Постанова

від 20.07.2021 по справі 2-231/2010

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1280/21Головуючий по 1 інстанції Справа №2-231/2010 Категорія: 301030300 Пономаренко В.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Анкудінов О.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області;

третя особа - громадське об`єднання Дачний кооператив Дніпро ;

особи, які подали апеляційні скарги - Асоціація керівників шкіл міста Черкаси; заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Асоціації керівників шкіл міста Черкаси та заяву заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про приєднання до апеляційної скарги на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, третя особа: громадське об`єднання Дачний кооператив Дніпро , про визнання права власності на будинок,

в с т а н о в и в:

у листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він є членом громадського об`єднання Дачний кооператив Дніпро , із дозволу інших членів цього кооперативу він на місці старого будинку у 2009 році за власні кошти збудував новий будинок загальною площею 39,8 кв.м. для відпочинку.

27 грудня 2005 року громадське об`єднання Дачний кооператив Дніпро отримало від виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради свідоцтво про право власності на нерухоме майно, зокрема, і на будинок, що зведений позивачем.

На підтвердження права користування землею, на якій знаходиться база відпочинку, 01 березня 2008 року між Свидівоцькою сільською радою (землевласником) та громадським об`єднанням Дачний кооператив Дніпро (землекористувачем) було укладено угоду № 114 про плату за фактичне користування землею, загальною площею 1,67 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що право власності на новозбудований ним житловий будинок досі належить громадському об`єднанню Дачний кооператив Дніпро , ОСОБА_1 вважав, що такими діями порушуються його майнові права на будинок, який він збудував власними силами та за власні кошти.

Враховуючи наведене, позивач просив суд частково скасувати свідоцтво про право власності від 27 грудня 2005 року, видане виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради від 27 грудня 2005 року, видане виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради, та визнати за ним право власності на будинок літ. І N по АДРЕСА_1 .

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане 27 грудня 2005 року Свидівоцькою сільською радою, в частині визнання за громадським об`єднанням Дачний кооператив Дніпро права власності на будинок для відпочинку, позначений в технічній документації літ. І N , розташований на АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок відпочинку, позначений в технічній документації літ. І N , розташований на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що позивач на земельній ділянці, яка належить Свидівоцькій сільській раді і яка перебуває у користуванні громадського об`єднання Дачний кооператив Дніпро , побудував будинок для відпочинку, який в КП Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації значиться зареєстрованим за громадським об`єднанням Дачний кооператив Дніпро і позначений в технічній документації літ. І N .

З огляду на те, що в судовому засіданні Свидівоцька сільська рада та громадське об`єднання Дачний кооператив Дніпро не заперечували проти визнання за позивачем права власності на зведений ним будинок для відпочинку, визнання такого права не суперечить положенням статуту громадського об`єднання Дачний кооператив Дніпро , суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання за ним права власності на будинок.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у жовтні 2020 року Асоціація керівників шкіл м. Черкаси, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що на спірній земельній ділянці розміщено цілісний майновий комплекс бази відпочинку вчителів. Земельна ділянка під цим комплексом перебуває у користуванні Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради (як правонаступника Управління освіти Черкаського міськвиконкому).

На думку Асоціації керівників шкіл м. Черкаси, визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок відпочинку, що входив до комунальної власності - цілісного майнового комплексу бази відпочинку вчителів, є неправомірним.

Крім того, розміщення приватної власності на земельній ділянці, яка використовується під освітню діяльність, суперечить законодавству, що регулює правовідносини у сфері освіти.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Заволокін Олексій Олексійович подав відзив на апеляційну скаргу та просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Асоціації керівників шкіл м. Черкаси з підстав, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року не вирішувалось питання про права, свободи та обов`язки Асоціації керівників шкіл міста Черкаси.

У відзиві вказував, що ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині оскаржуваного рішення судом не вирішувалось питання про права та обов`язки Асоціації керівників шкіл м. Черкаси, в матеріалах апеляційної скарги та доданих до неї документах відсутні докази того, що оскаржуване рішення порушує права скаржника, з наданих документів неможливо встановити характер порушеного права скаржника.

У листопаді 2020 року від заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Асоціації керівників шкіл м. Черкаси.

Заява про приєднання до апеляційної скарги вмотивована тим, що земельна ділянка, на якій побудована база відпочинку вчителів, належить до земель рекреаційного призначення, вид використання - під базу відпочинку вчителів.

Право постійного користування виникло у суб`єкта користування до 01 січня 2002 року і після цієї дати воно продовжує зберігатися.

На час ухвалення оскаржуваного судового рішення відповідна земельна ділянка не була вільною та знаходилась у постійному користуванні Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, відповідне право якого на цю земельну ділянку не припинено, тому будь-яке будівництво на ній без надання відповідних дозволів було неможливе.

Дозволи на здійснення будівельних робіт будинків бази відпочинку не надавались, не відводилась земельна ділянка для цих потреб, оскільки в 1995 році управлінню освіти виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який був чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.

Вважає, що судовим рішенням порушені права територіальної громади м. Черкаси, а отже, воно підлягає скасуванню.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Асоціації керівників шкіл м. Черкаси та заявою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про приєднання до апеляційної скарги на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року у справі, що переглядається, закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Асоціація керівників шкіл м. Черкаси не є власником земельної ділянки чи майна, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , та не володіє речовими правами на таке майно, а статутна діяльність асоціації жодним чином не пов`язана із вищевказаним майновим комплексом. Отже, за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Асоціації керівників шкіл м. Черкаси при вирішенні спору не вирішувалися. Ні мотивувальна, ні резолютивна частини оскаржуваного рішення не містять будь-яких висновків щодо прав та обов`язків скаржника, тому немає підстав для висновку, що оскаржуваним рішенням допущено порушення їх прав та інтересів.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У постанові Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що Черкаська міська рада є власником цілісного майнового комплексу бази відпочинку вчителів за вказаною адресою, який включає у себе, зокрема, і спірний будинок відпочинку, закриваючи апеляційне провадження, вказав на те, що повноважень на звернення до суду в інтересах Черкаської міської ради та Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради Асоціація керівників шкіл м. Черкаси не має. Асоціація керівників шкіл м. Черкаси не є ні власником майнового комплексу - бази вчителів, як і не володіє речовими правами на таке майно, а статутна діяльність асоціації жодним чином не пов`язана із вказаним вище майновим комплексом.

Такий висновок апеляційного суду є передчасним, оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що прокурор Черкаської обласної прокуратури, приєднуючись до апеляційної скарги Асоціації керівників шкіл м. Черкаси, вказував, що діє в інтересах Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради.

У справі суд апеляційної інстанції встановив, що державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку, на якій, зокрема розташований будинок відпочинку, літ. І N , що належить ОСОБА_1 , виданий Управлінню освіти Черкаського міськвиконкому, тобто, земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, тобто тієї особи, в інтересах якої прокурором подано заяву про приєднання до апеляційної скарги.

Проте суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Асоціації керівників шкіл м. Черкаси, залишив поза увагою заяву прокурора Черкаської обласної прокуратури, подану в інтересах Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, не навів мотивів на спростування доводів прокурора, що є порушенням статті 263 ЦПК України.

Належним чином повідомлені позивач ОСОБА_1 , представники Свидівоцької сільської ради Черкаського район Черкаської області та громадського об`єднання Дачний кооператив Дніпро в судове засідання не з`явились, що відповідно до статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

19 липня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання адвоката Лавріненка Є.Ю., у якому він вказує, що 18 липня 2021 року було розірвано договір про надання правничої допомоги між адвокатом Заволокіним О.О. та ОСОБА_2

19 липня 2021 року укладено договір про надання правової допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Лавріненком Є.Ю., однак, адвокат не зможе з`явитись в судове засідання у справі 20 липня 2021 року о 14 год. 30 хв, у зв`язку із перебуванням у іншому судовому засіданні у Канівському міськрайонному суді Черкаської області.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи, що розгляд справи вже було відкладено на підставі клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Заволокіна О.О. (т. 2 а.с. 8, 22), колегія суддів вважає, що наведені у клопотання адвоката Лавріненка Є.Ю. підстави для відкладення розгляду справи не є поважними та свідчать про затягування розгляду справи. Так, розгляд справи було відкладено з 06 липня 2021 року до 20 липня 2021 року, отже, позивач мав можливість протягом двох тижнів укласти договір про надання правової допомоги з іншим адвокатом, який би міг прийняти участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції 20 липня 2021 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи без участі учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи та не з`явились в судове засідання.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є членом громадського об`єднання Дачний кооператив Дніпро і йому було надано дозвіл на будівництво нового дачного будинку загальною площею 39,8 кв.м. на місці старого будинку під літерою N-1 (т. 1 а.с. 7).

27 грудня 2005 року громадське об`єднання Дачний кооператив Дніпро отримало від виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради свідоцтво про право власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 14). До переліку об`єктів, які увійшли в дане свідоцтво, було включено і будинок ОСОБА_1 під літерою І N.

На підтвердження права користування землею, на якій знаходиться дана база відпочинку, 01 березня 2008 року між землевласником - Свидівоцькою сільською радою, в особі голови С.М. Вовк, та землекористувачем - громадським об`єднанням Дачний кооператив Дніпро , в особі голови О.Е. Цебровського, було укладено угоду № 114 про плату за фактичне користування землею, загальною площею 1,67 га за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15).

У позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що оскільки право власності на будинок під літерою N-1 належить громадському об`єднанню Дніпро , порушуються майнові права позивача на будинок, який він збудував власними силами та за власні кошти.

На підставі статей 328, 331 ЦК України ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на вказаний будинок, який вважав новоствореним нерухомим майном, та частково скасувати свідоцтво про право власності від 27 грудня 2005 року, видане виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав встановленим, що позивач на земельній ділянці, яка належить Свидівоцькій сільській раді і яка перебуває в користуванні громадського об`єднання Дачний кооператив Дінпро , побудував будинок відпочинку, який зареєстрований в КП ЧООБТІ за дачним кооперативом і позначений в технічній документації літерою I N .

Також суд вважав, що визнання права власності на вказаний будинок за позивачем не суперечить положенням статуту громадського об`єднання Дачний кооператив Дніпро .

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що міська база відпочинку вчителів у АДРЕСА_1 , створена у 1969 році на підставі рішення виконкому Черкаської міської ради депутатів трудящих №314 від 07 травня 1969 року. Згідно рішення Черкаського обласного виконавчого комітету від 10 червня 1980 року №358 Черкаському обласному комітету профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ під існуючу базу відпочинку Дніпро за рахунок земель управління захисних споруд на Кременчуцькому водосховищі р. Дніпро відведена земельна ділянка під базу відпочинку вчителів.

Рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 28 жовтня 1994 року Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб відділу освіти виконкому Черкаської міської ради під базу відпочинку була надана земельна ділянка площею 1,67 та у межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району.

Розпорядженням голови Черкаської РДА від 14 вересня 1995 року затверджено матеріали справи по видачі державного акту на право постійного користування землею управлінню освіти Черкаського міського виконавчого комітету для забезпечення потреб бази відпочинку вчителів у с. Свидівок Черкаського району.

Державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку 22 вересня 1995 року виданий Управлінню освіти Черкаського міськвиконкому.

Згідно з інформацією, відображеною у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та Витязі з технічної документації про нормативно - грошову оцінку, дана ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, вид використання - під базу відпочинку вчителів.

Якщо право постійного користування виникло в суб`єкта господарювання до 01 січня 2002 року (дня набрання чинності діючим ЗК України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

Отже Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, як правонаступник управління освіти Черкаського міського виконавчого комітету, користується земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та не був зобов`язаний вчиняти дії, пов`язані із переоформленням такого права та не може бути протиправно його позбавлений.

Частиною 1 статті 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (оренду). Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користування, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Згідно зі ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, на час прийняття оспорюваного рішення суду відповідна земельна ділянка не була вільною та знаходилась у постійному користуванні Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, відповідне право якого на цю земельну ділянку припинено не було.

Також угода про плату за фактичне користування землею, укладена 01 березня 2008 року між Свидівоцькою сільською радою та ГО Дачний кооператив Дніпро , не припиняла права постійного користування Департаменту та не передбачала переходу такого права до третіх осіб. При цьому термін її дії становив по 31 грудня 2008 року, а позивач ОСОБА_1 взагалі не є її стороною.

Приводом до укладення вказаної угоди стало підписання 01 червня 2003 року між Міським управлінням освіти Черкаського міського виконавчого комітету та ГО Дачний кооператив Дніпро договору про спільну діяльність, предметом якого було визначено об`єднання майна та зусиль спільно діяти в сфері утримання та експлуатації бази відпочинку, що знаходиться на балансі Міського управління освіти Черкаського міськвиконкому, для створення належних санітарно-гігієнічних умов для відпочиваючих, проведення ремонтів будиночків та утримання території, монтаж та експлуатації електромереж, водопостачання.

При цьому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року у справі № К/9991/34858/11 залишено без змін постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2011 року про задоволення позову Департаменту освіти та гуманітарної політики виконавчого комітету Черкаської міської ради до виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району в частині скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2005 року. Судом касаційної інстанції підтверджено, що майно бази відпочинку належить до комунальної власності міста, а виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради Черкаського району не враховано право користування Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку.

Крім того, Вищим адміністративним судом України встановлено, що договір, на підставі якого ОК Дніпро 2003 нібито набув права власності, взагалі не передбачає перехід такого права на будинки відпочинку, його сторонами є балансоутримувач нерухомого майна комунальної власності та громадське об`єднання. Право на розпорядження об`єктами комунальної власності належить виключно відповідній територіальній громаді в особі міської ради, як органу місцевого самоврядування, яка не була стороною договору про спільну діяльність. Дозволи на здійснення будівельних робіт будинків бази відпочинку не надавались, не відводилась земельна ділянка для цих потреб, оскільки з 1995 року управлінню освіти був виданий Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення, докази його скасування по теперішній час відсутні.

Відповідно до статей 50, 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально- туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до ч. 1, п. в частин 2, 3 ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (частина 1, пункт г частини другої статті 61 ЗК України). Такі ж положення містяться у статтях 88, 89 Водного кодексу України.

Територія, де розташований спірний будинок, знаходиться в прибережній захисній смузі. При цьому, новий будинок, збудований на місці старого дачного будинку, що належав Черкаській міській раді та перебував в оперативному управлінні Департаменту, не є новоствореним майном, а являється переробкою вже існуючої речі. Так як, перероблена річ дачний будинок є нерухомим майном, то право власності на нього може виникнути лише з моменту прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 311 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то і право власності виникає з моменту прийняття до експлуатації. Порядок та умови прийняття в експлуатацію дачного будинку передбачено Тимчасовим порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою КМУ №1035 від 09.09.2009.

ЦК України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, передбачених статтями 335, 376, 392 Кодексу. Стаття 331 зазначеного Кодексу, яка регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, не передбачає можливості виникнення права на таке майно за рішенням суду. Частиною 2 ст. 331 вказаного Кодексу передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Черкаська міська рада чи Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради надавали дозвіл на покращення належної їм речі - спірного будинку.

Також у матеріалах справи відсутня будь-яка проектно-кошторисна документація на спірний будинок, акти про введення будинку в експлуатацію, докази відповідності даної споруди нормам ДБН, санітарним та пожежним нормам.

Рішенням третьої сесії Черкаської міської ради № 3-531 від 26 червня 2003 року база відпочинку вчителів, як цілісний майновий комплекс, передана в оперативне управління Управлінню освіти міського виконавчого комітету.

Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Згідно із ч. ч. 1,3 ст. 22 ЗУ Про основи містобудування забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об`єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Статтею 18 ЗУ Про основи містобудування в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому КМУ. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

Відповідно до ст. 30-1 ЗУ Про планування і забудову територій у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

До 01 січня 2009 року був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою КМУ від 22 вересня 2004 року №1243, яким визначалися основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва; з 01 січня 2009 року механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів встановлено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою КМУ від 08 жовтня 2008 року № 923.

Пунктом 3 Порядку визначено, що для одержання сертифіката забудовник разом із заявою за формою згідно з додатком 2 подає інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на дачні та садові будинки загальною площею до 200 кв. метрів включно довідку про погодження прийняття приватної будівлі в експлуатацію, видану на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради; технічний паспорт приватної будівлі, виданий бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб`єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб`єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно.

Разом з тим, будівництво здійснено в прибережній захисній смузі, на території якої відповідно до частин 1, 2 ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, до яких будинки відпочинку не належить, а також які згідно з вимогами ст. 59 ЗК України можуть передаватись лише в користування.

Враховуючи наведене, при задоволенні позову та визнанні за позивачем права власності на спірний будинок, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке вищевказаних обставин не враховує.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи та інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Крім того, ч.1 ст. 352 ЦПК України визначено, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, особи, які не брали участі у справі повинні довести суду той факт, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №911/2635/17.

Предметом позовних вимог у даній справі є захист права власності позивача, шляхом визнання за ним права власності на дачний будинок, позначений в технічній документації літерою І N по АДРЕСА_1 . Сторонами в цих правовідносинах є позивач ОСОБА_1 , відповідач Свидівоцька сільська рада Черкаського району та третя особа: громадське об`єднання Дачний кооператив Дніпро .

Звертаючись із апеляційною скаргою, Асоціація директорів шкіл м. Черкаси, вказувала, що оскаржуване рішення перешкоджає в реалізації статутної діяльності Асоціації керівників шкіл м. Черкаси.

Проте з матеріалів апеляційної скарги вбачається, що Черкаська міська рада є власником цілісного майнового комплексу бази відпочинку вчителів за адресою: АДРЕСА_1 , який включає в себе зокрема й будинок відпочинку, позначений в технічній документації літерою I N , а в департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради майно перебуває в оперативному управлінні і департамент є постійним користувачем земельної ділянки, на якій воно розміщено.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності (ч. 3 ст. 137 ГК України).

Повноважень на звернення до суду в інтересах Черкаської міської ради та департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради Асоціація керівників шкіл м. Черкаси не має.

Згідно ч. 2 ст. 87 ЦК України Статут є установчим документом товариства.

Частина 1 статті 88 ЦК України передбачає, що у Статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Отже визначена в Статуті юридичної особи діяльність не є підставою набуття будь-яких прав, крім майнових прав, які передаються її засновником (ст. 102 ЦК України), але навіть в цьому випадку в установчому акті зазначається таке майно.

Із доданого до апеляційної скарги Статуту Асоціації керівників шкіл м. Черкаси (т. 1 а.с. 59-62), затвердженого установчими зборами 29 жовтня 2003 року, не вбачається набуття права власності Асоціацією щодо земельної ділянки чи майна, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час розгляду апеляційної скарги судом встановлено, що правовідносини у даній справі стосувалися права власності на частину майнового комплексу - бази вчителів, а саме будинку відпочинку, що позначений в технічній документації літерою І N .

Асоціація керівників шкіл м. Черкаси не є власником такої нерухомості, не володіє речовими правами на таке майно, а статутна діяльність асоціації жодним чином не пов`язана із вищевказаним майновим комплексом. Отже, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Асоціації керівників шкіл м. Черкаси при вирішенні спору не вирішувалися. Ні мотивувальна, ні резолютивна частини оскаржуваного в цій справі рішення не містять будь-яких висновків щодо прав та обов`язків скаржника.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи вищенаведене, апеляційне провадження за апеляційними вимогами Асоціації керівників шкіл м. Черкаси в цій справі має бути закрито у зв`язку з не доведенням скаржником вирішення судом в оскаржуваному рішенні питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас відповідно до ст. 363 ЦПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

17 листопада 2020 року до апеляційної скарги Асоціації керівників шкіл м. Черкаси приєднався заступник керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради. У заяві про приєднання до апеляційної скарги, прокурор навів підстави для звернення з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та ЗУ Про прокуратуру .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЗУ Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор, зокрема, може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у рішенні у справі Менчинська проти Російської Федерації ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Матеріалами справи встановлено, що державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку, на якій розташований спірний будинок відпочинку, літера І N , що належить позивачу, виданий Управлінню освіти Черкаського міськвиконкому, тобто спірна земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради - особи, в інтересах якої прокурор подав заяву про приєднання до апеляційної скарги

Із заяви про приєднання до апеляційної скарги вбачається, що прокуратурою, яка в даному випадку виступає в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради ініціювалося питання перед Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про оскарження вказаного рішення, однак Департамент проінформував прокуратуру, що заходи представницького характеру не вживатимуться та не вживались.

У зв`язку з наведеним Черкаська обласна прокуратура взяла на себе обов`язок субсидіарної ролі у здійсненні представництва інтересів держави в суді шляхом подачі заяви про приєднання до апеляційної скарги Асоціації керівників шкіл м. Черкаси.

Отже за обставин цієї справи прокурором доведено необхідність звернення до суду в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради для апеляційного оскарження рішення суду в цій справі, яке стосується вирішення питань про право власності вказаного Департаменту щодо майна, яке за рішенням суду першої інстанції в цій справі, належить позивачу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, викладені у заяві про приєднання до апеляційної скарги, є обґрунтованими, тому підлягають до задоволення та скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Додатково апеляційний суд приймає до уваги, що кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до ЄКПЛ).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання земельною ділянкою, на якій знаходиться будинок, про право власної на який заявляє позивач, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, як така, що знаходиться в межах смуги відведення.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо (ч.3 ст.63 ЗК України).

Отже таке використання земельних ділянок водного фонду, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей, у тому числі, через неналежну експлуатацію гідротехнічної споруди, яка знаходиться на відповідному водному об`єкті.

З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах, зокрема, смуг відведення - переліком визначених цілей.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови ВП ВС від 14.11.2018 №183/1617/16, пункт 53 постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані норми права, немає невідповідності заходу втручання держави у право власності поточного власника майна критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки водного фонду, спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, та їх передання у власність.

Заволодіння приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції та відмовою у задоволенні позовних вимог у справі суд апеляційної інстанції здійснює перерозподіл судових витрат.

Так, у зв`язку із задоволенням вимог заяви прокурора про приєднання до апеляційної скарги з позивача слід стягнути в дохід держави судові витрати за подання такої заяви в сумі 422,93 грн. Колегія суддів звертає увагу, що прокурором у заяві про приєднання до апеляційної скарги ставилось питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь прокуратури судових витрат в сумі 602,93 грн, однак, доказів понесення таких витрат прокуратурою не надано, в матеріалах справи відсутня відповідна квитанція про сплату судового збору. Отже відсутні підстави для стягнення вказаних витрат з позивача на користь Черкаської обласної прокуратури.

Разом з тим із позивача слід стягнути на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 2102 гривні, оскільки матеріали справи містять відповідні докази понесення таких витрат.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження за апеляційними вимогами Асоціації керівників шкіл м. Черкаси слід закрити; вимоги заяви заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про приєднання до апеляційної скарги задовольнити; рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Свидівоцької сільської ради Черкаського району, третя особа: громадське об`єднання Дачний кооператив Дніпро , про визнання права власності на будинок; стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури 2102 гривні судового збору, сплаченого за касаційний перегляд справи, та в дохід держави судовий збір за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги в сумі 422 гривні 93 коп.

Керуючись статтями 141, 362, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційне провадження за апеляційними вимогами Асоціації керівників шкіл м. Черкаси - закрити.

Вимоги заяви заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про приєднання до апеляційної скарги - задовольнити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 березня 2010 року скасувати та прийняти у справі нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Свидівоцької сільської ради Черкаського району, третя особа: громадське об`єднання Дачний кооператив Дніпро , про визнання права власності на будинок залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури 2102 гривні судового збору, сплаченого за касаційний перегляд справи.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги в сумі 422 гривні 93 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді

Повний текст постанови складений 21 липня 2021 року