Постанова

від 15.07.2021 по справі 260/3207/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3207/20 пров. № А/857/11037/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.,

за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

представника позивача Ігнатенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (рішення ухвалене у м. Ужгород в порядку спрощеного позовного провадження, судом під головуванням судді Рейті С.І., дату складання повного тексту рішення не зазначено) у справі № 260/3207/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов, суд-

В С Т А Н О В И В:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач 1), Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач 2) про визнання протиправною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області від 21.10.2015 року про стягнення виконавчого збору у ВП № 48964354 та визнання протиправною та скасування постанови Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 06.06.2018 року про відкриття виконавчого провадження № 56544184.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області від 21.10.2015 року про стягнення виконавчого збору у ВП № 48964354.

Визнано протиправною та скасовано постанову Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 06.06.2018 року про відкриття виконавчого провадження № 56544184.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його постановленим із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач оскаржив його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що зазначає, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання передбачених Законом України "Про виконавче провадження". Стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання рішення. Підстав для визначених законом для звільнення від сплати виконавчого збору у даному випадку не існує. Окрім того зазначає, що у межах даного виконавчого провадження державним виконавцем здійснено виїзд по місцю знаходження майна, що належить боржнику ОСОБА_1 , де проведено опис та арешт належного боржнику майна у його присутності, та винесено відповідну постанову про опис майна та арешт майна (коштів) боржника.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідачі були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, шляхом надіслання повідомлень на електронні пошти зазначених учасників справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання відповідачі не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи відповідачі не направляли.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.08.2014 року (зміненого рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.12.2014 року) видано виконавчий лист № 308/17114/13-ц від 03.04.2015 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та позивача на користь ПАТ "ОТП БАНК" суми заборгованості в розмірі 3088849,08 грн., а також 3654,00 грн. судового збору.

08.10.2015 року Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, правонаступником якого є Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрито виконавче провадження № 48964354.

В зв`язку з невиконанням рішення в наданий для самостійного виконання строк 21.10.2015 року відповідачем 1 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 309250,31 грн.

14.03.2018 року на підставі заяви ПАТ "ОТП БАНК" про повернення виконавчого документу № 12-4-5/52 від 22.02.2019 року, відповідачем 1 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

06.06.2018 року на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 21.10.2015 року у ВП № 48964354, відповідачем 2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56544184 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 309250,31 грн.

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо стягнення з позивача виконавчого збору, позивач і звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ОСОБА_1 постанову про відкриття виконавчого провадження від 08.10.2015 року та постанову про стягнення виконавчого збору від 21.10.2015 року не отримував (що встановлено судовим рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 року у справі № 260/3207/20), а відтак, був позбавлений права добровільно виконати рішення.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору є незаконною і підлягає скасуванню, а всі наступні постанови на її виконання є нечинними, в тому числі і постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 56544184.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон № 606-ХІV) (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 21.10.2015 року).

За змістом частини першої ст.11 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною другою ст. 17 Закону № 606-ХІV виконавчі листи, що видаються судами, підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Частиною другою ст. 25 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (частина п`ята статті 25 Закону № 606-ХІV).

Згідно з частиною першою ст.27 Закону № 606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (частина третя статті 27 Закону № 606-ХІV).

Відповідно до ст. 32 Закону № 606-ХІV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Приписами частини першої ст. 28 Закону № 606-ХІV визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, а також у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (частина друга статті 28 Закону № 606-ХІV).

Отже, основною вимогою ст.28 Закону № 606-ХІV (яка регулює питання стягнення виконавчого збору) було винесення постанови про стягнення виконавчого збору після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано.

Разом з тим, самостійне виконання боржником рішення суду після початку його примусового виконання, а також в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 цього Закону, не звільняють боржника від стягнення виконавчого збору згідно з частиною першою ст. 28 Закону № 606-ХІV.

З положень Закону № 606-ХІV слідує, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору є окремим виконавчим документом, який приймається державним виконавцем у разі невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція, в редакції що діяла на час винесення оскарженої постанови про стягнення з боржника виконавчого збору).

Відповідно до пункту 3.7 розділу ІІІ "Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження" Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 28 Закону.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься державним виконавцем на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення.

Відповідно до частини 1 та 4 ст. 34 Закону № 606-ХІV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.

З матеріалів справи вбачається, що 08.10.2015 року Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, правонаступником якого є Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 48964354, яким надано боржнику - ОСОБА_1 строк до 15.10.2015 року для добровільного виконання рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист №308/17114/13-ц від 03.04.2015 року.

Проте, на виконання частини 1 та 4 ст. 34 Закону № 606-ХІV відповідачем не надано суду доказів особистого вручення боржнику - ОСОБА_1 та /або надіслання на його адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення постанови про відкриття виконавчого провадження або вручення.

Судовим рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 року у справі № 260/3207/20), яке набрало законної сили, встановлено обставини за яких боржник ОСОБА_1 не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.10.2015 року та постанови про стягнення виконавчого збору від 21.10.2015 року.

Вказані висновки апеляційного суду не спростовано належними доказами відповідача під час розгляду справи по суті позовних вимог та доводів даної апеляційної скарги.

Як наслідок суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору є такою що постановлена за відсутності доказів повідомлення позивача про обставини щодо надання йому строку на добровільне виконання судового рішення, а як наслідок є такою що винесена з порушенням приведених положень законодавства.

Водночас, при розгляді апеляційної скарги колегією суддів враховано, що приведеними положеннями Закону № 606-ХІV, що були чинними до 04.10.2016 року передбачалось, що постанова про стягнення виконавчого збору виносяться при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, а розмір виконавчого збору становив 10% суми, що підлягає примусовому стягненню.

05.07.2016 року у офіційному виданні Голос України опубліковано Закон України №1404-VIII від 02.06.2016 "Про виконавче провадження" (надалі по тексту іменовано Закон №1404-VIII).

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ Закону № 1404, після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З дати набрання чинності вказаного Закону, частина 2 ст. 27 Закону України №1404-VIII передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна у період з 05.07.2016 року до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами ч.1 та ч.3 ст.28 Закону №606-XIV.

Як наслідок запровадження таких послаблень у справлянні виконавчого збору в силу приведених положень законодавства поширили свою дію і на спірні правовідносини.

Окрім того, колегією суддів враховано, що 30.11.2016 року набув чинності Закон № 1730-VIII від 3 листопада 2016 року, яким внесено зміни до частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII шляхом доповнення її пунктом шостим.

Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII (з урахуванням змін внесених Законом №1730-VIII) виконавчий збір не стягується згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Вказана редакція пункту 6 частини 5 Закону №1404-VIII є чинною і на дату винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору від 06.06.2018 року.

Постанова Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області року про стягнення виконавчого збору у ВП № 48964354 винесена 21.10.2015 року.

Позаяк, вказана постанова про стягнення виконавчого збору винесена до дати набрання чинності Законом України № 1730-VIII від 03.11.2016 (яким внесено зміни до частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII шляхом її доповнення пунктом 6), то на неї поширюється дія названої норми Закону стосовно не стягнення виконавчого збору.

Стосовно ж доводів відповідача щодо необхідності справляння виконавчого збору виходячи з редакції статті 27 Закону № 1404-VІІІ, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, то колегія суддів зазначає таке.

28.08.2018 року набув чинності Закон № 2475-VIII від 03.07.2018, яким було внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, з урахуванням яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відтак, в наслідок вказаних змін ст. 27 № 1404-VІІІ фактично відбулося посилення відповідальності позивача, як боржника, у порівнянні з попередніми нормами законодавства відповідальність за якими була меншою, адже розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню, як передбачено чинною редакцією.

З урахуванням положень ст. 58 Конституції України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції яка набула чинності після 28 серпня 2018 року.

Враховуючи приведені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням ст. 58 Конституції України та п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-УІІІ у відповідача були відсутні законодавчо встановлені підстави для відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду 24.10.2019 року у справі №400/2982/18.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору відповідають приписам ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VIII, судом до уваги не беруться, оскільки в даному випадку такий збір не стягується в силу приписів п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII.

Крім того, в аспекті обставин цієї справи треба зауважити, що виконавець не позбавлений права стягувати виконавчий збір, але таке рішення потрібно ухвалювати відповідно до процедури врегульованої законом.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. 272, ст. 287, ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 260/3207/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 15 липня 2021 року.