Постанова

від 20.07.2021 по справі 420/8091/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8091/19

Головуючий І інстанції: Токмілова Л.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Великомихайлівське автотранспортне підприємство 15141 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 28.07.2020р. ) у справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства Великомихайлівське автотранспортне підприємство 15141 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

27.12.2019р. Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ПрАТ Великомихайлівське АТП 15141 , в якому просило стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018р. в розмірі 42 562,96 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4223,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було забезпечено встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018р. та не сплачено адміністративно-господарських санкцій у розмірі 42562,96 грн., що зумовило нарахування пені у розмірі 4223,44 грн. Оскільки вказана заборгованість у добровільному порядку ПрАТ Великомихайлівське АТП 15141 не сплачена, позивач у межах своєї компетенції звернувся до суду із даним позовом.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020р. (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження ) позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задоволено. Стягнуто з ПрАТ Великомихайлівське АТП 15141 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018р. у розмірі 42562,96 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4223,44 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 01.09.2020р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2020р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

03.09.2020р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

25.09.2020р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому представник позивача заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Згідно з п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Відповідач - ПрАТ Великомихайлівське АТП 15141 зареєстровано 19.06.2007р. як юридична особа та знаходиться за адресою: вул. Центральна,4, смт. Велика Михайлівка, Одеська область, 67100.

Згідно з довідкою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 17.12.2019р. за №13036, відповідач зареєстрований в Одеському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

У поданому до ФСС звіті за формою 10-ПІ за 2018р., ПрАТ Великомихайлівське АТП 15141 зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2018р. становила - 27 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 1149,20 грн., та середньорічна заробітна плата штатного працівника - 42563 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - відсутня.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018р., наданому Одеському обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача склала - 27 осіб.

Як зазначає позивач, згідно з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з і інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, однак не створив жодного.

Наказом (розпорядженням ) від 20.07.2018р. №6 ПрАТ Великомихайлівське АТП 15141 прийнято на роботу з 21.07.2018р. ОСОБА_1 .

Згідно з наданою довідкою до акта огляду МСЕК від 28.10.2019р. №248975, при повторному огляді, ОСОБА_1 безстроково встановлено 3-ю групу інвалідності за загальним захворюванням.

Вважаючи, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся до суду з вимогами про їх стягнення, а також про стягнення нарахованої пені у загальному розмірі 46786,40 грн.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для стягнення на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 42562,96 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4223,44 грн.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991р. №875-XII.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у т.ч. підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, ч.2 цієї статті зобов`язано підприємства, установи, організації, у т.ч. підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого ч.1 цієї статті, та забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

За приписами ст.20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у т.ч. підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у т.ч. на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Так, у відповідності до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе те, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч.2 ст.218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції ), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій ).

Тобто, суб`єкт звільняється від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій ), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012р. №5067-VI, роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії ).

На виконання п.4 ч.3 ст.50 Закону №5067-VI, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії ) .

У контексті прийнятого Закону №5067-VI та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії ) на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії ) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, але передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії ) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії ). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018р. по справі №806/1368/17 та від 20.05.2019р. у справі №820/1889/17.

За правилами ст.20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у т.ч. підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у т.ч. підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у т.ч. підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у т.ч. підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів ). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у т.ч. підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в ч.1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу положень Закону №875-ХІІ, фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений державною службою зайнятості (у силу ст.21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці ).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства свідчить, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у т.ч. спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Наказом №316; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, визначеному Законом №875-ХІІ та Порядком №70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

У свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року по справі №П/811/693/17, від 02.05.2018р. по справі №804/8007/16, від 13.06.2018р. по справі №819/639/17, від 20.05.2019 року по справі №820/1889/17.

При цьому, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у т.ч. спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному Наказом №316.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018р. у справі №804/8007/16 та від 13.07.2020р. у справі №804/4097/18.

Разом з тим, як вбачається з приписів ч.3 ст18 Закону №875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена ч.1 ст.20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2,3,5 ст.19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки: Фонд, центр зайнятості, а також роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю; обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади; Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю; до обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості; додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018р. у справі №817/650/17, від 20.05.2019р. у справі №820/1889/17 та від 12.07.2019р. у справі №812/1126/18.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018р., наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача склала - 27 осіб.

Отже, відповідно з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце.

При цьому, відповідач у 2018р. не інформував відповідний територіальний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, що підтверджується довідкою Великомихайлівської районної філії Одеського обласного центру зайнятості від 26.12.2019р. №965/01-30.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем було створено у 2018р. одне робоче місце для працівників з інвалідністю лише протягом 5 місяців, що свідчить про невиконання ПрАТ Великомихайлівське АТП 15141 вимог стосовно створення робочих місць відповідно до встановлених ст.19 Закону №875-ХІІ нормативів (5/12 = 0,41 = 0) та про відсутність належного інформування центру зайнятості про наявність вільного одного робочого місця і потребу у направленні йому центром зайнятості особи з інвалідністю для працевлаштування.

Слід наголосити, що за змістом ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Незважаючи на те, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень, якій як правило є відповідачем в адміністративній справі та заперечує проти адміністративного позову, зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності ), а не будь-яких обставин.

У свою чергу, відповідно до частини першої наведеної норми, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. З цього випливає обов`язок сторін доказувати факти (обставини ). Цей обов`язок у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна доказати факти, на які вона посилається.

Враховуючи, що відповідач не довів суду, що вчасно повідомив центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування інвалідів, колегія суддів переконана, що застосування до нього адміністративно-господарських санкцій не є безпідставним.

Посилання ж відповідача щодо самостійного пошуку працівника на робоче місце створене для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом розміщення оголошень, які містять інформацію про пошук працівників з інвалідністю для працевлаштування в ПрАТ Великомихайлівське АТП 15141 , у друкованому виданні Єдність від 05.01.2018р., від 02.02.2018р., від 02.03.2018р., від 06.04.2018р., від 04.05.2018р. та від 01.06.2018р., а також розміщення аналогічних оголошень на телебаченні у січні, лютому, березні, квітні, травні та червні 2018р., суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки відповідачем не вжито залежних від нього та передбачених законом заходів для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Великомихайлівське автотранспортне підприємство 15141 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 20.07.2021р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко