Постанова

від 06.07.2021 по справі 910/8760/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2021 р. Справа№ 910/8760/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко О.В.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 06.07.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.03.2021 (повний текст складено 02.04.2021)

у справі №910/8760/20 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Київської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі:

1) Київської обласної державної адміністрації

2) Управління агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації

до Комунального підприємства Київської обласної ради "Київська обласна сільськогосподарська брокерсько-комерційна фірма "Обрій"

про визнання відсутнім права користування адміністративним приміщенням та зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Київської області (на даний час Київська обласна прокуратура, далі - прокуратура, скаржник) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач-1) та Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач-2) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради "Київська обласна сільськогосподарська брокерсько-комерційна фірма "Обрій" (далі - відповідач) про визнання відсутнім у Підприємства права користування адміністративним приміщенням площею 1 900 кв.м., розташованим за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13/1, та зобов`язання Підприємства повернути вказане адміністративне приміщення державі в особі Департаменту.

Позовні вимоги мотивовано тим, що:

- відповідно до Закону України "Про Представника Президента України" від 05.03.1992 №2167-ХІІ розпорядженням Представника Президента України від 15.07.1992 №653 "Про передачу Управлінню сільського господарства Київської обласної державної адміністрації адміністративного будинку по вул. Червоноармійська, 13", беручи до уваги клопотання Київської обласної державної адміністрації та інтереси його управління сільського господарства та продовольства, згідно з переліком державного майна України, що передане до власності адміністративно-територіальних одиниць/комунальної власності/по м. Києву, в частині нежитлового фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311, Фондом комунального майна міста Києва передано безоплатно у власність Управлінню сільського господарства та продовольства Київської обласної державної адміністрації адміністративний будинок на вул. Червоноармійській, 13; щодо вказаного адміністративного будинку 10.07.1992 складено акт приймання-передавання основних засобів;

- 20.03.2000 Управлінням агропромислового комплексу Київської обласної державної адміністрації (правонаступником якого було Управління сільського господарства та продовольства Київської обласної державної адміністрації; орендодавець) та Київською обласною сільськогосподарською брокерсько-комерційною фірмою "Обрій" (правонаступник - Підприємство; орендар) укладено договір оренди №1 (далі - Договір);

- відповідно до умов Договору у разі відсутності зауважень однією із сторін про припинення Договору після закінчення його строку протягом місяця Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах;

- починаючи з 2000 року та до листопада 2018 року у зв`язку з відсутністю зауважень з боку орендодавця та орендаря Договір автоматично продовжувався кожні два роки;

- враховуючи статтю 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтю 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункти 9.5 та 9.7 Договору, у зв`язку з закінченням строку Договору Департаментом на адресу Підприємства 17.12.2018 надіслано лист № 02-03.1-1/2106 "Про припинення договору оренди", в якому Департамент повідомив про припинення з 01.01.2019 строку дії Договору (з усіма додатковим угодами та змінами), а також просив відповідача звільнити орендовані приміщення і повернути орендодавцеві об`єкт оренди згідно з актом приймання-передачі; вказаний лист надіслано на юридичну адресу орендаря рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих кодовим ідентифікатором №0101908491743, який згідно з довідкою акціонерного товариства "Укрпошта" повернуто з причин "письмової заяви одержувача";

- Департаментом 22.12.2018 на адресу орендаря надіслано аналогічний за змістом лист №02-03.1- 2157;

- у зв`язку з ігноруванням орендарем попередніх листів Департаменту останнім 14.02.2020 та 20.02.2020 надіслано листи №02-02-1/210 та №02-02-1/233 про повернення об`єкту оренди за актом приймання-передачі майна;

- Підприємство завчасно та у відповідності до вимог чинного законодавства України повідомлене про припинення дії Договору починаючи з 01.01.2019;

- оскільки Договір припинив свою дію внаслідок надсилання Департаментом відповідних листів, а законні підстави для користування Підприємством спірним майном відсутні, то відповідач зобов`язаний повернути таке майно орендодавцю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 відмовлено у задоволенні позову Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та Управління агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації до Комунального підприємства Київської обласної ради "Київська обласна сільськогосподарська брокерсько-комерційна фірма "Обрій" про визнання відсутнім права користування адміністративним приміщенням та зобов`язання повернути майно.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Київська обласна прокуратура звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строків на апеляційне скарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст оскаржуваного рішення отримано скаржником 07.04.2021, що підтверджується трек-номером рекомендованого відправлення 0105479968361 на поштовому конверті суду та штампом вхідної кореспонденції Київської обласної прокуратури.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що позиція суду про те, що виключно акт приймання-передачі нежитлового приміщення від позивача відповідачу за Договором є єдиним доказом, що нібито може підтвердити початок перебігу строку оренди та користування відповідачем орендованим майном, є хибною та не відповідає нормам цивільного законодавства, що регулює даний вид правовідносин.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.05.2021 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Тищенко О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 задоволено клопотання Київської обласної прокуратури про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20. Відновлено Київській обласній прокуратурі строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20. Призначено справу до розгляду на 10.06.2021.

08.06.2021 від позивача-2 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли письмові пояснення.

09.06.2021 від позивача-2 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли письмові пояснення.

09.06.2021 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20 залишити без змін.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у зв`язку перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/8760/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2021 для розгляду справи №910/8760/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко О.В., Яковлєва М.Л. Призначено справу до розгляду на 29.06.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20 на 06.07.2021.

Представники учасників апеляційного провадження з`явились в судове засідання 06.07.2021 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

В судовому засіданні 06.07.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, відповідно до Закону України "Про Представника Президента України" від 05.03.1992 № 2167-ХІІ розпорядженням Представника Президента України від 15.07.1992 №653 "Про передачу Управлінню сільського господарства Київської обласної державної адміністрації адміністративного будинку по вул. Червоноармійська, 13" (далі - Розпорядження), беручи до уваги клопотання Київської обласної державної адміністрації та інтереси його Управління сільського господарства та продовольства, згідно з переліком державного майна України, що передане до власності адміністративно-територіальних одиниць/комунальної власності/по м. Києву, в частині нежитлового фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311, Фондом комунального майна міста Києва передано безоплатно у власність Управлінню сільського господарства та продовольства Київської обласної державної адміністрації адміністративний будинок на вул. Червоноармійській, 13. Щодо вказаного адміністративного будинку 10.07.1992 складено акт приймання-передавання основних засобів.

20.03.2000 Управлінням агропромислового комплексу Київської обласної державної адміністрації (яке було правонаступником Управління сільського господарства та продовольства Київської обласної державної адміністрації; орендодавець) та Київською обласною сільськогосподарською брокерсько-комерційною фірмою "Обрій" (правонаступник - Підприємство; орендар) укладено Договір, за умовами якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування адміністративну будівлю на вул. Червоноармійській, 13, площею 1 900 м. кв., власником якого є орендодавець, вартість якого визначена відповідно до акта оцінки вартості окремого індивідуально визначеного майна і становить 10 090 000 грн. (пункт 1.1 Договору);

- вступ орендаря у тимчасове володіння і користування майном настає одночасно з підписанням сторонами Договору та акта приймання-передачі вказаного майна (пункт 2.1 Договору);

- майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (пункт 2.4 Договору);

- у випадку припинення Договору орендар зобов`язується повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані з урахуванням фізичного зносу (пункт 5.4 Договору);

- Договір діє з 01.01.2000 до 31.12.2002 (строком на 2 роки) (пункт 9.1 Договору);

- у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або внесення змін до Договору після закінчення його строку протягом одного місяця він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були передбачені Договором (пункт 9.5 Договору);

- дія Договору припиняється у випадку: закінчення строку, на який його укладено; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду; банкрутства орендатора (пункт 9.7 Договору).

15.07.2009 сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до Договору, якою викладено в новій редакції пункти 3.1 та 6.1 Договору, а пункти 3.2, 3.3 та 3.5 Договору виключено.

Листом від 01.10.2009 № 41867 Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна повідомило Київську сільськогосподарську брокерсько-комерційну фірму "Обрій" про те, що під час оформлення технічного паспорту на нежитлові приміщення № 31-36 за адресою: вул. Червоноармійська, 13/1 (інвентаризаційна справа № 20059/2839), було з`ясовано достовірну адресу відповідного будинку, а саме: м. Київ, вул. Червоноармійська, 13/1, яка і була зазначена у технічному паспорті станом на 18.09.2009. Будь-яких інших будівель з номером 13 на вулиці Червоноармійській у місті Києві не існує.

Рішеннями господарських судів у справах № 21/52 та 33/376 також встановлено, що адміністративний будинок, переданий у власність Управлінню сільського господарства та продовольства Київської обласної державної адміністрації на підставі Розпорядження, фактично знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 13/1.

Разом з тим, рішенням Київської міської ради від 13.11.2014 № 373/373 вулицю Червоноармійську (стара назва) перейменовано на вулицю Велику Васильківську (нова назва).

Отже, адміністративна будівля, яка є предметом Договору, знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 13/1.

В обґрунтування позовних вимог Прокуратура посилається на те, що у зв`язку з закінченням строку Договору Департаментом на адресу Підприємства 17.12.2018 надіслано лист № 02-03.1-1/2106 "Про припинення договору оренди", в якому Департамент повідомив про припинення з 01.01.2019 строку дії Договору (з усіма додатковим угодами та змінами), а також просив відповідача звільнити орендовані приміщення і повернути орендодавцеві об`єкт оренди згідно з актом приймання-передачі.

На підтвердження факту надсилання вказаного листа на адресу відповідача Прокуратурою подано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодовим ідентифікатором №0101908491743, яке згідно з довідкою акціонерного товариства "Укрпошта" повернуто з причин "письмової заяви одержувача".

Прокуратурою також подано суду копію аналогічного за змістом листа Департаменту від 22.12.2018 №02-03.1-1/2157 "Про припинення договору оренди". Судом встановлено, що на копії цього листа міститься відмітка "вх. №1 від 02.01.2019". Окрім того, відповідно до витягу з журналу вихідної реєстрації документів Департаменту 22.12.2018 Підприємству направлено лист про припинення договору оренди №02-03.1-1/2157.

В матеріалах справи також міститься лист Підприємства від 04.01.2019 №2, адресований Київській обласній раді, в якому відповідач підтвердив факт отримання листа Департаменту від 22.12.2018 №02-03.1-1/2157, а також факт припинення Договору. Разом із тим, у зазначеному листі Підприємство вказувало на те, що дію Договору припинено у зв`язку з укладенням сторонами договору оренди № 2, дію якого також припинено, у зв`язку з укладенням 25.03.2003 договору оренди № 3.

Водночас, Підприємство факт отримання листів від 17.12.2018 № 02-03.1-1/2106 та від 22.12.2018 №02-03.1-1/2157 заперечувало, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази їх направлення на адресу відповідача.

Окрім того, Підприємство заперечувало проти наявності у Прокуратури підстав для здійснення представництва інтересів держави у даному спорі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що у пункті 2.1 Договору сторони погодили, що орендар вступає в тимчасове володіння і користування майном одночасно з підписанням сторонами Договору та акта приймання-передачі вказаного майна. Однак в матеріалах справи відповідний акт відсутній. З огляду на зазначене факт передання спірного майна відповідачу на підставі Договору належними та допустимими доказами не підтверджено. Будь-яких інших договорів, на підставі яких адміністративне приміщення площею 1 900 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 13/1, було передане у користування відповідачу, сторонами суду не подано.

Розглянувши апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Колегія суддів зауважує, що передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтерес держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтерес держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

В той же час, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

У справі, що переглядається, звертаючись із позовною заявою в інтересах держави, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді з огляду на те, що органами, до компетенції яких віднесенні повноваження щодо захисту державних майнових інтересів - Київська обласна державна адміністрація та Департамент агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації, неналежним чином здійснювали свої повноваження, оскільки до цього часу попри припинення договору оренди майно відповідачем не повернуто, а кошти за оренду державного майна не надходять до бюджету, що в свою чергу негативно впливає на стан державного майна, не дозволяє підтримувати його на належному рівні.

Колегія суддів зазначає, що підставою звернення прокурора з позовною заявою став саме факт нездійснення Київською обласною державною адміністрацією та Департаментом агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації, як органами, уповноваженими здійснювати функції у спірних відносинах, покладених на них законом обов`язків із захисту державних інтересів з повернення орендованого майна.

При цьому, на виконання вимог абзаців 3 і 4 частини 4 cтатті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором було повідомлено позивачів про намір подати позов в інтересах держави в їх особі.

Також, колегією суддів враховано наявний в матеріалах справи лист Київської обласної державної адміністрації № 11-25/2803/02/27-2020 від 29.05.2020, в якому позивач 1 не вказав жодних заперечень щодо пред`явлення прокурором позову чи будь-яких заяв про те, що він не підтримує позов.

Відповідно до п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора причини не звернення з позовом з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

За таких обставин, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 ЦК України).

Частиною другою статті 291 ГК України, зокрема, встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з частиною першою статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

За приписами статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Водночас зазначена норма не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має факт направлення зазначеного повідомлення та зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19, у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/4130/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19 дійшла висновку, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України та частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища.

При цьому у постанові зазначено, що негативні наслідки неодержання орендарем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно та розумно, покладаються на орендаря, а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

Як убачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, орендодавець передав відповідачу в оренду спірне приміщення. Водночас наявними у справі матеріалами не підтверджено повернення майна з орендного користування КП "Київська обласна сільськогосподарська брокерсько-комерційна фірма "Обрій" в порядку, встановленому п. 2.4 Договору (підписання сторонами акта приймання-передачі).

Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З огляду на те, що сторонами не заперечується факт передачі спірного приміщення відповідачу, висновок суду першої інстанції, що факт передання спірного майна відповідачу на підставі Договору належними та допустимими доказами не підтверджено - є передчасним, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необхідності його виключення з описової частини рішення суду.

В той же час колегія суддів вважає, що неправильність висновків суду щодо підстав відмови у позові не призвела до неправильного вирішення спору.

Досліджуючи доводи позивачів щодо наявності обставин, які підтверджують припинення дії Договору, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

За твердженням позивачів, укладений з відповідачем Договір автоматично пролонговувався на кожні два наступні роки згідно з погодженими сторонами умовами включно до 31.12.2018. Однак, у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений, небажанням продовжувати термін дії цього Договору, керуючись положеннями п. п. 9.5, 9.7 Договору відповідачем направлено Підприємству листи від 17.12.2018 №02-03.1/2106 та від 22.12.2018 №02-03.1/2157 стосовно припинення з 01.01.2019 дії Договору оренди №1 від 20.03.2000 з проханням звільнити об`єкт оренди згідно з актом приймання-передачі. Враховуючи ігнорування відповідачем вказаних листів, позивачем 14.02.2020 скеровано на адресу відповідача лист за №02-02-1/210 про повернення об`єкта оренди за актом приймання-передачі.

Саме фактом повідомлення відповідача у грудні 2018 року (листи №02-03.1/2106 та №02-03.1/2157) позивачі підтверджують, що Договір припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, оскільки останні вчинили дії, направлені на припинення дії Договору у відповідності до вимог п. п. 9.5, 9.7 цього Договору.

Проте, зазначені твердження скаржника апеляційний господарський суду вважає помилковими та такими, що не відповідають погодженим у Договорі умовам.

Так, положеннями п.9.5 Договору, на які міститься посилання у спірних листах позивача, передбачено, що критерієм визначення чи припинився Договір чи його слід вважати продовженим на той же строк та на тих же умовах, є наявність/відсутність заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку на протязі місяця. Тобто, за умовами п. 9.5 та п.9.7 Договору дія цього Договору припиняється у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено, у разі заявлення про це однією із сторін на протязі місяця після закінчення його строку. За відсутності такої заяви у цей строк вказаний Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були ним передбачені.

Отже, з огляду на те, що позивачем у вказаний у п. 9.5 Договору строк не було заявлено іншій стороні про його припинення, цей Договір є таким, що продовжений відповідно на два роки.

Водночас, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що направлені позивачем листи на адресу відповідача у грудні місяці 2018 року, до спливу строку дії Договору, слід розцінювати як пропозицію про дострокове розірвання Договору.

Укладеним сторонами Договором, зокрема п. п. 9.3, 9.4, передбачена можливість його розірвання за погодженням сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках, передбачених діючим законодавством.

При цьому, умовами Договору визначено, що одностороння відмова від виконання і внесення змін не допускається.

Зазначені умови Договору кореспондуються з нормами чинного законодавства.

Положення ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для всіх договорів, передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається, він може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, та в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 188 Цивільного кодексу України встановлено, що: зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду; якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Матеріали справи не містять доказів як розірвання цього Договору за згодою сторін, так і за рішенням суду. Також матеріали справи не містять доказів визнання недійсним вказаного Договору. Отже Договір є чинним, а тому підлягає виконанню сторонами в силу приписів ст. 629 ЦК України.

Так, положеннями статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з підстав викладених в мотивувальній частині даної постанови.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Нормою ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, враховуючи, що господарський суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення зробив висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України та змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення та з врахуванням норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України викласти її в редакції даної постанови.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 у справі №910/8760/20 залишити без змін

Матеріали справи №910/8760/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.07.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

О.В. Тищенко