Постанова

від 13.07.2021 по справі 815/250/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року

м. Київ

справа № 815/250/16

касаційне провадження № К/9901/25748/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2016 (суддя - Потоцька Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді - Жук С.І., Семенюк Г.В.) за позовом Приватного акціонерного товариства Виробниче об`єднання ОБЛПАЛИВО (далі у тексті - Товариство, ПАТ ВО ОБЛПАЛИВО ) до Державної податкової інспекції у Суворівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Одеській області (далі у тексті - Інспекція, ДПІ у Суворівському районі ГУ ДФС у Одеській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 24.09.2015 № 0002492206,

У С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство Виробниче об`єднання ОБЛПАЛИВО звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворівському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24.09.2015 № 0002492206 .

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що безпідставними є висновки акту перевірки від 14.09.2015 № 1966/15-54-22-06/30514975 про нереальність господарських операцій із ПП КАМТОПСЕРВІС , керуючись припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених між ПАТ ВО ОБЛПАЛИВО та ПП КАМТОПСЕРВІС договорів, а твердження податкового органу, що вказані договори були укладені з порушенням статей 203, 234 ЦК України в частині недодержання правочинів, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, не підкріплено рішенням суду про визнання їх такими. А відтак, висновки податкового органу про завищення задекларованих показників позивач вважає необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення протиправним і просив його скасувати.

У письмових запереченнях на позовну заяву відповідач вказує на те, що у ході проведеної перевірки було встановлено, що позивачем не здійснювалися господарські операції із контрагентом, які знайшли відображення в акті перевірки та, що підтверджуються фактичними обставинами, зважаючи на що, оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено правомірно і підстави для їх скасування відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 17.06.2015 № 0000942201 та № 0000932201.

Інспекція, не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.02.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ ВО ОБЛПАЛИВО відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Зазначає, що судами, досліджені первинні документи по господарським операціям, проте не встановлені реальність здійснення господарської операції та не враховані судами й документи акту перевірки від 14.09.2015 № 1966/15-54-22-06/30514975, а також суди не з`ясували обставини щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів зі спірним контрагентом.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу посилається на хибність наведених доводів відповідача у скарзі та матеріалах акту перевірки, аргументуючи це тим, що у відповідача не було ніяких правових підстав робити висновки про порушення податкового законодавства ПАТ ВО ОБЛПАЛИВО , оскільки, Інспекцією не підтверджено відсутність реальності господарської діяльності контрагента ПП КАМТОПСЕРВІС , крім того, платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником (або покупцем товару) його зобов`язань зі сплати податків, всі господарські операції ним підтверджені належними первинними документами та документами бухгалтерського обліку, а всі доводи відповідача фактично мають форму припущень, які останнім у ході судового розгляду не підтверджено жодним доказом. Враховуючи що, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.12.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд ухвалою від 12.07.2021 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 13.07.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекцією проведено планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "Виробниче Об`єднання "Облпаливо" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки Інспекцією складено акт перевірки від 14.09.2015 № 1966/15-54-22-06/30514975, яким встановлено, що позивачем порушено п. 198.2, ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України (далі у тексті - ПК України у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого у ПАТ "ВО "ОБЛПАЛИВО" встановлено завищення задекларованих показників на загальну суму 2 017 424, 00 грн за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

На підставі висновків акта ДПІ у Суворовському районі ГУ ДФС в Одеській області перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 24.09.2015 № 0002492206.

05.10.2015 ПАТ "ВО "ОБЛПАЛИВО", реалізуючи своє право на оскарження в адміністративному порядку, направило скаргу ГУ ДФС в Одеській області та 06.11.2015 до ДФС України, які своїми рішеннями залишили скарги без задоволення, а прийняте податкове повідомлення - рішення від 24.09.2015 № 0002492206 без змін.

Не погоджуючись із даними рішеннями та податковим повідомленням - рішенням платник податків звернувся до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, висновки Інспекції про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на матеріалах акта перевірки від 14.09.2015 № 1966/15-54-22-06/30514975 про те, що протягом періоду, що ними перевірявся встановлено завищення Товариством відображеного показника за період з 31.12.2014 по 31.12.2014 на підставі регістрів аналітичного обліку за рахунками (субрахунками) 20 Виробничі запаси , 28 Товари , 30 Каса , 31 Рахунки в банках , 37 Розрахунки з різними дебіторами , 63 Розрахунки з постачальниками та підрядниками , 68 Розрахунки за іншими операціями , 90 Собівартість реалізації , 91 Загальновиробничі витрати , 92 Адміністративні витрати , 93 Витрати на збут , 949 Інші витрати операційної діяльності , 64 Розрахунки за податками й платежами , податкових накладних, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, договорів, актів приймання-передачі, виписок банку, інших первинних документів та завищення податкового кредиту на 2 017 424, 00 грн за грудень 2014 року.

Підставою для таких висновків слугували лист 31.07.2015 № 5862/7/05-10-15-01 ДПІ отриманий Інспекцією від ДПІ у м. Дружківці ГУ Міндоходів у Донецькій області, у якому зазначено, що останнім було зменшено податкові зобов`язання у сумі 2 020 491, 00 грн за грудень 2014 року постачальникові ПП "КАМТОПСЕРВІС", так, за результатами опрацювання зібраної податкової інформації ДПІ у м. Дружківці ГУ Міндоходів у Донецькій області встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій ПП "КАМТОПСЕРВІС" по операціям із TOB "АСТРА ТРЕЙ ЛАЙН" відповідно до висновків акта про неможливість проведення зустрічної звірки від 14.02.2015 № 22/05-15-22-02-38972612, а, під час аналізу бази даних "Єдиний реєстр податкових накладних" встановлено, що ПП "КАМТОПСЕРВІС" здійснювало реалізацію товарів, що раніше придбало у TOB "АСТРА ТРЕЙ ЛАЙН" згідно з податкових накладних, які не зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами під час судового розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили безпідставність таких тверджень Інспекції, враховуючи, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за дослідженими господарськими договорами і об`єктивність інформації у первинних документах за цими договорами підтверджено наданими доказами, що містяться у матеріалах справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ПАТ ВО ОБЛПАЛИВО та ПП КАМТОПСЕРВІС , на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб`єктами господарювання.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що досліджуючи надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентом, встановлено, що ПАТ ВО ОБЛПАЛИВО та ПП "КАМТОПСЕРВІС" були укладені наступні договори щодо придбання вугілля, а саме: договір від 10.01.2011 №3, згідно з пунктом 1.1 якого ПП "КАМТОПСЕРВІС" зобов`язується продати вугільну продукцію згідно з специфікації; договір від 01.09.2014 №3.3/14-д, згідно з пунктами 1.1-1.2 якого ПП "КАМТОПСЕРВІС" зобов`язується продати товар згідно специфікації, за якими загальна сума придбаної продукції ПАТ "ВО "ОБЛПАЛИВО" від ПП "КАМТОПСЕРВІС" у грудні 2014 року склала 12 104 544, 00 грн, у тому числі, податок на додану вартість (далі у тексті - ПДВ ) - 2 017 424, 00 грн.

Також, судами встановлено, що у бухгалтерському та податковому обліку позивача вартість товарів, отриманих від ПП "КАМТОПСЕРВІС", відображено проводкою Дт рах, 28 "Товари", - Кт рах. 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками" в облікових регістрів за грудень 2014 та у рядку 10.1 Декларацій "Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів із метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою" показників за грудень 2014 року.

У ході судового розгляду справи, судами були досліджені та визнані належними та допустимими надані позивачем на підтвердження позовних вимог копії первинних документів за вказаними операціями, а саме: вказані договори та додатки до них, податковими накладними, на підставі яких було віднесено відповідні суми до податкового кредиту, залізничні накладні (товарно-транспортні накладні); договір на зберігання від 24.12.2014 із ТОВ ЗФ Богучарська , акти прийому - передачі майна на відповідальне зберігання від 24.12.2014 та 29.12.2014; договір на зберігання продукції із ПП "УГЛЕСОРТ" разом із актами приймання - передачі; видаткові накладні; рахунки-фактури тощо, що не заперечувалось під час розгляду відповідачем.

Судами встановлено, що первинні документи, якими позивач доводив реальність здійснення господарських операцій із вказаним в акті перевірки контрагентом, оформлені належним чином та містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів, позивачем було виконано усі передбачені законом обов`язки, наявні всі документальні на підтвердження розміру податкового кредиту та понесених витрат, що відповідачем під час судового розгляду справи спростовано не було.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є саме те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з абзацом пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість законодавець визначає факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності платника податків.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Так, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально.

Вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Так, реєстрація особи платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених пунктом 184.1 статті 184 ПК України.

Таким чином, згідно з приписами вказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг). вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Матеріальні цінності, що були придбані позивачем у ПП КАМТОПСЕРВІС використовувались в оподатковуваних операціях власної господарської діяльності.

У ході судового розгляду справи належні докази нереальності укладених позивачем із контрагентом правочинів відповідачем надані не були, також встановлено відсутність судових рішень, згідно з якими контрагент позивача або контрагент контрагента - ТОВ АСТРА ТРЕЙ ЛАЙН , - визнаний фіктивним, а його установчі документи - недійсними, на час дії угод ПП КАМТОПСЕРВІС не був виключений із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був зареєстрований як платники податку на додану вартість в установленому порядку, мав належну правосуб`єктність щодо права виписувати та надавати податкові накладні, зважаючи на що, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що висновок відповідача про нереальність правочинів позивача із зазначеним контрагентом є хибним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

З огляду на встановлені судами фактичні обставини справи та докази, надані сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, положення Податкового кодексу України та Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з контрагентом, а належним чином видані та оформлені податкові накладні були підставою для формування податкового обліку.

З висновками відповідача суди правомірно не погодились, обґрунтовуючи своє рішення тим, що під час дослідження факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, їх вартісні та кількісні показники, крім того, звернули увагу суди і на обставини того, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов`язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентом за господарськими договорами, а пов`язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам.

Встановлено судами, що перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків, що свідчить про їх неналежність як первинного документу, або порушення порядку їх видачі та це не заперечувалось відповідачем.

Відповідно до положень Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов`язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов`язок по сплаті цього податку до бюджету.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що судами вже надано оцінку доводам касатора, викладеним у касаційній скарзі, так, судами вірно зазначено, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи доводи податкового органу, оскільки, при придбанні товару покупець зобов`язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов`язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов`язку понести за це відповідальність.

Крім цього, акт та інформація ДПІ у м. Дружківці ГУ Міндоходів у Донецькій області про неможливість проведення зустрічної звірки ПП КАМТОПСЕРВІС , не встановлюють фактів і не містять висновків щодо діяльності цього товариства та його контрагента протягом періоду, що перевірявся Інспекцією, в тому числі щодо господарських взаємовідносин із ТОВ АСТРА ТРЕЙ ЛАЙН .

Зустрічні звірки проводяться податковими органами відповідно до п.п.73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації. При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження господарських виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб`єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення контролюючими органами зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Здійснюючи аналіз вказаних норм убачається, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналізу господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів. У зв`язку з цим, обґрунтування податковим органом виявлених порушень з посиланням на висновки такого акта є неправомірним. Відтак, суд відхиляє доводи відповідача про те, що вказаний акт про неможливість проведення зустрічних звірок суб`єктів господарювання підтверджує нереальний характер господарських операцій позивача із ПП КАМТОПСЕРВІС .

На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контрагента, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи під час здійснення ними вказаних господарських операцій.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, із урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, скаржник просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова