Постанова

від 15.07.2021 по справі 468/1462/19-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.07.21

22-ц/812/953/21

Провадження №22-ц/812/953/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 липня 2021 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за відсутності учасників справи та їх представників,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №468/1462/19 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кобзаренка Максима Юрійовича на заочне рішення, яке постановив Баштанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Муругова Віталія Васильовича у приміщенні цього суду 11 березня 2021 року, повний текст якого виготовлений 15 березня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Агродон про визнання недійсним договору оренди землі,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2019 р. ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства Агродон (далі - ПП Агродон ) про визнання недійсним договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4820685300:06:000:0078, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 070472. У вересні 2019 року позивачка дізналась, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про інше речове право на належну їй земельну ділянку, підставою виникнення якого зазначений укладений між нею та ПП Агродон договір оренди цієї земельної ділянки від 01 грудня 2012 р. Посилаючись на те, що не підписувала вказаний договір оренди та не уповноважувала інших осіб на таке. Примірник вказаного договору у ОСОБА_1 відсутній.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати недійсним договір оренди землі від 01 грудня 2012 року, укладений між позивачкою та відповідачем, та розподілити судові витрати.

Відповідач відзив на позовну заяву не подавав. Сторони у судове засідання не з`явилися.

Заочним рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що встановленим є те, що позивачка є власницею земельної ділянки площею 7,27 га в межах території Привільненської сільської ради Баштанського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 4820685300:06:000:0078.

01 грудня 2012 року був виготовлений договір щодо оренди ПП АгроДон належної позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 7,27 га.

Відповідно до висновку експерта №293 від 22 вересня 2020 року підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець у вказаному договорі оренди землі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи №293 від 22 вересня 2020 року, то суд дійшов висновку, що такий договір є неукладеним. Тому вважав, що ефективним способом захисту прав позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовує позов позивач.

За встановлених обставин та з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі №145/2047/16-ц, суд відмовив у задоволенні позову, оскільки неукладений договір не може бути визнаний недійсним.

В апеляційній скарзі представник позивачки адвокат Кобзаренко М.Ю. вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи й просить його скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновком експерта у справі встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець у вказаному договорі оренди землі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Відповідач відзив на позовну заяву не надав, не забезпечив участь свого представника у судових засіданнях. Незважаючи на такі обставини, суд відмовив у визнанні договору оренди землі, який підписаний не позивачкою, недійсним, тоді як, позивачці, яка звернулась за захистом своїх прав через свого представника до державного реєстратора, відмовлено у припиненні державної реєстрації речових прав відповідача ПП Агродон на спірну земельну ділянку та роз`яснено, що таке можливо на підставі рішення суду про недійсність чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права. Як наслідок, майнові права ОСОБА_1 , гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, порушені.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про його час та місце були повідомлені засобами поштового зв`язку. 15 липня 2021 року електронною поштою представник позивачки адвокат Кобзаренко М.Ю. надіслав до апеляційного суду заяву, в якій просив справу розглядати за відсутності ОСОБА_1 , яка повідомила суд про всі відомі їй обставини справи та надала докази.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, взявши до уваги також заяву представника позивачки про розгляд справи у її відсутність.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,27 га в межах території Привільненської сільської ради Баштанського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 4820685300:06:000:0078 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії МК № 070472, виданим Баштанською районною державною адміністрацією 28 жовтня 2003 року (а.с.4), та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №182921647, сформованою 30 вересня 2019 року (а.с. 5).

01 грудня 2012 року був укладений договір щодо оренди ПП АгроДон належної позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 7,27 га строком на 15 років.

Відповідно до висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №293 від 22 вересня 2020 року підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець у вказаному договорі оренди землі виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 141-145).

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 просила про визнання недійсним договору оренди землі від 01 грудня 2012 року у зв`язку із закінченням оскільки цей договір підписаний не нею, а іншою особою, тобто укладений без її волевиявлення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до статей 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено пунктом 1 частини 1 статті 11 ЦК України.

За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Статтею 93 ЗК України та статтею 1 Закону України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (далі Закон № 161- ХІV в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону № 161- ХІV).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону № 161- ХІV (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

У частині першій статті 15 № 161- ХІV визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункти 7.21, 7.22) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, та зазначила, що разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсними договору оренди землі, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала особисто та не доручала такі дії іншим особам, умови договору не погоджувала.

Суд першої інстанції вважав вказані аргументи доведеними і повно та достеменно встановив обставини справи, за якими спірний договір позивачка не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала. Відповідач таких обставин не заперечував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачкою у позовній заяві, остання не наполягає на поверненні їй земельної ділянки, а просила лише про визнання недійсним договору оренди землі. Між тим у випадку зайняття земельної ділянки фактичним користувачем ефективним способом захисту права позивачки як власника земельної ділянки, є усунення перешкод у користуванні належним їй майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивачку права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки .

Доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків суду першої інстанції, а тому відхиляються колегією суддів.

Зокрема, не мають правового значення аргументи апеляційної скарги про відмову органів державної реєстрації здійснити припинення реєстрації речового права на земельну ділянку, власницею якої є ОСОБА_1 , за ПП Агродон , оскільки такі дії не були предметом даного спору, і у будь-якому разі ці обставини не можуть бути підставою для задоволення заявленого позову про недійсність договору оренди земельної ділянки.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки рішення суду першої інстанції про відмову у позові залишено без змін, судові витрати покладаються на позивачку, а тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат апеляційним судом та їх компенсації позивачці.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобзаренка Максима Юрійовича залишити без задоволення, заочне рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 11 березня 2021 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М.Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 15 липня 2021 року