПП Реймс Експрес , ПП Інтер Полі- Фарб , ТОВ Копперо , ПП Вайгар , ТОВ Аронт , ТОВ Біаріцц , ТОВ Довіль 2014 , ТОВ Інсбург-АВ , ТОВ Ланже , ТОВ Філлах , ПП Естрета , ПП Люсіанна 2014 , ТОВ Айворі К , ТОВ Данга Люкс , ТОВ Одрі 15 , ТОВ Сайбері 12 , ТОВ Пріорі С , ТОВ Жакот .

За результатами перевірки складено акт від 15.06.2015 №24/26-58-22-07-11/33591434. Встановлено порушення позивачем: пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 291272,00грн. та пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на загальному суму 262145,00грн.

На підставі Акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.07.2015:

№0003572207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 364090,00грн.;

№0003582207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 327681,00грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях став висновок контролюючого органу про те, що господарські операції, які відображені позивачем у досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій, та, як наслідок, така діяльність позивача була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та збільшення собівартості придбаних та реалізованих товарів.

На підставі матеріалів справи судами встановлено, що, як вважав відповідач позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ПП Білдінг Стаф та ТОВ Лед Тек .

Висновків податкового органу щодо інших контрагентів позивача Акт перевірки не містить, а тому підстав для дослідження господарської діяльності з іншими суб`єктами господарської діяльності немає.

Між позивачем (підрядник) та ПП Білдінг Стафф (субпідрядник) укладено Договір від 02.04.2014 №1, за умовами якого субпідрядник зобов`язався виконати у квітні 2014 року монтажні роботи у відповідності до проектно-кошторисної документації на об`єкті будівництва: ж/будинок в„–1 ж/масиву Позняки, 4а мкр. на загальну суму 1' 500' 000грн.

Також, між позивачем (підрядник) та ПП Білдінг Стафф (субпідрядник) укладено Договір від 15.05.2014 №2, за умовами якого субпідрядник зобов`язався виконати у травні-грудні 2014 року монтажні роботи у відповідності до проектно-кошторисної документації на об`єкті будівництва: ж/будинок в„–1 ж/масиву Позняки, 4а мкр. на загальну суму 2' 500' 000грн.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних товарів та робіт у власній господарській діяльності позивач надав суду копії наступних первинних бухгалтерських документів: договорів на виконання робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних, виписок банку.

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ Лед-Тек (продавець) укладено Договір від 31.03.2013 купівлі-продажу, за умовами якого продавець поставляє товар (продукцію) або надає послуги протягом п`яти днів з моменту отримання заявки.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем суду пред`явлено видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, виписку з банківського рахунку, договори оренди транспортного засобу та подорожні листи.

Судами констатовано, що надані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

На момент укладення договорів ПП Білдінг Стаф та ТОВ Лед Тек мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

На підтвердження використання монтажних робіт у власній господарський діяльності позивачем надано Договір №47-14 від 30.05.2014 між ТОВ Фуд Технікс як субпідрядником та ПАТ Домобудівний комбінат №4 як генпідрядником, щодо виконання оздоблювальних робіт у відповідності до проектно-кошторисної документації у травні-грудні 2014 року на об`єкті будівництва: ж/будинок в„–1 ж/масиву Позняки, 4а мкр . Вартість робіт складає 2' 456' 000,00грн.

Також позивачем було надано суду копію ліцензії на право заняття господарською діяльністю, пов`язану із створенням об`єктів архітектури, акти за формою КБ-2в, довідку за формою КБ-3, інформацію щодо працівників позивача із відповідною кваліфікацією.

У свою чергу, висновки податкового органу про заниження позивачем сум ПДВ та податку на прибуток, які підлягають нарахуванню та сплаті до бюджету за період, що перевірявся, ґрунтуються виключно на податковій інформації про неможливість проведення зустрічної вказаних контрагентів, якими встановлено відсутність підприємств за податковою адресою.

Суди відзначили, що актами звірки контрагентів встановлена неможливість проведення зустрічних звірок, тобто жодні первинні документи бухгалтерського обліку чи податкової звітності при цьому не досліджувалися.

Посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо постачальника позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Доказів того, що особи, які підписали спірні документи від імені названих контрагентів, не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не надано. Так само як і не надано доказів того, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів позивача скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів

Натомість, на спростування доводів податкового органу позивачем, серед іншого, надано письмові докази на підтвердження наявності ділової мети та факту використання отриманих товарів та послуг у подальшій господарській діяльності.

Таким чином, викладені відповідачем у акті перевірки висноки, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно, справа №826/7917/17), яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що встановлені під час розгляду справи обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем наведених в акті перевірки норм законодавства.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Фактично доводи, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено правильні висновки щодо їх необґрунтованості. Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та(або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі №826/28054/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду