Рішення

від 12.07.2021 по справі 340/2131/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/2131/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Світловодського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Світловодського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 45056,25 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 126,14 грн.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.14).

Ухвалою суду від 31.05.2021 в задоволенні заяви представника відповідача про проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження відмовлено (а.с.21).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не виконується норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій в сумі 45056,25 грн. та пені в розмірі 126,14 грн.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.23), в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначивши, що у Світловодському комунальному міжміському БТІ працює 8 робітників, при цьому 4 з них працює на 0,50 % ставки. Отже на думку відповідача на підприємстві на повний робочий день фактично працювало 6 чоловік на повній зайнятості 100%, а відтак у Світловодського комунального міжміського БТІ не виникло обов`язку працевлаштування особи з інвалідністю.

Представником позивача подана відповідь на відзив, в якій останній повністю не погоджується з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позов (а.с.67-68).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Світловодське комунальне міжміське бюро технічної інвентаризації зареєстровано як юридичну особу 23.04.1994 та знаходиться на обліку в Кіровоградському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

12.02.2021 відповідачем подано до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (Форма №10-ПОІ) відповідно до змісту якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2020 році складала 8 осіб, серед яких відсутні особи з інвалідністю. При цьому норматив створення робочих місць для осіб з інвалідністю становить 1 робоче місце (а.с.5).

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не виконано нормативу, визначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та здійснив відповідний розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 45056,25 грн., та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій - 126,14 грн. (а.с.6).

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Закон України від 21.03.1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ) є спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частина 3 статті 19 цього Закону встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

За приписами ч.10 ст.19 Закону №875-ХІІ керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно до ч.1 ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч.ч.2, 4 ст.20 Закону №875-ХІІ).

Згідно ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях (бездіяльності) роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.18 Закону №875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі ч.3 ст.18 1 Закону №875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Таким чином, з аналізу вищевказаних положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" вбачається, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

При цьому, обов`язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується їх обов`язком щодо пошуку таких осіб для їх працевлаштування. В той же час, обов`язок цих суб`єктів полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації до державної служби зайнятості, необхідної для їх працевлаштування.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. №5067-VI роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

З огляду на зміст п.5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. №316 форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до п.6 зазначеного Порядку роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Отже, на роботодавця покладається обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та подання форми звітності №3-ПН. При цьому законодавчо не передбачено обов`язку щомісячного подання звітності за формою №3-ПН, оскільки подана інформація є чинною до моменту внесення змін щодо актуальності вакансій.

Таким чином, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакансій) для осіб з інвалідністю, є звіт за формою №3-ПН.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не створено робоче місце для особи з інвалідністю та у 2020 році не подавалося до центру зайнятості звітність про наявність вакансії за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

До того ж, як вбачається зі звіту відповідача форми №10-ПІ, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2020 рік у кількості 8 осіб (а.с.5), відповідно до нормативу, визначеного статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", на підприємстві відповідача у 2020 році мала бути працевлаштованою 1 особа з інвалідністю. Однак такі особи на підприємстві в 2020 році не працювали.

Отже, суд погоджується з доводами позивача про невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості, визначеній згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Вчинивши це господарське правопорушення, відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для його недопущення. Зокрема, відповідачем суду не надано суду доказів виділення та створення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації її працевлаштування, інших доказів, які б свідчили про повне виконання ним своїх обов`язків щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування.

Тому, згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України відповідач має нести відповідальність, передбачену законом, у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій, визначених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що на підприємстві працює лише 6 найманих працівників на повній зайнятості у відповідності до розрахунку середньооблікової чисельності всіх працівників, розрахованої відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 №171, з таких підстав.

Так, вказана Інструкція, на яку посилається відповідач втратила чинність з 01.01.2006 та з 01.01.2006 діє Інструкція зі статистики кількості працівників, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року №286 (далі Інструкція №286), зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 р. за №1442/11722.

Відповідно до п.1.8 Інструкції №286 у формах державних статистичних спостережень містяться різні показники кількості працівників, які відрізняються методом розрахунку та метою їхнього використання.

Зокрема, передбачається підрахунок облікової кількості штатних працівників у цілому по підприємству, а також окремих категорій працівників. Наприклад, зайнятих в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працюючих пенсіонерів, інвалідів тощо.

Показник середньооблікової кількості штатних працівників використовується для визначення кількості зайнятих працівників за сферами економічної діяльності та ведення спостереження за змінами мобільності робочої сили. Суть його визначення полягає у тому, що зайнятий працівник враховується тільки один раз (за місцем основної роботи), незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу.

Крім цього, для оцінки зайнятості на мікрорівні (підприємство) використовується показник загальної кількості працівників, який, крім штатних працівників, включає кількість зовнішніх сумісників і працюючих за цивільно-правовими договорами.

Показник середньої кількості усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості характеризує умовну кількість працівників (робочих місць), що відпрацювали повний робочий день, яка необхідна для виконання встановленого (визначеного) підприємством обсягу робіт (послуг). Методика його визначення базується на перерахунку оплаченого робочого часу усього персоналу (штатні працівники, сумісники, працюючі за договорами), що залучався до роботи у звітному періоді й отримував відповідну заробітну плату, в умовну кількість працівників, яких було б достатньо підприємству для виконання фактичного обсягу роботи за умови роботи всіх працівників упродовж повного робочого дня, виходячи зі встановленої його тривалості.

Показник середньооблікової кількості усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості використовується для визначення середнього рівня заробітної плати та інших середніх величин у цілому по підприємству, а також аналізу ефективності використання робочої сили.

Згідно п.п.2.1, 2.3 Інструкції №286 в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.

В обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору.

Відповідно до п.3.2.2 Інструкції №286 при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Пунктом 2.4 Інструкції №286 передбачено, що до облікової кількості включаються штатні працівники, які, зокрема, фактично з`явилися на роботу, включаючи тих, які не працювали з причин простою; прийняті на роботу з випробувальним терміном; прийняті або переведені за ініціативою адміністрації на роботу на неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

В обліковій кількості ці працівники враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці, включаючи неробочі дні тижня, що обумовлені при зарахуванні на роботу.

До працівників, прийнятих та переведених на роботу на неповний робочий день (тиждень), не належать ті категорії працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, зокрема: працівники, молодші 18 років; зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці; жінки, яким надані додаткові перерви у роботі для годування дитини, інші категорії працівників.

Пунктом 2.5 Інструкції №286 передбачено, що в облікову кількість працівників включаються також працівники, які були тимчасово відсутні з таких причин, зокрема, не з`явились на роботу через хворобу (протягом всього періоду захворювання до повернення на роботу відповідно до листків непрацездатності або до вибуття через інвалідність); у зв`язку з виконанням державних або громадських обов`язків; тимчасово переведені на роботу на інше підприємство на підставі договорів між суб`єктами господарювання; перебувають у щорічних основних та додаткових, творчих відпустках, що надані відповідно до законодавства, колективного договору та трудового договору (контракту); перебувають у відпустках без збереження заробітної плати за згодою сторін та в інших випадках, передбачених законодавством, а також у відпустках з ініціативи адміністрації; мають вихідний день згідно з графіком роботи підприємства.

З огляду на викладені норми, суд зазначає, що законодавство не визначає зайнятість повний чи не повний робочий день, для визначення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки це не впливає на середньооблікову чисельність штатних працівників, яких у 2020 році на підприємстві було 8 осіб. При цьому, суд також зауважує, що законодавець пов`язує розрахунок кількості осіб з інвалідності відповідно до кількості працевлаштованих працівників згідно штатної чисельності безвідносно до їх навантаження (повний чи неповний робочий день). Крім того, ч.1 ст.19 Закону №875 передбачає, що для підприємств, установ, організацій, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно п.п.2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007р. (далі за текстом Порядок) роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженим Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення. Порядок нарахування пені та встановлення строку її сплати затверджуються Мінсоцполітики.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 року №223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 року за №552/13819, затверджено Порядок нарахування пені та її сплати, який встановлює механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Зважаючи на викладене, сума заборгованості Світловодського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації по сплаті адміністративно-господарських санкцій становить 45056,25 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 126,14 грн.

Доказів сплати відповідачем даної заборгованості суду не надано.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають обставинам та матеріалам справи, підтверджені належними та допустимими доказами, та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Такі витрати позивачем не понесені.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а, ЄДРПОУ 22217312 ) до Світловодського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації (27500, Кіровоградська область, м.Світловодськ, вул.Бойка, 2Б, ЄДРПОУ 13761858) - задовольнити.

Стягнути з Світловодського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації (ЄДРПОУ 13761858) на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 22217312) адміністративно-господарські санкції у розмірі 45056,25 та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 126,14 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено протягом тридцяти днів до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина