Постанова

від 08.07.2021 по справі 805/1024/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року

м. Київ

справа №805/1024/16-а

адміністративне провадження №К/9901/39938/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Пасічник С.С., Хохуляка В.В.,

секретар судового засідання - Титенко М.П.,

за участю:

представника позивача - Куренного С.В.,

представника відповідача - Помалюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ексімпром на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (головуючий суддя Васильєва І.А., судді: Ханова Р.Ф., Василенко Л.А.) у справі №805/1024/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ексімпром до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про анулювання реєстрації платника податків,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ексімпром (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м.Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2015 року №0000771501/4551/10/05-15-15-01, рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 12 листопада 2015 року № 49 та поновити товариство як платника податку на додану вартість за індивідуальним податковим номером 329316505647 з дати його анулювання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч положень Податкового кодексу України було повторно проведено перевірку за один і той же період, та попередньою перевіркою не було встановлено жодних порушень з боку позивача за спірний період. Вважає, що податковим органом не дотримано процедури встановлення місцезнаходження позивача та протиправно прийнято рішення про анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, не дивлячись на те, що позивач вчасно подавав податкову звітність.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення - рішення від 20 жовтня 2015 року № 0000771501/4551/10/05-15-15-01 та рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 12 листопада 2015 року № 49. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що право платника податків на податковий кредит підтверджено фактичним проведенням господарських операцій і відповідними первинними документами. Податковим органом не було вжито всіх передбачених заходів для встановлення фактичного місцезнаходження підприємства, що призвело до протиправного скасування його реєстрації як платника податку на додану вартість. Скасування судовим рішенням рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість є достатнім та належним способом захисту та відновлення прав позивача і тягне за собою обов`язок відповідача внести до реєстру платників податку на додану вартість відповідні зміни щодо скасування анулювання реєстрації.

За результатами розгляду апеляційної скарги податкового органу на рішення суду першої інстанції, постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу задоволено частково, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Скасовано рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю Ексімпром від 12 листопада 2015 року № 49. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції вмотивовано тим, що не визначення в декларації з податку на прибуток підприємством основних засобів за 2010 рік, не декларування підприємством за наступні періоди податку на прибуток, та з лютого 2012 року не визначення в податковій звітності з податку на додану вартість від`ємного значення, не може бути підставою для зменшення у 2015 році уточнюючим розрахунком за лютий 2015 року заявленої суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування та виставлення/декларування до бюджетного відшкодування іншої суми податку на додану вартість у розмірі 44155155 грн. Суд дійшов висновку, що контролюючим органом передчасно прийнято рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року та залишити без змін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зазначаючи, що судами не врахована реальність здійснення господарських операцій з придбання основних засобів за договорами купівлі-продажу, що, на думку позивача, надає йому право на віднесення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Вважає, що оскільки на початок серпня 2015 року позивачу не було відшкодовано суми податкового кредиту, він має право на подання уточнюючого розрахунку та заявлення суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування, зменшивши таку суму на суму поточних податкових зобов`язань. Зазначає, що податковим органом не доведено порушення позивачем вимог пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1 статті 198 та підпункту 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Касаційний перегляд справи здійснюється лише в частині, в якій оскаржується судове рішення апеляційної інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 жовтня 2015 року №0000771501/4551/10/05-15-15-0, яким зменшено позивачу від`ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 44 155 155 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що товариством задекларовано придбання основних фондів у Товариства з обмеженою відповідальністю Класика на загальну суму 317 586 072 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 52931012 грн, та віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2011 року суми податку на додану вартість по податковим накладним за листопад 2010 року, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю Класика на загальну суму 52 931 012 грн по придбанню основних фондів у зазначеного контрагента.

В податковій декларації з податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вересень 2011 року включено суму податку на додану вартість у розмірі 52931398 грн по вказаному контрагенту. Уточнюючим розрахунком від 13 лютого 2012 року вх.№ 9005017640 за жовтень 2011 року підприємством заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 52931398 грн.

З лютого 2012 року підприємство не декларувало в податковій звітності з податку на додану вартість від`ємне значення.

Уточнюючим розрахунком за лютий 2015 року від 22 червня 2015 року вх.№9130229543 товариством зменшено заявлену суму податку на додану вартість до бюджетного відшкодування, задекларовано суму податку на додану вартість до бюджетного відшкодування у розмірі 44155155 грн.

Платником податків 18 серпня 2015 року наданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок по декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року від 18 серпня 2015 року № 9173353538, в якому в розділі 4 по рядку 30 зменшено суму залишку від`ємного значення попередніх періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 44 155 155 грн. та відповідно збільшено по рядку 31 суму непогашеного від`ємного значення попередніх звітних періодів на 44 155 155 грн.

Податковим органом проведено камеральну перевірку уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість, у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року, наданого позивачем.

За результатами вказаної перевірки податковим органом складений акт від 17 вересня 2015 року № 42/05-15-15-01-32931654, за висновками якого встановлено порушення пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит по декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року, що призвело до завищення непогашеного залишку від`ємного значення попередніх звітних періодів на суму 44 155 155 грн по уточнюючому розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість, у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року в порушення пункту 200.1 та 200.3 статті 200 Податкового кодексу України.

При перевірці відповідачем використані декларації позивача з податку на додану вартість за вересень 2011 року від 29 жовтня 2011 року № 9008139950 з додатками, за листопад 2010 року від 31 жовтня 2011 року №162718, за лютий 2015 року від 20 березня 2015 року № 9044482160, уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року від 18 серпня 2015 року № 9173353538 з додатками, за жовтень 2011 року від 13 лютого 2012 року №9005017640, декларації з податку на прибуток за 3 квартал 2010 року від 02 грудня 2010 року № 132860 , за 2010 рік від 06 лютого 2011 року № 9006930626, від 25 лютого 2011 року № 9006991165, за 1 квартал 2011 року № 900270365.

Вказаним актом перевірки встановлено, що позивач в декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року задекларував придбання основних засобів у розмірі 52931398 грн, але в декларації з податку на прибуток підприємством не визначені основні засоби за 2010 рік та не зазначено за наступні періоди декларування податку на прибуток.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2015 року № 0000771501/4551/10/05-15-15-01 про зменшення позивачу розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 44 155 155 грн.

На підтвердження реальності господарських операцій з приводу придбання основних фондів позивачем надано до суду договори купівлі - продажу основних засобів від 16 листопада 2010 року № 1611 та від 17 листопада 2010 року №1711, за умовами яких Товариство з обмеженою відповідальністю Класика (Продавець) продає, а позивач (Покупець) купує (приймає у власність) основні засоби.

Також позивачем надано нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу від 17 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Класика (Продавець) та позивачем (Покупець), предметом якого є купівля комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Донецька область, м. Харцизьк, м. Зугрес, вул. Леніна, буд. 18 а .

На підтвердження виконання зазначених договорів підприємством надано копії видаткових і податкових накладних, банківські виписки та інвентарні картки на деякі придбані основні фонди за договором від 17 листопада 2010 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 189 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв`язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.

Колегія суддів не може погодитися з доводами скаржника про безпідставність посилання апеляційного суду на невідображення основних засобів в декларації з податку на прибуток за 2010 рік, оскільки встановлення цих обставин має значення для висновку щодо реального (фактичного) здійснення господарської операції.

Наявність первинних документів в даній справі не свідчать про реальність угоди щодо фактичної передачі об`єкта купівлі-продажу, оскільки податкова звітність позивача дає підстави для сумніву щодо виконання договору.

Судом встановлено, що придбані основні засоби не відображались в деклараціях з податку на прибуток за 2010-2014 роки. Також під час перевірки встановлено, що у контрагента-постачальника ТОВ Класика на балансі були відсутні основні засоби, що встановлено на підставі податкових декларацій з податку на прибуток підприємства.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2012 року у справі № 2а/0570/22355/2011 відмовлено у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю Ексімпром до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття податкових накладних та дій, які виявились у виданні повідомлень та з`ясовано, що позивачем до податкового органу було подано податкові декларації з податку на додану вартість засобами електронного зв`язку в електронній формі, у яких відображено формування податкового кредиту у сумі 58680260,88 грн по контрагенту Товариство з обмеженою відповідальністю Класика за наступні звітні періоди: вересень 2011 року від 29 жовтня 2011 року № 9009664249, липень 2011 року від 16 серпня 2011 року №9006663852, червень 2011 року від 18 липня 2011 року № 9004873325, травень 2011 року від 17 червня 2011 року № 9004094280, квітень 2011 року від 20 травня 2011 року № 9003575695. Зазначено про те, що позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю Класика договір купівлі-продажу основних засобів від 16 листопада 2010 року №1611, договір купівлі-продажу основних засобів від 17 листопада 2010 року № 1711. На виконання умов вказаних договорів контрагентом видано позивачу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит та вказано про те, що суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що у підприємства були усі необхідні підстави для формування податкового кредиту в звітному періоді.

Наведеним рішенням не встановлено, що позивач до квітня 2011 року подавав до податкової служби звітність, до якої позивачем було включено та заявлено до відшкодування відповідні суми податкового кредиту.

Пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу - не пізніше закінчення 1095 дня) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Натомість судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем уточнюючий розрахунок подано лише у 2015 року.

Позивачем не доведено, що ним було відображено придбані основні засоби в деклараціях з податку на прибуток за 2010-2014 роки або ним надавалися уточнюючі розрахунки за вказані періоди.

Крім того, постановою Краматорського міського суду Донецької області від 10 листопада 2015 року у справі № 234/17359/15-п директора підприємства та головного бухгалтера визнано винним у скоєнні адміністративного порушення в частині завищення податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року, що призвело до непогашеного залишку від`ємного значення попередніх звітних періодів на суму 44 155 155 грн по уточнюючому розрахунку до декларації за лютий 2015 року.

З урахуванням наведених норм та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутності підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що позивачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами та подання уточнюючого розрахунку, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ексімпром залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року у справі №805/1024/16-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко С.С. Пасічник В.В. Хохуляк