Постанова

від 21.07.2021 по справі 140/3708/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/3708/19 пров. № А/857/10725/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Шинкар Т.І.за участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Любешівського районного суду Волинської області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року (ухвалене в місті Луцьк, в порядку загального позовного провадження судом під головуванням судді Денисюк Р.С., повний текст рішення складено 12 травня 2020 року) у справі № 140/3708/19 за позовом ОСОБА_1 до Любешівського районного суду Волинської області, треті особи, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Волинській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, суд

В С Т А Н О В И В :

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Любешівського районного суду Волинської області про визнання протиправними дії Любешівського районного суду Волинської області щодо не зарахування до вислуги років та стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 календарний період роботи на посаді стажиста Любешівського районного суду Волинської області з 29 листопада 2000 року пo 12 вересня 2001 року, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (Українська юридична академія) з 01 вересня 1988 року пo 30 червня 1993 року та період проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року пo 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні - один місяць служби за три місяці з 03 жовтня 2016 року та про зобов`язання відповідача зарахувати зазначені періоди.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії відповідача щодо не зарахування до вислуги років, що дає право на щомісячну доплату за вислугу років до посадового окладу ОСОБА_1 календарного періоду роботи на посаді стажиста Любешівського районного суду Волинської області з 29 листопада 2000 року по 12 вересня 2001 року, та періоду проходження військової служби в Демократичні Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні один місяць за три місяці та дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, строк проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.

Зобов`язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу на посаді судді, що дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років до посадового окладу, календарний період роботи на посаді стажиста Любешівського районного суду Волинської області з 29 листопада 2000 року по 12 вересня 2001 року та період проходження військової служби в Демократичні Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні один місяць за три місяці, а також дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, строк проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року на пільгових умовах один місяць служби за три місяці.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки судом не враховано, що згідно норм чинного законодавства позивачу до вислуги років підлягає зарахування і половина строку навчання за денною формою навчання у вищому навчальному закладі (Українська юридична академія) з 01 вересня 1988 року по 30 червня 1993 року.

Також, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Любешівським районним судом Волинської області було оскаржено його в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, висловлено прохання скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку з виходом у відставку, останньому було надано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі даних, які містилися в особовій справі та трудовій книжці, тобто позивачу було враховано всі періоди роботи, які згідно чинного законодавства підлягали зарахуванню до вислуги років та стажу роботи на посаді судді.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Любешівського районного суду Волинської області - задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 140/3708/19 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений частиною другою статті 122 КАС України та підстави для поновлення такого строку позивачем не наведено, що в свою чергу є підставою для застосування частини третьої статті 123 КАС України та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Постановою Верховного Суду від 27 травня 2021 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 140/3708/19 скасовано. Справу направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

У вказаній постанові від 27 травня 2021 року Верховний Суд вказав на такі обставини:

« 25. Правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).

26. Аналогічні правила КАС України встановлено і при вирішення питання щодо прийнятності апеляційних та касаційних скарг.

27. Таким чином суд апеляційної інстанції повинен був вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку.

28. Втім, зі змісту судового рішення слідує, що суд апеляційної інстанції не надав можливості позивачу обґрунтувати підстави поважності пропуску строку звернення до суду.

29. З огляду на наведене, залишення вказаного позову без розгляду з мотивів відсутності підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду колегія суддів визнає передчасним, оскільки обов`язковою умовою для застосування частини третьої статті 123 КАС України є залишення позовної заяви без руху за правилами частини першої цієї ж статті.

30. Однак, матеріали справи не містять процесуальних рішень щодо надання можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.»

На виконання приведених висновків Верховного Суду, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року у даній справі надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви щодо пропуску строку звернення до суду подання відповідної заяви про поновлення пропущеного строку.

20.07.2021 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява позивача відповідно до якої позивач вказує, що строки звернення за захистом права позивача ним дотримані. Позивач вказав що у позовній заяві він зазначав, що 30.05.2019 року та 02.12.2019 року він звертався до Любешівського районного суду Волинської області з відповідними заявами у яких просив зарахувати до вислуги років та стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 календарний період роботи на посаді стажиста Любешівського районного суду Волинської області з 29 листопада 2000 року пo 12 вересня 2001 року, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (Українська юридична академія) з 01 вересня 1988 року пo 30 червня 1993 року та період проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року пo 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні - один місяць служби за три місяці з 03 жовтня 2016 року. Любешівським районним судом Волинської області на звернення позивача було надано відповіді за вихідними №03-20/225/19 від 11.06.2019 року тa №03-20/465/19 від 05.12.2019 року, в яких зазначено про відсутність правових підстав для зарахування дo стажу, щo дає право на доплату за вислугу років, зазначених періодів. Як наслідок вказує, що зазначені відмови Любешівського районного суду Волинської області позивач оскаржив у встановлений шестимісячний строк, про що свідчить копія квитанції про відправлення рекомендованого листа від 10.12.2019 року з номером відправлення №4420100390330.

Також позивач вказує, що доводи апеляційної скарги Любешівського районного суду Волинської області не стосувалися пропущення позивачем строків звернення до суду з позовною заявою, а відтак суд апеляційної інстанції не мав законних на те підстав вирішувати з власної ініціативи питання по строках, адже повноваження суду першої інстанції обмежені ст. 308 КАС. На підтвердження чого позивач посилався на пункти 38, 39 постанови Верховного Суду від 27 травня 2021 року.

Окрім того, позивач у названій заяві просив продовжити розгляд справи у його відсутність.

Позивач та відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з критичною ситуацією, що склалася із фінансовим забезпеченням діяльності судів, зокрема, відсутністю асигнувань на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції, копії ухвал суду про відкриття апеляційного провадження та про повістки-повідомлення скеровано за допомогою електронних засобів зв`язку на електронну адресу відповідачів, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Позивач повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання учасники справи не прибули, Любешівський районний суд Волинської області подав заяву про розгляд справи без його участі. Клопотань про відкладення слухання справи учасники справи не направляли.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що період роботи на посаді стажиста судді відповідного суду зараховується до стажу державної служби, а відтак враховуючи вимоги частини 6 статті 44 Закону України Про статус суддів, повинна враховуватися при визначенні доплати до посадового окладу за вислугу років. Також суд вказав, що нормативні акти розмежовують поняття стажу роботи, що дають право на доплату за вислугу років до посадового окладу та дають право на довічне грошове утримання.

Робота державної служби до якої відноситься посада стажиста суду, давала позивачу право на доплату за вислугу років, та не включалася до стажу згідно ст.43 Закону № 2862-ХІІ та ст.135 Закону № 2453-VI, що дають право судді на відставку. З врахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що вказаний період не може бути зараховано до стажу роботи, що дає право на відставку, а відтак у вказаній частині у задоволенні позову відмовлено.

Суд також прийшов до висновку, що до стажу роботи, що дає право на щомісячну доплату за вислугу років до посадового окладу та на отримання щомісячного довічного грошового утримання, слід зарахувати період проходження дійсної військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан з 07.02.1986 року до 11.11.1987 року на пільгових умовах один місяць служби за три місяці.

Також суд вказав, що ні Законом № 2862-ХІІ, ні Законом № 2453-VI не передбачено зарахування половини строку навчання до вислуги років що дає право на щомісячну доплату за вислугу років до посадового окладу.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 22.10.1985 по 11.11.1986 проходив службу в Радянській Армії; з 01.09.1988 по 30.06.1993 навчався в Українській юридичній академії, з 29.11.2000 по 12.09.2001 - працював стажистом Любешівського районного суду; з 12.09.2001 року по 03.10.2016 року працював суддею Любешівського районного суду Волинської області.

Як вбачається із посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (а.с.11) є інвалідом 2 групи і має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с. 10).

Згідно військового квитка НОМЕР_2 позивач із 07.02.1986 по 11.11.1987 рік проходив службу у в/ НОМЕР_3 та має право на пільги визначені Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №59-27 від 17.01.1983.

03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 відраховано зі штату Любешівського районного суду Волинської області, при відрахуванні було проведено розрахунок стажу, що дає право на доплату за вислугу років, зокрема до стажу було зараховано календарний термін 02 роки 20 днів строкової служби в збройних силах з 22.10.1985 року по 11.11.1987 року, 11 місяців 08 днів роботи на посаді слідчого стажиста прокуратури Любешівського району Волинської області з 02.08.1993 по 10.07.1994 р. та 06 років 04 місяців 17 днів роботи на посаді слідчого прокуратури Любешівського району Волинської області з 11.07.1194 по 28.11.2000 р.

Згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, стаж роботи ОСОБА_1 станом на 03.10.2016 становив 26 років 9 місяці 4 дні.

Відповідно до довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за №444 від 03.10.2016, виданої Любешівським районним судом, заробітна плата позивача, яка враховуються при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складала 21750,00 грн., в тому числі: оклад - 14500,00 грн. та надбавка за вислугу років (50%) - 7250,00 грн.

Відповідно до розрахунку стажу, що дає право на доплату за вислугу років позивачу станом на 01.10.2016 вислуга на посаді судді становить 24 роки, 5 місяців 07 днів.

Із довідок по розрахунку вислуги років та стажу, що дає право на відставку судді та отримання довічного грошового утримання вбачається, що позивачу період служби в армії з 22.10.1985 по 11.11.1987 роки зараховано в календарному обчисленні 2 роки 2 дні.

На даний час є суддею у відставці та отримує довічне грошове утримання.

До вислуги років та стажу роботи на посаді судді не було зараховано період роботи на посаді стажиста Любешівського районного суду з 29.11.2000 пo 12.09.2001, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (Українська юридична академія) з 01.09.1988 пo 30.06.1993 роки та не обраховано період проходження дійсної строкової служби на території Демократичної Республіки Афганістан з 07.02.1986 пo 11.11.1987 р. у пільговому порядку- oдин місяць служби за три.

30.05.2019 року та 02.12.2016 року позивач звертався до Любешівського районного суду Волинської області з відповідними заявами та просив зарахувати дo стажу, що дає право на доплату за вислугу років зазначені періоди та провести відповідний перерахунок з дня виходу у відставку - 03.10.2016 року. Любешівським районним судом Волинської області на звернення позивача було надано відповіді за вихідними №03-20/225/19 від 11.06.2019 року тa №03-20/465/19 від 05.12.2019 року, в яких зазначено про відсутність правових підстав для зарахування дo стажу, щo дає право на доплату за вислугу років, зазначений періодів.

Вважаючи дії Любешівського районного суду Волинської області щодо відмови у здійсненні перерахунку стажу протиправними (внаслідок неправильного розрахунку стажу, відповідачем дo вислуги років та стажу роботи на посаді судді до якого не зараховано понад 06 років 08 місяців, щo істотно зменшує розмір щомісячної доплати за вислугу років у відсотковому відношенні дo посадового окладу та впливає на розмір гpoшoвoгo утримання судді у відставці), ОСОБА_1 звернувся 17 грудня 2019 року із даним позовом до Волинського окружного адміністративного суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій, бездіяльності і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені або не вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був відрахований зі штату Любешівського районного суду Волинської області 03 жовтня 2016 року, тоді ж отримав відомості про періоди стажу роботи, які йому були зараховані до вислуги років на посаді судді.

Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Відтак, отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на його заяву не змінює моменту, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість періодів, що включені до стажу роботи на посаді судді та зараховані до вислуги років, що дає право на отримання щомісячної доплати за вислугу років.

Водночас, при ухваленні даного судового рішення колегією суддів враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у п. 32-43 постанови ВС від 27.05.2021 року у даній справі, відповідно до яких:

« 32. Крім того, межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені частиною першою статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

33. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду визначені частиною третьою статті 317 КАС України, а саме:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4)суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

34. Нормами абзацу другого частини першої статті 319 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 цього ж Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

35. При цьому, пропуск строку звернення до суду не визначений серед переліку порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

36. Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містила таких доводів та підстав оскарження рішення суду першої інстанції. В свою чергу Любешівським районним судом Волинської області апеляційна скарга з підстав незгоди з мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції, де могли б бути заявлені такі підстави, не подавалася.

37. Не містить таких доводів та мотивів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом наявний в матеріалах справи відзив відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

38. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції безпідставно вийшов за межі апеляційного перегляду та помилково скасував рішення суду першої інстанції, використавши свої повноваження без законних на те підстав, визначених нормами КАС України.

39. Наявність такої підстави серед повноважень суду апеляційної інстанції за змістом норм статті 319 КАС України не надає права суду застосовувати ці повноваження з ініціативи. Повноваження суду апеляційної інстанції обмежені встановленими статтею 308 КАС України межами.

40. Аналогічний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 0440/6027/18.

41. Суд зауважує, що відповідно до статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду. Дана гарантія має бути забезпечена судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

42. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Мушта проти України від 18.11.2010 (Заява N 8863/06) підкреслив, що <…> право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби <…>.

43. Враховуючи наведене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилково висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі».

З урахуванням вказаних висновків Верховного Суду та фактичних обставин справи за яких строк звернення до суду не визначений серед переліку порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 та Любешівського районного суду Волинської області не містила таких доводів та мотивів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, то колегія суддів погоджується з доводами позивача, що суд апеляційної інстанції за вказаних обставин не наділений повноваженнями застосовувати правові наслідки регламентовані статтею 123 КАС України з урахуванням обмежень встановлених статтею 308 КАС України.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги відповідача колегія суддів зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - закон № 2453).

Згідно з частинами 1,2 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Як встановлено частиною 5 даної статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до положень частини першої статті 135 Закону № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Частиною третьою статті 141 Закону № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 № 192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-8/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до 28.03.2015) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI, зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону № 2862-ХІІ , судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Частиною 6 статті 44 Закону № 2862-ХІІ визначено, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державну службу № 3723-XII від 16 грудня 1993 року, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Згідно із статтею 2 цього Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283), передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів судів, прокуратури, а також в державних органах колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком, зокрема, у виконавчих комітетах місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управліннях, самостійних відділах, інших структурних підрозділах.

Пунктом 3 Порядку № 283 було передбачено, що до стажу державної служби включається також робота на посадах службовців в органах зазначених у п.2 цього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.

Згідно п.4 Порядку № 283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Наказом №171-к від 29.11.2000 позивача призначено на посаду стажиста Любешівського районного суду та встановлено оплату праці на рівні 75% посадового окладу судді.

12.09.2001 його було звільнено із посади у зв`язку із призначенням суддею Любешівсього районного суду.

Відповідні записи під номерами 11-12 внесено до трудової книжки.

Позивач на час перебування на цій посаді перебував у штаті управління юстиції Волинської області, про що також свідчить наказ про звільнення, виконувала обов`язки та був спеціалістом цього управління та отримував заробітну плату з державного бюджету.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що період роботи на посаді стажиста судді відповідного суду зараховується до стажу державної служби, а відтак враховуючи вимоги частини 6 статті 44 Закону України Про статус суддів такий період повинен враховуватися при визначенні доплати до посадового окладу за вислугу років.

Водночас, суд апеляційної інстанції відхиляє твердження відповідача про те, що в наказі про прийняття на посаду стажиста № 171-к допущено помилку та зазначено по батькові ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 , що не дає можливості ідентифікувати особу позивача, оскільки в трудовій книжці позивача йде посилка на даний наказ, та пізніше в наказі про звільнення анкетні дані позивач зазначено правильно, що дає підстави вважати, що саме ОСОБА_1 працював на даній посаді.

Вищевказані нормативні акти розмежовують поняття стажу роботи, що дають право на доплату за вислугу років до посадового окладу та дають право на довічне грошове утримання.

Робота державної служби до якої відноситься посада стажиста суду, давала позивачу право на доплату за вислугу років, однак не включалася до періоду згідно ст.43 Закону № 2862-ХІІ та ст.135 Закону № 2453-VI, що дають право судді на відставку.

З врахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що період роботи на посаді стажиста не може бути зараховано до стажу роботи, що дає право на відставку.

Відносно ж доводів апеляційної скарги відповідача з приводу зарахування періоду служби в пільговому обчисленні в Демократичній Республіці Афганістан до вислуги років, що дає право на доплату до посадового окладу та право на відставку судді та отримання довічного грошового утримання, то як встановлено судом позивач із 07.02.1986 по 11.11.1987 рік проходив службу у в/ч51932 ДР Афганістан та має право на пільги визначені Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №59-27 від 17.01.1983.

Із довідок по розрахунку вислуги років та стажу, що дає право на відставку судді та отримання довічного грошового утримання вбачається, що позивачу період служби в армії з 22.10.1985 по 11.11.1987 роки зараховано в календарному обчисленні 2 роки 2 дні.

Питання доплат за вислугу років до посадового окладу зарахування періодів роботи до стажу судді, що дають право на відставку в цих спірних правовідносин врегульовано ст.ст.43,44 Закону № 2862-ХІІ та ст.ст.133,135 Закону № 2453-VI.

Відповідно до пункт 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою КМ №283 від 3 травня 1994 року до стажу державної служби включається також, зокрема: час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях; час роботи в організаціях, передбачених абзацом четвертим пункту 3 Положення №1049.

У частині першій статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ наведено визначення військової служби та зазначено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України (абзаци перший та третій).

За змістом пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»» від 08 лютого 1994 року №63 та затвердженого нею Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, бойові дії в Афганістані, під час яких йому надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, проходили в період із квітня 1978 року по грудень 1989 року.

У пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років зараховується, зокрема дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

У пункті 3 вказаної Постанови закріплено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним у її пункті 1, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці - участь у бойових діях у воєнний час.

Згідно із Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12 вересня 1991 року №1545-ХІІ до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Спільною Постановою Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться в складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім`ям» від 17 січня 1983 року №59-27 було передбачено зарахування до вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за три місяці - час служби на території Демократичної Республіки Афганістан військовослужбовцям, які прослужили встановлений строк служби в цій країні, а тим, хто отримав поранення, контузії, каліцтво або захворювання, - незалежно від строку служби, і час безперервного перебування у зв`язку з цим на лікуванні в лікувальних закладах.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» від 10 липня 1995 року №584/95 (далі - Указ №584/95), чинній до 01 березня 2008 року, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Згідно з пунктом 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865 (далі - Постанова №865) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Статтею 137 Закону №1402-VIIІ та статтею 131 Закону №2453-VI визначені складові стажу роботи на посаді судді, серед яких відсутні періоди проходження дійсної строкової військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан і строк навчання у вищому юридичному навчальному закладі.

Водночас при визначенні позивачеві стажу роботи на посаді судді, що дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років, необхідно керуватися чинною на час його призначення суддею частиною шостою статті 44 Закону №2862-ХІІ, якою встановлено, що для суддів судів загальної юрисдикції до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги.

До категорії інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги, було віднесено працівників, що працювали на посадах державних службовців і службовців, що працювали в державних органах, розрахунок стажу роботи яких здійснювався, зокрема відповідно до Порядку №283. При цьому до стажу державної служби зараховувався календарний строк проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан.

Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачає зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, а також пільгове (кратне) обчислення цього періоду військовослужбовцям, які за рішенням Уряду СРСР проходили військову службу в державах, де в той час велися бойові дії, для зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення і отримання різних видів пенсій, соціальних виплат.

З аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку про те, що період проходження дійсної строкової військової служби в Демократичній Республіці Афганістан повинен зараховуватись на пільгових умовах із розрахунку - один місяць служби як три місяці служби - до стажу роботи при призначенні та нарахуванні довічного грошового утримання судді у відставці, а не при визначенні стажу роботи на посаді судді для призначення та виплати йому щомісячної доплати за вислугу років.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 25.03.2020 у справі №818/1614/17, від 24 вересня 2020 року у справі №808/3073/16, від 28 січня 2021 року у справі №825/1504/17.

Тому, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про відсутність правових підстав для задоволення позову про:

-визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування до вислуги років, що дає право на отримання щомісячної доплати за вислугу років періоду проходження ОСОБА_1 військової служби в Демократичні Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні один місяць за три місяці;

-зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років роботу періоду проходження ним дійсної строкової військової служби на території Республіки Афганістан з 05.01.1984 року по 13.12.1985 року на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.

Як наслідок, рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні вказаних позовної вимог.

Що стосується зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку і отримання довічного грошового утримання половини строку навчання у вищому навчальному закладі, то із долучених розрахунків стажу роботи позивача, що дає право на відставку судді та отримання довічного грошового утримання, половина строку навчання ОСОБА_1 в Українській юридичній академії - 2 роки 5 місяців було враховано.

Як наслідок суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Відносно ж доводів позивача про зарахування вказаного періоду вислуги років, що дає право на щомісячну доплату за вислугу років до посадового окладу, то відповідно до абзацу 2 пункту 1 Указу Президента № 584/95 та пункту 3-1 Постанови №865 визначено, що половина строку навчання зараховується до стажу роботи що дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді, що і було зроблено відповідачем.

Однак ні вказані нормативні акти, ні Законом № 2862-ХІІ, ні Законом № 2453-VI не передбачалося зарахування половини строку навчання до вислуги років що дає право на щомісячну доплату за вислугу років до посадового окладу.

Відносно ж приписів Указу №584/95 і Постанови №865, то вказані нормативні акти визначали складові стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року в справі №340/1102/19 та від 28 січня 2021 року у справі №825/1504/17 і відступити від неї суд не вважає за необхідне.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача у частині зарахування до стажу роботи на посаді судді, з якого визначається розмір щомісячної доплати суддям за вислугу років половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, позаяк такі вимоги є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону.

Як наслідок приведені в апеляційній скарзі доводи позивача, висновку суду першої інстанції не спростовують,

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу Любешівського районного суду Волинської області слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати у частині: визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування до вислуги років, що дає право на отримання щомісячної доплату за вислугу років періоду проходження ОСОБА_1 військової служби в Демократичні Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні один місяць за три місяці; зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років роботу періоду проходження ним дійсної строкової військової служби на території Республіки Афганістан з 05.01.1984 року по 13.12.1985 року на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці та ухвалити у названій частині нову постанову, якою у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити. У решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Любешівського районного суду Волинської області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 140/3708/19 скасувати у частині:

визнання протиправними дій Любешівського районного суду Волинської області щодо не зарахування до вислуги років, що дає право на отримання щомісячної доплати за вислугу років періоду проходження ОСОБА_1 військової служби в Демократичні Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні один місяць за три місяці;

зобов`язання Любешівського районного суду Волинської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років періоду проходження ним дійсної строкової військової служби на території Республіки Афганістан з 05.01.1984 року по 13.12.1985 року на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.

Ухвалити у названій частині нову постанову, якою у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 22 липня 2021 року.