Рішення

від 15.06.2021 по справі 203/3927/20

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/3927/20

Провадження № 2/0203/245/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2021 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:

головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання - Мурадли Ф.М.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Пришедька А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА , третя особа: Первинна профспілкова організація Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА про визнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

30.10.2020 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою до Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА (далі - ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА , відповідач), третя особа: Первинна профспілкова організація Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 98-к від 15.10.2020 року, який було винесено на Дніпропетровському обласному комунальному підприємстві СПЕЦАВТОБАЗА та яким було звільнено водія 3 класу автотранспортних засобів ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_2 у Дніпропетровському обласному комунальному підприємстві СПЕЦАВТОБАЗА на посаді водія 3 класу автотранспортних засобів;

- стягнути з Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.10.2020 року і по момент винесення судового рішення.

І. Стислий виклад позиції учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що у період з 03.06.2019 року по 15.10.2020 року він працював на посаді водія 3-го класу автотранспортних засобів у Дніпропетровському обласному комунальному підприємстві СПЕЦАВТОБАЗА . Проте оскаржуваним наказом № 98-к від 15.10.2020 року його було звільнено з посади водія 3-го класу автотранспортних засобів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме за нібито здійснення ним прогулу, тобто відсутності на робочому місці протягом більше ніж трьох годин. Позивач вважає цей наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він заперечує факт прогулу 18.09.2020 року. Він цілий день знаходився на території ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА .

Крім того, як зазначив позивач, за ним не було закріплено конкретного робочого місця, його не було ознайомлено з будь-яким наказом щодо визначення йому робочого місця. Тому позивач посилається на те, що для нього незрозумілий той факт, який зафіксовано в акті від 18.09.2020 року, тобто відсутність позивача на якому робочому місці фіксували особи, які підписували акт. Також позивач посилається на те, що цікавим є факт того, що підставою для звільнення стала доповідна записка заступника начальника Молчанова А.В. від 18.09.2020 року, тобто особи, яка взагалі не перебуває за адресою: відповідача по АДРЕСА_1 , і не є прямим начальником позивача. Позивач звернув увагу і на те, що на території ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА знаходяться відеокамери, які постійно здійснюють відеозапис та з яких можливо було встановити, що 18.09.2020 року ОСОБА_2 перебував на території підприємства, проте ці дії не були вчинені відповідачем.

З огляду на викладене, позивач зазначив, що відповідач в порушення вимог ст. 29 КЗпП України не визначив за позивачем конкретного робочого місця, тому факт порушення трудової дисципліни, на його думку, відсутній. Крім того, відповідач не видавав наказ чи розпорядження про застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення, а одразу ж був виданий оскаржуваний наказ про звільнення позивача. Тому позивач вважає, що оскаржуваний наказ підлягає скасуванню, а ОСОБА_2 - поновленню на роботі. Також позивач зазначив, що відповідно до положень ст. 235 КЗпП України, він має право на виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.10.2020 року і по момент винесення судового рішення.

Тому позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, у встановлений законом та судом строк надав суду відзив на позовну заяву від 01.12.2020 року, в якому зазначив, що 18.09.2020 року відповідачем був складений акт № 18/09 Про відсутність на робочому місці , за яким було зафіксовано, що водій ОСОБА_2 був відсутній на роботі протягом 3,5 годин, а саме 18.09.2020 року з 14:00 до 17:30 без попередження і без поважних причин. В акті зазначено, що позивач будь-яких виправданих документів не надав, достовірність відомостей в акті підтверджено заступником директора ОСОБА_3 , фахівцем з публічних закупівель ОСОБА_4 , головним механіком ОСОБА_5 , начальником ОСОБА_6 , а також засвідчено, що ОСОБА_2 відмовився від ознайомлення з актом. Як пояснив відповідач, причина його відсутності на роботі в період з 14:00 до 17:30 невідома та не встановлена, про своє незнаходження на робочому місці ОСОБА_2 нікого з керівництва не попередив.

При цьому 21.09.2020 року ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА був складений акт № 21/09 Про відмову надати письмові пояснення , про те, що 18.09.2020 року водій ОСОБА_2 був відсутній на роботі без попередження щодо його відсутності і без поважних причин протягом 3,5 годин, тобто з 14:00 до 17:30. Керівництво відповідача, дослідивши обставини порушення вирішило застосувати до порушника стягнення у вигляді звільнення, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. З огляду на те, що ОСОБА_2 є членом профспілкової організації, відповідач звернувся до профкому щодо надання згоди на звільнення водія ОСОБА_2 за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Після проведеного 06.10.2020 року засідання профспілкового комітету ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА було складено протокол № 06/10-20 від 06.10.2020 року про згоду на звільнення водія ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА ОСОБА_2 .

Як зазначив відповідач, 06.10.2020 року начальником ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА було прийнято розпорядження про розірвання трудового договору № 141 та вирішено звільнити водія ОСОБА_2 , який працює на посаді водія 3 класу автотранспортних засобів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме за здійснення прогулу (відсутність на робочому місці протягом більше ніж трьох годин без поважних причин); звільнення провести в перший день по виходу з лікарняного. Тому 15.10.2020 року начальником ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА було прийнято оскаржуваний наказ № 98-к, яким звільнено водія 3 класу автотранспортних засобів ОСОБА_2 15.10.2020 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП. За твердженнями відповідача, обов`язок доводити поважність причин відсутності на роботі покладений на працівника.

З огляду на викладене, відповідач зазначив, що позивачем не було доведено та не підтверджено належними доказами протиправності дій відповідача при його звільненні з роботи та не надано доказів порушення його трудових прав, а відповідачем спростовано достовірними доказами доводи позивача про незаконність його звільнення з роботи.

Таким чином, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечуючи проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, позивач надав відповідь на відзив від 30.12.2020 року, в якій, окрім викладеного вище, додатково зазначив, що саме роботодавець повинен довести як факт дисциплінарного порушення - прогулу, тобто відсутності працівника на роботі не менше трьох годин протягом робочого дня, в тому числі сумарно, так і дотримання процедури звільнення. Також позивач пояснив, що водії ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА мають повне право протягом дня за власним вибором відлучатись на перерву на одну годину. На підставі викладеного, для звільнення водія з роботи за прогул він повинен бути відсутнім на робочому місці більше ніж чотири години, що відповідачем встановлено не було, навіть актом № 18/09 від 18.09.2020 року Про відсутність на робочому місці .

Присутній у судовому засіданні 30.04.2021 року позивач пояснив, що він не погоджується з оскаржуваним наказом, оскільки начальник просив його звільнитися. Водночас 18.09.2020 року йому не давали роботи, проте він сидів на лавочці у приміщенні підприємства, йому видавались для підпису пусті путьовки. Спочатку за ним був закріплений автомобіль Форд Електро , в якому він возив бухгалтера підприємства. Також, як зазначив позивач, за ним не було закріплено окремого кабінету, а лише вказаний автомобіль, проте згодом він поламався. Коли він не виконує наряд, то у нього немає конкретного робочого місця. При цьому 18.09.2020 року його телефон був увімкнений, але на нього ніхто не дзвонив, зокрема, у період з 14:00 години до 17:30 години, надання будь-яких пояснень відповідач не вимагав, доказів того, що йому дзвонили 18.09.2020 року відповідач також не надає. Також, за поясненнями позивача, станом на 18.09.2020 року вже як місяць він фактично не виконував своїх посадових обов`язків, бо йому не давали роботу.

У судовому засіданні 15.06.2021 року представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та пояснила підстави звернення до суду з позовом таким чином, як про це зазначено вище, просила суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив суд відмовити у його задоволенні повністю, пояснивши свою позицію тим, що дійсно позивачу не було виділено певного робочого місця, з огляду на специфіку його роботи як водія. При цьому представник відповідача зазначив, що законодавством не визначено обов`язку роботодавця встановлювати певне робоче місце працівнику. Позивачу було запроновано надати свої пояснення з приводу його відсутності на робочому місці 18.09.2020 року, проте він відмовився, про що складено відповідний акт. Тим більше, відповідач вважає, що працівник зобов`язаний повідомити керівництво про простой, а деякі свідки, допитані в судовому засіданні, не є працівниками підприємства, тому їх показання не можуть бути враховані як докази. З огляду на це, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа Первинна профспілкова організація Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА у встановлений строк законом та судом не надала своїх пояснень по суті спору.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 09.11.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувані у відповідача відповідні докази.

Ухвалою суду від 09.02.2021 року було задоволено клопотання представника позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив, визнано поважними причини пропуску строку для подання відповіді на відзив, частково задоволено клопотання про повторне витребування доказів та витребувані відповідні докази, задоволено клопотання представника позивача про виклик для допиту в якості свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Ухвалою суду від 26.02.2021 року було задоволено клопотання представника позивача та повернуто позивачу заяву про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог в цивільній справі.

У судове засідання не з`явився представник третьої особи Первинної профспілкової організації Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА , хоча третя особа належним чином повідомлялась про час, дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомила.

Суд, заслухавши думку представників сторін, на підставі ст. 223 ЦПК України, розглянув справу за відсутності представника третьої особи.

Під час судового розгляду справи судом були заслухані пояснення учасників справи, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи, допитані свідки.

15.06.2021 року у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 працював у період з 03.06.2019 року по 15.10.2020 року у Дніпропетровському обласному комунальному підприємстві СПЕЦАВТОБАЗА на посаді водія 3-го класу автотранспортних засобів. Це підтверджується копією витягу з трудової книжки позивача (а.с.19-20).

Наказом № 98-к від 15.10.2020 року позивача було звільнено з посади водія 3-го класу автотранспортних засобів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме за здійснення ним прогулу (відсутності на робочому місці протягом більше ніж трьох годин) без поважних причин. Підстави: копія доповідної записки заступника начальник Молчанова А.В. від 18.09.2020 року; копія акту про відсутність на робочому місці водія 3-го класу автотранспортних засобів ОСОБА_2 від 18.09.2020 року; акт службового розслідування за фактом відсутності працівника на робочому місці; лист ППО ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 (а.с.21, 65, 66).

На підтвердження своєї позиції щодо правомірності винесення оскаржуваного наказу № 98-к від 15.10.2020 року відповідач надав суду копії:

- доповідної записки від 18.09.2020 року про те, що водій ОСОБА_2 був відсутній на роботі протягом 3,5 годин з 14:00 до 17:30 годин 18.09.2020 року, про підстави відсутності його на роботі не повідомив;

- акту № 18/09 від 18.09.2020 року Про відсутність на робочому місці про те, що 18.09.2020 року водій ОСОБА_2 був відсутній на роботі протягом 3,5 годин з 14:00 до 17:30 без попередження відсутності та без поважних причин, будь-яких виправданих документів не надав;

- наказу № 170 Про проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі від 18.09.2020 року;

- акту службового розслідування від 19.09.2020 року про те, що комісією було розглянуто акт № 18/09 від 18.09.2020 року Про відсутність на робочому місці та встановлено, що ОСОБА_2 зранку пройшов медичний огляд, йому було виписано та видано подорожній лист № 180455, причина його відсутності на роботі невідома, про своє незнаходження на робочому місці він нікому не говорив, керівництво не попереджав;

- акту № 21/09 Про відмову надати письмові пояснення від 21.09.2020 року, за змістом якого ОСОБА_2 відмовився надавати будь-які письмові пояснення з приводу своєї відсутності на робочому місці;

- протоколу засідання профспілкового комітету ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА від 06.10.2020 року, яким було постановлено надати згоду на звільнення водія ОСОБА_2 ;

- розпорядження Про розірвання трудового договору від 06.10.2020 року № 141, за змістом якого було надано розпорядження звільнити ОСОБА_2 , який працює на посаді водія 3-го класу автотранспортних засобів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме за здійснення ним прогулу (відсутності на робочому місці протягом більше ніж трьох годин) без поважних причин; звільнення провести в перший день по виходу з лікарняного (а.с.56-64).

Згідно з табелем обліку використання робочого часу Водії за вересень 2020 року, водій ОСОБА_2 18.09.2020 року працював та був на робочому місці 4 години (а.с.68-70).

За відомостями з Журналу щозмінного передрейсового та післярейсового медичних оглядів водіїв, 18.09.2020 року о 08:45 водій ОСОБА_2 проходив медичний огляд (а.с.71-74).

Відповідно до наказу № 01 від 02.01.2020 року Про норму тривалості робочого часу на 2020 рік , відповідачем було встановлено помісячну норму тривалості робочого часу на 2020 рік для адміністративно-управлінського, водійського, ремонтного, обслуговуючого персоналу, яким встановлено п`ятиденний робочий тиждень (40-годин) з двома вихідними з річним балансом 2002,0 години; згідно з Правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлено з 01.01.2020 року наступний режим роботи, зокрема водіям легкових автомобілів з ненормованим робочим днем, автобусів, мікроавтобусів, вантажних автомобілів: 09:00 або згідно з заявками (початок роботи) - 18:00 або згідно з заявками (кінець роботи); 13:00 - 14:00 або протягом дня (перерва) (а.с.75).

Відповідно до довідки, виданої ОСОБА_2 , він працював в ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА у період з 03.06.2019 року по 14.10.2020 року на посаді водія автотранспортних засобів 3-го класу, його дохід за період з 01.08.2020 року по 30.09.2020 року склав 18100,57 грн, а саме: за серпень 2020 року - сукупний дохід у розмірі 8895,10 грн; вересень 2020 року - сукупний дохід у розмірі 9205,47 грн. Також надано відомості про оплату по середньому працівнику ОСОБА_2 (а.с.77, 78).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показав, що на момент звільнення позивача він працював заступником начальника підприємства, а ОСОБА_2 є колишнім працівником ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА . Вони перебували у трудових відносинах. Як зазначив свідок, кожного дня він та позивач контактували, проте того дня 18.09.2020 року він його не бачив на підприємстві. Хоча раніше доповідні записки щодо працівників підприємства вони ніколи не складали, проте 18.09.2020 року він склав доповідну записку. Всієї хронології подій 18.09.2020 року свідок не запам`ятав, проте показав, що того дня вони з іншими працівниками в складі комісії обійшли все підприємство. При цьому у заступника начальника підприємства немає свого робочого місця. Також, як показав свідок, 18.09.2020 року вони у складі комісії не телефонували позивачу з метою повідомлення йому про можливість надати пояснення щодо поважності причин відсутності на робочому місці, а під час складання доповідної записки брали за основу тільки усні пояснення диспетчера. Після написання доповідної записки, вони склали з начальником відповідача акт про відсутність позивача на робочому місці. Вони шукали позивача на території підприємства, проте не знайшли його. У водіїв є кімната відпочинку, де вони перебувають, коли у них немає роботи, там позивача також не було.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що на момент звільнення позивача він був інженером з охорони праці, знає всіх працівників підприємства, в тому числі і позивача, перебував з ним у трудових відносинах. Того дня 18.09.2020 року його зобов`язали провести службове розслідування по факту відсутності позивача на робочому місці в кінці робочого дня ближче до 18 години. Йому повідомили, що позивача немає на підприємстві та він відсутній на робочому місці. Тому вони не ознайомлювали позивача з жодним з документів та він особисто не зв`язувався з позивачем.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що у вересні 2020 року він працював заступником директора з експлуатації у Комунсервіс за адресою, де знаходиться підприємство відповідача. Він знайомий з позивачем та разом курили на одній території, бо працюють поряд. Як показав свідок, що йому відомо про неприязні відносини між позивачем та начальником ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА . На його думку, за позивачем можна було звіряти годинник, він до 18 години завжди був на роботі. При цьому на території підприємства всюди ведеться відеоспостереження та він бачив позивача 18.09.2020 року протягом дня і увечері, бо вони виходили курити разом.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що він часто бачився з позивачем на території підприємства, бо підприємства, де вони працюють, знаходяться поряд. Також вони разом часто курили, майже кожні дві години, в тому числі і 18.09.2020 року.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 139 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки одне з таких заходів стягнення, зокрема, догана, звільнення.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Аналогічні правові висновки були зроблені Верховним Судом у постановах від 08.05.2019 року, справа № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11.03.2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), які враховуються судом, з огляду на положення частини 4 статті 263 ЦПК України.

За змістом пункту 3 статті 29 КЗпП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 1 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року № 5067-VI, робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).

Відповідно до частини 1 статті 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до положень статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Аналіз викладених вище норм дає підстави суду дійти висновку, що по-перше, КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця визначити працівнику робоче місце, а по-друге, КЗпП України встановлює порядок звільнення працівника, зокрема, встановлений строк накладення дисциплінарного стягнення, обов`язок повідомити працівника про необхідність надання письмових пояснень щодо порушення трудової дисципліни, повідомлення працівника про накладене на нього дисциплінарне стягнення.

Так, у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що не заперечувалось і відповідачем, за позивачем не було визначено робочого місця. При цьому відповідачем не було доведено належними та допустимим доказами закріплення за позивачем конкретного робочого місця, відповідно до статті 29 КЗпП України. Тому сам факт порушення трудової дисципліни позивачем відсутній, оскільки не може бути поставлено у вину працівнику відсутність його на робочому місці, яке йому визначено не було та місцезнаходження якого йому не було повідомлено. Тим більше, що за поясненнями позивача та за показаннями свідків, 18.09.2020 року позивач протягом робочого дня перебував на території підприємства.

Також відповідачем був порушений порядок накладення дисциплінарного стягнення на працівника. Адже відповідачем не було доведено дотримання ним строку накладення дисциплінарного стягнення, враховуючи, що позивач заперечував факт дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення через більше ніж один місяць з дня виявлення проступку. Показаннями свідків було підтверджено те, що відповідач до застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи не відібрав та не пропонував позивачу надати свої письмові пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці протягом 3,5 годин. Та й взагалі під час проведення службового розслідування, складання документів за результатами такого розслідування, зокрема акту службового розслідування, акту про відсутність працівника на робочому місці, посадові особи відповідача фіксували відомості зі слів та пояснень інших працівників, безпосередньо не встановивши відсутність позивача на роботі. Показаннями свідків, які складали вказані акти, підтверджено той факт, що відповідач не пропонував позивачу надати будь-які пояснення, з огляду на пред`явлення йому у вину відсутність на робочому місці протягом 3,5 години. При цьому позивача не було повідомлено і про накладення на нього стягнення у виді звільнення під розписку.

Крім того, суд враховує і те, що на вимогу суду надати на виконання ухвали суду від 09.11.2020 року та ухвали суду від 09.02.2021 року, зокрема: посадової інструкції водія 3 класу автотранспортних засобів ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА ; доказів ознайомлення ОСОБА_2 з посадовою інструкцією водія 3 класу автотранспортних засобів ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА ; документу, яким було визначено та закріплено за ОСОБА_2 робочого місця ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА ; доказів ознайомлення ОСОБА_2 з документом, яким було визначено та закріплено за ним робоче місце на ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА ; документу ДОКП СПЕЦАВТОБАЗА , яким витребовувались від ОСОБА_2 письмові пояснення по факту відсутності на робочому місці з доказами ознайомлення/вручення ОСОБА_2 з даним документом, відповідач повідомив суд про те, що такі документи, окрім вже наданих доказів суду, у нього відсутні (а.с.129-130).

Тобто відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами правомірності винесення ним оскаржуваного наказу № 98-к від 15.10.2020 року, яким було звільнено водія 3-го класу автотранспортних засобів ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Тому він підлягає поновленню у Дніпропетровському обласному комунальному підприємстві СПЕЦАВТОБАЗА на посаді водія 3 класу автотранспортних засобів.

З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає таке.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Так, суд зазначає, що враховуючи, що оскаржуваним наказом позивача було звільнено з роботи 15.10.2020 року, то періодом вимушеного прогулу позивача є період з 16.10.2020 року до дня ухвалення рішення суду (15.06.2021 року), тобто 166 робочих дні.

За відомостями з довідки про доходи позивача за період з 01.08.2020 року по 30.09.2020 року, виданої відповідачем, нарахована заробітна плата позивача за серпень та вересень 2020 року, що передують місяцю звільнення позивача, становить 8895,10 грн + 9205,47 грн = 18100,57 грн (а.с.77). При цьому суд відхиляє як неналежний доказ доданий до вказаної довідки про доходи позивача за вказаний період, розрахунок відповідача оплати по середньому (а.с.78), бо Порядком № 100 визначений порядок розрахунку середнього заробітку працівника. За відомостями зі вказаної довідки, позивачу була розрахована заробітна плата за період з 01.08.2020 року по 30.09.2020 року, що і є вихідними даними для розрахунку середнього заробітку.

Так, суд, враховуючи, що у серпні 2020 року - 20 робочих дні, у вересні 2020 року - 22 робочих дні, то середньоденна заробітна плата позивача становить: 18100,57 грн : 42 = 430,97 грн.

Отже, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 16.10.2020 року на час ухвалення рішення суду 15.06.2021 року становить 430,97 грн х 166 робочих днів = 71541,02 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 16.10.2020 року і по момент винесення судового рішення підлягають задоволенню.

З огляду на проведений розрахунок, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 71541,02 грн без урахування податків та зборів.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про, зокрема, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , позивач звільнений від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 1681,60 грн (840,80 грн х 2 = 1681,60 грн).

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА , третя особа: Первинна профспілкова організація Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА про визнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ № 98-к від 15 жовтня 2020 року Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА , яким було звільнено водія 3 класу автотранспортних засобів ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Поновити ОСОБА_2 у Дніпропетровському обласному комунальному підприємстві СПЕЦАВТОБАЗА на посаді водія 3 класу автотранспортних засобів.

Стягнути з Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вулиця Мостова, будинок 3; код ЄДРПОУ 04011621) на користь ОСОБА_2 (адреса місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 жовтня 2020 року по 15 червня 2021 року в розмірі 71541,02 грн (сімдесят одна тисяча п`ятсот сорок одна гривня 02 копійки).

Стягнути з Дніпропетровського обласного комунального підприємства СПЕЦАВТОБАЗА (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вулиця Мостова, будинок 3; код ЄДРПОУ 04011621) на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 у Дніпропетровському обласному комунальному підприємстві СПЕЦАВТОБАЗА на посаді водія 3 класу автотранспортних засобів допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду, що відповідає приписам підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 12 липня 2021 року.

Суддя Ф.М. Ханієва