Ухвала

від 12.07.2021 по справі 915/1050/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

12 липня 2021 року Справа № 915/1050/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.

розглянувши заяву Фермерського господарства "Сабар" б/н від 09.07.2021 про вжиття заходів забезпечення позову у справі

за позовом: Фермерського господарства "Сабар" (57532, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Благодатне, вул. І.Франка, буд. 47, ідентифікаційний код 20903566, e-mail: bardin.sasha82@gmail.com), представник позивача: адвокат Костенюк Марія Володимирівна (54001, м. Миколаїв, а/с № 366)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО МЕЛІМ" (юридична адреса: 56653, Миколаївська обл., Новоодеський р-н, с. Себине, вул. Слов`янська, буд. 36, поштова адреса: 54017, м. Миколаїв, пр-т Центральний, буд. 93/3, ідентифікаційний код 43865741, e-mail: agro.melim@gmail.com)

про: стягнення 515008,83 грн.

В С Т А Н О В И В:

09.07.2021 від Фермерського господарства "Сабар" до Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява б/н від 09.07.2021 (вх. № 10520/21) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО МЕЛІМ" про стягнення заборгованості на загальну суму 515008,83 грн., у тому числі: заборгованість за договором поставки № 2 від 16.04.2021 з урахуванням індексу інфляції в сумі 511915,33 грн., 3% річних у сумі 3093,50 грн., а також судових витрат.

09.07.2021 разом з позовною заявою до суду від Фермерського господарства "Сабар" надійшла заява про забезпечення позову б/н від 09.07.2021 (вх. № 10541/21), в якій заявник просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО МЕЛІМ" та буде виявлене виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову, а також інше майно, яке знаходиться на земельних ділянках та складських або інших приміщеннях, які перебувають у Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО МЕЛІМ" у власності та у користуванні, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 515008,83 грн.

За правилами ч.ч. 1, 3, 4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

За результатами дослідження поданої заяви, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також не вбачає наявності виняткового випадку для призначення розгляду даної заяви у судовому засіданні з викликом сторін.

Розглянувши подану заяву відповідно до приписів § 1 глави 5 та глави 10 Розділу І ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з такого:

Відповідно до приписів ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

Виходячи з прохальної частини позову, його предметом виступає майнова вимога позивача, як постачальника, про стягнення з відповідача, як покупця, заборгованості за поставлений товар.

При цьому, в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, зокрема, таке.

16.04.2021 позивач та відповідач уклали Договір поставки № 2 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язувався поставити та передати у власність відповідача товар - "пшеницю", а відповідач зобов`язався прийняти цей товар та оплатити його за цінами відповідно до умов цього Договору.

Позивач стверджує, що у відповідності до умов Договору він виконав свої зобов`язання та поставив відповідачу товар - пшеницю, у кількості та якості згідно з умовами Договору, а відповідач прийняв товар без зауважень. Станом на 01.06.2021 відповідач здійснив частину оплати за товар у сумі 575999,26 грн., залишок боргу за поставлений товар складає 501833,27 грн.

Крім того, позивач зазначає, що намагався в досудовому порядку вирішити спір у зв`язку із чим направив рекомендованими листами відповідачу претензію щодо сплати заборгованості за товар. Відповідач отримав претензію 05.06.2021 року (поштове відправлення № 5400143535343), що підтверджується роздруківкою з офіційного веб-сайту Укрпошта. Станом на день звернення до суду, відповідач не відповів на претензію позивача та не сплатив гроші за отриманий товар.

Позивач стверджує, що відповідач ухиляється від виконання зобов`язання за Договором, так як вже понад два місяці не здійснює оплату заборгованості за товар, отриманий від позивача.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, рішення, яким суд забезпечує позов, як ефективний засіб юридичного захисту повинне бути реальним (тобто таким, яке забезпечує дієвий правовий захист від свавілля контрагента) та своєчасним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Таким чином, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За змістом ч.ч. 1, 3-4, 11 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При цьому, суд зауважує, що адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

З урахуванням наведеного, суд враховує, що предметом спору у даній справі є вимога позивача майнового характеру щодо стягнення з відповідача грошових коштів в загальній сумі 515008,83 грн.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011 суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

За правилами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 названого кодексу, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20.

Судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За такого, суд зауважує, що зі змісту заяви Фермерського господарства "Сабар" б/н від 09.07.2021 про забезпечення позову реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову не вбачається. Доводи заявника в обґрунтування забезпечення позову ґрунтуються лише на його припущеннях щодо неможливості або суттєвого ускладнення стягнення коштів за відповідним позовом.

Так, на переконання суду, заявником в поданій заяві не зазначено, які саме відповідачем вчиняються дії, спрямовані на виведення грошових коштів зі своїх рахунків; доказів здійснення відповідачем реалізації свого майна, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем останнім суду не надано.

Разом із цим, суд відзначає, що ухилення боржника від здійснення оплати товару може свідчити про порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором, а не про вчинення ним фактичних дій, спрямованих на істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому, у разі його задоволення.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що у матеріалах справи відсутні та заявником разом з заявою про забезпечення позову не надано належних у розумінні положень ст. 76 ГПК України доказів на підтвердження наявності обґрунтованих підстав для накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО МЕЛІМ" в розмірі 515008,83 грн., зокрема, доказів того, що відповідач вчиняє будь-які дії, спрямовані на відчуження належного йому майна, в тому числі грошових коштів, або здійснює підготовку до вчинення таких дій тощо, відтак всі доводи заяви Фермерського господарства "Сабар" про забезпечення позову щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду по даній справі у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях.

Аналогічний висновок щодо того, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18 та від 12.06.2019 у справі № 909/19/19.

Враховуючи викладене, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Фермерського господарства "Сабар" б/н від 09.07.2021 (вх. № 10541/21) про забезпечення позову у даній справі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 140, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Фермерського господарства "Сабар" б/н від 09.07.2021 (вх. №10541/21) про забезпечення позову у справі № 915/1050/21 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та у строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська