Постанова

від 14.07.2021 по справі 925/337/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2021 р. Справа№ 925/337/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури

на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2021

у справі № 925/337/20 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сагунівської сільської ради

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія Маїс ;

2. Боровицької сільської ради

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути приміщення

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави (далі також - прокурор) в особі Сагунівської сільської ради (далі також - позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія Маїс (далі - ТОВ АПК Маїс , відповідач-1), в якому просив суд:

- визнати недійсним договір оренди об'єкту нерухомості від 18.03.2008, укладений між Боровицькою сільською радою та ТОВ АПК Маїс (далі - оспорюваний договір);

- зобов'язати ТОВ АПК Маїс повернути Сагунівській сільській раді комплекс будівель загальною площею приміщень 743,8 кв.м, що розміщені за адресою: вул. Крилівська (Леніна), 101а, с. Боровиця, Чигиринський район, Черкаська область (далі - спірний комплекс будівель/об'єкт нерухомого майна).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір суперечить вимогам законодавства, яким встановлена заборона використовувати об'єкти освіти не за призначенням, у зв'язку з чим вказаний комплекс будівель підлягає поверненню власнику - Сагунівській сільській раді.

Під час розгляду справи прокурором подано заяву про зміну підстав позову (а.с. 122-137, т.1), у якій просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження Сагунівською сільською радою спірним комплексом будівель шляхом його звільнення та повернення відповідачем-1 позивачеві, а також просив залучити в якості співвідповідача у справі Боровицьку сільську раду.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21.05.2020 задоволено клопотання прокурора про зміну підстави позову та прийнято до розгляду відповідну заяву, а також залучено до участі у справі співвідповідача Боровицьку сільську раду (далі також - відповідач-2).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.01.2021 у справі № 925/337/20 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що спірний об'єкт нерухомого майна - цілісний майновий комплекс колишнього дитячого садка Яблучко є майном соціальної сфери села та об'єктом дошкільної освіти; зміна виду майна (об'єкт оренди) в тексті оспорюваного договору не змінює статусу спірного майна по суті; відповідачами не спростовано в належний спосіб тієї обставини, що спірний об'єкт нерухомого майна належить до комунальної власності; оспорюваний договір є неукладеним, оскільки сторонами не дотримано обов'язку щодо державної реєстрації договору оренди комунального майна та його нотаріального посвідчення; твердження прокурора про правонаступництво позивачем - Сагунівською сільською радою прав та обов'язків Боровицької сільської ради є передчасним, оскільки на момент розгляду справи остання, як орган місцевого самоврядування та самостійна юридична особа за законом не виключена з ЄДРПОУ, не внесено запис в ЄДРПОУ про припинення цієї юридичної особи, а відтак, суд визнав Сагунівську сільську раду неналежним позивачем у справі.

Крім того, суд зазначив про недоведеність прокурором вчинення відповідачами перешкод позивачеві у використанні спірного комунального майна, оскільки з такими вимогами в позасудовому порядку позивач не звертався до ТОВ Маїс та до Боровицької сільської ради; спірне майно передано в користування Боровицькою сільською радою ТОВ АПК Маїс за актом приймання-передачі майна та до Сагунівської сільської ради спірне майно по акту не передавалося; обраний прокурором спосіб захисту права є неналежним, неефективним та таким, що не призведе до відновлення порушеного права об'єднаної територіальної громади села Сагунівка; фактично спірне майно вибуло з володіння власника (Боровицької сільської ради) за актом приймання-передачі майна до укладення письмового оплатного договору оренди, тому найбільш дієвим способом відновлення права сільської ради може бути витребування майна з чужого незаконного володіння (без договору) - віндикаційна вимога.

При цьому, судом також враховано неприпустимість одночасної зміни прокурором і предмету, і підстав позову; передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк позовної давності щодо вимоги позивача сплинув 18.03.2011, оскільки договір оренди нежитлових приміщень з Боровицькою сільською радою укладений 18.03.2008; строк позовної давності може бути застосований за умови порушення права позивача у спірних правовідносинах, однак, останнім не доведено порушення свого права, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідача-1 про застосування строку позовної давності до спірних відносин.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оспорюваний договір оренди є неукладеним, водночас, прокурором обрано правильний спосіб захисту та визначено належного позивача у справі, оскільки спірний комплекс будівель дитячого садка Яблучко , як об'єкт комунальної власності обліковується на балансі Сагунівської сільської ради; договір оренди об'єкту нерухомості, який знаходився у власності територіальної громади с. Боровиця Чигиринського району Черкаської області, укладений строком на 49 років, підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, чого сторонами здійснено не було, а відтак, є нікчемним, тобто, недійсним в силу закону з моменту його вчинення; враховуючи нікчемність вказаного договору оренди права та обов'язки його сторони відповідно до положень ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна не виникли та не перейшли до Сагунівської сільської ради.

Апелянт наголошував на тому, що за змістом вимог Законів України Про освіту та Про дошкільну освіту майно (приміщення) позашкільних навчальних закладів, до яких відноситься дитячий садочок Яблучко повинно використовуватись лише для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб'єктом освітньої діяльності, однак, за умовами оспорюваного правочину, комунальне майно дошкільного навчального закладу передано для використання в господарській діяльності з правом подальшого викупу орендарю, який не є суб'єктом освітньої діяльності, не надає освітні послуги та не є учасником освітнього процесу в закладі дошкільної освіти.

Скаржник також вказував на те, що оскільки Сагунівська сільська рада не є стороною оспорюваного договору оренди, правові підстави для застосування наслідків недійсності правочину відсутні, а тому позовна вимога про звільнення та повернення спірного приміщення є за своєю природою негаторним позовом, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, позивачем за яким може бути власник майна; з огляду на те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно спірний комплекс будівель та споруд дитячого садочку Яблучко належить до комунальної власності територіальної громади села Боровиця в особі Боровицької сільської ради, а рішенням Сагунівської сільської ради № 1-6/VII від 09.01.2019 Про реорганізацію Боровицької та Топилівської сільських рад шляхом приєднання до Сагунівської сільської ради визначено Сагунівську сільську раду правонаступником всього майна, прав та обов'язків Боровицької та Топилівської сільських рад, на переконання прокурора, у відповідача-1 (орендаря) відсутні правові підстави для користування спірним майном з огляду на нікчемність спірного договору оренди.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Кравчука Г.А., Чорногуза М.Г. від 13.04.2021 поновлено Заступнику керівника Черкаської місцевої прокуратури пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2021 у справі № 925/337/20, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено її розгляд на 19.05.2021, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

ТОВ АПК Маїс скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-1 вказував на те, що оспорюваний договір оренди, акт приймання-передачі та додаткова угода до договору не містять жодного запису про те, що об'єкт оренди є комплексом дитячого садка Яблучко ; договір оренди не посвідчувався нотаріально, оскільки нормами спеціального Закону України Про оренду державного та комунального майна , який був чинний станом на дату укладення договору, така процедура не передбачена; безпідставними є твердження апелянта про неукладеність договору, оскільки з моменту його укладення ТОВ АПК Маїс протягом 13 років щомісяця сплачувало та продовжує сплачувати орендну плату, приміщення передане в користування за актом приймання-передачі, використовується для проживання працівників товариства, тобто оспорюваний договір оренди прийнятий сторонами до виконання; з дозволу сільської ради товариством проведений ремонт по відновленню приміщень, встановлено опалення, підведена вода, відновлено електропостачання, встановлені вікна та двері.

Крім того, на думку відповідача-1, подана прокурором заява про зміну підстав позову за своїм змістом є заявою про одночасну зміну предмету та підстав позову, що є неприпустимим; твердження апелянта на те, що ним поданий негаторний позов є необґрунтованим, оскільки такий позов пред'являється у тому випадку, коли позивач (Сагунівська сільська рада) має майно у своєму володінні, а відповідач протиправно перешкоджає йому вільно володіти цим майном; Сагунівська сільська рада не зверталася до ТОВ АПК Маїс з вимогою звільнити спірне приміщення, а в матеріалах справи відсутні докази того, що спірний об'єкт нерухомості їй належить.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2025/21 від 26.05.2021 у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А., який входить до складу колегії суддів у відпустці з 31.05.2021 по 13.06.2021, призначено повторний автоматизований розподіл справи №925/337/20.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2021 апеляційну скаргу у справі №925/337/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 апеляційну скаргу Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2021 у справі №925/337/20, призначену на 09.06.2021, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.07.2021.

У судове засідання позивач та відповідач-2 повторно не з'явились, своїх уповноважених представників не направили, про місце, день та час розгляду даної справи повідомлені належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача-2, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.

У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

14.07.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача-1 та прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 18.03.2008 між Боровицькою сільською радою (у тексті договору - орендодавець) та ТОВ АПК Маїс (у тексті договору - орендар) було укладено договір оренди об'єкту нерухомості територіальної громади с. Боровиця Чигиринського району Черкаської області (далі - договір, а.с. 26-28, т. 1), відповідно до п.п. 1.1, 2.1 якого орендодавець на підставі рішень Боровицької сільської ради №18-3/15 від 21.03.2008 та №19-1/5 від 17.03.2008 передає, а орендар приймає в оренду нежитлову будівлю (далі - об'єкт оренди), а саме, нежилі приміщення загальною площею приміщень 743,8 кв. м, що розміщені за адресою: вул. Леніна, 101а, с. Боровиця Чигиринського району Черкаської області, для використання в господарській діяльності з правом подальшого викупу.

Пунктом 2.2 договору визначено, що балансова вартість об'єкта оренди становить 58 400,00 грн.

Згідно з п. 2.4 договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади села Боровиця і знаходиться на його балансі.

За користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється по аналогії з Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна та на підставі Закону України Про оренду державного та комунального майна та на дату підписання договору становить 3 504,00 грн за рік, що відповідає 6% від балансової вартості об'єкту оренди, яка визначена експертною (незалежною) оцінкою (п. 3.1 договору).

Орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Відповідно до п. 9.1. договору останній вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 18.03.2008 по 18.03.2057 або до моменту викупу об'єкта оренди орендарем.

03.07.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору, якою внесено зміни у вартість оренди об'єкту, встановивши її в розмірі 6 559,80 грн за рік, що відповідає 6% від ринкової вартості об'єкту оренди, яка визначена незалежною оцінкою станом на дату укладання цієї угоди і становить 109 330,00 грн з урахуванням ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що за Актом передачі-приймання об'єктів соціальної сфери від 14.03.2008 створена відповідно до рішення Боровицької сільської ради від 21.02.2008 №18-3/5 комісія у складі представників сторін провела обстеження об'єкта передачі за адресою: вул. Леніна, 101а, с. Боровиця Чигиринського району Черкаської області та встановила склад об'єкта, який передається ТОВ АПК Маїс (а.с. 52-53, т.1).

Рішенням виконавчого комітету Боровицької сільської ради від 24.02.2016 №08 Про перейменування вулиць села Боровиця вирішено погодити перейменування вулиці Леніна на вулицю Крилівська.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 18-19, т. 1), сформованої станом на 13.02.2020, комплекс будівель і споруд дитячого садка Яблучко , що знаходиться за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Крилівська, 101а, є комунальною власністю та починаючи з 02.06.2009 зареєстровано за територіальною громадою села Боровиця в особі Боровицької сільської ради на підставі свідоцтва про право власності САВ 959074 від 02.06.2009, виданого виконавчим комітетом Боровицької сільської ради.

Рішенням Сагунівської сільської ради №1-6/VII від 09.01.2019 Про реорганізацію Боровицької та Топилівської сільських рад шляхом приєднання до Сагунівської сілської ради вирішено розпочати процедуру реорганізації, зокрема, юридичної особи - Боровицької сільської ради (ЄДРПОУ 33271868) шляхом приєднання до Сагунівської сільської ради (код ЄДРПОУ 26324415) та визначено, що остання є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Боровицької сільської ради (а.с. 22-24, т. 1).

Рішенням Сагунівської сільської ради №21-42/VII від 20.12.2019 затверджено перелік нерухомого майна об'єктів комунальної власності Сагунівської сільської ради (далі - Перелік) згідно додатку 1 до даного рішення, згідно з яким комплекс будівель та споруд дитячого садка Яблучко , що знаходиться за адресою: вул. Крилівська, 101а, с. Боровиця, балансова вартість якого станом на 01.01.2019 становить 58 400,00 грн, ввійшов до складу об'єктів комунальної власності Сагунівської сільської ради (а.с. 55-57, т. 1).

Посилаючись на те, що на даний час комплекс будівель та споруд дитячого садка Яблучко , як об'єкт комунальної власності обліковується на балансі Сагунівської сільської ради, прокурор звернувся в інтересах останньої з даним позовом до суду про визнання недійсним договору оренди від 18.03.2008 з тих підстав, що такий укладений відповідачами з порушенням приписів ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту при передачі в оренду комплексу дитячого дошкільного закладу, адже об'єкти освіти не підлягають перепрофілюванню, приватизації, використанню не за призначенням.

Також прокурор вказував на те, що у відповідності до вимог ч. 4 ст. 16 Закону України Про дошкільну освіту вивільнені приміщення ліквідованих (державних та комунальних) дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми.

З огляду на те, що ТОВ АПК Маїс не здійснює таких видів господарської діяльності як навчання, позашкільна освіта, дошкільна освіта тощо, не є суб'єктом освітньої діяльності, не надає освітні послуги та не є учасником освітнього процесу в закладі дошкільної освіти, що вбачається з витягу ЄДРПОУ (а.с. 61-63, т. 1), враховуючи укладення оспорюваного договору з метою використання орендарем об'єкта оренди в господарській діяльності з правом подальшого викупу, прокурор наголошує на тому, що укладення оспорюваного правочину суперечить вимогам чинного законодавства, свідчить про зміну його функціонального призначення та використання не для навчально-виховного процесу, а право подальшого викупу такого майна не передбачено чинним на момент підписання договору законодавством.

Крім того, прокурор вказує на відсутність державної реєстрації спірного договору оренди комунального майна, який укладено строком на більше ніж три роки, та його нотаріального посвідчення, що є порушенням приписів ст.ст.793-794 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

При цьому, як було зазначено вище, під час розгляду справи прокурором подано заяву про зміну підстав позову (а.с. 122-137, т.1), у якій прокурор на підставі приписів ст. 391 ЦК України просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження Сагунівською сільською радою спірним комплексом будівель шляхом його звільнення та повернення відповідачем-1 позивачеві.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Як вбачається зі змісту позовних вимог у первісній редакції, позивач просив суд прийняти рішення, яким визнати недійсним договір оренди об'єкту нерухомості від 18.03.2008 та зобов'язати ТОВ АПК Маїс повернути Сагунівській сільській раді спірний комплекс будівель/об'єкт нерухомого майна.

Водночас, у заяві про зміну підстав позову прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження Сагунівською сільською радою спірним комплексом будівель шляхом його звільнення та повернення.

Отже, колегія суддів вважає, що прокурором у вказаній заяві про зміну підстав позову було змінено заявлені позовні вимоги, тобто змінено предмет позову.

Разом з тим, на переконання суду апеляційної інстанції, прокурор помилково визначив, що така заява є заявою про зміну підстав позову, оскільки як у зазначеній заяві, так і у поданій позовній заяві прокурор посилається на ті ж самі фактичні та нормативні обставини для задоволення позову, а саме;

- незаконне передання відповідачем-2 в оренду відповідачеві-1 об'єкту комунальної власності - закладу дошкільної освіти для використання у господарській діяльності з правом подальшого викупу, що не відповідає вимогам п. 4 ч. 2 ст. 4, ч. 2 ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна та є порушенням приписів ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту , оскільки об'єкти освіти не підлягають перепрофілюванню, приватизації, використанню не за призначенням, а використовуються у відповідності до вимог ч. 4 ст. 16 Закону України Про дошкільну освіту виключно для роботи з дітьми, забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб'єктом освітньої діяльності;

- недотримання сторонами під час укладення спірного договору оренди вимог ст.ст.793-794 ЦК України щодо його державної реєстрації та нотаріального посвідчення;

- порушення інтересів держави в особі Сагунівської сільської ради, яка є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Боровицької сільської ради, зокрема, є власником майна, переданого в оренду за спірним договором оренди.

Водночас, у заяві про зміну підстав позову прокурор також вказав на нікчемність договору оренди на підставі ст. 220 ЦК України у зв'язку з недотриманням сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, а також вказав на необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 391 ЦК України та задоволення вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, яка за своєю природою є негаторним позовом та до якої не підлягає застосуванню позовна давність, посилаючись на те, що позивач не є стороною спірного договору, а відтак, позбавлений права заявляти про застосування наслідків недійсності правочину.

Тобто у вказаній заяві прокурор виклав нові аргументи, додатково до попередньо викладених, проте підстави позову (обставини, якими ці вимоги обґрунтовувались) фактично залишились незмінними, у зв'язку з чим, відповідно до зазначених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, подана прокурором заява не є зміною підстав позову, а по своїй суті є заявою про зміну предмету позову в розумінні частини 3 статті 46 ГПК України.

За таких обставин, предметом розгляду даної справи є усунення перешкод Сагунівській об'єднаній територіальній громаді у володінні, користуванні та розпорядженні спірним комплексом будівель шляхом його звільнення та повернення.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та вважає, що у даному випадку наявні правові підстави для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.ч. 3,5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, на скільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо неправомірності звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Сагунівської сільської ради, а доводи апеляційної скарги в цій частині вважає обґрунтованими, враховуючи наступне.

Як передбачено ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Сагунівської сільської ради, прокурор вказував на те, що Черкаською місцевою прокуратурою у ході вивчення стану додержання вимог діючого законодавства під час надання в оренду комунального майна освітніх закладів Черкаського району отримано інформацію від Сагунівської сільської ради та виявлено порушення норм законодавства під час передачі в оренду об'єкту освіти, який перебуває на балансі останньої; встановлено, що на території об'єднаної територіальної громади Сагунівської сільської ради Черкаського району Черкаської області за адресою: вул. Крилівська, 101а, в с. Боровиця Чигиринського району Черкаської області розміщений комплекс будівель та споруд дитячого садка Яблучко .

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вищевказаний комплекс будівель та споруд належить до комунальної власності територіальної громади села Боровиця в особі Боровицької сільської ради.

Разом з тим, рішеннями Сагунівської сільської ради № 39-1/VII від 17.08.2018 та Боровицької сільської ради № 30-1/VII від 17.08.2018 Про добровільне об'єднання територіальних громад об'єдналися територіальні громади села Сагунівка Сагунівської сільської ради Черкаського району, села Боровиця Боровицької сільської ради Чигиринського району, села Топилівка Топилівської сільської ради Чигиринського району у Сагунівську сільську об'єднану територіальну громаду Черкаського району Черкаської області з адміністративним центром у селі Сагунівка.

Відповідно до рішення Сагунівської сільської ради № 1-6/VII від 09.01.2019 Про реорганізацію Боровицької та Топилівської сільських рад шляхом приєднання до Сагунівської сільської ради Сагунівська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Боровицької та Топилівської сільських рад; утворено комісію з реорганізації Боровицької та Топилівської сільських рад (далі - Комісія).

На даний час у відповідності до рішення Сагунівської сільської ради №21-42/VII від 20.12.2019 комплекс будівель та споруд дитячого садка Яблучко , як об'єкт комунальної власності обліковується на балансі Сагунівської сільської ради.

Вказане також підтверджується рішенням Сагунівської сільської ради №23-11/VII від 27.01.2020, яким затверджено передавальний акт складений та підписаний усіма членами Комісії, у тому числі, представниками Боровицької сільської ради, до якого включено приміщення колишнього дитячого садка вартістю 58 400,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 107 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, відповідно до цивільного законодавства при реорганізації (злитті) юридичних осіб, перехід прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи, відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що утворення об'єднаної територіальної громади та реорганізація органів місцевого самоврядування визначено спеціальним законом - Законом України Про добровільне об'єднання територіальних громад , відповідно до ст. 8 якого об'єднана територіальна громада вважається утвореною за цим Законом, зокрема, з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об'єднання територіальних громад.

Об'єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.

У разі об'єднання всіх територіальних громад одного району в одну об'єднану територіальну громаду все майно спільної власності територіальних громад такого району є комунальною власністю об'єднаної територіальної громади, а пов'язані з таким майном права та обов'язки належать об'єднаній територіальній громаді з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.

З дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об'єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи - сільські, селищні, міські ради припиняються у порядку, визначеному цим Законом.

Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що прокурором правильно визначено позивача у даній справі, а посилання суду першої інстанції на те, що на момент розгляду справи Боровицька сільська рада як орган місцевого самоврядування та самостійна юридична особа за Законом України Про місцеве самоврядування в Україні не виключена з ЄДРПОУ та не внесено запис в ЄДРПОУ про припинення цієї юридичної особи, є безпідставними та не відповідають вищевикладеним вимогам законодавства.

Таким чином, незважаючи на існування Боровицької сільської ради як органу місцевого самоврядування та самостійної юридичної особи на момент розгляду даного позову, на переконання суду апеляційної інстанції, саме Сагунівська сільська рада, як правонаступник, на балансі якого знаходиться спірний комплекс споруд, є належним позивачем у даній справі.

Як було зазначено вище, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, подаючи до суду позов, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Зважаючи на вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення підстав представництва Черкаською місцевою прокуратурою направлено запит Голові Сагунівської об'єднаної територіальної громади щодо надання інформації, зокрема, про вжиті заходи з метою визнання в судовому порядку недійсним договору оренди об'єкту нерухомості від 18.03.2008, укладеного між Боровицькою сільською радою та ТОВ АПК Маїс , а також про витребування спірного комплексу будівель і споруд з підстав невідповідності укладеного договору вимогам закону зобов'язати ТОВ АПК Маїс повернути Сагунівській сільській раді та причини, які перешкоджали, у вказаному випадку, захисту цих інтересів.

Листом вих. №158/02-07 від 26.02.2020 Сагунівська сільська рада повідомила, що на даний час замовлено технічний паспорт на комплекс будівель, щоб зареєструвати за собою право власності; ТОВ АПК Маїс послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу закладам освіти не надає; Сагунівська сільська рада з позовом про визнання недійсним договору оренди не зверталась.

Таким чином, Черкаською місцевою прокуратурою вживалися заходи щодо встановлення причин неналежного здійснення позивачем своїх повноважень у спірних правовідносинах, як і вживались заходи щодо спонукання до їх належного захисту державних інтересів, а також листом вих. №161-3675вих20 від 18.03.2020 повідомила Сагунівську сільську раду про намір звернутися до суду для здійснення представництва інтересів держави з даним позовом.

На переконання колегії суддів, за тривалої бездіяльності позивача, прокурором прийнято обґрунтоване рішення про застосування заходів представницького характеру в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 56 ГПК України.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України України (далі - ГК України).

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між відповідачами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між ними правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 287 ГК України орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, приміщення, що є предметом спірного договору оренди належить до комунальної власності.

Крім того, на момент укладання договору оренди з правом викупу (в 2008 році) майно обліковувалось Боровицькою сільською радою як об'єкт нерухомості. Хоча на момент передачі майна з балансу СТОВ Дружба на баланс Боровицької сільської ради (в 2007 році) майно обліковувалось як майно соціальної сфери - колишнього дитячого садочку Яблучко в с. Боровиця.

На момент оцінки цілісного майнового комплексу для надання в оренду спірне майно обліковане як об'єкт колишнього дитячого садка в с. Боровиця (висновок від 01.02.2008 (а.с. 30-49, т. 1)).

На момент передачі майна соціальної сфери при об'єднанні територіальних громад сіл Сагунівка, Боровиця, Топилівка - згідно акту приймання-передачі спірне приміщення обліковується як споруда колишнього дитячого садка Яблучко в с. Боровиця, тобто об'єкт соціальної сфери (акти від 20.09.2007, а.с. 50-51, т. 1).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний об'єкт - цілісний майновий комплекс колишнього дитячого садка Яблучко є майном соціальної сфери села та об'єктом дошкільної освіти.

Зміна виду майна (об'єкт оренди) сторонами договору в тексті спірного договору не змінює статусу спірного майна по суті, а відтак, доводи відповідача-1 в цій частині є безпідставними.

При цьому, відповідачем-1 не спростована в належний спосіб комунальна приналежність майна (цілісний комплекс колишнього дитячого садка Яблучко ) та віднесення його до соціальної та освітньої сфери села - дошкільний навчальний заклад.

Отже, відносини між ТОВ АПК Маїс та Боровицькою сільською радою належить розцінювати як відносини оренди комунального майна (з урахуванням особливостей - об'єкт соціальної сфери, дошкільна освіта) на підставі двостороннього письмового строкового оплатного консенсуального договору від 18.03.2008, що охоплюється приписами ЦК України та ГК України та Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 №2269-ХІІ, який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов'язаних з передачею державного та комунального майна в оренду.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Аналогічні приписи містить ст. 628 ЦК України, якою унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме, ЦК України в редакції Закону України N 1111-V від 14.06.2007, Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції Закону України N 997-V від 27.04.2007.

Приписами ст. 793 ЦК України встановлено вимоги щодо форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, відповідно до яких договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п'ять років.

Крім того, відповідно до ст. 794 ЦК України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793 цього Кодексу, якщо договір, укладений за результатами електронного аукціону, предметом якого є майно державної або комунальної власності.

Частиною 1 ст. 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Враховуючи те, що спірний договір оренди між відповідачами укладений строком на 49 років, прокурор обґрунтовано вказує на необхідність здійснення його державної реєстрації та нотаріального посвідчення.

При цьому, доводи відповідача-1 про те, що Закон України Про оренду державного та комунального майна не передбачає нотаріального посвідчення угоди про оренду комунального майна та його державної реєстрації, колегія суддів відхиляє, адже у даному випадку підлягають застосуванню загальні вимоги щодо форми договору, які регулюють у тому числі, відносини з оренди державного та комунального майна та встановлюють єдиний випадок, за якого договір найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладений на строк не менш як три роки не підлягає державній реєстрації та нотаріальному посвідченню, а саме, договір оренди майна державної або комунальної власності, укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п'ять років.

Крім того, про обов'язковість державної реєстрації та нотаріального посвідчення договору оренди майна комунальної та державної власності вказує і Фонд державного майна України у своєму інформаційному листі вих. №10-16-23835 від 23.11.2020.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, при укладанні спірного договору в 2008 році Боровицька сільська рада та ТОВ АПК Маїс не здійснили нотаріальне посвідчення даного договору та його державну реєстрацію.

За приписами ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції, чинній станом на час укладення спірного договору оренди) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Водночас господарським судам необхідно враховувати, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним .

Таким чином, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Визнання договору неукладеним не є належним способом захисту права (відповідно до приписів ст.ст. 15-16 ЦК України), але суд в описовій частині має зробити висновок стосовно дійсності (чинності) оспореного договору.

Вказані правові позиції викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними та підтримані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 910/7407/18.

Отже, спірний договір оренди комунального майна є неукладеним з відповідними наслідками, оскільки істотними умовами його договору є обов'язкова державна реєстрація договору та його нотаріальне посвідчення, тобто, спірний договір оренди майна 2008 року не є вчиненим та не породжує наслідків для сторін, які його вчинили.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, встановивши, що спірний договір не є укладеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність належної правової підстави для користування ТОВ АПК Маїс комплексом будівель загальною площею приміщень 743,8 кв.м, що розміщені за адресою: вул. Крилівська (Леніна), 101а, с. Боровиця, Чигиринський район, Черкаська область.

Разом з тим, у відповідності до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти.

Частиною 1 ст. 5 Закону України Про освіту від 23.05.1991 № 1060-XII, який був чинний на час укладення договору (далі - Закон України Про освіту ), передбачено, що освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.

За приписами ст. 10 Закону України Про освіту невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Частиною 2 ст. 18 Закону України Про освіту визначено, що заклади освіти, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного закладу освіти.

Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково- методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (ст. 28 Закону України Про освіту ).

Згідно зі ст. 29 зазначеного Закону структура освіти включає, зокрема, дошкільну освіту.

При цьому, статтею 2 Закону України Про дошкільну освіту , чинного на час виникнення спірних правовідносин, визначено основні завдання закладу дошкільної освіти якими є забезпечення права дитини, у тому числі дитини з особливими освітніми потребами, на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти, забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку.

Відповідно до ст. 38 Закону України Про дошкільну освіту матеріально-технічна база закладу дошкільної освіти включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно закладу дошкільної освіти належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 61 Закону України Про освіту майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

За приписами ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Крім того, ч. 5 ст. 16 Закону України Про дошкільну освіту (в редакції, чинній на час укладення договору) визначено, що вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми.

Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

За змістом наведених положень Законів України Про освіту та Про дошкільну освіту вбачається, що майно (приміщення) позашкільних навчальних закладів, до яких відноситься дитячий садочок Яблучко повинно використовуватись лише для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб'єктом освітньої діяльності.

В той же час, за умовами спірного договору, комунальне майно дошкільного навчального закладу було передано відповідачеві-1 для використання в господарській діяльності з правом подальшого викупу та наразі використовуються останнім як гуртожиток для тимчасового проживання працівників ТОВ АПК Маїс , що визнається останнім.

При цьому, ТОВ АПК Маїс в розумінні положень Законів України Про освіту та Про дошкільну освіту не суб'єктом освітньої діяльності, не надає освітні послуги та не є учасником освітнього процесу в закладі дошкільної освіти.

Крім того, господарська діяльність відповідача-1 (вирощування зернових і технічних культур) жодним чином не пов'язана з освітньою діяльністю, у зв'язку з чим прокурор обґрунтовано вказує на те, що займане ТОВ АПК Маїс приміщення дошкільного навчального закладу використовується не за цільовим призначенням об'єкта освіти, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Правові висновки щодо неможливості передання в оренду майна та приміщень закладів освіти з метою, не пов'язаною із освітньою діяльністю, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, з якої вбачається, що надання в оренду таких приміщень, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Правова позиція щодо заборони використання не за цільовим призначенням майна закладів освіти викладена також у постановах Верховного Суду у справах № 904/2056/18 від 10.04. 2019, № 913/152/18 від 13.02.2019, №906/164/17 від 15.06.2018, № 913/204/18 від 12.03.2019.

Відповідно до п-п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного комунального майна (чинного на час виникнення правовідносин) можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України Про приватизацію державного майна .

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна (чинного на час виникнення правовідносин), приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне майно являє собою комплекс будівель та споруд дитячого садка Яблучко та належить до комунальної власності Сагунівської сільської ради, у зв'язку з чим використання його відповідачем-1 з правом подальшого викупу не відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу ст. 391 ЦК України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності, вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то відпадає і підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15 та у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17, від 23.10.2018 у справі № 914/2728/17, у яких зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно спірний комплекс будівель та споруд дитячого садка Яблучко належить до комунальної власності територіальної громади села Боровиця в особі Боровицької сільської ради, що також підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (а.с. 98, т. 1).

Як було зазначено вище, рішенням Сагунівської сільської ради №1-6/VII від 09.01.2019 визначено останню правонаступником всього майна, прав та обов'язків Боровицької та Топилівської сільських рад та згідно рішення Сагунівської сільської ради №23-11/VII від 27.01.2020 передано їй відповідне майно за затвердженим передавальним актом.

За таких обставин, зважаючи на відсутність між позивачем та відповідачем-1 договірних відносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у позивача, як володіючого спірним майном власника, правових підстав для звернення до відповідача-1, який протиправно за відсутності відповідної правової підстави та в порушення вимог законодавства про освіту користується вказаним майном, з вимогою про усунення перешкод у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування таким майном шляхом його звільнення та повернення.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 916/16/18 та від 11.10.2019 у справі № 916/14/18.

При цьому, доводи відповідача-1 про передчасність звернення прокурора з даним позовом до суду з посиланням на те, що позивачем не дотримано досудового порядку врегулювання спору щодо направлення ТОВ АПК Маїс відповідної вимоги про усунення перешкод та звільнення спірного майна, колегія суддів відхиляє, оскільки обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи із власних інтересів, його використовує.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Також колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача-1 про необхідність застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується у зв'язку з тим, що правопорушення є триваючим, а відтак, негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення.

Суд апеляційної інстанції також не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту права є неналежним, неефективним та таким, що не призведе до відновлення порушеного права об'єднаної територіальної громади села Сагунівка.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у cтатті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як захист права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Враховуючи встановлений судом апеляційної інстанції факт неукладення договору оренди, безпідставність та незаконність користування відповідачем-1 об'єктом комунальної власності, що належить до соціальної сфери та є закладом дошкільної освіти не для цілей, пов'язаних з освітньою діяльністю, колегія суддів дійшла висновку про необхідність захисту права власності держави на спірне нерухоме майно та його поновлення шляхом зобов'язання відповідача-1 усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження Сагунівською сільською радою спірним комплексом будівель шляхом його звільнення та повернення позивачеві.

Аналогічного висновку щодо вибору способу захисту порушеного права при заволодінні громадянами та юридичними особами об'єктами державної чи комунальної власності всупереч прямих заборон, визначених законодавством (перехід до них права володіння чи користування) дійшов Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі № 359/3162/16-ц.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а саме, зобов'язати ТОВ АПК Маїс усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження Сагунівською сільською радою комплексом будівель загальною площею приміщень 743,8 м2, що розміщені за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Крилівська (Леніна), 101а, шляхом його звільнення та повернення Сагунівській сільській раді.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про те, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження матеріалами справи, оскільки оскаржуване рішення прийняте за нез'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду першої інстанції, викладені в ньому, не відповідають встановленим обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2021 у справі № 925/337/20 - скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача-1 як на особу, внаслідок неправильних дій якої виник спір у даній справі.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2021 у справі № 925/337/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 29.01.2021 у справі №925/337/20 скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Сагунівської сільської ради задовольнити.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія Маїс (20921, Черкаська обл., Чигиринський р-н, село Боровиця, вул. Дерев'янка, 2а; ідентифікаційний код 30146376) усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження Сагунівською сільською радою (19644, Черкаська обл., Черкаський р-н, село Сагунівка, вул. Лесі Українки, буд. 77/4) комплексом будівель загальною площею приміщень 743,8 м 2 , що розміщені за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Боровиця, вул. Крилівська (Леніна), 101а, шляхом його звільнення та повернення Сагунівській сільській раді.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія Маїс (20921, Черкаська обл., Чигиринський р-н, село Боровиця, вул. Дерев'янка, 2а; ідентифікаційний код 30146376) на користь Черкаської обласної прокуратури (18015, Черкаська обл., місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 286; ідентифікаційний код 02911119) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи № 925/337/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.07.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова