Ухвала

від 21.07.2021 по справі 916/2052/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2052/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 (колегія суддів у складі: Савицький Я.Ф. - головуючий, Головей В.М., Принцевська Н.М.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2021 (суддя Мостепаненко Ю.І.)

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області

до Громадської організації "ОТРАДА"

про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю:

відповідача: Стаценко В.М. (адвокат)

прокурора: Костюк О.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник прокурора Одеської області (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (далі - позивач) до Громадської організації "ОТРАДА" (далі -відповідач), згідно з яким просив:

- розірвати договір оренди земельної ділянки, загальною площею 5,1072 га, яка розташована на території позивача за адресою: Одеська область, Овідіопольский район, смт. Таїрове, вул. Рибпортівська, 100, який укладений позивачем та відповідачем 20.06.2006 та зареєстрований у Книзі реєстрації договорів оренди землі по Таїровській селищній раді за № 040552900014 (далі - договір);

- зобов`язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку, загальною площею 5,1072 га, яка розташована на території позивача за адресою: Одеська область, Овідіопольский район, смт. Таїрове, вул. Рибпортівська, 100 (далі - земельна ділянка).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умовам договору на земельній ділянці зведено низку самочинних об`єктів, на які зареєстровано право власності, що є порушенням умов договору та підставою для його розірвання і повернення земельної ділянки.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2021, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021, в позові відмовлено повністю.

2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що прокурор не довів тих обставин з якими чине законодавство пов`язує розірвання договору та повернення позивачу земельної ділянки, що виключає підстави для задоволення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № 484/496/17, від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.2. У даній справі, судові рішення, які переглядаються у касаційному порядку, суди розглянули спір про розірвання договору та зобов`язання відповідача вчинити дії з повернення позивачу земельної ділянки, а позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору, що є підставою для його розірвання та повернення земельної ділянки позивачу.

4.3. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що за відповідачем на підставі рішення Овідіопольського районного суду від 26.03.2009 у справі № 2-682/2009 зареєстровано право власності на дачний будинок 2004 року побудови, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Рибпортівська, 100/565.

Також зазначено, що на земельній ділянці розміщені будинки рибалки за адресами: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Рибпортівська, 100/280, 100/264, 100/505, 100/580, які згідно з технічними паспортами були побудовані на орендованій земельній ділянці у 1989 та 1991 роках.

За цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що об`єкти нерухомості, які були побудовані у 1989, 1991 та 2004 роках жодним чином не порушують умови договору, який укладено у 2006 році.

4.4. Посилання скаржника як на підставу для оскарження на постанови Верховного Суду від 28.03.2019 у справі № 484/496/17, від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17 не можуть бути виключною правовою підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду, з огляду на таке.

У справі № 484/496/17 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, з тих підстав, що із встановлених апеляційною інстанцією обставин справи вбачається, що за дозволом на будівництво об`єктів нерухомості на орендованій земельній ділянці відповідна особа до Первомайської РДА не зверталася та погодження не отримувала, на земельній ділянці на момент укладання договору оренди були відсутні об`єкти нерухомого майна - будівлі, цільове призначення земельної ділянки після надання її в оренду не змінювалось, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області згоди на будівництво відповідачем об`єктів нерухомості на земельній ділянці не надавало, упродовж 2017-2018 років дозвіл на будівництво на орендованій земельній ділянці будівель або споруд особі також не надавався.

При цьому Верховний Суд вказав, що встановивши, що особа побудувала на переданій їй в оренду земельній ділянці без дозволу орендодавця об`єкти нерухомого майна, в тому числі в прибережній захисній смузі, чим порушила цільове використання земельної ділянки, яка була їй надана для сінокосіння та випасання худоби, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди вказаної земельної ділянки.

Отже правовідносини у наведеній справі, та у справі, що переглядається у касаційному порядку, є не подібними.

Про неподібність правовідносин у справі № 484/496/17 зазначав і суд апеляційної інстанції в оскарженій у касаційному порядку постанові.

У справі № 473/4413/17 на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив про те, що підставою для розірвання договору оренди землі є істотне порушення умов договору оренди землі, а саме встановлення факту нецільового використання земельної ділянки, тобто замість сінокосіння та випасання худоби відповідач використовував її для вирощування ячменю та соняшнику для товарного сільськогосподарського виробництва, чим істотно порушив умови договору оренди.

Отже правовідносини у справах, на які скаржник посилається як на підставу перегляду судових рішень у касаційному порядку, не є подібними із тими, що у справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку.

4.5. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

4.6. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

4.7. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.8. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як вказано вище, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

4.9. За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заявника на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021.

4.10. Сплачена скаржником сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 916/2052/19, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич