Постанова

від 20.07.2021 по справі 146/340/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 146/340/20

Провадження № 22-ц/801/1562/2021

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 рокуСправа № 146/340/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Сопруна В.В., Якименко М.М.,

за участю секретаря судового засідання: Кузьменка Б.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 146/340/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі продажу будинку укладеним ,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 06 травня 2021 року , ухвалене у складі судді Пилипчука О.В.,

ПОСТАНОВИВ:

В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати дійсним договір купівлі - продажу житлового будинку із господарськими будівлями та земельними ділянками під ним: земельною ділянкою площею 0,1318 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0072 та земельною ділянкою площею 0,25 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0071, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , який укладено 06.09.2014 року між продавцем в особі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 та покупцем в особі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Позов обґрунтований тим, що 06 вересня 2014 року позивачем було запропоновано ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу належного йому житлового будинку із господарськими будівлями та земельними ділянками під ним, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач прийняв пропозицію позивача, погодивши ціну в розмірі 25 тисяч гривень. Таким чином сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору.

На виконання укладеного договору купівлі - продажу позивачем було передано відповідачеві грошові кошти в сумі 25 тисяч гривень. Водночас відповідачем передано позивачу ключі від будинку.

Після цього позивач почав користуватись будинком та земельними ділянками під ним. Оскільки земельні ділянки буди в занедбаному стані, позивач розчистив земельні ділянки від захаращення. Крім того ним були проведені будівельні роботи із покращення житлового стану будинку, а саме, зведено паркан (вартість робіт складає 15100 грн.) та збудовано криницю (вартість робіт складає 1280 грн).

При цьому відповідач, посилаючись на відсутність в нього часу, оскільки він проживає в іншій області, та усіх необхідних документів для нотаріального оформлення договору купівлі - продажу уклав усний договір доручення із батьком позивача ОСОБА_3 на виконання якого видав на ім`я ОСОБА_3 довіреність від 06.09.2014 року зі строком дії до 06.09.2019 року, якою уповноважив його продати на свій розсуд належний на праві власності відповідачу житловий будинок із господарськими будівлями та земельні ділянки під ним.

Однак, повірений ОСОБА_3 , незважаючи на неодноразові звернення до нього позивача своїх обов`язків в строк визначений довіреністю не виконав та не забезпечив нотаріальне посвідчення договору купівлі - продажу будинку. При цьому ОСОБА_3 посилався на те, що дії із нотаріального оформлення договору купівлі - продажу йому в телефонному режимі забороняє здійснити довіритель ОСОБА_2 , зазначаючи, що хоче самостійно оформити договір купівлі -продажу.

Зважаючи на це позивач неодноразово звертався до відповідача в телефонному режимі із проханням оформити договір купівлі - продажу спірного будинку. Однак на його звернення відповідач зазначив, що він погодиться нотаріально оформити договір купівлі - продажу будинку лише після сплати йому додаткової суми грошових коштів за будинок, оскільки вважає, що його вартість є вищою ніж у 2014 році.

Зазначені фактичні обставини стали підставною для звернення позивача до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу укладеним.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 06 травня 2021 року в задоволення позову відмовлено .

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів, на підтвердження доводів викладених у позові, а саме щодо ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину позивачем не надано, з 2014 по 2020 рік ніяких дій щодо нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу спірного будинку стороною позивача здійснено не було.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 06 травня 2021 року скасувати і ухвалити нове по суті позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами було досягнуто усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, а саме: розпискою про отримання відповідачем грошових коштів за продаж будинку із господарськими спорудами, довіреністю виданою на ім`я ОСОБА_3 , в якій перераховано нерухоме майно та земельні ділянки, які відповідач уповноважує повіреного продати. Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.

Апеляційний суд переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги встановив наступне.

Спірним майном є житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, а також земельні ділянки: площею 0,1318 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0072 та площею 0,25 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0071.

Згідно витягу КП Могилів-Подільське МБТІ №34838386 від 16.07.2012 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу № 213 від 19.06.2012 року. (а.с.19)

Відповідно до договору купівлі - продажу від 19 червня 2012 року, ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться у АДРЕСА_1 та розміщений на присадибній земельній ділянці, площею 0,25 га. (а.с.13-14)

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №7995020 від 15.08.2013 року ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1318 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0072, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Адреса: АДРЕСА_1 (а.с.18)

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер:7994510 від 15.08.2013 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1318 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0072, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Адреса: АДРЕСА_1 (а.с.15)

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №7996690 від 15.08.2013 року ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0071, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). (а.с.17)

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер:7996235 від 15.08.2013 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0071, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). (а.с.16)

Згідно довіреності від 06 вересня 2014 року зареєстрованої за №369, гр.. ОСОБА_2 уповноважив гр. ОСОБА_3 продати за ціну та на власний розсуд належні йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та земельні ділянки під ним: площею 0,1318 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0072 та площею 0,25 га, кадастровий номер: 0523983800:03:001:0071, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність видана з правом передоручення повноважень третім особам і діє до 06 вересня 2019 року.

Згідно розписки від 06 вересня 2014 року, ОСОБА_2 отримав за продаж будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 25000 гривень. Претензій до покупця не має.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав є обов`язковою, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У ст.5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, в тому числі і житлові будинки.

З аналізу приписів вказаних норм вбачається, що правила ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, а тому вони є неукладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін, про що роз`яснено п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Позивач в судовому засіданні визнав, що він у період з 2014 по 2020 рік ніяких дій щодо нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу спірного будинку не вчиняв. Відповідач позов не визнав. Виходячи з чого, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину позивачем не доведено.

Однак суд першої інстанції не з`ясував, чи має місце порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України .

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

По справі встановлено, що договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 25 000 гривень є авансом, який підлягав поверненню.

Враховуючи наведене та виходячи з положення статті 570 ЦК України суд апеляційної інстанції вважає , що сума, яка названа в розписці, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов , визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеними Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).

Посилання заявника на те, що саме з вини відповідача сторони не уклали основний договорів, а тому позивач втратила право вимагати повернення коштів, є безпідставними, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини справи та у питаннях, що стосуються суті вимог є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, змінивши оскаржуване рішення у мотивувальній частині з викладенням його у редакції цієї постанови та залишити його без змін в іншій частині.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382,383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 06 травня 2021 рокузмінити в частині мотивів відмови у позові з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

В іншій частині рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 06 травня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 21 липня 2021 року.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: В.В. Сопрун

М.М. Якименко