Ухвала

від 08.07.2021 по справі 520/4481/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

08 липня 2021 року

м. Київ

справа № 520/4481/19

провадження № 61-10843ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Анастасії Вадимівни на рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Демченка Сергія Олександровича, Єреміївської сільської ради Розділянського району Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання неправомірним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Єреміївської сільської ради Роздільнянського району Одеської області (далі - Державний реєстратор) Демченка С. О. від 07 вересня 2017 року № 36954537 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю Кей-Колект (далі - ТОВ Кей-Колект ); визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 24 листопада 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., реєстровий № 6419, за яким ТОВ Кей-Колект продало, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_3 на її користь 1/2 частину вказаної квартири.

Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що вона та її чоловік ОСОБА_4 є співвласниками спірної квартири у рівних частках. 07 вересня 2017 року внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 червня 2007 року Державним реєстратором Демченком С. О. здійснено реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ Кей-Колект . 24 листопада 2017 року ТОВ Кей-Колект продало спірну квартиру ОСОБА_5 , яка, в свою чергу, 23 березня 2018 року продала її ОСОБА_3 . Реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ Кей-Колект було здійснено з порушенням статті 35 Закону України Про іпотеку , а саме: 1) іпотекодержателем не надсилалася письмова вимога (повідомлення) про усунення порушень; 2) відсутній окремий договір про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя шляхом реєстрації за ним права власності на іпотечне майно. Незаконність реєстрації за ТОВ Кей-Колект як іпотекодержателем права власності на іпотечне майно є підставою для скасування такої реєстрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири та витребування цього майна з чужого володіння.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора Демченка С. О. від 07 вересня 2017 року № 36954537 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ Кей-Колект . Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Відмовлено в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що в матеріалах реєстраційної справи № 1345291351101 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , серед документів, на підставі яких 07 вересня 2017 року Державним реєстратором Демченком С. О. було здійснено державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ТОВ Кей-Колект , відсутні докази отримання вимоги іпотекодавцем, так як наявне в матеріалах реєстраційної справи поштове відправлення від 23 червня 2016 року № 734577/ПОО надіслане на адресу, яка не співпадає з місцем проживання позивача. Також відсутні докази отримання зазначеного повідомлення позивачем або іншими особами, які мешкають разом з нею. Крім того, у реєстраційній справі відсутні відомості про здійснення на момент звернення стягнення на предмет іпотеки оцінки нерухомого майна. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. В задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2017 року місцевий суд відмовив у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2019 року змінено. Доповнено резолютивну частину рішення суду абзацом п`ятим такого змісту: скасувати запис у Державному реєстрі речових прав № 22212000 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ Кей-Колект . В решті рішення суду залишено без змін.

Погодившись з висновками суду першої інстанції по суті вирішеного спору, апеляційний суд застосував правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, про те, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є саме скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права. Тому апеляційний суд дійшов висновку про доповнення резолютивної частини рішення місцевого суду.

30 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко А. В. подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що при поданні заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на предмет іпотеки ТОВ Кей-Колект надало державному реєстратору повний перелік необхідних документів, передбачений статтею 37 Закону України Про іпотеку . ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не виконали взятих на себе кредитних зобов`язань та намагаються уникнути відповідальності. Також суди неправомірно задовольнили позовну вимогу про витребування спірної квартири з володіння ОСОБА_3 , яка є добросовісним набувачем квартири, оскільки ОСОБА_1 мала право відчужувати спірне майно. Суди порушили принцип співмірності, проігнорувавши факт реєстрації у квартирі сім`ї відповідачів з малолітньою дитиною ОСОБА_6 на підставі правомірного правочину. При цьому суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 521/7395/17, від 10 липня 2019 року у справі № 521/14695/16-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 03 квітня 1998 року Управлінням житлово-комунального господарства Виконкому Одеської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частках належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

27 червня 2007 року ОСОБА_7 уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк договір споживчого кредиту № 11174862000, та отримав 107 000 доларів США кредиту, який зобов`язався повернути у термін до 27 червня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12,5 % річних.

27 червня 2007 року ОСОБА_7 уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк кредитний договір № 1176880000, за умовами якого було відкрито кредитну лінію в сумі ліміту 3 033,71 грн, з процентною ставкою в розмірі 17,5 % річних.

27 червня 2007 року в забезпечення виконання грошових зобов`язань ОСОБА_7 за вказаними кредитними договорами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали з Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., передавши в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Сторони договору іпотеки досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, відповідно до застереження, що міститься у пункті 5 цього договору.

Згідно з договором відступлення прав вимоги, укладеним 12 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк і ТОВ Кей-Колект , банк відступив товариству право вимоги за договором іпотеки, укладеним 27 червня 2007 року, щодо квартири АДРЕСА_1 .

07 вересня 2017 року Державний реєстратор Демченко С. О. прийняв рішення № 36954537, яким зареєстрував за ТОВ Кей-Колект право власності на іпотечну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, укладеного 27 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д.

24 листопада 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. було посвідчено договір купівлі-продажу за реєстровим № 6419, за яким ТОВ Кей-Колект продало, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 .

23 березня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М. М. було посвідчено договір купівлі-продажу за реєстровим № 350, згідно з яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 .

Суди також встановили, що в матеріалах реєстраційної справи немає оригіналу документа, що підтверджує наявність факту завершення тридцятитиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Також в матеріалах реєстраційної справи відсутні відомості про здійснення оцінки нерухомого майна на момент звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлені в цій справі порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Такі висновки судів відповідають усталеній судовій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах.

За змістом статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон 1952-IV) перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно з пунктом 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, подається, зокрема, документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує факт завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Зміст наведених правових норм засвідчує, що визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, які мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України Про іпотеку порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора в ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Такий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

Колегія суддів вказала, що вирішуючи спір у справі № 306/1224/16-ц, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку, передбаченого як Законом України Про іпотеку , так і Порядком № 1127, щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення тридцятиденного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності, а тому державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за кредитором була проведена всупереч норм чинного законодавства. Також в цій справі встановлено невідповідність вартості нерухомого майна (предмета іпотеки) дійсній ринковій вартості, однак ця обставина була не єдиною підставою для задоволення позовних вимог.

При вирішенні спору у справі № 306/2053/16-ц основною підставою задоволення позову була відсутність відомостей про отримання іпотекодавцем вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності. Крім того, вказано, що на момент переходу права власності оцінка предмета іпотеки не проводилася. Велика Палата Верховного Суду погодилася з такими висновками судів попередніх інстанцій.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19 з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 306/1224/16-ц зроблено висновок про необхідність подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19 з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 березня 2020 року у справі № 306/2053/16-ц, враховуючи положення статті 37 Закону України Про іпотеку , виходив з того, що ціна набуття об`єкта права власності є істотною обставиною, яка має погоджуватися з власником майна при зверненні іпотекодержателем стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб шляхом набуття на нього права власності. Відповідно нездійснення оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя є порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Подібні висновки з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) та від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), зроблено Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18 (провадження № 61-7603св19), від 04 лютого 2021 року у справі № 275/2881/19 (провадження № 61-727св19).

Суди попередніх інстанцій в цій справі врахували наведені правові висновки і обґрунтовано задовольнили позовну вимогу щодо скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 520/10188/17-ц (провадження № 61-1748св21).

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 зазначено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій в цій справі щодо витребування з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1/2 частини спірної квартири узгоджуються з наведеними правовими висновками Верховного Суду і Верховного Суду України.

Посилання заявника на постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 521/7395/17 та від 10 липня 2019 року у справі № 521/14695/16-ц та постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц не заслуговують на увагу, оскільки викладені в зазначених постановах правові висновки, які стосуються виселення особи із жилого приміщення, не є релевантними до правовідносин в цій справі, в якій не заявлено подібних вимог.

Крім того, касаційна скарга не містить доводів, яким чином судові рішення в цій справі порушують права ОСОБА_1 , так як заявлену до неї позовну вимогу (про визнання договору купівлі-продажу квартири недійним) суди залишили без задоволення.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів .

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко А. В. про зупинення виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Анастасії Вадимівни на рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Демченка Сергія Олександровича, Єреміївської сільської ради Розділянського району Одеської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання неправомірним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко