Рішення

від 09.07.2021 по справі 140/4703/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/4703/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Боратинської сільської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Боратинської сільської ради (далі - Боратинська с/р, відповідач) про визнання протиправним рішення від 24.03.2021 № 5/86 та зобов`язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га відповідно до заяви від 04.09.2020 та за наслідками розгляду прийняти рішення відповідно до вимог Конституції України та Земельного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 у справі № 140/16811/20, рішенням Боратинської сільської ради від 24.03.2021 № 5/86 позивачу повторно відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що не ґрунтуються на законі, та грубо порушує її права. На її неодноразові запити сільською радою не надано жодного документа який би свідчив про таку невідповідність.

При цьому стверджує, що, звертаючись до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою, нею виконано усі вимоги, визначені частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та необхідні для прийняття відповідачем рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

З урахуванням зазначеного просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду 11.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 08.07.2021 позовні вимоги заперечив та зазначив, що оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою з підстав, визначених частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України. Вважає, що вказане рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства на підставі Конституції, законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів сільської ради.

Водночас зазначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень та адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 у справі № 140/16811/20, яке набрало законної сили 01.04.2021, позов ОСОБА_1 до Боратинської сільської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії було задоволено; визнано протиправною відмову Боратинської сільської ради в задоволенні клопотання (заяви) ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, оформлену рішенням Боратинської сільської ради від 22 жовтня 2020 року №17/257 та зобов`язано Боратинську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 вересня 2020 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішенням VIII скликання Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 24.03.2021 № 5/86 Про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.09.2020 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га в селі Рованці відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га в селі Рованці, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вважаючи рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно із частинами першою-третьою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом б частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Як передбачено частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 у справі № 140/16811/20, відповідач рішенням від 24.03.2021 № 5/86 відмовив ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га в селі Рованці з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, в оскаржуваному рішенні про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства відповідач не зазначив, у чому саме полягає не відповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

На думку суду, сформована у такий спосіб відповідачем підстава для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою є загальною, не конкретизованою та формальною, вона за своїм змістом дублює припис частини сьомої статті 118 ЗК України.

Жодних письмових доказів в обґрунтування прийнятого рішення відповідачем суду не надано.

Таким чином, відповідач відмовляючи позивачу оскаржуваним рішенням у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з підстав невідповідності його вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, діяв всупереч вимогам чинного законодавства, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Боратинську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства відповідно до її заяви від 04.09.2020, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач в межах даної справи вдруге протиправно надав позивачу формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством на етапі надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з формальних підстав може бути досить тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Боратинську сільську раду надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою відповідно до заяви від 04.09.2020.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №808/3082/17, від 31 січня 2019 року у справі №815/2488/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2592/18.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає до стягнення на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн., сплачений відповідно до квитанції від 30.04.2020 № 0.0.2109167605.1.

Щодо заявленого клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правової допомоги від 20.04.2021 №20/04/2021, акту виконаних робіт від 13.05.2021, квитанції від 14.05.2021 № 0.0.2123325605.2, позивач сплатила адвокату Нестеруку Р.В. кошти в загальній сумі 4000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до акту виконаних робіт складається з: зустрічі з клієнтом, виїзної консультації щодо характеру спірних правовідносин (2 год) - 1600,00 грн; підготовки процесуальних документів (позовної заяви, клопотання, письмових пояснень) (3 год) - 2400,00 грн.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З огляду на вказані обставини справи, суд приходить до висновку, що підготовка даного позову за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів у реєстрі не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Відтак враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в сумі 2400,00 грн., що становить вартість послуг із написання та подання до суду позовної заяви. Всі інші витрати зазначені в акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) не пов`язані з розглядом справи та охоплюються написанням та поданням до суду позовної заяви.

Крім того, суд зазначає, що дана справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Отже, решту витрат повинен понести позивач.

Враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 908,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2400,00 грн.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 24.03.2021 № 5/86 Про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.09.2020 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га в селі Рованці .

Зобов`язати Боратинську сільську раду Луцького району Волинської області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га відповідно до заяви від 04 вересня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на правову допомогу в сумі 2400,00 грн (дві тисячі чотириста гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області (45605, Волинська обл., Луцький р-н, с. Боратин, вул. Центральна, 15, код ЄДРПОУ 04332207).

Суддя Р.С. Денисюк