Ухвала

від 19.07.2021 по справі 907/283/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА

"19" липня 2021 р. Справа № 907/283/20

Суддя Західного апеляційного господарського суду Плотніцький Б.Д. член колегії у складі суддів: головуючого (судді доповідача) Плотніцького Б.Д., суддів Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Халахан Олександра Михайловича б/н від 01.07.2021 (вх. № 01-05/2337/21 від 12.07.2021)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2020 (повний текст рішення складено 06.11.2020, суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі №907/283/20

за позовом: Коритнянської сільської ради, с. Коритняни Ужгородський р-н Закарпатська область

до відповідача: фізичної особи - підприємця Халахан Олександра Михайловича, м. Ужгород

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2020 позов задоволено повністю. Зобов`язано фізичну особу-підприємця Халахан Олександра Михайловича усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер: 2124883600:12:011:0058, загальною площею 0,3015 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту, що знаходяться у селі Кінчеш, Ужгородського району, Закарпатської області, вул. Фізкультурна, шляхом її звільнення від розміщених на ній належних відповідачу торговельних павільйонів (контейнерів), а саме: торговельного павільйону (контейнеру) загальною площею - 40,8 кв.м. та торговельного павільйону (контейнеру) загальною площею - 14,5 кв.м. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Халахан Олександра Михайловича на користь Коритнянської сільської ради Ужгородського району суму 2 102,00 грн.(дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати у повному обсязі вказане судове рішення.

Також до апеляційної скарги скаржником додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Розглянувши апеляційну скаргу, додані до неї матеріали, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, вступна та резолютивна частини оскаржуваного судового рішення винесено 20.10.2020, повний текст рішення складено судом - 06.11.2020, відповідно останнім днем строку подання апеляційної скарги на вказане рішення, відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, є 26.11.2020.

Згідно накладної АТ Укрпошта зі штрих кодовим ідентифікатором 8800027461137, апеляційну скаргу апелянтом надіслано до Господарського суду Закарпатської області 01.07.2021, тобто з пропуском встановленого ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України строку на апеляційне оскарження.

Апелянт в обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження посилається на те, що про існування справи №907/283/20 йому стало відомо після ознайомлення представником відповідача - адвокатом Човган М.І., в Ужгородському районному відділі ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) з матеріалами виконавчого провадження №65753108. В подальшому, а саме, 29.06.2021 він ознайомився з матеріалами даної справи, після чого йому стало відомо про існування рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2020.; копію рішення він не отримував та не був присутній під час розгляду справи, так як, в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у даній справі та судових повісток.

Згідно ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів, розглянувши клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження, дійшла висновку про неповажність причин його пропуску з підстав, на які посилається апелянт, з огляду на наступне.

Так, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Для вирішення господарським судом питання про поновлення процесуального строку самого лише клопотання недостатньо, наявність поважної причини пропуску строку має бути доведена заявником.

Таким чином, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.

Відповідно до чинного законодавства поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми Господарського процесуального кодексу України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22-23 Рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі Мушта проти України від 18.11.2010).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 року Пономарьов проти України Суд вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків .

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.10.2016 зі справи Устименко проти України , дійшов до висновку що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Отже, можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку, які у даному випадку є відсутніми.

Апелянт посилається на те, що про існування оскаржуваного рішення у справі №907/283/20 йому стало відомо після ознайомлення з матеріалами справи №907/283/20 29.01.2021; копію рішення він не отримував та не був присутній під час розгляду справи, у зв`язку з його неналежним повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Стосовно наведених доводів апелянта, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції здійснювалось надіслання сторонам процесуальних документів по справі, в тому числі і на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, слід зазначити, що в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.44), з якого вбачається, що відповідачем отримано ухвалу суду від 08.07.2020, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність в провадженні Господарського суду Закарпатської області справи №907/283/20, де він є стороною. Однак, в подальшому відповідач не отримував кореспонденції надісланої йому судом, яка поверталася суду без вручення та на протязі понад десять місяців відповідач не цікавився станом відомого йому провадження, де він є стороною.

Жодних пояснень з приводу неможливості прибути в засідання, чи клопотань про відкладення розгляду справи, відповідач суду не надав.

З огляду на вищенаведене, твердження відповідача про те, що про наявність в провадженні Господарського суду Закарпатської області справи №907/283/20 йому не було відомо, не знайшли свого підтвердження.

Варто зазначити, що кореспонденція надіслана судом відповідачу на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в подальшому поверталася до суду з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Слід також звернути увагу на позицію викладену Касаційним господарським судом в складі Верховного Суду в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, зокрема, Верховний Суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Колегія суддів зазначає, що викладені вище обставини свідчать про обізнаність відповідача наявність даної справи в суді першої інстанції, а отже, він мав достатньо часу звернутися в суд, щоб поцікавитися про результат розгляду справи, чи дізнатися про рух справи з Єдиного державного реєстру судових рішень раніше, ніж 29.06.2021.

В свою чергу, відповідачем не надано доказів того, що саме завадило йому звернутися з апеляційною скаргою раніше, аніж 01.07.2021.

З огляду на наведене, причини зазначені скаржником в обґрунтування пропуску строку на подання апеляційної скарги, не можуть бути визнані судом поважними.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України та від 30.05.2013 у справі Наталія Михайленко проти України , право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб.

Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

Отже, виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апелянтом не наведено достатньо обґрунтованих причин пропуску ним процесуального строку на оскарження рішення місцевого господарського суду, наведені ним підстави в обґрунтування поважності причин пропуску є недоведеними належними доказами, і неможливо дійти висновку, що вони пов`язані з непереборними причинами, які не залежали від скаржника, а тому, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про поновлення строку, оскільки причини, наведені скаржником в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, визнаються колегією суддів неповажними.

Згідно ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

З урахуванням визнання причин, наведених скаржником в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, неповажними, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на звернення до суду апеляційної інстанції із заявою, із зазначенням, при цьому, інших підстав для поновлення строку.

Керуючись статтями 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Халахан Олександра Михайловича б/н від 01.07.2021 (вх. № 01-05/2337/21 від 12.07.2021) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2020 у справі №907/283/20 залишити без руху .

2. Роз`яснити апелянту фізичній особі-підприємцю Халахан Олександру Михайловичу про право на звернення до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали із заявою, в якій зазначити інші підстави для поновлення строку.

3. Роз`яснити апелянту, що при неподанні відповідної заяви у встановлений вище строк або у разі, якщо вказані ним підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень:http//reyestr.court.gov.ua.

Суддя-доповідач Б.Д.Плотніцький