Постанова

від 03.06.2021 по справі 910/9393/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2021 р. Справа№ 910/9393/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 03.06.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 (повний текст підписано 14.12.2020)

у справі №910/9393/20 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" АТ "Укрзалізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістік"

про стягнення 209 155,68 грн.

В судовому засіданні 03.06.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" АТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістік" про стягнення 190 080, 00 грн. боргу та 19 075, 68 грн. пені, а також про розірвання укладеного 14.07.2016 договору № 07/16/14/01-Р про надання послуг з організації перевезень вантажів піввагонами та про зобов`язання відповідача повернути вагон № 66812140 модель 12-532 на будь-яку станцію АТ "Українська залізниця" в межах території України, окрім станцій які знаходяться в межах тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України: Автономної республіки Крим, територій Донецької, Луганської областей, в географічних межах цих адміністративно-територіальних одиниць, для його передачі за актом подачі/повернення Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки протягом тривалого часу відповідач не здійснив жодних дій, спрямованих на виконання свого зобов`язання, або дій, що свідчили б хоча б про наявність у відповідача наміру виконати взяті на себе зобов`язання, то позивач втратив господарський інтерес до подальшої співпраці з відповідачем.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/9393/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістік" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість в розмірі 7 200, 00 грн, пеню в розмірі 702, 97 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 118,54 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що договір було укладено 14.07.2016, виходячи з п. 10.1. договору, він закінчив дію 14.07.2017, водночас вчинення сторонами конклюдентної дії з підписання акту від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн., а також з огляду на обставини, що були встановлені під час розгляду справи № 910/4962/18 (підписання актів наданих послуг та оплата послуг) свідчить про те, що дія договору була продовжена по квітень 2018 року включно. Водночас означені вище акти (окрім акту від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн., що підписаний та завірений сторонами) були складені після закінчення дії договору та не підписані з боку відповідача, тобто послуги не були прийняті та при цьому доказів направлення рахунків на адресу відповідача протягом терміну дії договору матеріали справи не містять, а відтак обґрунтованим та підтвердженим слід вважати борг відповідача в сумі 7 200,00 грн.

Відмовляючи в позові про розірвання договору, суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факту, що дію договору було продовжено сторонами починаючи з 01.05.2018 та того, що договір є діючим станом на момент розгляду справи.

Відмовляючи у позові в частині вимог про зобов`язання відповідача повернути вагон № 66812140 модель 12-532 на будь-яку станцію АТ "Українська залізниця" в межах території України, окрім станцій, які знаходяться в межах тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України: Автономної республіки Крим, територій Донецької, Луганської областей, в географічних межах цих адміністративно-територіальних одиниць, для його передачі за актом подачі/повернення Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод", суд виходив з того, що позивачем не доведено того, що його права, як власника вагону № 66812140 - порушені з боку відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся в січні 2021 до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову скасувати та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права.

Апелянт вказує, що задовольняючи позов частково у частині вимог про стягнення з відповідача боргу 190 080,00 грн., суд не вірно обґрунтував своє рішення тим, що виходячи з п.10.1 договору, він закінчив дію 14.07.2017, водночас вчинення сторонами конклюдентної дії з підписання акту від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн., а також з огляду на обставини, що були встановлені під час розгляду справи №910/4962/18 (підписання актів надання послуг та оплата послуг), оскільки вимоги позивача у справі №910/4962/18 обгрунтовані тим, що після закінчення строку дії договору №07/16/14/01/Р від 14.07.2016 відповідачем як замовником послуг за цим договором не було забезпечено збереження вагону №66812140, що є власністю позивача, у зв`язку з чим відповідач повинен відшкодувати позивачу майнову шкоду у вигляді вартості такого вагону, суми понесених витрат на визначення вартості вагону та суми упущеної вигоди.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про розірвання укладеного 14.07.2016 договору №07/16/14/01/Р про надання послуг з організації перевезень вантажів піввагонами, оскільки зобов`язання невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Також суд прийшов до помилкового висновку, що вимога про повернення вагону заявлена з метою захисту інтересів позивача, як власника вагону, а тому витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову в порядку ст. 387 ЦК України, оскільки суд застосував норми матеріального права (ст.387 ЦК України), які не підлягають застосуванню до вимоги про зобов`язання відповідача повернути вагон №66812140 модель 12-532.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує її доводи, вважає необґрунтованою, просить відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2021 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/9393/20 залишено без руху.

26.01.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/9393/20, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

26.02.2021 від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (без підпису представника).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2021, у зв`язку з перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/9393/20 призначено на 15.04.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 оголошено перерву у справі №910/9393/20 до 03.06.2021.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 03.06.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позову скасувати та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 03.06.2021. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

14.07.2016 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістік" було укладено договір № 07/16/14/01-Р про надання послуг, за умовами якого (п. 1.1 договору) виконавець від свого імені та за рахунок замовника надає послуги з організації перевезень вантажів піввагонами, власності виконавця.

Згідно з п. 1.2 договору кількість вагонів для здійснення послуги, їх номери, модель, дата та станція початку здійснення перевезення, дата та станція повернення вагону після здійснення перевезення відображаються в актах подачі/повернення вагонів.

Як передбачено п. 1.3 договору, послуги надаються тільки для перевезення вантажів, дозволених до перевезення у піввагонах згідно з Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та угод про залізничні міжнародні сполучення.

Послуги надаються на території України (крім станцій АР Крим), країн СНД та Балтії, при цьому одна зі станцій (навантаження або вивантаження) повинна знаходитись в межах України. Станцією закінчення здійснення перевезення (надання послуг) не може бути станція, яка знаходиться в межах тимчасово окупованих територій, що визначені чинним законодавством України; територій Донецької, Луганської областей в географічних межах цих адміністративно-територіальних одиниць (п. 1.4 договору).

За змістом п. 2.1.2 договору, на виконавця покладено обов`язок складати акти наданих послуг (додаток № 3) з нарахування сум платежів згідно з умовами пункту 3.6 розділу 3 цього договору та надавати їх для оформлення замовнику не пізніше 7-го числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до п. п. 2.2.1 договору замовник зобов`язаний належним чином оформляти та узгоджувати з регіональними філіями залізниці заявки і плани на перевезення вантажів у вагонах виконавця.

На замовника покладено обов`язок завчасно, за 7 днів до дати подачі вагонів, відправляти виконавцю заявку відповідно до місячного плану перевезень, узгодженого з залізницею (дирекцією залізничних перевезень) та/або електронною поштою (додаток № 4) стосовно перевезення, яке планується (п. п. 2.2.3 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунок ставки за кожен вагон за кожну добу визначається протоколом договірної ціни, який є невід`ємною частиною договору (додаток № 1).

Як передбачено п. 3.3 договору, період надання послуг починається з дати підписання акта подачі/повернення вагонів.

Оплата послуг виконавця здійснюється замовником в національній валюті України шляхом 100 % передоплати вартості послуг за поточний та останній місяці надання послуг протягом перших 5-ти календарних днів з дати отримання рахунку виконавця згідно з реквізитами, вказаними у розділі 12 цього договору. Кожна наступна оплата послуг виконавця здійснюється замовником в національній валюті України шляхом 100 відсоткової передплати вартості послуг за поточний календарний місяць протягом 5-ти календарних днів з дати отримання рахунку виконавця згідно з реквізитами, вказаними у розділі 12 цього договору. Виконавець зобов`язаний виставити рахунок на оплату послуг в перший робочий день поточного місяця (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 3.6 договору щомісячна вартість послуг визначається з розрахунку ставки за кожен вагон за кожну добу періоду надання послуг (додаток № 3), згідно з протоколами узгодження договірної ціни (додаток 1) та нараховується на підставі актів подачі/повернення вагонів.

За своєю правовою природою між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг, при цьому сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638 , 901 , 903 Цивільного кодексу України та ст. ст. 179 , 180 Господарського кодексу України , він вважається укладеним та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме - майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 173 , 174 , 175 ГК України (ст. ст. 11 , 202 , 509 ЦК України ).

Мотивуючи позовні вимоги в частині стягнення 190 080, 00 грн. боргу, позивач вказує на те, що на виконання вимог п. 2.1.2 договору, позивачем були складені та надіслані відповідачу наступні акти наданих послуг з організації перевезень вантажів: акт від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн., акт від 31.05.2018, за травень 2018 на суму 7 440,00 грн., акт від 30.06.2018 за червень 2018 на суму 7 200,00 грн., акт від 31.07.2018 за липень 2018 на суму 7 440,00 грн., акт від 31.08.2018 за серпень 2018 на суму 7 440,00 грн., акт від 30.09.2018 за вересень 2018 на суму 7 200,00 грн., акт від 31.10.2018 за жовтень 2018 на суму 7 440,00 грн., акт від 30.11.2018 за листопад 2018 на суму 7 200,00 грн., акт від 31.12.2018 за грудень 2018 на суму 7 440,00 грн., акт від 31.01.2019 за січень 2019 на суму 7 440,00 грн., акт від 28.02.2019 за лютий 2019 на суму 6 720,00 грн., акт від 31.03.2019, за березень 2019 на суму 7 440,00 грн., акт від 30.04.2019 за квітень 2019 на суму 7 200,00 грн., акт від 31.05.2019 за травень 2019 на суму 7 440,00 грн., акт від 30.06.2019 за червень 2019 на суму 7 200,00 грн., акт від 31.07.2019 за липень 2019 на суму 7 440,00 грн., акт від 31.08.2019, за серпень 2019 на суму 7 440,00 грн., акт від 30.09.2019 за вересень 2019 на суму 7200,00 грн., акт від 31.10.2019 за жовтень 2019 на суму 7 440,00 грн., акт від 30.11.2019 за листопад 2019 на суму 7 200,00 грн., акт від 31.12.2019 за грудень 2019 на суму 7 440,00 грн., акт від 31.01.2020 за січень 2020 на суму 7 440,00 грн., акт від 29.02.2020 за лютий 2020 на суму 6 960,00 грн., акт від 31.03.2020 за березень 2020 на суму 7 440,00 грн., акт від 30.04.2020 за квітень 2020 на суму 7 200,00 грн. та акт від 31.05.2020 за травень 2020 на суму 7 440,00 грн., проте жоден із вищевказаних актів відповідачем не був підписаний та причини не підписання позивачу не відомі.

Також, позивач вказує на те, що на виконання п. 3.5 договору позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки-фактури № 62 від 30.04.2018 на суму 7 200,00 грн., № 86 від 31.05.2018 на суму 7 440,00 грн., № 103 від 30.06.2018 на суму 7 200,00 грн., № 119 від 31.07.2018 на суму 7 440,00 грн., № 130 від 31.08.2018 на суму 7 440,00 грн., № 146 від 30.09.2018 на суму 7 200,00 грн., № 164 від 31.10.2018 на суму 7 440,00 грн., № 172 від 30.11.2018 на суму 7 200,00 грн., № 188 від 31.12.2018 на суму 7 440,00 грн., № 4 від 31.01.2019 на суму 7 440,00 грн., № 22 від 28.02.2019 на суму 6 720,00 грн., № 44 від 31.03.2019 на суму 7440,00 грн., № 58 від 30.04.2019 на суму 7 200,00 грн., № 103 від 31.05.2019 на суму 7 440,00 грн., № 114 від 30.06.2019 на суму 7 200,00 грн., № 127 від 31.07.2019, на суму 7 440,00 грн., № 162 від 31.08.2019 на суму 7440,00 грн., № 188 від 30.09.2019 на суму 7 200,00 грн., № 267 від 31.10.2019 на суму 7 440,00 грн., № 306 від 30.11.2019, на суму 7 200,00 грн., № 356 від 31.12.2019 на суму 7 440,00 грн., № 7 від 31.01.2020 на суму 7 440,00 грн., № 25 від 29.02.2020 на суму 6960,00 грн., № 41 від 31.03.2020 на суму 7 440,00 грн., № 53 від 30.04.2020 на суму 7 200 грн. та № 71 від 31.05.2020 на суму 7 440 грн.

З урахуванням вищевикладеного, позивач вказує на те, що станом на червень 2020 року за відповідачем рахується 190 080,00 грн. боргу за надані послуги за період з квітня 2018 року по травень 2020 року.

Поряд із тим, пунктом 10.1. договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє один рік, а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного здійснення розрахунків.

Судом встановлено, що між сторонами також був наявний спір - справа № 910/4962/18 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейлтранслогістік" про стягнення 913 695, 48 грн (збитки у зв`язку із незабезпеченням з боку відповідача збереження вагону №66812140), за результатом якої було винесено постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 (яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 09.04.2020), якою у задоволенні позову відмовлено.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України , обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки договір було укладено 14.07.2016, виходячи з п. 10.1. договору, він закінчив дію 14.07.2017, водночас вчинення сторонами конклюдентної дії з підписання акту від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн., а також з огляду на обставини, що були встановлені під час розгляду справи № 910/4962/18 (підписання актів наданих послуг та оплата послуг) свідчить про те, що дія договору була продовжена по квітень 2018 року включно.

Водночас означені вище акти (окрім акту від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн., що підписаний та завірений сторонами) були складені після закінчення дії договору та не підписані з боку відповідача, тобто послуги не були прийняті та при цьому доказів направлення рахунків на адресу відповідача протягом терміну дії договору матеріали справи не містять.

Позивачем також не обґрунтовано того, що направлення актів, а також рахунків на адресу відповідача після завершення терміну дії договору створює будь-які правові наслідки для відповідача, а відтак обґрунтованим та підтвердженим слід вважати борг відповідача в сумі 7 200,00 грн.

При цьому, доказів оплати вказаної суми боргу відповідачем суду не надано, чим порушено права позивача, за захистом яких він звернувся до суду із даним позовом у вказаній частині.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтями 525 та 526 ЦК України , що кореспондуються за змістом з положеннями статті 193 ГК України , передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За встановлених обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 190 080, 00 грн. боргу є обґрунтованими частково, на суму 7 200, 00 грн. та позов у даній частині вимог підлягає задоволенню частково - на вказану суму.

За змістом статті 230 ГК України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, відповідно до п. 4.3. договору, за несвоєчасну оплату платежів належних виконавцю за використання вагонів, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку із прострочення сплати заявленого позивачем боргу в сумі 190 080, 00 грн., останнім нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 19 075,68 грн. за загальний період з 01.11.2019 по 30.04.2020.

З огляду на часткове задоволення вимог в частині стягнення боргу на суму 7 200,00 грн., місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимог в частині стягнення пені в обрахунку від вказаної суми боргу, що становить 702,97 грн.

Стосовно вимог позивача в частині розірвання укладеного 14.07.2016 договору № 07/16/14/01-Р про надання послуг з організації перевезень вантажів піввагонами, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 188 ГК України передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 ГК України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 ГК України ).

Водночас статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Розірванням договору є припинення договірного зобов`язання, тобто зникнення правового зв`язку між сторонами договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов`язків.

Між тим, як вже зазначалося вище, виходячи з умов п. 10.1, спірний договір закінчив дію 14.07.2017, а останні конклюдентні дії (підписання актів наданих послуг та оплата послуг) свідчать про те, що дія договору була продовжена лише до квітня 2018 року включно.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факту, що дію договору було продовжено сторонами починаючи з 01.05.2018 та того, що договір є діючим станом на момент розгляду даної справи по суті.

За встановлених обставин місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимоги позивача щодо розірвання укладеного 14.07.2016 договору № 07/16/14/01-Р про надання послуг з організації перевезень вантажів піввагонами є безпідставними та позов у даній частині вимог не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача повернути вагон № 66812140, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з нормами ст. 387 ЦК України , власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Разом із тим, виходячи із обставин даної справи, а також обставин що встановлені судом під час розгляду справи № 910/4962/18 вбачається, що вагон № 66812140, як і залізнична станція "Кринична" (на якій виходячи з витягу із поточної дислокації від 10.02.2017 прибув вагон) є власністю відповідача.

При цьому договір № 07/16/14/01-Р про надання послуг від 14.07.2016 не містить у собі умови, відповідно до яких вагон № 66812140 переходить у власність, або у тимчасове користування відповідача.

Жодних доказів на підтвердження того, що відповідач є особою, що заволоділа вагоном № 66812140 або перешкоджає позивачеві у користуванні вагону - матеріали справи не містять.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Всі доводи апелянта зводяться до обставин іншої справи, а саме до рішення суду від 05.08.2019 у справі №910/4962/18.

Рішення Господарського суду м, Києва від 05.08.2019 у справі № 910/4962/18, за яким частково задоволено позов Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Дарницький вагоноремонтний завод до Товариства з обмеженою відповідальністю Рейлтранслогістік , скасовано в частині задоволених позовних вимог постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 за розглядом апеляційної скарги ТОВ Рейлтранслогістик ,

В подальшому, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 09.04.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі № 910/4962/18 залишено без змін.

Судом при розгляді справи № 910/9393/20 було встановлено та зазначено у рішенні суду від 04.12.2020, що між сторонами був наявний спір - справа № 910/4962/18 про стягнення 913 695, 48 грн. (збитки у зв`язку із незабезпеченням з боку відповідача збереження вагону №66812140).

В оскаржуваному рішенні вірно зазначено, що згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, та визначено, що за своєю правовою природою між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг, при цьому сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 901, 903 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме - майново- господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11,202,509 ЦК України).

Поряд із тим пунктом 10.1. договору визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє один рік, а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного здійснення розрахунків.

Позивач вказує на те, що на виконання вимог п. 2.1.2 договору, позивачем були складені та надіслані відповідачу наступні акти наданих послуг з організації перевезень вантажів: акт від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн, акт від 31.05.2018, за травень 2018 на суму 7 440,00 грн, акт від 30.06.2018 за червень 2018 на суму 7 200,00 грн, акт від 31.07.2018 за липень 2018 на суму 7 440,00 грн, акт від 31.08.2018 за серпень 2018 на суму 7 440,00 грн, акт від 30.09.2018 за вересень 2018 на суму 7 200,00 грн, акт від 31.10.2018 за жовтень 2018 на суму 7 440,00 грн, акт від

30.11.2018 за листопад 2018 на суму 7 200,00 грн, акт від 31.12.2018 за грудень 2018 на суму 7 440,00 грн, акт від 31.01.2019 за січень 2019 на суму 7 440,00 грн, акт від 28.02.2019 за лютий 2019 на суму 6 720,00 грн, акт від 31.03.2019, за березень 2019 на суму 7 440,00 грн, акт від 30.04.2019 за квітень 2019 на суму 7 200,00 грн, акт від 31.05.2019 за травень 2019 на суму 7 440,00 грн, акт від 30.06.2019 за червень 2019 на суму 7 200,00 грн, акт від 31.07.2019 за липень 2019 на суму 7 440,00 грн, акт від 31.08.2019, за серпень 2019 на суму 7 440,00 грн, акт від 30.09.2019 за вересень 2019 на суму 7200,00 грн, акт від 31.10.2019 за жовтень 2019 на суму 7 440,00 грн, акт від

30.11.2019 за листопад 2019 на суму 7 200,00 грн, акт від 31.12.2019 за грудень 2019 на суму 7 440,00 грн, акт від 31.01.2020 за січень 2020 на суму 7 440,00 грн, акт від 29.02.2020 за лютий 2020 на суму 6 960,00 грн, акт від 31.03.2020 за березень 2020 на суму 7 440,00 грн, акт від 30.04.2020 за квітень 2020 на суму 7 200,00 грн та акт від 31.05.2020 за травень 2020 на суму 7 440,00 грн, проте жоден із вищевказаних актів відповідачем не був підписаний та причини не підписання позивачу не відомі.

Отже, Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог у відповідній частині.

В оскаржуваному рішення судом вірно враховано, що скільки договір було укладено 14.07.2016, виходячи з п. 10.1. договору, він закінчив дію 14.07.2017, водночас вчинення сторонами конклюдентної дії з підписання акту від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн., а також з огляду на обставини, що були встановлені під час розгляду справи № 910/4962/18 (підписання актів наданих послуг та оплата послуг) свідчить про те, що дія договору була продовжена по квітень 2018 року включно.

Водночас, означені вище акти (окрім акту від 30.04.2018 за квітень 2018 на суму 7 200,00 грн., що підписаний та завірений сторонами) були складені після закінчення дії договору та не підписані з боку відповідача, тобто послуги не були прийняті та при цьому доказів направлення рахунків на адресу відповідача протягом терміну дії договору матеріали справи не містять. Позивачем також не обґрунтовано того, що направлення актів, а також рахунків на адресу відповідача після завершення терміну дії договору створює будь-які правові наслідки для відповідача. А відтак обґрунтованим та підтвердженим слід вважати борг відповідача в сумі 7 200,00 грн.

Щодо доводів про розірвання договору, колегія суддів зазначає, що розірванням договору є припинення договірного зобов`язання, тобто зникнення правового зв`язку між сторонами договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов`язків.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факту, що дію договору було продовжено сторонами починаючи з 01.05.2018 та того, що договір є діючим станом на момент розгляду даної справи по суті.

За таких обставин, вимоги позивача щодо розірвання укладеного 14.07.2016 договору № 07/16/14/01-Р про надання послуг з організації перевезень вантажів піввагонами судом правильно визнані безпідставними та відмовлено в позові в цій частині.

Щодо доводів апелянта в частині зобов`язання відповідача повернути вагон № 66812140, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Жодних доказів на підтвердження того, що відповідач є особою, що заволоділа вагоном № 66812140 або перешкоджає позивачеві у користуванні вагону - матеріали справи не містять.

Більш того, Позивач є монопольним перевізником по залізничних шляхах загального користування України, позивач мав право організувати відправку та перевезти власний вагон № 66812140 з однієї залізничної станції на іншу, однак своє право не використав.

Будь-яких порушень норм процесуального права під час розгляду справи №910/9393/20 у апеляційній скарзі не наведено.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Виходячи з правил ч. 4 ст. 11 ГПК України, апеляційний суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі № 910/9393/20.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі № 910/9393/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2020 у справі №910/9393/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9393/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 23.07.2021

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова