Постанова

від 21.07.2021 по справі 484/495/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.07.21

22-ц/812/1230/21

Провадження № 22-ц/812/1230/21 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року м. Миколаїв

справа № 484/495/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Біляєвою В.М.

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про встановлення порядку користування спільним майном

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 28 квітня 2021 року суддею Маржиною Т.В. в приміщенні цього ж суду (повне судове рішення виготовлено того ж дня),

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування спільним майном.

Позивачка зазначала, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 червня 2016 року за нею було визнано право власності на Ѕ частку автомобіля марки ЗАЗ LANOS, д.р.н. НОМЕР_1 . Спірний автомобіль весь час знаходиться в особистому володінні та користуванні ОСОБА_1 . Судовим рішенням їй відмовлено у припиненні її права у спільній частковій власності з виплатою грошової компенсації. На вимогу надати право користування автомобілем відповідач не реагує.

Посилаючись на порушення прав співвласника володіти та користуватись спільним майном, ОСОБА_1 просила встановити наступний порядок користування автомобілем: після набрання рішенням законної сили передати їй спірний автомобіль у користування строком на п`ять років, в подальшому користуватись автомобілем почергово з передачею майна щомісячно.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, посилаючись на те, що позивачка не довела факт створення ним перешкод у здійсненні її прав співвласника, а запропонований нею порядок користування автомобілем є несправедливим та порушує його права.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року позов задоволено. Встановлено наступний порядок користування автомобілем марки ЗАЗ LANOS, д.р.н. НОМЕР_1 : після набрання рішення законної сили передати автомобіль строком на п`ять років у користування ОСОБА_3 а в подальшому користуватись автомобілем почергово з передачею майна щомісячно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив судове рішення скасувати та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Апелянт посилався на ті ж обставини, якими заперечував позов, вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ґрунтується на припущеннях та не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Правом відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалась.

Апеляційний розгляд справи в режимі відео-конференції проведено за участю позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 червня 2016 року за позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя за нею та ОСОБА_2 визнано право власності по Ѕ частці за кожним на гараж ( АДРЕСА_1 ) та автомобіль марки ЗАЗ LANOS, д.р.н. НОМЕР_1 (а.с.6).

Автомобіль знаходився та знаходиться на теперішній час у користуванні ОСОБА_2 .

Рішенням того ж суду від 15 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про припинення частки у спільному майні та стягнення грошової компенсації відповідно до частини 2 статті 364 ЦК відмовлено (а.с.19).

За витягом з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 20 лютого 2021 року спірний автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.24).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо володіння та користування спільною частковою власністю, який протягом п`яти років згодою сторін не врегульовано. Автомобілем користується відповідач ОСОБА_2 .

Спір між сторонами виник у сфері реалізації права спільної часткової власності та регулюється Конституцією України та нормами цивільного і сімейного законодавства.

Так, відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Статтею 169 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК з урахуванням інтересів усіх її учасників.

Відповідно до статті 358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина 2).

Співвласник також має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина 1 статті 364 ЦК).

Право на поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя передбачено і частиною 1 статті 71 СК.

У разі неможливості виділу у натурі частки із спільного майна, зокрема у разі неподільності речі, співвласник може реалізувати свої права із застосуванням механізму, передбаченого частиною 2 статті 364 ЦК (право на отримання грошової компенсації за свою частку), а також (за певних умов) статтею 365 ЦК (припинення права на частку у спільному майні іншого співвласника).

Отже, способами реалізації прав співвласника спільної часткової власності є: поділ (виділ) частки; виділення відповідної частки у володіння та, користування; отримання грошової компенсації своєї частки або виплати компенсації іншому співвласнику.

Для застосування того чи іншого способу реалізації прав співвласника закон вимагає наявності певних умов.

Об`єктом спільної часткової власності у цій справі є автомобіль, який, як майно, є неподільною річчю, поділ в натурі якої призведе до втрати цільового призначення, тобто є неможливим.

Виділення частки позивачці у користування та володіння (частина 1 статті 364 ЦК) також є неможливим через неподільність майна.

Попереднє визначення судом часток кожного з подружжя по суті не є реальним поділом спільного майна та не вирішує питання щодо реального користування майном кожним із співвласників.

У реалізації права на отримання грошової компенсації за свою частку (частина 2 статті 364 ЦК) ОСОБА_1 відмовлено судовим рішенням (а.с.19).

Підставою такої відмови стала правова позиція Верховного Суду України про те, що грошова компенсація може бути стягнута за умови, що інший (інші) співвласник спроможний виплатити позивачеві компенсацію і це не становитиме для нього надмірного тягаря (постанова від 13 січня 2016 року у справі N 6-2925цс15), а також незгода ОСОБА_2 виплатити позивачці грошову компенсацію.

Умовою припинення частки іншого співвласника із сплатою йому компенсації (стаття 365 ЦК) судова практика також визначила згоду цього співвласника на припинення його частки у спільній власності. Такої згоди ОСОБА_2 не виказав.

Неможливим є і спільне користування співвласниками автомобілем. Сторони перебувають у неприязних стосунках. Кожен з них має свої потреби. Транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, потребує постійного технічного догляду, який можливий лише ОСОБА_4 наявності узгодженості в діях сторін.

За таких обставин ОСОБА_1 , будучи рівноправним співвласником рухомого майна, фактично позбавлена можливості як володіти та користуватись транспортним засобом, так і реалізувати свої правf співвласника (володіння, користування та розпорядженням майном) у ті способи, які прямо передбачені законом.

При цьому частина 1 статті 321 ЦК гарантує, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а правила статті 391 ЦК надають власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Реалізуючи ці права, позивачка ОСОБА_1 вважає шляхом поновлення своїх прав встановлення порядку користування спільним майном в судовому порядку.

Право на користування спільним майном почергово законом прямо не передбачено.

Але стаття 55 Конституції України закладає основи можливостей захисту права, виходячи саме з підвалин природно-правового підходу. Вона проголошує право кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Відповідно цій доктрині вирішено питання про можливість застосування способів захисту права, прямо не передбачених законом, стаття 16 ЦК передбачає захист цивільного права або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Такий підхід відповідає й ідеям, закріпленим статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( Право на ефективний засіб юридичного захисту ) (далі - Конвенція), яка проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

У розвиток цих положень Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням (постанова Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13).

Висновки щодо необхідності забезпечення ефективного поновлення прав містить і рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року (справа № 3-рп/2003).

З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується, що найбільш вірогідним та реальним, а тому й ефективним, способом захисту права власності ОСОБА_1 може бути визначення порядку користування спільним майном почергово.

Такий спосіб не заборонений законом та надасть можливість позивачці реалізувати свої права.

При цьому суд усвідомлює, що реалізація прав співвласника у такий спосіб не є досконалим, має певні недоліки, призведе до виникнення труднощів у реалізації, в тому числі і у реєстрації прав співвласника, та не вирішить всіх суперечок сторін.

Проте, вирішення спору у такий спосіб поновить порушене право власності, гарантоване статтею 1 Першого Протоколу Конвенції, та може сприяти досягненню консенсусу між сторонами в подальшому у спільному та рівноправному здійсненню права власності кожним.

Сторони не позбавлені можливості визначити будь-який інший порядок користування спільним майном за взаємною домовленістю.

Отже, не зважаючи на те, що суд першої інстанції не обґрунтував можливість встановлення почергового порядку користування спільною власність, але з основним висновком суду щодо способу поновлення прав ОСОБА_1 апеляційний суд погоджується.

Разом з тим, аналізуючи порядок користування, визначений судом першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що порядок користування встановлюється для сторін вперше і на майбутнє.

Відомостей про намір користуватись спільним майном з травня 2017 року ОСОБА_1 не надала. За вирішенням спору у судовому порядку не зверталась.

Отже, достатніх доказів того, що відповідач ОСОБА_2 з 2017 року чинив дійсні перешкоди у реалізації права власності, діяв не добросовісно та свідомо порушував права ОСОБА_1 , судом не встановлено.

За таких обставин передача спірного майна позивачці ОСОБА_1 на наступні п`ять років є рівнозначною тій ситуації, яку саме вона вважає порушенням прав співвласника.

Такий порядок суд вважає не співмірним меті його запровадження.

Апеляційний суд вважає, що засадам справедливості, добросовісності та розумності буде відповідати почергове користування автомобілем протягом місяця кожним співвласником.

Доводи апелянта ОСОБА_2 зводяться лише до заперечень доведеності позивачкою створення ним перешкод у користуванні спільним майном, не містять посилань на конкретні шляхи вирішення спору або обставини, які виключали би можливість почергового користування автомобілем або доводили би порушення його прав.

Тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення та відмови в позові ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК між сторонами підлягають розподілу судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи характер спору (визначення порядку користування спільним майном) та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 апеляційний суд вважає, що судові витрати мають бути перерозподілені між сторонами в рівних частках.

Витрати позивачки складають 908 грн. судового збору при поданні апеляційної скарги. А витрати відповідача - 1362 грн. при поданні апеляційної скарги.

Відшкодуванню ОСОБА_2 підлягають 227 грн. судових витрат.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 квітня 2021 року змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити порядок користування автомобілем ЗАЗ Lanos SХ 1.5, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме почергове користування терміном на один календарний місяць для кожного з них. Зобов`язати ОСОБА_2 передати транспортний засіб ОСОБА_1 строком на один місяць. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути транспортний засіб ОСОБА_2 через місяць після отримання. Дотримуватись вказаної черговості і в подальшому.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 227 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

повну постанову складено 22 липня 2021 року