Рішення

від 25.05.2021 по справі 761/18513/17

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/18513/17

Провадження № 2/761/352/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Горпенюк М.А.

за участі:

позивачки: ОСОБА_1 ,

представника позивачки: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Гребенченка О.А. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Укрветсанзавод про визнання незаконним формулювання причини звільнення; зобов`язання вчинити дії; стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, страхових виплат у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю,

в с т а н о в и в:

В травні 2017р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-20 т. 1) до відповідача ДП Укрветсанзавод , в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 220-222 т. 1), просила суд:

-визнати незаконним формулювання причини звільнення в Наказі відповідача №63-К/17 від 20 березня 2017р. про припинення трудового договору (контракту) прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України ;

-зобов`язати відповідача змінити формулювання причини звільнення у Наказі від 20 березня 2017р. №63-К/17 про припинення трудового договору (контракту) шляхом внесення змін до Наказу: замість прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України - за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України та шляхом внесення запису до трудової книжки позивачки наступного змісту: Запис за №19 є недійсним , Звільнена за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, ч. 3 ст. 38 КЗпП України ;

-стягнути з відповідача на користь позивачки вихідну допомогу у розмірі 22 920,03 грн., компенсацію за невикористану позивачкою відпустку у розмірі 9 047,52 грн., страхові виплати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі 4 169,08 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 14 350,0 грн., судовий збір у розмірі 1 280,0 грн.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовував тим, що 22 червня 2016р. наказом відповідача №117-К/16 була прийнята на роботу до відповідача на посаду - економіст з фінансової роботи та планування до фінансово-економічного відділу на час відсутності основного працівника. 21 липня 2016р. була переведена на посаду менеджера зі збуту сектору збуту до управління виробництва, збуту та фінансового аналізу. 28 листопада 2016р. позивачку було переведено на посаду начальника фінансово-економічного відділу.

У грудні 2016р. змінилось керівництво, яке усно повідомило про зміну умов трудового договору, погіршення умов праці - переведення на іншу посаду, з відповідним зменшенням розміру оплати праці та рівня посади. Також зазначає, що протягом тривалого часу роботодавець в порушення Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не здійснював оплати цих платежів, що призвело до неможливості виплати коштів у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, не нарахування страхового стажу та втрати права на допомогу по безробіттю.

Зважаючи на такі порушення трудового законодавства, позивачка 03 лютого 2017р. написала заяву про звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, проте у прийнятті заяви відмовлено.

В той же день заяву про звільнення було відправлено за допомогою поштового зв`язку, яке ДП Укрпошта не було доставлено, а вручене уповноваженій особі відповідача лише 08 лютого 2017р.

13 лютого 2017р. позивачкою написано заяву про надання невикористаної частини відпустки з 14 лютого 2017 року тривалістю 14 днів з виплатою матеріальної допомоги та звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України в останній день відпустки, проте у прийнятті заяви їй було відмовлено. Оскільки відповідач відмовлявся приймати заяву, вона за допомогою адвоката ще кілька разів намагалася вручити її.

24 лютого 2017р. представником позивачки було відправлено на адресу відповідача через поштову установу Нова Пошта заяви про звільнення, листки непрацездатності, яке було одержано представником відповідача 27 лютого 2017р.

01 березня 2017 року позивачка отримала від відповідача листи із вимогами надати пояснення про її відсутність на робочому місці 28 лютого та 01 березня 2017р.

02 березня 2017р. вона отримала листа, у якому повідомлялось, що її заяву про надання відпустки з наступним звільненням, була отримана відповідачем лише 27 лютого 2017р. та не вбачається законних підстав для її задоволення.

03 березня 2017р. позивачкою було надіслано на адресу відповідача пояснення щодо її відсутності на робочому місці, в якій повідомила про свої заяви про звільнення від 03 лютого 2017р., яка була проігнорована відповідачем та про відпустку від 13 лютого 2017р.

20 березня 2017р. наказом № 63-К/17 позивачку звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин, з яким остання ознайомилася 29 березня 2017р.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач порушив її права та звільнив за прогул, тоді як вона кілька разів подавала заяву на відпустку та звільнення з роботи за власним бажанням.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Гуменюк А.І. від 01 червня 2017р. відкрито провадження по справі.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. від 22 листопада 2017р. справу призначено до розгляду.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Савицького О.А. від 22 березня 2018р. закрито провадження по справі.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 08 серпня 2018р., скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2018р., справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Волошина В.О. від 04 вересня 2018р. справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

11 грудня 2018р. стороною позивача подано до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

21 грудня 2018р. стороною відповідача подано до суду відзив на позов щодо його безпідставності та необґрунтованості.

21 березня 2019р. стороною позивача подано до суду відповідь на відзив.

05 листопада 2019р. стороною позивача подано додаткові письмові пояснення.

05 лютого 2020р. стороною відповідача подано письмові пояснення.

25 травня 2021р. в судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали з підстав, зазначених у ньому та відповіді на відзив та просили задовольнити, представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, зазначених у відзиві на позов, просив суд залишити позов без задоволення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що наказом ДП УКВЕТСАНЗАВОД від 20 березня 2017р. ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади начальника фінансово-економічного відділу за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 239 т. 1).

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 Постанови передбачено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 вересня 2017 року у справі 6-1412цс17: Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника .

Із матеріалів справи вбачається, що 03 лютого 2017р. позивачка склала на ім`я в.о. генерального директора ДП УКРВЕНТСАНЗАВОД заяву, в якій просила звільнити її з роботи 06 лютого 2017р. згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з не виконанням роботодавцем законодавства про працю (а.с. 21 т. 1).

Вказана заява була направлена поштовим відправленням та вручена представнику відповідача 08 лютого 2017р.

Листом від 20 лютого 2017р. на запит позивачки, АТ Укрпошта повідомила, що Відправлення Прискорена пошта № 0200235749610 надійшло до Дільниці кур`єрської доставки 04 лютого 2017р. (субота) та видано кур`єру для доставки 06 лютого 2017р. Узгодити час доставки з адресатом не вдалося через постійну зайнятість вказаного в адресі телефону організації. За поясненнями кур`єра, під час доставки розшукати одержувача не вдалося, оскільки за адресою АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок, вивіски, яка б вказувала на місцезнаходження організації відсутня. Крім того, адреса для доставки вказана неповна (відсутній № офісу, кімнати).

Для вручення одержувачу відправлення №0200235749610 направлене до відділення поштового зв`язку № 140 та вручене 08 лютого 2017р. уповноваженій особі ОСОБА_4 на підставі довіреності. (а.с. 25 т. 1).

13 лютого 2017р. позивачка склала на ім`я в.о. генерального директора ДП УКРВЕНТСАНЗАВОД заяву, в якій просила згідно із ст. 3 Закону України Про відпустки надати їй невикористану відпустку 14 календарних днів з 14 лютого 2017р. з виплатою матеріальної допомоги та звільнити її в останній день відпустки згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 26 т. 1).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідачем вказана заява була отримана засобами поштового зв`язку 27 лютого 2017р.

Листом від 02 березня 2017р. відповідач повідомив позивачку про надходження її листа про надання відпустки із запізненням - 27 лютого 2017р. та відсутність правових підстав у зв`язку із цим для задоволення заяви (а.с. 58 т. 1).

28 лютого 2017р. та 01 березня 2017р. відповідачем було складено акти про відсутність позивачки на роботі (а.с. 242, 243 т. 1).

Листами від 01 березня 2017р. відповідач запропонував позивачці надати свої письмові пояснення з приводу відсутності на роботі (а.с. 244-247 т. 1).

Листом від 03 березня 2017р. позивачка повідомила відповідача про те, що оскільки нею було надіслано заяву від 03 лютого 2017р. про звільнення з посади 06 лютого 2017р., яка була проігнорована відповідачем, нею було направлено повторно заяву від 13 лютого 2017р. про надання їй відпустки із подальшим звільненням, то вона вважала трудовий договір із нею розірваний з 28 лютого 2017р. на підставі заяви (а.с. 248-250 т. 1).

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України Про відпустки за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

З наведеної норми закону вбачається, що у разі звільнення працівника, йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.

Частиною 1 ст. 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Так, за змістом ст. 38 КЗпП України законодавець закріпив за працівником право на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з обов`язком двотижневого попередження, а не з правом працівника двотижневого відпрацювання (аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.11.2015 року у справі № 6-26976св15).

Отже, працівник може одночасно з заявою про звільнення за власним бажанням подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини. Причому, в цьому випадку, днем звільнення буде вважатися останній день відпустки, навіть у разі, якщо цей день буде за межами встановленого в цій статті двотижневого строку попередження про майбутнє звільнення.

Із заяви позивачки від 13 лютого 2017р. вбачається, що вона просить згідно із ст. 3 Закону України Про відпустки надати їй невикористану відпустку 14 календарних днів з 14 лютого 2017р. з виплатою матеріальної допомоги та звільнити її в останній день відпустки згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 травня 2013р. (справа № 6-34цс13), для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України у справі 6-120цс12 за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Так, посилаючись на порушення законодавства про працю, в своїй заяві про звільнення позивачка посилалася на відсутність нарахування страхового стажу за несплату ЄСВ.

Згідно із відомостями Пенсійного Фонду України за 2016р., відсутні відомості про сплату страхових внесків ДП УКРВЕНТСАНЗАВОД (а.с. 77 т. 1).

Враховуючи наведені норми закону вбачається право позивачки на звільнення з роботи у визначений саме нею строк та настання у зв`язку із цим певних правових наслідків, на які очікує працівник.

В даному випадку, позивачка визначила строк свого звільнення з урахуванням статті 3 Закону України Про відпустки - в останній день відпустки, а саме з 14 лютого 2017р. на чотирнадцятий календарний день.

Проте, через отримання роботодавцем заяви позивачки від 13 лютого 2017р. із значним запізненням, а саме - 27 лютого 2017р., за один день до визначеної позивачем дати звільнення, виникла неузгодженість між діями сторін.

На переконання суду, в даному випадку, роботодавець не мав права самостійно визначати іншу дату звільнення позивачки за інших, не сприятливих, для нього обставин.

При цьому, позивачка зазначає, що з 07 лютого 2017р. по 10 лютого 2017р., а також з 11 лютого 2017р. по 13 лютого 2017р. та з 14 лютого 2017р. по 17 лютого 2017р. вона перебувала на лікарняному внаслідок тимчасової непрацездатності, що підтверджується відповідними листками непрацездатності АДА № 081474 та АД3 в„– 355403 , копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 42, 43 т. 1).

Згідно із повідомленням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 14 квітня 2017р. № 1166-08, листок непрацездатності, виданий на ім`я ОСОБА_1 АДА в„– 081474 з 07 лютого 2017р. по 10 лютого 2017р. - виданий обґрунтовано, з 11 лютого 2017р. по 13 лютого 2017р. - продовжено необґрунтовано; АДЗ №355403 з 14 лютого 2017р. по 18 лютого 2017р. - виданий необґрунтовано.

Таким чином, до дати отримання заяви про надання відпустки із подальшим звільненням 27 лютого 2017р., а саме з 11 лютого 2017р. позивачка була відсутня на роботі без достатніх правових підстав.

Проте, позивачку було звільнено 20 березня 2017р. за прогули без поважних причин 28 лютого 2017р. та 01 березня 2017р., при цьому позивачка вважала себе звільненою з 28 лютого 2017р. на підставі поданої нею заяви.

Суд вважає, що були відсутні правові підстави для звільнення позивачки з роботи за її заявами календарною датою, за минулий час, оскільки вказані заяви були отримані відповідачем із значним запізненням не з його вини.

Крім того, стороною позивачки не підтверджено належними та допустимими докази, що їй не було виплачено вихідну допомогу у розмірі 22 920,03 грн., компенсацію за невикористану позивачкою відпустку у розмірі 9 047,52 грн., страхові виплати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі 4 169,08 грн., та не заявлялося сторонами відповідних клопотань про проведення експертизи по справі для визначення дійсних сум, які не були виплачені позивачці.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення вимог позивачки про визнання незаконним формулювання причини звільнення; зобов`язання вчинити дії; стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, страхових виплат у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З урахуванням відмови у задоволенні позову не підлягають стягненню з відповідача витрати на правову допомогу та судовий збір.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355, 430 ЦПК України; ст. 43 Конституції України; ст.ст. 38, 40 КЗпП України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992р. Про практику розгляду судами трудових спорів , з змінами та доповненнями, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Державного підприємства Укрветсанзавод (код ЄДРПОУ 38519326, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1) про визнання незаконним формулювання причини звільнення; зобов`язання вчинити дії; стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, страхових виплат у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 31 травня 2021р.

Суддя: