Постанова

від 14.07.2021 по справі 911/3068/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2021 р. Справа№ 911/3068/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання

розглянувши апеляційну скаргу

Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 (повний текст рішення складено 31.03.2021)

у справі № 911/3068/20 (суддя Черногуз А.Ф.)

За позовом Приватного підприємства "Бриз Дніпра"

до Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради

про стягнення боргу, 3% річних та втрат від інфляції, -

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Приватне підприємство "Бриз Дніпра" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради про стягнення боргу, 3% річних та втрат від інфляції.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору не в повному обсязі розрахувався за надані позивачем послуги.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради на користь Приватного підприємства "Бриз Дніпра" 192 351, 49 грн. боргу, 11 731, 97 грн. 3% річних, 15 893, 58 грн. втрат від інфляції, а також 3 298, 83 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не врахував часткового здійснення оплат відповідачем в сумі 20 000, 00 грн. та 82 549, 62 грн., а тому матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача у розмірі 192 351, 49 грн. Також місцевий господарський суд здійснив власний розрахунок втрат від інфляції та 3% річних в межах періодів, заявлених позивачем (з 26.02.2018 року по 05.10.2020 року) на суму боргу, яка змінювалась в залежності від надходження оплат та настання строку оплати за актами надання послуг та встановив, що підлягає стягненню з відповідача 11 731, 97 грн. 3% річних, 15 893, 58 грн. втрат від інфляції.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Підприємство по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим документам. Зокрема відповідач зазначає, що ним сплачено на користь позивача суму боргу в розмірі 235 099, 24 грн. в період з 03.11.2020 року по 25.02.2021 року, в якості доказу чого долучає до апеляційної скарги платіжні доручення. Отже, на думку скаржника у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за договором.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року, витребувано матеріали справи №911/3068/20 з Господарського суду Київської області.

03.06.2021 року до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №911/3068/20 за позовом Приватного підприємства "Бриз Дніпра" до Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради про стягнення боргу, 3% річних та втрат від інфляції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 року розгляд справи призначено на 14.07.2021 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 року виправлено технічну описки, допущену в описовій частині ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 року у справі №911/3068/20 та на підставі зазначеного доповнено резолютивну частину ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 року у справі №911/3068/20 пунктом 1 (першим), 2 (другим) та 7 (сьомим) наступного змісту:

" 1. Клопотання Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради задовольнити про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року задовольнити.

2. Поновити Підприємству по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року.

7. Зупинити дію рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року ."

22.06.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшла заява про забезпечення позову, яка отримана колегією суддів 30.06.2021 року у зв`язку із перебуванням колегії суддів у складі Агрикова О.В. (головуючий суддя), судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. у відпустці з 14.06.2021 року по 29.06.2021 року (включно).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2021 року у задоволенні заяви Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради про забезпечення позову у справі №911/3068/20 відмовлено повністю.

12.07.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 14.07.2021 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним підприємством "Бриз Дніпра" (позивач, виконавець) та Підприємством по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради (відповідач, споживач) укладено Договір №31 від 02.01.2018 року про надання послуг з вивезення побутових відходів (далі - Договір), за яким виконавець зобов`язується згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених цим Договором (п. 1.1. Договору). (а.с. 28-31).

Відповідно до п. 2.1. договору виконавець надає споживачеві послуги з вивезення твердих побутових відходів на сміттєсортувальну станцію ТОВ "Ековтор-Транс" за адресою: с. Підгірці, вул. Васильківська, 1А, Обухівський р-н, Київська обл..

Згідно з п. 2.2. договору послуги з вивезення твердих побутових відходів надаються за контейнерною схемою.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що обсяг надання послуг розраховується виконавцем на підставі норм, затверджених рішенням виконавчого комітету Української міської ради №159 від 31.08.2017 норма 1,67 м3 в рік на одну фізичну особу.

Відповідно до п. 3.2. договору розрахунок обсягу і вартості послуг здійснюється згідно з додатком №3 до Правил надання послуг з вивезення побутових відходів (затверджених Постановою КМУ від 10.12.2008 року №1070).

Згідно з п. 4.1. договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Оплата послуг вноситься не пізніше ніж до 25 числа періоду, що настає за розрахунковим. (п. 4.2. договору).

Пунктом 4.4. договору сторони передбачили, що послуги оплачуються в безготівковій формі.

Відповідно до п. 4.5. договору вартість послуги за вивіз побутових відходів становить 42,42 грн. за 1 м3, ПДВ 20%, 8,48 грн., вартість 1 м3 з урахуванням ПДВ 20% - 50,90 грн., на підставі Рішення Української міської ради №158 від 29.09.2016. Загальна вартість послуг на місяць становить 83 282, 58 грн., в т.ч. ПДВ 20% 13 880, 43 грн.

Згідно з п. 7.1. договору споживач несе відповідальність згідно із законом і цим договором за несвоєчасне внесення плати за послуги та невиконання зобов`язань, визначених цим договором і законом.

В матеріалах справи наявні додаткові угоди, якими сторони продовжували строк дії договору, зокрема до 30.09.2020 року. (а.с. 42, 57, 62, 65, 68, 71, 73, 76, 79, 82, 85, 88, 91, 94, 97, 100, 103, 106, 109, 112, 115).

Отже, на виконання умов договору, позивач у період з січня 2018 року по вересень 2020 року надав відповідачу послуг на загальну суму 2 740 995, 54 грн.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками фактури та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підсипані та скріплені печатками сторін без зауважень. (а.с. 32-41, 43-56, 58-61, 63-64, 66-67, 69-70, 72, 74-75, 77-78, 80-81, 83-84, 86-87, 89-90, 92-93, 95-96, 98-99, 101-102, 104-105, 107-108, 110-111, 113-114, 116-117).

В той же час в матеріалах справи наявна банківська виписка з АТ "Ощадбанк" б/н від 10.11.2020 року за період з 13.07.2018 року по 30.09.2020 року з якої вбачається надходження коштів на рахунок позивача від відповідача згідно актів надання послуг у розмірі 2 548 644, 05 грн. (а.с. 229-238).

Отже, звертаючись з даним позовом, позивач вважає, що відповідач не належним чином виконав умови договору, а саме не сплатив вартість наданих послуг, в зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 294 901, 11 грн.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегією суддів встановлено, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

У відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено та перевірено колегією суддів, що матеріалами справи підтверджується факт надання послуг, докази повної їх оплати відсутні.

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме, надання послуг відповідачу на виконання умов договору.

Колегія суддів зазначає, що доказами надання послуг позивачем, є рахунками фактури та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підсипані та скріплені печатками сторін без зауважень. (а.с. 32-41, 43-56, 58-61, 63-64, 66-67, 69-70, 72, 74-75, 77-78, 80-81, 83-84, 86-87, 89-90, 92-93, 95-96, 98-99, 101-102, 104-105, 107-108, 110-111, 113-114, 116-117).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В той же час, з наявної в матеріалах справи банківської виписки з АТ "Ощадбанк" б/н від 10.11.2020 року за період з 13.07.2018 року по 30.09.2020 року вбачається надходження коштів на рахунок позивача від відповідача згідно актів надання послуг у розмірі 2 548 644, 05 грн. (а.с. 229-238).

Отже, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем не враховано здійснених відповідачем оплат в розмірі 20 000, 00 грн. та 82 549, 62 грн., у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи, станом на момент розгляду справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 192 351, 49 грн.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що єдиним доводом апеляційної скарги є те, що відповідачем було сплачено вже після подання позовної заяви на користь позивача суму боргу в розмірі 235 099, 24 грн. в період з 03.11.2020 року по 25.02.2021 року, у доказ чого скаржник додає до апеляційної скарги платіжні доручення.

Проте, колегією суддів не приймаються до уваги вказані вище додаткові документи (платіжні доручення) виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції , приймаються судом лише у виняткових випадках , якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього .

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

З матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, а саме платіжні доручення не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодного обґрунтування неможливості подати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Враховуючи невиконання відповідачем вимог процесуального законодавства щодо надання докази неможливості подання долучених до апеляційної скарги платіжних доручень до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості прийняти такі нові докази.

Крім того, позивачем нараховано відповідачу 12 813, 90 грн. 3% річних та 29 588, 10 грн. втрат від інфляції за період прострочення оплати з 26.02.2018 року по 05.10.2020 року.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, погоджується з місцевим господарським судом, що позивачем не враховано того, що 25 число (розрахункового періоду) припадає на вихідний та/або святковий день, а також подвійні нарахування інфляційних за січень 2019 року та січень 2020 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат частково, а саме стягнув з відповідача 11 731, 97 грн. 3% річних та 15 893, 58 грн. втрат від інфляції.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу за первісним позовом вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року у справі №911/3068/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року у справі № 911/3068/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2021 року у справі № 911/3068/20.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3068/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.07.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко