Постанова

від 14.07.2021 по справі 916/3226/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 рокум. ОдесаСправа № 916/3226/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Драгун А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області від 17.03.2021, суддя в І інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст якого складено 06.04.2021 в м. Одесі

у справі 916/3226/19

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Вікінг

про стягнення 460 831,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми „Вікінг" про стягнення неустойки в сумі 425 974,38 грн. за невиконання обов`язку щодо повернення орендованого військового нерухомого майна після закінчення 27.12.2017 року терміну дії договору оренди від 12.06.1999 та заборгованості з компенсації податку на землю в сумі 34 857,59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що рішенням господарського суду Одеської області від 14.03.2019 року по справі № 916/1962/18, яке набрало законної сили, було задоволено позов КЕВ м. Одеса до ТОВ фірми „Вікінг" про зобов`язання звільнити та повернути військове нерухоме майно у вигляді КТП за ГП №18 загальною площею 84,0 кв.м, яке розташоване за адресою вул. Армійська, буд. 17, м. Одеса, у зв`язку із закінченням 27.12.2017 року терміну дії договору оренди. Дане рішення суду до теперішнього часу не виконано, майно не повернуто до КЕВ м. Одеса і продовжує використовуватися ТОВ фірмою «Вікінг». КЕВ м. Одеса на адресу ТОВ фірми «Вікінг» неодноразово направлялись письмові претензії про повернення орендованого майна та погашення заборгованості за користування майном в добровільному порядку, однак майно відповідачем не повернуто, заборгованість не сплачена, чим порушені законні права та інтереси позивача. А тому, на підставі ст. ст. 509, 526, 629, ч. 2 ст. 785 ЦК України, ст. ст. 193, 283 ГК України позивач просив задовольнити позов.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.03.2021 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

КЕВ м. Одеса у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення господарського суду Одеської області від 17.03.2021 у даній справі скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса є державною установою Міністерства оборони України, до повноважень якої належить надання під найм власної та державної нерухомості невиробничого призначення, відповідно до наказу МОУ від 03.07.201Зр. №448 «Про затвердження Положення про організацію квартирна-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України», Положення про КЕВ м. Одеса та свідоцтва про реєстрацію військової частини, як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах України.

Нежитлова будівля за генпланом № 18 загальною площею 84 кв. м., розташована на території військового містечка №186 в м. Одесі по вул. Армійська № 17, є нерухомим військовим майном, яке належить Міністерству оборони України та знаходиться на балансі КЕВ м. Одеса.

Внаслідок незаконного користування військовим майном з боку ТОВ фірми «ВІКІНГ» та неможливістю використання власного майна з боку КЕВ м. Одеса, що є державною бюджетною установою - економічним інтересам держави завдано збитки у вигляді недоотриманої орендної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте позивач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12 червня 1999 між Міністерством оборони України (орендодавець) та ТОВ "ВІКІНГ" (орендар) було укладено договір №116/1999/ГоловКЕУ оренди нежитлових приміщень будівлі КТП за генпланом №18 військового містечка №186 загальною 84 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 17, що знаходиться на балансі Одеської КЕЧ району Південного ОК, вартість яких визначена відповідно до експертного висновку про оцінку майна (додаток № 3) і ставить 19660 грн., для використання під магазин і перукарню, строком до 31 грудня 2009 року.

Зазначене у даному договорі нерухоме майно було передано орендареві від орендодавця за актом прийому передачі від 22.04.1999.

16.02.2000 року виконавчим комітетом Одеської міської ради листом № 137/4, враховуючи згоду головного квартирно-експлуатаційного управління МОУ на реконструкцію та договір оренди з ТОВ «Вікінг», було надано дозвіл ТОВ фірмі «ВІКІНГ» на розроблення проекту реконструкції колишньої будівлі КТП, розташованої по вул. Армійській, 17 в м. Одесі.

Проектною організацією МПП «СВС» було розроблено Робочий проект реконструкції будівлі, колишнього КТП, під магазин, бар «Вікінг».

Розпорядженням Приморської районної адміністрації від 28.04.2000 року № 421 «Про затвердження рішення МВК на дозвіл реконструкції приміщення КТП по вул. Армійська, 17 під магазин бар» затверджено рішення МВК №42 від 11.04.2000 року та дозволено Одеській КЕЧ району реконструкцію приміщення колишнього КТП по вул. Армійській, 17 під магазин і бар «Вікінг» згідно проекту, розробленому МПП «СВС».

18.05.2000 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контроля м. Одеси видано Одеській КЕЧ району Південного ОК дозвіл №146 на виконання будівельних робіт по реконструкції будівлі КТП під магазин-бар по вул. Армійській, 17 у відповідності з проектною документацією, зареєстрованою №174/00 від 10.03.2000 року, в якому зазначено, що будівельні роботи проводить ТОВ «Вікінг». Термін дії дозволу до 21.05.2001 року.

31.05.2000 року між Міністерством оборони України (орендодавець) та ТОВ фірмою «Вікінг» (орендар) було укладено додатковий договір №24д/2000/ГоловКЕУ до даного договору, згідно з яким у зв`язку з виконанням робіт по реконструкції орендованої будівлі і доведення її технічного стану, що відповідає вимогам, які пред`являються, до магазину, бару силами орендаря на суму 154352 грн. згідно кошторису на реконструкцію і проекту, розробленому МПП "СВС", орендодавець надав дозвіл орендарю на виконання зазначених робіт за рахунок власних коштів. При цьому, сторонами узгоджено внести зміни та доповнити п. 2.3 Договору оренди від 12.06.1999 року №116/1999/Голов КЕУ, а саме зазначити, що будівлю Орендодавець передає Орендарю для використання під магазин, бар з проведенням відповідної реконструкції.

Листом №144/15/404 від 21.10.1999 року, що є додатком до Додаткового договору №24д/2000/ ГоловКЕУ, Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України було надано дозвіл на проведення реконструкції нерухомого майна за кошти орендаря в об`ємі вимог, що відповідають цільовому використанню його згідно договору оренди, при цьому об`єм виконаних робіт, що підлягають зарахуванню в рахунок орендної плати не може перевищувати 24 відсотки від балансової вартості орендованого майна. Роботи, які виконані понад зазначеної межі відшкодуванню орендарю в рахунок орендної плати не підлягають і відносяться на витрати орендаря.

Згідно з актом технічного стану будівлі №18, розташованої на території військового містечка №186 в Одеському гарнізоні за адресою: вул. Армійська, 17 від 26.05.2000 року, будівля потребує капітального ремонту з підведенням зовнішніх інженерних мереж і облаштуванням внутрішніх.

Відповідно до дефектного акту на реконструкцію будівлі колишнього КТП по вул. Армійській, 17 під магазин, бар фірми «Вікінг», затвердженого начальником Одеської КЕЧ району від 26.05.2000 року, комісією були визначені характеристика будівлі та перелік робіт. 26.05.2000 року сторонами було затверджено кошторис на реконструкцію колишнього КТП по вул. Армійській, 17 під магазин-бар фірми «Вікінг».

22.08.2000 року між Міністерством оборони України (орендодавець) та ТОВ фірмою «Вікінг» (орендар) було укладено додаткову угоду №124/2000/ГоловКЕУ, відповідно до якої внесено зміни в договір, а саме зазначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №786-1995 р. та змін до неї №699-1998 р. та №75-2000 р., і складає 1222, 85 грн за рік (без індексів інфляції та ПДВ) (п.3.1 договору). Орендна плата за базовий місяць оренди (лютий 2000 р.) розраховується згідно з додатком №1 до цієї Додаткової угоди та складає 103,06 Грн. (без ПДВ). Орендна плата перераховується Орендарем на реєстраційний рахунок КЕЧ Одеського району номер 05010021051120/1 Управління державного казначейства у Одеської області р/р 35134305101 в Облуправлінні НБУ м. Одеси, МФО 328027, код 23213460 не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції. ( п. 3.2. договору).

Розпорядженням Приморської районної адміністрації від 23.04.2002 року № 382 «Про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття закінченого реконструкцією об`єкта в експлуатацію - колишнього приміщення КТП по вул. Армійській, 17 під магазин і бар фірми «ВІКІНГ» і присвоєння поштової адреси», було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття закінченого реконструкцією об`єкта в експлуатацію - колишнього приміщення КТП по вул. Армійській, 17 під магазин і бар фірми «Вікінг» та присвоєно магазину-бару «Вікінг» поштову адресу: м Одеса, вул. Армійська, 17-Б.

22.03.2002 року Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості у листі вих.№19728, адресованому Приморській районній адміністрації м. Одеси, зазначено, що в домоволодінні № 17 по вул. Армійській м. Одеси ідеальна частка нежитлових приміщень, площею 158,3 кв.м., а саме: 8.1,3,11 -коридори; 2,17 - кладові; 5,13,19 - туалети; 6,14,20 - вмивальні; 7,18 - кабінети; 9,10.15,16 -зали, користувачем яких є ТОВ фірма «ВІКІНГ» складають 91/100 частин від всього домоволодіння, а ідеальна частка нежитлових приміщень, площею 14,9 кв.м., а саме: 12- кабінет; 4 - «кладова, користувачем яких є КЕЧ Одеського району, складає 9/100 частин від всього домоволодіння. Загальна корисна площа домоволодіння № 17 по вул. Армійській - 173,2 кв.м.

16.05.2002 року ТОВ фірмою «ВІКІНГ» було отримано Свідоцтво про право власності на 45/100 частки магазину-бар за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 17-Б на підставі виготовленого технічного паспорту.

20.03.2002 року сторонами було складено Акт, яким погоджено загальну вартість проведення робіт з реконструкції об`єкту у розмірі 214 419,94 грн.

08.08.2005 року між Квартирно -експлуатаціним відділом м. Одеси (орендодавець) та ТОВ «Вікінг» (орендар) було укладено додаткову угоду №32-д-с до Договору, відповідно до якої були внесені зміни у пп.1.1, 2.3, 3.1, 3.2, 3.4, 5.11, 5.12, 8.4, 10.4, 10.9 , 11.1, 11.2 договору.

Зокрема, відповідно до п.1.1 договору (в редакції додаткової угоди №32-д-с), орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно (далі Майно) - нежитлові приміщення будівлі №18 загальною площею 84,0 м2 військового містечка №186, що знаходиться на балансі та обліку квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси та розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 17, вартість яких визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 19660,0 грн.

Згідно п.2.3 договору (в реакції додаткової угоди №32-д-с), назване в п. 1.1 нерухоме майно орендодавець (Балансоутримувач) передає Орендарю під здійснення торгівлі продовольчими товарами (крім товарів підакцизної групи) - 22,0 кв.м., здійснення торгівлі продовольчими товарами підакцизної групи - 20,0 кв.м, бар - 42,0 кв.м.

До даної додаткової угоди додано лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №1/167 від 03.09.1999 року, в якому Фонд не заперечує проти надання в оренду приміщення нежитлової будівлі №18 військового містечка №186 згідно акту інвентаризації за адресою: вул. Армійська, 17, площею 84 кв.м.

Відповідно до додаткової угоди №99-д-с/2007/КЕВ м. Одеси від 02.01.2007 року, укладеної між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікіг» було внесено зміни у п. 3.2 Договору, зокрема визначено, що орендна плата встановлена без ПДВ за базовий та перший місяць оренди (січень 2007 року) на рівні 590,0 грн. за результатами конкурсу (домовленості) з врахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об`єктах оренди, але не нижче орендної плати визначеної на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. № 786 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06р. № 1846, яка становить без ПДВ за базовий та перший місяць оренди (січень 2007 року) 495,15 грн, (Додаток № 2). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди. При цьому, в даній додатковій угоді сторони погодили, що дія додатку № 4 договору припиняється з моменту підписання цієї Додаткової угоди.

Відповідно до акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об`єкта в експлуатацію від 08.02.2002 року, що є додатком №5 до Додаткової угоди №99-д-с/2007/КЕВ, технічною комісією, що призначена Приморської районною адміністрацією, було прийнято рішення прийняти в експлуатацію магазин та бар «Вікінг». Крім того, у п. 2 даного Акту зазначено, що цей акт є підставою для оформлення права власності на збудований об`єкт та включення його до державної статистичної звітності.

31.12.2009 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (орендодавець) та ТОВ «Вікінг» (орендар) було укладено додаткову угоду №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси, відповідно до якої були внесені зміни у пп.1.1, 2.3, 3.1- 3.4, 3.6 - 3.10, 4.1 - 4.4, 5.3-5.5, 5.7, 5.9, 5.10 - 5.15, 5.12, 5.18, 6.1-6.2, 7.1, 8.1-8.2, 8.4 - 8.6, 9.2-9.3, 10.1-10.2, 10.4 - 10.10, 11.2, 11.7 - 11.8; виключено п.п 2.5 -2.6., 10.6, 11.2.

Так, відповідно до п. 1.1 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси), орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно (далі Майно) - нежитлові приміщення загальною площею 84,0 кв.м будівлі КТП за генеральним планом №18 за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 17, військове містечко № 186, що знаходяться на балансі КЕВ м.Одеси, вартість якого визначена на 05.04.1999 р. незалежною оцінкою і становить 19660 грн.

Згідно п. 2.3 договору ( в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси), названі в п.1.1. приміщення Орендодавець передає Орендарю під магазин-бар (торгівля продовольчими товарами без продажу товарів підакцизної групи - 22 м2; торгівля продовольчими товарами у т.ч підакцизної групи - 20 м2; бар - 42 м2."

Умовами п.3.2 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси), орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок Орендодавця в територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 3.7 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси), орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Положенням п. 4.4 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси) передбачено, що для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар подає заяву і матеріали згідно з Порядком надання Орендарю згоди Орендодавця державного Майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного Майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 03.10.2006 № 1523 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.10.2006 за№ 1123/12997.

Відповідно до п. 5.4 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси), орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання Договору повернути Орендодавцеві або підприємству/товариству, указаному орендодавцем, орендоване Майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини орендаря.

Згідно п. 5.12 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси), орендар зобов`язаний щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі - 84 м2, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 0,0166 га, на яку Орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.

У разі здійснення Орендарем невід`ємних поліпшень орендованого Майна Орендодавець зобов`язаний здійснювати контроль за здійсненням таких поліпшень. (п.7.1 Договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси).

У п. 8.2 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси) передбачено право орендодавця на клопотання орендаря з дозволу Міністра оборони України або уповноваженої ним особи надавати згоду на реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого Майна за рахунок кошти Орендаря.

Даний договір укладено строком на два роки, що діє з 31.12.2009 року по 30.12.2011 року включно. (п. 10.1 договору в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси).

Умовами п.10.5 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси) сторонами було визначено, що, у разі припинення; або розірвання Договору поліпшення орендованого Майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого Майна не завдаючи йому шкоди, є власністю Орендаря, а невід`ємне поліпшення, яки були зроблені після підписання цієї додаткової угоди - власністю Орендодавця. Вартість проведених Орендарем за дозволом Орендодавця невід`ємних поліпшень орендованого Майна Орендодавцем не компенсується і є державною власністю.

Згідно п.11.7 договору (в редакції додаткової угоди №215-д-с/2009/КЕВ м. Одеси), орендар не має права на приватизацію орендованого майна.

20.04.2012 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (орендодавець) та ТОВ «Вікінг» (орендар) було укладено додаткову угоду №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси, відповідно до якої були внесені зміни у пп.1.1, 2.3 -2.4, 2.7 - 2.9, 3.1, 3.6, 3.10, 5.3, 6.2, 6.5, 10.1, 10.4, 10.7 - 10.10; виключено 5.8, 6.3-6.4, 7.5, 8.3, 10.10.

Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси), орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення загальною площею 84 м2 в будівлі КТП за генеральним планом № 18 військового містечка № 186 (далі Майно), що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеси, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 17, вартість якого визначена на 23.11.2011 року за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки 433952 грн. без ПДВ (Додаток № 2 до цієї Додаткової угоди).

Згідно п. 2.3 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси), назване в п.1.1 нерухоме Майно Орендодавець передає Орендарю для розміщення торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи (на площі 22 м2), з продажу непродовольчих товарів, алкогольних та тютюнових виробів (на площі 20 м2) та розміщення бару, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи (на площі 42 м2).

У п. 2.7 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси) визначено, що у разі припинення або розірвання цього Договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Умовами п. 2.8 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси) передбачено, що майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Згідно п. 2.9 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси), якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець вимагає від орендаря сплату неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Положенням п.3.10 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси), у разі припинення (розірвання) Договору передбачено, що орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету.

Відповідно до п.5.3 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси), орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого Майна і не тягне за собою зобов`язання Орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо Орендар подає заяву на погодження Орендодавцем здійснення невід`ємних поліпшень орендованого Майна, він зобов`язаний надати документи, передбачені п. 4.4. договору.

У п. 6.2 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси), орендар має право за письмовою згодою орендодавця, наданою з дозволу Міністерства оборони України або уповноваженої ним особи, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Даний договір діяв з моменту підписання до 28.12.2014 року. (п.10.1 Договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси).

Відповідно до п. 10.7 договору (в редакції додаткової угоди №24-д-с/2012/КЕВ м. Одеси), у разі відсутності заяви орендаря про припинення чи укладення договору оренди на новий строк за місяць до закінчення строку оренди, дія договору оренди припиняється після закінчення строку, на який його було укладено.

11.03.2015 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси (орендодавець) та ТОВ «Вікінг» (орендар) було укладено додаткову угоду №06д/2015/КЕВ від 11.03.2015 року, відповідно до якої були внесені зміни у пп.1.1, 2.2, 3.1, 3.8, 8.7, 10.1, 10.8, 10.9.

Відповідно до п.1.1 договору (в редакції додаткової угоди №06д/2015/КЕВ), орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення загальною площею 84 м2 в будівлі КТП інв.№18 військового містечка № 186 (далі Майно), що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеси, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 17, вартість якого визначена на 01.09.2014 року за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки 511840 грн. без ПДВ (Додаток № 2 до цієї Додаткової угоди).

Згідно п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди №06д/2015/КЕВ), орендна плата встановлена за домовленістю сторін без ПДВ за базовий місяць (грудень 2014 року) на рівні 5040 грн. з врахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об`єктах оренди, але не нижче орендної плати визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.95 № 786 (зі змінами), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (грудень 2014 року) 4896,85 грн. (Додаток № 1 до цієї Додаткової угоди). Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяцем до останнього числа першого місяця оренди.

Цей договір укладено строком до трьох років, що діє з 11.03.2015 року по 27.12.2017 року включно. (п.10.1 Договору в редакції додаткової угоди №06д/2015/КЕВ).

У пункті 10.8 договору (в редакції додаткової угоди №06д/2015/КЕВ) вказано, що реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам, не є підставою для зміни або припинення чинності цього Договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників), крім випадків відчуження об`єкту оренду.

Умовами п. 10.9 договору (в редакції додаткової угоди №06д/2015/КЕВ) визначено, що чинність цього Договору припиняється в наслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого Майна; достроково за взаємною згодою сторін або зарішенням суду; банкрутства Орендаря; ліквідації юридичної особи, яка була Орендарем або Орендодавцем; реалізації об`єкта оренди.

При цьому, до додаткової угоди №06д/2015/КЕВ додано розрахунок плати за базовий місяць оренди військового нерухомого майна, що знаходиться на балансі КЕВ м. Одеси, що узгоджений між сторонами та, у відповідності до якого орендна плата за грудень 2014 року становить 5040 грн.

Згідно з листом Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради №9042-11/3826 від 21.12.2017 року, станом на 31.12.2012 року за ТОВ фірмою «ВІКІНГ» за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 176, зареєстроване право власності на 45/100 частин приміщення магазина бару площею 173,2 кв.м. на підставі Свідоцтва про право власності. Інша частина, у розмірі 55/100 станом на 31.12.2012 року не зареєстрована.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 13.03.2018 року, у власності ТОВ фірми «ВІКІНГ» перебуває на праві власності нежитлові приміщення магазину-бару загальною площею 143,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 17-Б та нежитлові приміщення магазину-бару загальною площею 29,4 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 17-Б/1.

Водночас, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію військової частини, як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах від 03.11.2009 року за №350, КЕВ м. Одеси, зареєстровано як суб`єкта господарської діяльності у Збройних силах із визначенням видів господарської діяльності, зокрема, здавання в оренду власного нерухомого майна.

Позивачем неодноразово направлялись відповідачу претензії (№68 від 05.04.2018 року, №171 від 05.09.2018 року, №230 від 03.12.2018 року, №2 від 04.01.2019 року, №39 від 04.03.2019 року, №73 від 06.05.2019 року, №153 від 01.08.2019 року) з вимогою в добровільному порядку згідно ст. 7 ГПК погасити заборгованість з орендної плати та податку на землю.

Звернувшись до господарського суду з даним позовом КЕВ м. Одеса в обґрунтування пред`явлених вимог вказує те, рішенням господарського суду Одеської області від 14.03.2019 року по справі № 916/1962/18, яке набрало законної сили, було задоволено позов КЕВ м. Одеса до ТОВ фірми „Вікінг" про зобов`язання звільнити та повернути військове нерухоме майно у вигляді КТП за ГП №18 загальною площею 84,0 кв.м, яке розташоване за адресою вул. Армійська, буд. 17, м. Одеса, у зв`язку із закінченням 27.12.2017 року терміну дії договору оренди. Дане рішення суду до теперішнього часу не виконано, майно не повернуто до КЕВ м. Одеса і продовжує використовуватися ТОВ фірмою «Вікінг». КЕВ м. Одеса на адресу ТОВ фірми «Вікінг» неодноразово направлялись письмові претензії про повернення орендованого майна та погашення заборгованості за користування майном в добровільному порядку, однак майно відповідачем не повернуто, заборгованість не сплачена, чим порушені законні права та інтереси позивача. А тому, на підставі ст. ст. 509, 526, 629, ч. 2 ст. 785 ЦК України, ст. ст. 193, 283 ГК України позивач просив задовольнити позов.

Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про відмову у задоволенні заявлених КЕВ м. Одеса позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

За приписами ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до визначень наведених у ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції чинній на момент вирішення даного спору, оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк; орендодавець - юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк.

Частино 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв`язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Згідно з ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема, майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна); органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке належить Автономній Республіці Крим; органи, уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування, - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, яке перебуває у комунальній власності.

Відповідно до Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», цей Закон визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Статтею ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до преамбули договору оренди нежитлових приміщень №116/1999/ГоловКЕУ від 12 червня 1999, його як орендодавцем було укладено Міністерством оборони України в особі начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України генерал-майора Литвиненко В.В., що діє на підставі доручення Міністра оборони України від 01.06.1998 №148/436.

Отже, зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства та умов укладеного договору оренди вбачається, що орендодавцем за спірним договором є Міністерство оборони України, а в оренду ТОВ фірмі „ВІКІНГ" було передано державне (військове) майно, управління яким здійснює Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові.

Отже, виходячи із приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18.

Таким чином, саме наймодавець за невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі, наділений правом на застосування до наймача неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України.

Разом з тим, судом установлено, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 року рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2019 по справі №916/1962/18, яке вказано позивачем підставою свого позову, скасовано, а в задоволенні позову КЕВ м. Одеса про зобов`язання ТОВ фірми «Вікінг» звільнити та повернути з незаконного користування надане військове нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 84 кв.м. в будівлі КТП за генеральним планом №18 військового містечка №186, розташованого за адресою м. Одеса, вул. Армійська,17 по акту прийому-передачі - відмовлено повністю.

Вказаною постановою апеляційного суду встановлено наступні обставини: що КЕВ м. Одеса не є ані орендодавцем за спірним договором оренди, ані власником майна, яке є предметом договору оренди нежитлових приміщень №116/1999/ГоловКЕУ від 12 червня 1999. При цьому, перебування переданого за спірним договором нерухомого майна на балансі КЕВ м. Одеса не наділяє його правом на звернення до суду із даним позовом. Саме Міністерство оборони України є тією особою, яка наділена правом на звернення із відповідним позовом про звільнення та повернення нерухомого майна, переданого в оренду ТОВ фірмі «Вікінг» за договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.

Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України, а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Таким чином, вірним є висновок місцевого суду про те, що оскільки рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що КЕВ м. Одеса не є орендодавцем за договором оренди нежитлових приміщень №116/1999/ГоловКЕУ від 12.06.1999 року, відповідно у позивача відсутнє право вимагати від відповідача сплати неустойки, передбаченої ч.2 ст. 785 ЦК України, а також заборгованості з компенсації податку на землю.

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення Міністерства оборони України до відповідача з вимогою про повернення орендованого майна та умисного невиконання відповідачем такої вимоги, що є підставою стверджувати про порушення з боку ТОВ фірми «Вікінг» свого обов`язку, визначеного у ст. 785 ЦК, та, відповідно, нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати за невиконання обов`язку щодо повернення орендованого майна після припинення договору оренди.

З урахуванням встановлених вище обставин щодо особи орендодавця за договором оренди (Міністерство оборони України), статусу майна, яке передано в оренду (державне військове майно), управління яким здійснює Міністерство оборони України, а також того, що закон не пов`язує зміну режиму правового регулювання спірного майна, що передано відповідачеві за договором оренди, зокрема зміни особи орендодавця (сторони за спірним договором), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме Міністерство оборони України, як орендодавець за спірним договором, наділено правом на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості з компенсації податку на землю.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника вказаних висновків суду не спростовують та не впливають на них, а ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Посилання скаржника на свідоцтво про державну реєстрацію військової частини, як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах від 31.10.2001 за №350, а також додаткові угоди до договору оренди, що містять посилання на це свідоцтво, колегія суддів не бере до уваги з огляду на те, що вказане свідоцтво свідчить про реєстрацію військової частини КЕВ м. Одеса як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах із визначенням видів господарської діяльності, якими має право займатися даний суб`єкт господарської діяльності.

Проте, з наявністю такого свідоцтва закон не пов`язує зміну режиму правового регулювання спірного майна, що передано відповідачеві за договором оренди, зокрема зміни особи орендодавця (сторони за спірним договором).

Також, відповідно до вказаного свідоцтва дозволеними видами господарської діяльності КЕВ м. Одеса визначено здавання в оренду власного нерухомого майна.

Однак, належних доказів того, що майно, яке є об`єктом оренди за спірним договором №166/199 головКЕУ від 12.06.1999, перебуває у власності КЕВ м. Одеса, останнім до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи істотного порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги 10369 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 17 березня 2021 року у справі № 916/3226/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеса - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 19.07.2021р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Філінюк І.Г.